Податкова політика України на сучасному етапі

Податкова система України в економічному контексті визначається як урегульована нормами права сукупність податків, що здіймаються на території України, а також форм і методів їхньої побудови.

Податкова система може розглядатися з 2-х сторін:

· податок, як матеріальний платіж державі;

· відносини по встановленню, зміні, скасуванню податку, забезпеченню його сплати, організації контролю і відповідальності за порушення в області податкового законодавства.

Податкова система – сукупність податків, зборів, платежів законно стягнутих у державі, принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування, дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Принципи податкової системи:

· цілісність;

· єдина мета;

· межа податкового тиску;

· раціональне сполучення прямих і непрямих податків;

· розподіл податків по рівнях компетенції органів державної влади. Система оподаткування України складається з:

1) податків і зборів;

2) обов'язкових відрахувань і платежів;

Законом України “Про систему оподаткування” визначається перелік загальнодержавних та місцевих податків.

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІ ПОДАТКИ:

1. Податок на додану вартість.

2. Акцизний збір.

3. Податок на прибуток.

4. Податок на доходи фізичних осіб.

5. Митний збір.

6. Податок на нерухоме майно.

7. Плата за землю.

8. Рентні платежі.

9. Податок із власників транспортних засобів.

10. Податок на промисел.

11. Збір за геологорозвідувальні роботи.

12. Збір за спеціальне використання природних ресурсів.

13. Збір за забруднення навколишнього середовища.

14. Відрахування у фонд здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення.

15. Відрахування на обов'язкове соціальне страхування.

16. Відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування.

17. Відрахування у Державний інноваційний фонд.

18. Плата за торговий патент і деякі види підприємницької діяльності.

МІСЦЕВІ ПОДАТКИ:

1. Податок з реклами. Об'єктом є вартість послуг за встановлення і дозвіл на проведення реклами. Податок сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, що передають інформацію в комерційних цілях за допомогою засобів масової інформації та технічних засобів. Граничний розмір не повинний бути більш 0,1% вартості послуг і 0,5% за розміщення реклами на тривалий час. Сплачується під час оплати послуг за встановлення чи розміщення реклами.

2. Комунальний податок. Стягується з юридичних осіб. Граничний розмір – 10% річного фонду оплати праці. Обчислюється виходячи з мінімального розміру заробітної плати.

3. Готельний збір. Платники – особи, що проживають у готелі. Граничний розмір не повинний перевищувати 20% добової вартості житла, що знімається, без додаткових послуг.

4. Збір за паркування автомобіля. Платники – юридичні особи і громадяни. Сплачується за 1 годину паркування в спеціально відведених місцях. Граничний розмір не повинний бути більше 3% мінімальної заробітної плати.

5. Ринковий збір. Стягується за кожний день торгівлі. Його граничний розмір не повинний перевищувати 20% мінімальної заробітної плати для громадян і 3-х мінімумів для юридичних осіб. Стягується працівниками ринку до початку реалізації продукції.

6. Збір за видачу ордера на квартиру. Граничний розмір - 30 мінімальних зарплат. Сплачується через установу банку до одержання ордера.

7. Курортний збір. Платники – громадяни, що прибувають у курортну зону. Граничний розмір -10% мінімальної заробітної плати.

8. Збір за участь у бігах на іподромі.

9. Збір за виграш на бігах.

10. Збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі.

11. Збір за право використання місцевої символіки. Граничний розмір не повинний бути більше 0,1% вартості виробленої продукції (виконаних робіт, зроблених послуг) з використанням символіки.

12. Збір за право проведення кіно- і телезйомок.

13. Збір за проведення аукціонів, конкурсного розпродажу, лотерей. Граничний розмір – 0,1% вартості заявлених товарів. Стягується за 3 дні до початку проведення заходу.

14. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг. Граничний розмір – 20 мінімальних заробітних плат для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю в спеціально відведених місцях, і 2 мінімуми в день - за одноразову торгівлю.

15. Збір із власників собак.

16. Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що виїжджає за кордон. Ці податки і збори включають у ціну товарів чи відносять на собівартість, і сплачують незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.

Однією зі складових податкової системи є наявність у неї органів управління оподаткуванням. Виділяють 2 рівні регулювання податкових потоків:

1) верхній – складає основу надходжень до центрального бюджету.

2) нижній - формує надходження до місцевих бюджетів.

Співвідношення між ними встановлюється згідно із чинним законодавством. Виділяється 3 політико-урядових фактори, що визначають податкову систему:

1) сформовані в країні пропорції в розподілі функцій між центральними і місцевими органами державної влади.

2) частка податків серед джерел доходу бюджету.

3) ступінь контролю держави за органами місцевої влади.

Податкова політика України в сучасних умовах повинна відповідати наступним вимогам:

1. Підсилювати активізацію діяльності підприємств.

2. Забезпечувати надходженнями грошових ресурсів державний бюджет України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін у Закон України «Про систему оподаткування» виділяють ряд принципів побудови податкової системи:

· стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної активності;

· обов'язковість;

· рівнозначність і пропорційність;

· недопущення податкової дискримінації;

· соціальна справедливість;

· стабільність;

· економічна обґрунтованість;

· рівномірність сплати;

· компетенція;

· єдиний підхід;

· доступність.

