Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Тема 5. Робочий час і час відпочинку
Питання Поняття і нормативи робочого часу. Ненормований робочий день, понаднормова робота. Поняття і види часу відпочинку. Щорічні відпустки і порядок їх надання. 1. Робочий час і час відпочинку в трудовому законодавстві України є найважливішими правовими категоріями. Це пояснюється тим, що регламентація робочого часу в чинному законодавстві виступає як одна з гарантій забезпечення права на відпочинок. Так, стаття 50 КЗпП України визначає нормальну тривалість робочого тижня, яка не може перевищувати 40 годин на календарний тиждень. Це означає, що із загального тижневого балансу часу (168 годин) тільки 40 годин зазнають певної правової регламентації і є робочими. Робочий час в сучасних умовах можна визначити як час, встановлений законом або колективним договором, а також угодою сторін трудового договору на підставі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку зобов'язаний виконувати свою трудову функцію. Дане визначення поняття робочого часу свідчить про те, що працівник зобов'язаний виконувати свою трудову функцію протягом нормативів робочого часу. Норматив робочого часу являє собою встановлену законом або на його підставі норму постійної тривалості робочого часу, що підлягає безпосередньому дотриманню протягом певного календарного періоду. Такими нормативами робочого часу є: робочий день, робочий тиждень і похідні від них - робоча зміна, робочий місяць, робочий рік та інші. Робочим днем визнається встановлена законом тривалість праці працівника в межах календарної доби. Законом від 7 травня 1960 року встановлений робочий день тривалістю не більше 7 годин. Від робочого дня, як встановленої законом щоденної тривалості робочого часу, необхідно відрізняти робочу зміну. Робоча зміна - передбачена в порядку локального регулювання відповідно до норми робочого часу облікового періоду тривалість праці працівника протягом доби. Тривалість зміни може бути більше або менше встановленої законом тривалості робочого дня, але в середньому за обліковий період повинна відповідати його нормі. Робочий тиждень як режим робочого часу виражається в кількості робочих і вихідних днів у календарному тижні. Існують два режими робочого тижня: п'ятиденний з двома вихідними днями і шестиденний з одним вихідним днем.
Під робочим місяцем і робочим роком розуміється нормальне число робочих годин, що доводяться на даний календарний період. У законодавстві нерідко замість тривалості робочого дня і робочого тижня скорочено вживається узагальнююча категорія "тривалість робочого часу". КЗпП України передбачає три види робочого часу: нормальна тривалість робочого часу; скорочена тривалість робочого часу; неповний робочий час. Нормальна тривалість робочого часу - це загальновстановлена тривалість робочого часу на конкретному підприємстві для всіх працівників, зайнятих на роботах із звичайними нормальними умовами праці. Такою загальновстановленою тривалістю робочого часу є 7-годинний робочий день і 40-часовий робочий тиждень або інша тривалість робочого часу, визначена в колективному договорі конкретного підприємства. Скорочена тривалість робочого часу - такий вид робочого часу, тривалість якого внаслідок спеціальної норми закону менше встановленої норми тривалості робочого часу і встановлюється законом в залежності від суб'єктів трудового правовідношення або від умов праці. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється без зменшення заробітної плати. Так, скорочена тривалість робочого часу для працівників у віці від 18-ти до 18-ти років встановлена в кількості - 36 годин на тиждень, для осіб у віці від 15-ти до 16-ти років (для учнів від 14-ти до 15-ти років, працюючих в період канікул) - 24 години на тиждень. Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, що дають право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, визначеному законодавством. Підприємства і організації за рахунок власних коштів можуть встановлювати скорочену тривалість робочого часу для жінок, що мають дітей у віці до 14-ти років або дитину-інваліда (ст. 51 КЗпП). Неповний робочий час - це такий вид робочого часу, тривалість якого в порівнянні зі встановленою законом нормальною і скороченою тривалістю зменшена за згодою працівника і власника або уповноваженого ним органу. Він виступає як додаткова гарантія реалізації права на працю тієї категорії громадян, які внаслідок об'єктивних причин не можуть працювати на умовах нормальної тривалості робочого часу. Домовленість про роботу з неповним робочим днем або неповним робочим тижнем може бути досягнута як при прийомі на роботу, так і згодом. Однак власник (або уповноважений ним орган) зобов'язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень на прохання вагітної жінки, жінки, що має дитину у віці до 14-ти років або дитину-інваліда, а також жінки, яка має на піклуванні хворого члена сім'ї (відповідно до медичного висновку) або здійснює за ним догляд. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою яких-небудь обмежень обсягу трудових прав працівників. Оплата праці в цих випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або в залежності від виконаної роботи (ст. 56 КЗпП).
