Кримінально-правова кваліфікація катування

Результати аналізу судової практики свідчать про те, що під час розгляду кримінальних проваджень за ст. 127 КК суд здебільшого правильно вирішують питання, пов’язані із кваліфікацією такого злочину, як катування.

Наприклад, вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 грудня 2014 року П. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК, а саме у катуванні за попередньою змовою групою осіб, вчиненого за таких обставин: підсудні П. та К. з метою примусити потерпілого знайти та повернути втрачені П. документи, погрожуючи пістолетом, примусили потерпілого лягти обличчям до сидіння в його автомобіль і в такому положенні привезли його на берег ріки Дністер, де нанесли потерпілому низку ударів руками, ногами та битою в різні частини тіла. Після цього потерпілого, прив’язавши мотузкою, 4 рази кидали у ріку Дністер, хоча потерпілий кричав, що не вміє плавати, а витягаючи, продовжували наносити удари. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи потерпілому нанесено легкі тілесні ушкодження. Таким чином, заподіяння фізичного болю та моральних страждань шляхом нанесення побоїв та мучення шляхом кидання в воду особи, яка не вміє плавати, що тривало близько 2 годин, охоплюється об’єктивною стороною складу злочину катування (№ 138/1155/13-к).

У цьому випадку суд ретельно встановив об’єктивні ознаки катування, а саме: щодо особи застосовано насильницькі дії, які полягали у примусовому вивезенні потерпілого з місця його перебування, систематичному, протягом тривалого проміжку часу, нанесенні ударів в різні частини тіла, киданні у воду попри те, що потерпілий не вміє плавати. Крім цього, суд було встановив суб’єктивну ознаку складу злочину – мету катування, яка полягала у примусі до дії, що суперечило волі потерпілого.

Таким чином, об’єктивні ознаки катування полягають у застосуванні як фізичного, так і психічного насильства в його широкому значенні, оскільки «сильний фізичний біль», «фізичне страждання» та «моральне страждання» загалом є оціночними поняттями. Сильний фізичний біль як оціночна ознака може встановлюватися тільки з урахуванням конкретних обставин злочину, а саме: характеру посягання, засобів фізичного впливу на потерпілого, способу вчинення злочину, локалізації ударів, їх інтенсивності тощо. Натомість поняття «фізичне страждання» включає в себе будь-який вплив на тілесну недоторканість особи без заподіяння сильного фізичного болю. Заподіяння моральних страждань, які полягають у здійсненні впливу на почуття, емоційний стан особи шляхом виклику почуття страху та приниження гідності. Приклад вчинення катування шляхом заподіяння фізичних та моральних страждань викладений у вироку Носівського районного суду Чернігівської області від 06 травня 2014 року. Зазначеним вироком встановлено, що неповнолітні підсудні С. та П., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, примушували неповнолітніх потерпілих Т. та П. ковтати неїстівні гумові предмети, внаслідок чого потерпілі отримали легкі тілесні ушкодження за ознакою тривалості розладу здоров’я, а також умисно наносили удари кулаками в тулуб, не випускали з кімнати, викликаючи у потерпілих відчуття жаху та приниження. Дії підсудних кваліфіковано за ч. 2 ст. 127 КК за ознакою попередньої змови на вчинення катування (№ 741/544/14-к).

Дослідження наданих для узагальнення матеріалів дає підстави для висновку що, встановлюючи ознаки об’єктивної сторони складу злочину катування, суди здійснюють тлумачення диспозицій кримінально-правових норм у ст. 127 КК, орієнтуючись на зміст рішень ЄСПЛ. Разом із тим, в окремих актах ЄСПЛ зазначається, що до актів катування та іншого жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження треба відносити такі, як позбавлення сну, харчування і води, багатогодинне стояння біля стіни, одягання каптурів, утримання в приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів, розлучення матері з немовлям, поміщення здорової людини до психічно хворих тощо; надзвичайно жорстокою визнається затримка тривалістю в кілька років між винесенням та виконанням смертного вироку, коли держава не дотримується розумного строку для оскарження вироку і прийняття рішення про помилування; принижуючими гідність людини визнаються такі дії, як гоління голови, виставлення оголеної людини на очі інших людей, примушування одягатися так, щоб це викликало насмішки, примушування їсти неїстівні речовини тощо. Такі положення містяться у рішення ЄСПЛ у справах «Тесленко проти України» від 20 березня 2012 року, пункти 99, 100; «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, п. 167; «Сельмуні проти Франції» від 28 липня 1999 року, п. 97; «Аккоч проти Туреччини» від 19 жовтня 2012 року. Оцінка акту як жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження залежить від сукупності таких обставин, як тривалість та інтенсивність відповідного поводження, його наслідки для здоров’я людини, стать, вік, попередній стан здоров’я та інші індивідуальні особливості потерпілого. Разом із тим у контексті положень ч. 1 ст. 2 КК про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та положень ч. 3 ст. 3 КК про те, що злочинність, караність діяння та його інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК, встановлюючи об’єктивні ознаки катування, судам передусім необхідно оцінювати їх відповідність змісту диспозиції норм, закріплених у ст. 127 КК.

