Вопрос 8. Понятие юридических фактов в гражданском праве.

Гражданские правоотношения возникают:

- Из договоров и иных сделок, предусмотренных законом, а также из договоров и иных сделок, хотя и не предусмотренных законом, но не противоречащих ему;

- из актов государственных органов и органов местного самоуправления, которые предусмотрены законом в качестве основания возникновения гражданских прав и обязанностей;

- из судебного решения, установившего гражданские права и обязанности;

- в результате приобретения имущества по основаниям, допускаемым законом;

- в результате создания произведений науки, литературы, искусства, изобретений и иных результатов интеллектуальной деятельности;

- вследствие причинения вреда другому лицу;

- вследствие неосновательного обогащения;

- вследствие иных действий граждан и юридических лиц;

- вследствие событий, с которыми закон или иной правовой акт связывает наступление гражданско-правовых последствий.

Цивільні правовідносини виникають, змінюються або припиняють­ся лише з настанням певних життєвих обставин (фактів реальної дійс­ності), що враховуються законодавством. Такі обставини отримали назву юридичних фактів. Отже, серед фактів реальної дійсності юри­дичними фактами є лише ті, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Напри­клад, коли у віддаленій місцевості сталася повінь, то це не означатиме виникнення юридичного факту, якщо така повінь не спричинила на­стання якихось юридично значущих наслідків (наприклад, виникнен­ня страхового правовідношення). Коли ж стихійне лихо стає об’єктивною причиною неможливості виконання учасниками договір­них відносин своїх обов’язків, то ця обставина стає фактом, що має юридичне значення, або юридичним фактом, тому що з нею пов’язується настання відповідних юридичних наслідків. Отже, юридичний факт — головна умова виникнення і динаміки (зміни та припинення) цивіль­них правовідносин.

Залежно від правових наслідків, які виникають унаслідок настання того чи іншого юридичного факту, юридичні факти поділяються на правоутворюючі, провозмінюючі та правоприпиняючі.

Цивільне законодавство містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин (ст. 11 ЦК). З урахуванням цього юридичні факти класифіковані на певні види.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії — це факти, які породжують, змінюють або припи­няють юридичні правовідносини на основі волевиявлення осіб. За правилом, цивільні правовідносини пов’язані з активними діями їх учасників (укладення договору, передача майна, видача довіреності тощо). Однак в окремих випадках цивільні правовідносини можуть бути пов’язані не лише з активними діями, а саме з пасивною поведінкою їх учасників, тобто фактом утримання від здійснення певної дії. Так, за договором найму житлового приміщення наймач зобов’язаний ви­користовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла, підтримувати його в належному стані, тобто про­водити поточний ремонт. Утім він не має права провадити перевлашту­вання та реконструкцію житла без згоди наймодавця (ст. 815 ЦК).

Юридичні дії поділяються на правомірні та неправомірні, при­чому обидва види дій можуть бути підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин.

У свою чергу правомірні дії поділяються на юридичні акти — дії, спрямовані на досягнення правового результату, і юридичні вчинки — дії, які спричиняють правові наслідки незалежно від спрямованості волі учасника цивільних відносин.

Основне значення серед правомірних дій мають саме юридичні акти. Вони передбачають цілеспрямовані, вольові дії учасників ци­вільних правовідносин, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов’язки за волею осіб. Серед них розрізняють кілька самостійних видів: правочини; акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування; рішення суду.

Правочини, безумовно, є найпоширенішим видом юридичних актів у цивільно-правовій сфері. Згідно із законом правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 202 ЦК). Вчиняючи правочин, учасники правовід­носин діють для досягнення певної юридичної мети (наприклад, для отримання майна у власність або користування).

Акти органів державної влади, органів місцево­го самоврядування — це владні розпорядження уповноважених орга­нів, які спричиняють виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин і є обов’язковими для відповідних суб’єктів (наприклад, видача фізичній особі свідоцтва про народження, реєстрацію шлюбу, усиновлення, видача громадянину ордера на житлове приміщення). Вказані акти мають бути видані відповідними органами, які не є безпо­середньо учасниками правовідносин, але з їх виданням виникають права та обов’язки у осіб, відносно яких відповідний акт було видано.

Рішення суду, як правило, є підставою виникнення, зміни чи при­пинення цивільних правовідносин тільки в сукупності з іншими юри­дичними фактами. При цьому рішення суду стає одним із важливіших фактів, що породжує правові наслідки. Наприклад, фізична особа може бути оголошена померлою за наявності таких юридичних фактів: а) якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її пере­бування; б) строк, протягом якого людина є відсутньою, становить не менш як три роки; в) є відповідне рішення суду, яке набуло сили, про оголошення особи померлою. Після набуття чинності рішенням суду виникають відповідні правові наслідки — відкривається спадщина, ви­значається коло спадкоємців, кредиторів, склад спадщини тощо.

На відміну від юридичних актів юридичні вчинки — це правомір­ні дії, що спричиняють виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин незалежно від волі осіб, які їх вчинили. Так, автор від­криття або винаходу не обов’язково усвідомлює юридичні наслідки такого вчинку. Безпосередньою метою його діяльності є саме досяг­нення наукового результату, але у зв’язку із цим виникає низка цивільно-правових наслідків — автор отримує певні майнові та немайнові пра­ва. На цій підставі створення результату творчої праці є юридичним вчинком, а не юридичним актом.