2. В основі правового регулювання робочого часу лежить робочий час встановленої законом тривалості або, в межах закону, встановленої колективним договором тривалості. Однак, у деяких випадках законодавство допускає відхилення від нормального робочого часу у бік його збільшення. До числа таких відхилень, передусім, відносяться: ненормований робочий день і понаднормова робота. Відповідно до чинного трудового законодавства ненормований робочий день не є особливою нормою робочого часу. Це час нормальне тривалості, при якому законодавець допускає для певної категорії працівників здійснення своєї трудової функції понад загальновстановлені норми За суб'єктивним складом встановлення ненормований робочий день пов'язаний з певним переліком, який додається до колективного договору конкретного підприємства. Основною формою компенсації перероблення при ненормованому робочому дні є надання додаткової відпустки (ст. 76 КЗпП України). Ненормований робочий день, як правило, встановлюється, окремим категоріям керівників, службовців і фахівців, працюючих в умовах, коли час їх праці не піддається точному обліку і лише як виняток може бути встановлений водіям легкових автомобілів (крім таксі). Водіям легкових; автомобілів, працюючим в умовах ненормованого робочого дня, крім додаткової відпустки, встановлюється ще і додаткова грошова винагорода. Наступним відхиленням від нормальної тривалості робочого часу понаднормова робота. У відповідності до ст. 62 КЗпП України, понаднормові роботи, правило, не допускаються. Власник або уповноважений ним орган може застосувати понаднормові роботи лише у виняткових випадках, передбачених законодавством: при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також при проведенні суспільно-необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалювання, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку для при необхідності закінчити розпочату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин або випадкової затримки за технічними умовами виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може привести до псування або загибелі державного або суспільного майна, а також у разі термінового ремонту машин, станків або іншого обладнання, коли несправність їх викликає припинення робіт для значного числа працюючих;
при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з для продовження роботи при нез'явленні змінника, коли робота Дозволяючи залучення працівників до понаднормових робіт у деяких виняткових випадках, законодавство разом з тим обмежує їх шляхом: закріплення вичерпного переліку підстав застосування понаднормових робіт (ст. 62 КЗпП України), обмеження кола працівників, що залучаються до понаднормових покладання на власника або уповноважений орган обов'язку встановлення граничної кількості таких робіт (ст. 65 КЗпП України). Понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
3. Конституція України (ст. 45) і Кодекс законів про працю України в числі основних трудових прав працівників передбачають право на відпочинок. Таке право забезпечується, з одного боку, законодавчим обмеженням тривалості робочого часу, з іншого, - чіткою регламентацією видів часу відпочинку і порядку їх надання. Законодавство про працю розрізнює такі види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня; щоденні перерви в роботі; щотижневі вихідні дні; святкові дні;
щорічні відпустки. Перерви протягом робочого дня з урахуванням призначення і правового режиму бувають двох видів: перерви для відпочинку і харчування, які не включаються до робочого часу, і додаткові перерви для деяких категорій працівників, що зараховуються до робочого часу. Протягом робочого дня працівникам повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин (ст. 66 КЗпП України). Конкретна тривалість перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перерва повинна надаватися, як правило, через чотири години після початку роботи. Працівники використовують перерву для відпочинку та харчування на свій розсуд. У цей час вони мають право відлучатися з місця виконання роботи. При роботах, що не допускають перерви (наприклад, ливарні і прокатні цехи), працівники отримують можливість харчуватися протягом робочого часу. Окремим категоріям працівників надаються додаткові перерви під час робочого дня, які включаються до робочого часу і регулюються спеціальними нормативними актами: 1) перерви для відпочинку при вантажно-розвантажувальних роботах; перерви на роботах зі шкідливими умовами праці; перерви на фізкультурні паузи або для виробничої гімнастики; перерви для обігрівання; перерви для годування дитини; в інших випадках, передбачених законодавством. Щоденний відпочинок - це перерва в роботі після закінчення робочої зміни і до її початку в наступний