Результати аналізу судової практики свідчать про те, що суд не завжди дотримуються положень ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 3 КК, розглядаючи кримінальні провадження зазначеної категорії, що спричиняє допущення помилок в разі розмежування складу злочину «катування» і суміжних складів злочину, зокрема з злочину, передбаченого ст. 126 КК «побої та мордування».

Наприклад, органами досудового розслідування Г. був обвинувачений у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 127 КК, виходячи з таких фактичних обставин: обвинувачений, будучи черговим з режиму комунальної установи «Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації», застосовував фізичне насильство щодо неповнолітніх вихованців цього закладу шляхом нанесення ударів шкіряним ременем, внаслідок чого заподіяв трьом потерпілим легкі тілесні ушкодження та чотирьом потерпілим – легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. Зазначені дії кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125 та ч. 2 ст. 125 КК. Крім цього, 04 квітня 2009 року та у період з липня 2011 року до 06 листопада 2012 року, з метою домогтись від дітей дотримання встановленого розпорядку систематично застосовував щодо 16 потерпілих фізичне насильство шляхом нанесення численних ударів ременем та скакалкою, які в окремих випадках були змочені водою, що спричиняло потерпілим фізичний біль. Зазначені дії органи досудового слідства кваліфікували за ч. 2 ст. 127 КК як катування з ознакою повторності.

Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2013 року Г. визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК. Кваліфікуючи дії обвинуваченого як умисне заподіяння побоїв, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, суд виходив із того, що в діях обвинуваченого немає ознак катування, визначених ст. 1 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, та практикою ЄСПЛ, згідно із якою під цим поняттям визнається будь-яка форма поводження, що спеціально заподіює жорсткі фізичні або психічні страждання або грубо принижує людину перед іншими людьми чи змушує її діяти проти своєї волі. Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 06 листопада 2013 року, погодившись із викладеним, залишив вирок суду першої інстанції без змін. Проте колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ ВССУ ухвалою від 17 липня 2014 року скасувала ухвалу суду апеляційної інстанції, зауваживши, що на час постановлення ухвали апеляційним судом не дотримано вимог закону про кримінальну відповідальність. Зокрема, у диспозиції норми ст. 127 КК, катуванням визнається умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб.

На підставі досліджених судом показань потерпілих та свідків, інших доказів встановлено, що Г. застосував щодо дітей фізичне насильство шляхом нанесення побоїв, внаслідок чого заподіяв сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждання з метою покарати дітей за недотримання ними встановленого режиму та внутрішньої дисципліни закладу. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність в діях Г. складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України, є передчасним, зробленим без належного дослідження всіх доказів у справі та аналізу всіх обставин, що мають значення для правильної кваліфікації дій (№ 5-2514км14).

Також у судовій практиці були випадки кваліфікації діяння, передбаченого ст. 127 КК України, за сукупністю з іншими злочинами. Зокрема, 07 серпня 2014 року Бериславським районним судом Херсонської області ухвалено вирок стосовно Л., якого визнано його винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146 та ч. 2 ст. 127 КК. Зокрема, Л. разом з іншими особами, матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, умисно і незаконно позбавив свободи двох громадян Республіки Камерун. Крім цього, Л. за попередньою змовою із невстановленими особами вчинив катування потерпілих з метою з’ясування у них місцезнаходження грошових коштів. Утримуючи потерпілих проти їх волі у приміщенні приватного будинку у період з 14 грудня 2013 року по 26 грудня 2013 року, Л. та невстановлені особи протягом півтори години завдавали потерпілим фізичного болю шляхом нанесення численних ударів у різні частини тіла, а також шляхом приставляння одному потерпілим розпеченої електричної праски до сідничних м’язів та лівої кисті, що завдало опіків, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. Також потерпілим систематично висловлювали погрози про застосування насильства і їх руки перебували у наручниках. Ухвалою від 28 жовтня 2014 року Апеляційний суд Херсонської області змінив вирок суду першої інстанції в частині виключення з мотивувальної частини вироку окремих доказів та в частині призначення покарання, погодившись із кваліфікацією дій обвинувачених (№ 11-кп/791/842/14).

Із наданих для узагальнення матеріалів вбачається, що заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень суди оцінюють як ознаку, що охоплюється поняттям катування і не потребує додаткової кваліфікації.