Проблеми кримінально-правової кваліфікації злочину, передбаченого ст. 121 КК

Із наданих для узагальнення матеріалів вбачається, що у здебільшого суди правильно вирішують питання, пов’язані з кваліфікацією діяння як умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Встановлення об’єктивних ознак злочину, що розглядається, здійснюється на підставі висновку судово-медичної експертизи, юридична оцінка якого ґрунтується на положеннях КК, КПК та Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» № 6 від 17 січня 1995 року.

Зокрема, вироком Герцаївського районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2014 року К. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, а саме у тому, що він, втрутившись у конфлікт, який виник між потерпілим М. та братом підсудного, наніс один удар в обличчя потерпілому, від чого той впав і вдарився обличчям об асфальтне покриття дороги, внаслідок чого потерпілому були спричинені перелом скронево-тім’яної кістки, забій скроневих часток мозку, подряпини на підборідді, синці, гостра епідуральна гематома лівої гемісфери головного мозку, які належать до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних в момент заподіяння (№ 1-кп/714/101/14).

Окремі проблемні питання виникали під час кваліфікації злочинів за ч. 2 ст. 121 КК. Зокрема, у ч. 2 ст. 121 КК закріплено альтернативні кваліфікуючі ознаки складу злочину, що розглядається: умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення; вчинене групою осіб; з метою залякування потерпілого або інших осіб; з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, вчинене на замовлення, а також таке, що спричинило смерть потерпілого.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину умисного вбивства та заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, є причинно-наслідковий зв’язок між діянням та настанням смерті потерпілого. За відсутності такого зв’язку між діями обвинуваченого та смертю потерпілого складу злочину не буде. Наприклад, вироком Сихівського районного суду м. Львова від 09 січня 2014 року встановлено, що К., яку органами досудового розслідування було обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, під час конфлікту з потерпілим Г. умисно завдала потерпілому один удар ножем, заподіявши проникаюче поранення черевної порожнини з ушкодженням брижі та стінки кишківника, що становить тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя потерпілого в момент заподіяння. Смерть потерпілого настала наступного дня у лікарні. Згідно з висновками судово-медичної експертизи причиною смерті є розрив післяопераційних швів з проникненням залишків їжі у черевну порожнину. Судом встановлено, що незадовго перед подією злочину потерпілому було здійснено хірургічне втручання в черевну порожнину. Всупереч рекомендаціям лікарів потерпілий неодноразово вживав тверду їжу та алкоголь, у тому числі під час раннього післяопераційного періоду, що призвело до розриву післяопераційних швів. Таким чином, між смертю потерпілого та заподіянням йому тяжкого тілесного ушкодження причинно-наслідкового зв’язку немає, з огляду на що суд кваліфікував дії К. зач. 1 ст. 121 КК (№ 464/12846/13-к).

Також у судовій практиці був розгляд кримінального провадження про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого способом особливого мучення. Зокрема, вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 травня 2014 року Т. визнано винуватим у тому, що під час сварки, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, Т. облив потерпілого бензином та підніс до його тіла запальничку з відкритим вогнем, у результаті чого потерпілий зазнав тяжких тілесних ушкоджень у виді опіків різних частин тіла, від чого помер у лікарні через шість днів (№ 308/11352/13-к).

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження способом, що має характер особливого мучення, спричиняє потерпілому особливо сильні страждання, свідчить про особливу жорстокість, нелюдськість винного. Для встановлення складу злочину, що розглядається, необхідно встановити наявність однієї чи кількох ознак тяжкого тілесного ушкодження, передбачених ч. 1 ст. 121 КК, і, крім того, визнати, що спосіб заподіяння такого тілесного ушкодження був поєднаний з особливим мученням потерпілого.

Відповідно до «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» № 6 від 17 січня 1995 року, під мученнями слід розуміти дії, що заподіяли потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття, тепла, залишення його в шкідливих для здоров’я умовах та інші подібні дії. Сюди ж належать дії, пов’язані з багаторазовим або тривалим спричиненням особливого болю (щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, застосування термічних факторів тощо). Отже, необхідно брати до уваги, що особливе мучення викликає не просто болісні відчуття, які виникають майже при кожному тяжкому тілесному ушкодженні, а й завдає сильного фізичного болю і страждань.

Для встановлення складу злочину, що розглядається, необхідно, щоб прямим або непрямим умислом винного охоплювалося не тільки те, що він заподіює потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а й те, що воно здійснюється способом, який має характер особливого мучення.