Універсальне та сингулярне правонаступництво

Універсальне та сингулярне правонаступництво у спадковому праві. Категорії універсальності та сингулярності є надто важливими у спадковому праві, оскільки дозволяють чіткіше усвідомити його правову природу та сутність.

Оскільки при спадкуванні права та обов'язки померлого переходять до його правонаступників як єдине ціле (крім тих, існування яких є невіддільним від особи спадкодавця), спадкове правонаступництво традиційно вважається універсальним (загальним). Наведене у ст. 1216 ЦК України визначення спадкування в сукупності з іншими нормами спадкового права дає підстави стверджувати про подальше утвердження концепції універсальності у вітчизняному законодавстві і, зокрема, таких її ознак:

- безпосередності універсального правонаступництва, оскільки спадкоємець набуває спадщину без попередньої передачі останньої третім особам;

- одночасності переходу до спадкоємців спадкового майна. Виняток становить випадок входження до складу спадщини права власності на нерухоме майно, яке згідно з ч. 2 ст. 1299 ЦК України виникає у спадкоємців з моменту його державної реєстрації;

- переходу до спадкоємців прав та обов'язків померлого спадкодавця в усій сукупності як єдиного цілого, навіть якщо спадкоємці і не знали про існування деяких з них. Універсальний правонаступник (спадкоємець) не може прийняти тільки одну частину прав і відмовитися від прийняття іншої. Він не має права встановити інший порядок набуття прав та обов'язків, не може, наприклад, відмовитись від набуття деяких прав або від відповідальності за борги спадкодавця або поставити прийняття спадщини в залежність від якої-небудь умови. Згідно з п. 208 Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р.1, спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину (надалі - Інструкція 2004 р.).

Серед інших норм, що свідчать про сприйняття законодавцем концепції універсальності спадкування, можна навести такі. Стаття 608 ЦК України встановлює загальне правило щодо збереження прав кредитора (обов'язків спадкодавця) у випадку смерті боржника - фізичної особи. Статтею 1281 ЦК України закріплюється правило про відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця. Частина 2 ст. 1268 ЦК України містить норму про безумовність акту прийняття спадщини.

Оскільки спадкове наступництво є, за загальними правилом, наступництвом у всій спадщині, закликання кожного із спадкоємців до спадкування стосується всієї спадкової маси і законодавство прагне не допустити залишення окремих частин останньої в якості "безхазяйного майна" у випадках відмови від її прийняття або позбавлення права спадкування окремих спадкоємців. Зазначені причини і зумовили виникнення так званого права прирощення), існування якого протягом багатьох років у ЦК УРСР (ст. 554) та закріплення якого ЦК України (частини 1, 2 ст. 1275) є ще одним доказом сталого існування концепції універсальності у вітчизняному спадковому законодавстві.

Закріплена ознака універсальності і в зарубіжних правових системах. Так, у § 1922 Книги п'ятої ("Спадкове право") Німецького Цивільного утюження 1896 року зазначено, що після смерті особи спадщина переходить до спадкоємців як єдине ціле. Універсальне наступництво визнається основною формою спадкового наступництва за цивільним законодавством Франції, Японії та інших країн континентальної системи права.

Нарешті, характеристика універсальності спадкового наступництва випливає із ст. 1218 ЦК України, яка регламентує, що "до складу спадщини входять усі права та обов'язки (виділено нами - Є. Р.), що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, і не припинилися внаслідок його смерті".

Сингулярне (часткове) правонаступництво відрізняється від універсального тим, що уповноважений суб'єкт набуває зі складу спадщини лише окреме право - право, зміст якого є чітко відомим. Таке право сингулярного правонаступника не обтяжується боргами і переходить до нього не безпосередньо від спадкодавця, а опосередковано - в силу норми закону (зокрема статей 1237, 1238 ЦК України), що покладає на спадкоємця обов'язок виконання на користь третьої особи певного зобов'язання.

Слід підкреслити, що сингулярне правонаступництво не є спадкуванням, проте самі відносини, що ним породжуються, входять до предмета спадкового права і регулюються ним. Сингулярне правонаступництво не є притаманним виключно спадковому праву. Воно існує також у речовому, зобов'язальному праві та зустрічається у відносинах inter vivos (між живими). Наступництво в окремих правах та (або) обов'язках має місце, наприклад, при здійсненні уступки вимоги, переводі боргу, укладенні договорів дарування, купівлі-продажу чітко визначеної речі або сукупності речей.

У науковій літературі вперше детально проаналізував сутність та значення сингулярного правонаступництва П. С. Нікитюк.

Основним випадком сингулярного наступництва є наступництво відказоодержувача, якому заповідачем призначено окреме право із складу спадщини (статті 1237, 1238 ЦК України).