робочий день. Тривалість щоденного відпочинку залежить від тривалості робочої зміни і режиму роботи. За загальним правилом тривалість щоденного відпочинку повинна складати разом з часом обідньої перерви не менше подвійної тривалості роботи в попередній робочий день (ст. 59 КЗпП України). При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. За загальним правилом щотижневий день відпочинку при шестиденному робочому тижні надається всім працівникам підприємства в один загальний вихідний день - неділю. Однак, на безперервно діючих або працюючих в недільні дні підприємствах працівникам може надаватися щоденний день відпочинку і в інші дні тижня. Тривалість щотижневого відпочинку обчислюється з моменту закінчення роботи напередодні вихідного дня і до початку роботи в наступний день після вихідного дня і повинна бути не менше 42 годин (ст. 70 КЗпП України). Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у виняткових випадках, перерахованих у ст. 71 КЗпП України. Така робота може бути компенсована за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП України). Згідно зі ст. 73 КЗоТ України, робота на підприємствах, установах, організаціях не проводиться у наступні святкові і неробочі дні: 1 січня - Новий рік; 7 січня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції; 24 серпня - День незалежності України; Робота також не проводиться у дні релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Великдень; один день (неділя) - Трійця. За поданням релігійних общин інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, що сповідають відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням цих днів. Робота в святкові і неробочі дні компенсується у відповідності зі ст. 107 КЗпП України. 4. Одним з видів часу відпочинку є відпустка. Державні гарантії і відносини, пов'язані з відпустками, регулюються Конституцією України, Законом про відпустки, Кодексом законів про працю України та іншими законами і нормативно-правовими актами України. Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових правовідносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності, а також працюючі за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни і особи без громадянства, які працюють на Україні, мають право на відпустку нарівні з громадянами України. Щорічна відпустка - це встановлена законом кількість календарних днів в році безперервного відпочинку, що надається працівнику із збереженням заробітної плати і місця роботи. Згідно із законом України від 15.11.1996 р. "Про відпустки" встановлені такі види відпусток: щорічні відпустки (основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер роботи; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством); додаткові відпустки в зв'язку з навчанням; творчі відпустки - для завершення наукової роботи (дисертації, соціальні відпустки (відпустка по вагітності і родах; відпустка по відпустки без збереження заробітної плати. Тривалість відпусток обчислюється в календарних днях. Святкові і неробочі дні (стаття 73 КЗпП України) при визначенні тривалості відпусток не враховуються. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 24-х календарних (15 робочих) днів за відпрацьований робочий рік, що обчислюється з дня укладення трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством встановлена інша тривалість щорічної основної відпустки: для осіб молодше 18 років - 31 календарний день; для інвалідів І і II групи - ЗО календарних днів, а для інвалідів III для керівних, педагогічних, науково-педагогічних працівників Щорічна відпустка за бажанням працівника може бути поділена на частини при умові, що основна безперервна частина повинна бути не менше 14 календарних днів. Право на оплачувану щорічну відпустку за перший рік роботи виникає після закінчення 6 місяців роботи. До закінчення вказаного строку відпустка може бути надана у випадках, передбачених законодавством. Наприклад, вагітним жінкам відпустка приурочується до відпустки по вагітності і родах і т.ін. Подальші щорічні відпустки визначаються графіком. Ці графіки встановлює власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом. Щорічна відпустка повинна надаватися щорічно у встановлений строк. Заміна відпустки грошовою компенсацією не допускається, крім випадків звільнення працівника, який не використав відпустку. У виняткових випадках, коли надання відпустки працівнику в поточному році може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, допускається із згоди працівника і за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації перенесення відпустки на наступний робочий рік. Нарівні із щорічною основною відпусткою працівникам може бути надана і додаткова відпустка. Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, що виконують роботи, пов'язані з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих чинників, у відповідності зі Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджених Кабінетом Міністрів України. Право на щорічну додаткову відпустку мають працівники, трудова діяльність яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним і інтелектуальним навантаженням (тривалістю до 35 календарних днів), а працівникам з ненормованим робочим днем надається додатково 7 календарних днів. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним або трудовим договором в залежності від часу зайнятості працівника на даних роботах. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватися одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної і додаткової відпусток не повинна перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних роботах, - 69 календарних днів. Чинне законодавство про працю реалізовує два види відпусток без збереження заробітної плати, які відрізняються один від одного за правовим режимом їх надання. Перший вид відпусток без збереження заробітної плати пов'язаний з правом, але не обов'язком власника або уповноваженого ним органу надання таких відпусток. До таких відносяться відпустки, що надаються в порядку, передбаченому ст. 84 КЗпП України, коли внаслідок сімейних обставин та інших поважних причин працівникові за його заявою може бути надана власником або уповноваженим ним органом відпустка без збереження заробітної плати. Тривалість такої відпустки повинна бути обумовлена угодою сторін, але не більше 15 календарних днів на рік. Другий вид відпусток без збереження заробітної плати надається в обов'язковому порядку за бажанням працівника в наступних випадках (ст. 25 Закону України "Про відпустки"): 1) матері або батькові, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальній установі), що мають двох і більше дітей у віці до 15 років або дитину-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно; 2) чоловікові, дружина якого знаходиться в післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів; особам, що одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів; особам, що мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно; 5) пенсіонерам за віком і інвалідам III групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно і таке інше.
Тема 6. Дисципліна праці Питання Поняття дисципліни праці. Правила внутрішнього трудового роз Заохочення за успіхи в роботі. Дисциплінарна відповідальність працівників. 1. Дисципліна праці - це свідоме і добровільне підпорядкування працівників певному порядку, встановленому на підприємствах, в установах і організаціях, суворе дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку, виконання в повному обсязі і на необхідному рівні якості своїх трудових обов'язків. Трудова дисципліна забезпечується створенням необхідних організаційних і економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за добросовісну працю. Чіткий трудовий розпорядок, що встановлюється на підприємствах, є необхідною умовою високої продуктивності праці. Внутрішній трудовий розпорядок визначає загальні і спеціальні обов'язки працівників і адміністрації, їх взаємовідносини між собою в процесі спільної праці. Найбільш загальні норми, що регулюють дисципліну праці, містяться в Кодексі законів про працю України (КЗпП). Нарівні з цим трудовий розпорядок регулюється: правилами внутрішнього розпорядку; статутами і положеннями про дисципліну в окремих галузях народного господарства; технічними правилами і посадовими інструкціями, а також іншими Основна регламентація трудової дисципліни міститься в правилах внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються загальними зборами (конференцією) працівників організації за поданням адміністрації. Ці правила повинні вивішуватися в приміщеннях підприємств на видних місцях. Вони містять основні права і обов'язки адміністрації, колективу і працівників. До числа основних обов'язків працівників відносяться: працювати чесно і сумлінно; дотримуватися дисципліни праці; своєчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації; підвищувати продуктивність праці; дотримуватися технологічної дисципліни, вимог до охорони праці, дбайливо відноситися до майна підприємства, установи, організації. У свою чергу, адміністрація підприємств зобов'язана: правильно організувати працю; створювати умови для зростання продуктивності праці; забезпечувати трудову і виробничу дисципліну; неухильно дотримуватися законодавства про працю і правил охорони праці; уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати їх КЗпП доповнений новою статтею 237-1 (Закон України від 24.12.99 р.) наступного змісту: "Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством".
