Злочинів проти життя і здоров’я особи за 2014 рік

03 червня 2016 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення судової практики розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти життя і здоров’я особи за 2014 рік.

У зв’язку із цим надсилаємо витяг із зазначеного узагальнення.

 

 

Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід’ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід’ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов’язок держави – захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров’я.

Метою проведення узагальнення є виявлення складних і спірних питань застосування положень кримінального права під час судового розгляду кримінальних проваджень (справ) про злочини, передбачені розділом ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України (КК) «Злочини проти життя і здоров’я», та надання рекомендацій стосовно їх вирішення. Зокрема, до таких питань належать:

1) розмежування об’єктивних ознак складів злочинів умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) та умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК);

2) розмежування об’єктивних ознак складів злочинів умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК) і вбивства з необережності (ст. 119 КК);

3) встановлення змісту кваліфікуючих ознак окремих злочинів проти життя і здоров’я;

4) визначення часового проміжку, який охоплюється кваліфікуючою ознакою «одразу після пологів» в разі встановлення об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 117 КК;

5) застосування норм інших нормативно-правових актів для встановлення ознак складів злочинів, передбачених статтями 130 – 145 КК, які характеризуються бланкетними та відсильними диспозиціями закріплених у них кримінально-правових норм;

6) встановлення змісту ознак складів злочинів проти життя і здоров’я, які мають оціночний характер, зокрема, «тяжка образа з боку потерпілого» (статті 116, 123 КК); «сильний фізичний біль», «фізичне страждання», «моральне страждання» (ст. 127 КК); «неналежне виконання обов’язків» (статті 131, 137, 140 КК); «тяжкі наслідки» (статті 135, 137 – 141 КК) тощо.

Рекомендації щодо вирішення окремих проблемних питань, що виникали під час розгляду кримінальних проваджень (справ) про злочини проти життя та здоров’я, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» та в аналізі судової практики розгляду кримінальних справ про умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками, здійсненому Верховним Судом України.

Деякі питання, пов’язані з правовою регламентацією окремих кримінально-правових інститутів, які безпосередньо стосуються кваліфікації злочинів проти життя і здоров’я, розкриваються у постановах Пленуму Верховного Суду України

від 26 квітня 2002 року № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону», від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», від 02 липня 2004 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України звільнення особи від кримінальної відповідальності», від 04 червня 2010 року № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», та ін.

Об’єктами дослідження були: узагальнення практики постановлення ухвал та вироків за результатами розгляду кримінальних проваджень за статтями 115 – 145 КК, здійснені судами апеляційної інстанції; копії судових рішень, постановлених за результатами розгляду відповідних судових проваджень, а також тексти судових рішень з бази даних Єдиного державного реєстру судових рішень за 2014 – 2015 роки.