Сутність та особливість заповідального відказу, або легату, полягає в тому, що з усієї сукупності відносин по спадкуванню конкретній особі або особам передається окреме речове або зобов'язальне право (у виключних випадках - їх сукупність, але ніколи - всі права), зміст якого є чітко визначеним: надання права користування майном, передача грошової суми, прощення боргу за зобов'язанням тощо. Виконання відказу покладається на спадкоємця за заповітом згідно з волею спадкодавця. При цьому заповідальний відказ не матиме місця у разі коли відказоодержувач помре до відкриття спадщини. У такому разі право, що становило зміст відказу, приєднується до спадщини та переходить до спадкоємців на загальних підставах.

До сингулярного наступника можуть перейти певні обов'язки, проте наступництво останніх відбувається не на підставі норм інституту спадкового права. Наприклад, якщо предметом відказу є річ, що перебуває в заставі, то в силу ст. 27 Закону України "Про заставу" до відказоодержувача, разом з правом на цю річ, перейдуть і обов'язки щодо неї, які випливають з договору застави, укладеного померлим спадкодавцем.

Підставою виникнення сингулярного наступництва є лише заповіт, оскільки заповідальний відказ - одностороннє розпорядження спадкодавця. Наступництво в праві, яке становить зміст відказу, опосередковується існуванням та волею спадкоємця за заповітом, на якого покладений обов'язок по виконанню відказу, оскільки якщо останній помре раніше спадкодавця або відмовиться від прийняття спадщини і не виявиться інших спадкоємців за заповітом, які прийняли б спадщину, легат втрачає свою силу і виконанню не підлягає (ч. 4 ст. 1275 ЦК України).

Отже, для виникнення у легатарія права вимоги необхідна наявність юридичного складу, до якого входять такі елементи: юридичний факт, що тягне за собою відкриття спадщини, - смерть спадкодавця, залишення ним заповіту з розпорядженням відповідного змісту на користь відказоодержувача, прийняття спадщини спадкоємцем за заповітом та наявність волі сингулярного наступника на прийняття легату (ст. 1271 ЦК України). Оскільки відказ виконується лише після вирахування обов'язкової частки та задоволення претензій кредиторів спадкодавця (ч. 3 ст. 1238 ЦК України), до цього складу можна приєднати також і заперечний елемент - факт повної відсутності інших виплат зі складу спадщини (вирахування обов'язкової частки та (або) розрахунків з кредиторами) або факт наявності вказаних обтяжень, проте у такому обсязі, який не порушував би права легатаріїв на одержання повного задоволення з вартості легату.

Між спадкоємцем, частка якого обтяжена заповідальним відказом, та відказоодержувачем виникають цивільні правовідносини, які, однак, не можна вважати спадковими. Ці відносини є зобов'язальними, в них спадкоємець виступає боржником, а легатарій - кредитором.

Водночас, сингулярне наступництво є тісно пов'язаним з універсальним, оскільки завжди існує у поєднанні з останнім. Це дістає вияв у тому, що в тексті заповіту легат виступає лише одним з сукупності заповідальних розпоряджень і, як правило, тільки він з цих розпоряджень має сингулярний характер. Можливість такого співіснування відказів поряд зі спадкуванням у власному розумінні визначається, на нашу думку, відмінністю цілей універсального та сингулярного переходу. Якщо призначення універсального спадкового наступництва полягає у максимально можливому збереженні прав та обов'язків, в яких перебував спадкодавець за життя, шляхом переходу останніх до правонаступників (спадкоємців), то основна мета наступництва відказоодержувачів - не в збереженні відносин померлого, а навпаки, в створенні на їх підставі, як правило, нових відносин, які не існували стосовно самого спадкодавця. Так, на спадкоємця за заповітом може бути покладено обов'язок надати відказоодержувачеві право користування тим майном, яке перейшло до самого спадкоємця на іншому титулі - права приватної власності. Тобто до відказоодержувача у більшості випадків переходить право, зміст якого відрізняється від того, яке належало заповідачу.

Сингулярному правонаступництву у спадковому праві притаманні такі ознаки:

- сингулярне наступництво не може існувати окремо від універсального, оскільки воно виникає лише після реалізації універсальним наступником (спадкоємцем) волі, спрямованої на прийняття спадщини;

- сингулярне наступництво є опосередкованим, адже окреме право зі складу спадщини переходить до уповноважених осіб не від спадкоємця безпосередньо, а від спадкодавця;

- на відміну від універсального, сингулярне наступництво можливо тільки за однією підставою - заповітом, оскільки його виникнення зумовлюється наявністю в заповіті особливих розпоряджень спадкодавця;

- предметом сингулярного наступництва є окреме право, декілька прав, або сукупність прав та обов'язків, причому зміст цих прав та обов'язків є завжди чітко визначеним наперед;

- як правило, ним породжуються нові, не існуючі стосовно сингулярного наступника за життя спадкодавця, відносини;

- сингулярне наступництво має властивість збереження деяких особистих немайнових відносин померлого (зокрема прав та обов'язків щодо здійснення опіки та піклування тощо);

- стосовно сингулярного наступника поширюються не всі, а лише деякі інститути, притаманні універсальному правонаступництву.