2. Трудова дисципліна забезпечується різними методами, зокрема,
3. Нарівні з особами, які успішно і сумлінно виконують свої трудові Дисциплінарна відповідальність виражається у вигляді дисциплінарних стягнень, що застосовуються до працівника за здійснення дисциплінарного проступку - суспільне шкідливого, винного, протиправного діяння працівника, спрямованого на порушення трудової дисципліни. Згідно зі ст. 147 КЗпП за порушення працівниками трудової дисципліни можуть бути застосовані догана або звільнення. Статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Чинне законодавство (Закон України "Про державну службу"), відомчі (наприклад, органів прокуратури, зв'язку, залізничного транспорту) статути і положення про дисципліну для окремих категорій працівників встановлюють й інші дисциплінарні стягнення. Зокрема, до державних службовців, крім загальних видів дисциплінарної відповідальності, застосовуються: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або в при Дисциплінарні стягнення виносяться органом, якому надане право прийому на роботу (право обрання, затвердження, призначення на посаду). Дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення порушення і не може бути накладене після закінчення 6-ти місяців з дня скоєння проступку (ст, 148 КЗпП). Перш ніж застосувати дисциплінарне стягнення, власник зобов'язаний зажадати від порушника трудової дисципліни письмове пояснення. Відмова працівника від дачі пояснення не звільняє його від відповідальності. При застосуванні дисциплінарного стягнення до порушника враховуються: ступінь тяжкості діяння, заподіяна шкода, обставини, за яких скоєний дисциплінарний проступок, і попередня робота особи, що здійснила протиправне діяння (ст. 149 КЗпП). Стягнення оголошується наказом (розпорядженням) і доводиться до відома працівника під розписку. Дисциплінарні стягнення до трудової книжки не записуються. Працівник вважається таким, що зазнав дисциплінарного стягнення, протягом року з дня оголошення йому наказу про покарання. Після закінчення року стягнення знімається, якщо особа не здійснила нового дисциплінарного проступку. Якщо працівник після застосованого до нього дисциплінарного стягнення добросовісною працею зарекомендував себе позитивно, то це стягнення може бути зняте до закінчення річного строку. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення відносно працівника не застосовуються (ст. 151 КЗпП).
Тема 7. Оплата праці Питання Поняття заробітної плати. Методи правового регулювання оплати Права працівника на оплату праці. Тарифна система і система оплати праці. Оплата праці при відхиленні від нормальних умов праці. Гарантії і компенсації. 1. Перехід до ринкової економіки, соціального партнерства обумовив радикальні зміни в правовому регулюванні оплати праці, відмову держави від централізованої організації заробітної плати. Ці зміни знайшли відображення в Законі про оплату праці 1995 р. і відповідних доповненнях Кодексу законів про працю. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник підприємства чи уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати включає основну, додаткову зарплату, а також інші заохочувальні і компенсаційні виплати. Основна зарплата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок, відрядних розцінок для робітників, окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, премії та інші виплати. Інші заохочувальні і компенсаційні виплати - це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші виплати. У законі визначені два методи регулювання оплати праці - державний і договірний, причому основним методом є договірний. Державне регулювання включає встановлення розміру мінімальної зарплати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників бюджетних організацій, керівників державних підприємств, а також оподаткування прибутків працівників. Договірне регулювання оплати праці проводиться на основі системи угод, до якої входять генеральні, галузеві, регіональні угоди, а також колективні договори, які укладаються відповідно до закону про колективні договори і угоди. Основною угодою, регулюючою оплату праці на підприємствах, в установах і організаціях, є колективний договір. Згідно зі ст. 97 КЗпП, форма і система оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови введення і розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною і галузевими (регіональними) угодами. 2. Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати в боргових зобов'язаннях і розписках або будь-якій іншій формі забороняється. Заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним Банком України. Колективним договором, як виняток, може передбачатися виплата частини заробітної плати натурою (за цінами не нижчими за собівартість). Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні і строки, встановлені колективним договором, але не рідше 2-х разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 18-ти календарних днів. У випадку, коли день виплати заробітної плати співпадає з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За персональною письмовою згодою працівників заробітна плата може виплачуватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника підприємства або уповноваженого ним органу. Утримання із заробітної плати можуть здійснюватися тільки у випадках, передбачених законодавством. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір всіх утримань не може перевищувати 20%, а у випадках, передбачених законодавством, - 50% заробітної плати, що підлягає виплаті працівникові. Не допускаються утримання з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством стягнення не звертаються. У разі банкрутства підприємства або ліквідації його в судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства відносно заробітної плати, яку вони повинні отримати за працю (роботу, послуги), виконану в період, що передує банкрутству або ліквідації підприємства, виконуються згідно із Законом України "Про банкрутство". При укладенні працівником трудового договору (контракту) власник підприємства або уповноважений ним орган доводить до його відома умови оплати праці; підстави, відповідно до яких можуть здійснюватися утримання у випадках, передбачених законодавством. Про нові умови або заміну діючих умов оплати праці у бік погіршення, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити працівника не пізніше ніж за 2 місяці до дня їх впровадження або зміни. При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити працівника про наступні дані, що відносяться до періоду, за який проводиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою по видах ви розміри і підстави утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що підлягає виплаті. 3. Основою організації оплати праці згідно зі ст. 96 КЗпП є тарифна система, що включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт в залежності від їх складності, а працівників - у залежності від їх кваліфікації і за розрядами тарифної сітки. Віднесення робіт, що виконуються, до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам проводиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Тарифна система забезпечує підвищену оплату більш кваліфікованої, інтенсивної праці, праці, що здійснюється в складних умовах. Тарифно-кваліфікаційний довідник містить характеристику різних видів робіт за їх складністю з вказівкою, якому розряду відповідає дана робота. Він призначений для визначення кваліфікації робітників (і робіт) і присвоєння їм кваліфікаційних розрядів. Застосовується Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників. По кожній професії довідник передбачає характеристику робіт (що робітник повинен уміти); кваліфікаційні вимоги (що робітник повинен знати); типові приклади робіт. Довідник встановлює по кожній професії декілька розрядів. На основі довідника власник підприємства за погодженням з профспілковим органом присвоює робітникам кваліфікаційні розряди і проводить тарифікацію робіт. Тарифна сітка визначає співвідношення в оплаті праці робітників у залежності від складності робіт та їх кваліфікації. Вона складається з тарифних розрядів і тарифних ставок. До першого розряду відносяться найбільш прості роботи, до останнього - найскладніші. Співвідношення ставки даного розряду до ставки першого розряду називається тарифним коефіцієнтом. Тарифні ставки - основа визначення заробітної плати робітників. Це оплата праці в твердо встановленому розмірі за одиницю часу (година, день, місяць). Для робітників, звичайно, застосовуються годинні тарифні ставки. Тарифна ставка першого розряду визначає розмір оплати найпростіших робіт; чим складніша робота, тим вищий розряд і відповідно вища тарифна ставка. На розмір тарифних ставок впливають також умови праці. Звичайні ставки встановлені на роботах з нормальними умовами, більш високі - з важкими і шкідливими умовами. Основу оплати праці службовців складають посадові оклади. На основі тарифної системи створюються спеціальні системи оплати праці: відрядна, погодинна, відрядно-преміальна, погодинно-преміальна та інші. При відрядній оплаті праці заробіток робітника нараховується за встановленими відрядними розцінками за кожну одиницю виробленої продукції. Погодинна оплата праці здійснюється за практично відпрацьований час за встановленою тарифною ставкою або посадовим окладом. Для посилення матеріальної зацікавленості в перевиконанні плану виробництва продукції, зростанні продуктивності праці, якості продукції, поліпшенні інших виробничих показників праці вводяться відрядно-преміальні, погодинно-преміальні системи оплати праці.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-20; просмотров: 170; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.222.92.134 (0.084 с.) |