Неправомірними визнаються дії, які суперечать нормам актів цивільного законодавства, порушують права інших осіб, тобто цивіль­ні правопорушення. Найпоширенішим прикладом неправомірних дій є дії із заподіяння шкоди. У результаті вчинення таких дій між особою, яка заподіяла шкоду, та потерпілим виникає цивільне правовідношення, на підставі якого правопорушник зобов’язаний відшкодувати потерпілому завдані збитки, а потерпілий має право вимагати цього.

Події — це обставини, настання яких не залежить від волі та свідомості людини. До цієї групи включаються найрізноманітніші види юридичних фактів, як такі, що повністю не підпадають під контроль людини (стихійні лиха — повені, землетруси, смерчі, зсуви тощо), так і такі, котрі тією чи іншою мірою пов’язані з людською діяльністю, однак в силу об’єктивного характеру свого розвитку не можуть бути підкорені волі людини (війни, епідемії, епізоотії тощо). Самі по собі події не мають нічого юридичного, але закон пов’язує з ними певні юридичні наслідки. Наприклад, унаслідок смерчу майно, що належало певній особі, було повністю або частково пошкоджене. Проте власник застрахував його, уклавши договір страхування з відповідною страхо­вою організацією. Внаслідок виникнення страхового випадку (смерчу) виникає і обов’язок страховика сплатити власнику майна відповідну страхову суму.

Вище було розглянуто окремі види юридичних фактів (дії та події), які є підставою виникнення юридичних наслідків. Утім у деяких ви­падках для виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин необхідна наявність не одного, а кількох юридичних фактів, тобто їх сукупності. У такому випадку йдеться про юридичний склад.

У праві розрізняють три види юридичних складів відповідно до того, яким чином пов’язані між собою юридичні факти, що до них входять:

а) склад із незалежним накопиченням елементів;

б) склад із послідовним накопиченням елементів;

в) альтернативний склад.

У першому, найбільш поширеному випадку, юридичний склад моделюється таким чином, що окремі юридичні факти, які входять до нього, можуть виникати незалежно один від іншого в будь-якій по­слідовності. Після появи останнього з необхідної сукупності фактів юридичний склад стає завершеним. Це спричиняє виникнення, зміну або припинення правовідношення (суб’єктивних прав та обов’язків його учасників). Отже, тут діє принцип незалежного накопичення еле­ментів складу. При цьому не має значення, який із наведених фактів виник раніше. Важливим є результат — наявність усіх фактів у сукуп­ності. Прикладом такого правовідношення можна вважати правовід­ношення щодо заміни боржника у зобов’язанні (ст. 520 ЦК). Для такої заміни потрібні два юридичних факти: 1) згода кредитора щодо заміни боржника на іншу особу; 2) договір між первісним та новим боржниками. При цьому не має значення, який із двох вказаних юридичних фактів виникне останнім — договір боржників або згода кредитора. Головне — існування обох юридичних фактів. Останній із них і буде тією остаточ­ною «краплею», яка зробить юридичний склад завершеним і спричинить появу правовідношення щодо заміни боржника у зобов’язанні.

Склад із послідовним накопиченням елементів передбачає певний порядок появи кожного з елементів складу. Цей принцип діє, напри­клад, у разі виникнення правовідношення із відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, що потерпіла від злочину. Для виникнен­ня юридичних прав та обов’язків сторін необхідна така послідовність юридичних фактів: 1) заподіяння шкоди потерпілому внаслідок скоєн­ня злочину та 2) здійснення закладом охорони здоров’я певних витрат на стаціонарне лікування потерпілого. Зрозуміло, що фактичний склад у цьому випадку може формуватися лише у такій послідовності.

Склад, який моделюється за альтернативним типом зв’язку юридичних фактів, передбачає наявність низки юридичних фактів, кожен із яких може стати підставою настання юридичних наслідків (виникнення, зміни чи припинення правовідношення). Прикладом такого зв’язку юридичних фактів може бути виникнення відповідаль­ності підрядника за незалежну якість роботи. Підрядник буде нести відповідальність за наявності одного з двох юридичних фактів:

а) виконання роботи з відступами від договору, які її погіршили;

б) виконання з іншими недоліками, які роблять її непридатною для передбаченого в договорі використання. Таким чином, обов’язок під­рядника виникає при наявності першої або другої обставини (альтер­нативно).

У літературі зазначалося, що в праві існує особлива категорія юри­дичних фактів — це факти, які мають складну структуру (складні юридичні факти) і характеризується за допомогою не однієї, а декіль­кох ознак. Такі складні факти треба відрізняти від юридичного складу як сукупності юридичних фактів. Наприклад, заподіяння шкоди ви­ступає як єдиний юридичний факт, який тягне за собою виникнення певних юридичних наслідків (обов’язок особи, яка завдала шкоду, її відшкодувати і право потерпілого на відшкодування). Водночас запо­діяння шкоди характеризується сукупністю таких елементів, як: а) протиправна поведінка; б) шкода; в) причинний зв’язок між проти­правною поведінкою та заподіянням шкоди та г) вина особи, яка запо­діяла шкоду. Однак ці елементи становлять не окремі юридичні факти, а ознаки єдиного складного юридичного факту — факту заподіяння шкоди потерпілому.