З погляду значимості податкової системи, а також послідовної оцінки реформи можна виділити 3 рівні опису податкової системи:

1) концептуальний - свідчить, що ґрунтуючись на відносинах власності податкові відносини покликані найбільш розумно формувати фінансові відносини між державою і платником податків і на базі цього створити цілісну систему податків;

2) стратегічний – повинний виходити з концепції реформування податкової системи і визначити доцільність внесення тих чи інших тактичних змін в існуючу податкову систему для одержання ефекту;

3) тактичний - зводиться до оцінки тих мір і рішень, за допомогою яких здійснюється управління податковою діяльністю в конкретний момент часу.

Для того, щоб оцінити податкову систему на даному етапі необхідно виходити з 4-х взаємозалежних і відносно суперечливих аспектів:

1) Фінансовий. Податкова система України за набором податків відповідає світовим стандартам, однак механізм сплати і обчислення податків для конкретних суб'єктів господарювання не враховує особливостей України. Тому у фінансовому аспекті податкова система України не є ефективною.

2) В економічному аспекті оцінка податкової системи повинна базуватися на основних проблемах податків, що зводяться до їх вилучення, з однієї сторони, і покриття більшої частини витрат державного бюджету, з іншої. Виходячи з цього, в економічному аспекті податкова система України також неефективна.

3) У соціальному аспекті податкова система повинна забезпечити рівний підхід до всіх прошарків населення й окремих господарських одиниць.

4) В організаційному аспекті податкова система повинна бути чітко розділеною на загальнодержавну і місцеву.

Комплекс правових дій органів влади і управління в сфері встановлення і стягування податків складають податкову політику держави. Основи податкової політики України, як незалежної держави, були закладені постановами Верховної Ради України від 23.12.1995р. «Про основні положення податкової політики і податкової реформи в Україні» і від 04.12.1996р. «Про основні положення податкової політики в Україні», якими був визначений перелік податків і зборів (обов'язкових платежів), а також основні принципи побудови системи оподаткування. Надалі вони знайшли своє відображення і розвиток у Законі України «Про систему оподатковування», прийнятому у 18.02.1997р.

На сучасному етапі відбувається розробка та становлення принципів податкової політики. Суть їх полягає у наступному:

1) Рівень податкової ставки повинний встановлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, то для них повинні встановлюватися диференційовані податкові ставки.

2) Оподатковування доходів повинне носити однократний характер. Багаторазове обкладання доходу чи капіталу неприпустимо. Прикладом здійснення цього принципу служить заміна податку з обороту податком на додану вартість, де знову створений чистий продукт обкладається податком всього один раз аж до його реалізації. В результаті кожна надбавка до ціни сировини, що виникає по мірі його проходження по виробничому ланцюжку аж до кінцевого продукту, обкладається тільки один раз. У цьому полягає одна з переваг податку на додану вартість.

3) Сплата податків повинна носити обов'язковий характер. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, суспільна думка в країні повинні бути сформовані таким чином, щоб несплата чи несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платнику, чим своєчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

4) Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і економічними для установ, що збирають податки. Наприклад, не можна назвати простими і доступними для розуміння законодавчі акти по податку на додану вартість і податку на прибуток у тім виді, у якому вони існують сьогодні. Розрахунки по цих видах податків заплутані і незручні як для платників податків, так і для контролюючих органів.

5) Податкова система повинна бути гнучкою і легко адаптуємою до мінливих суспільно-політичних і економічних потреб. Один з важливих аспектів цього положення - практика надання різних пільг.

6) Податкова система повинна забезпечувати розумний перерозподіл створюваного ВВП і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики. Податкова політика може вважатися ефективною при наявності двох умов:

- фінансового забезпечення виконання функцій держави;

- достатнього виконання основних принципів оподаткування.

В умовах глобального економічного і фінансового спаду ситуація, що склалася в економіці України, розцінюється Верховною Радою України як критична. Без коректування податкової політики неможливо перебороти кризу і перейти до економічного зростання.

Бюджетна класифікація

Бюджетний кодекс України визначає бюджетну класифікацію як єдине систематизоване групування доходів, витрат і фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України і міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація застосовується для здійснення планування, регулювання, фінансового контролю, аналізу, порівнянності показників. Затверджує бюджетну класифікацію та зміни до неї Міністр фінансів України, інформуючи про це Верховну Раду України.

Доходи бюджету - це надходження до бюджету, що використовуються державою для здійснення її функцій та регулюються правовими нормами.

Склад доходів бюджету:

— податкові надходження;

Складові бюджетної класифікації

- Класифікація доходів

- Класифікація витрат

- Класифікація боргу

- Класифікація фінансування

- Класифікації видатків

— неподаткові надходження - добровільні компенсаційні платежі, а також штрафи і пеня, не пов'язані з податковим законодавством;

— доходи від операцій з капіталом;

— трансферти - безповоротні платежі, отримані від інших рівнів органів влади, міжнародних установ на безоплатній основі.

Класифікація доходів бюджету за порядком зарахування до бюджету коштів:

— власні - формуються за рахунок надходжень від власних джерел;

— закріплені - відносяться до певного рівня бюджету відповідно до Бюджетного кодексу на довготривалій основі у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі;

— регулюючі - надходження яких до бюджетів нижчого рівня щорічно визначає Верховна Рада України або представницький орган місцевої влади при затвердженні актів про бюджет.

Видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Класифікація видатків бюджету:

1)за функціями, з виконанням яких вони пов'язані (функціональна класифікація), - дозволяє відслідковувати динаміку зміни державних витрат різноманітного функціонального призначення з метою проведення їх аналізу і прогнозування; організована за класифікацією OOН;

2) за економічною характеристикою операцій (економічна класифікація) - деталізує використання грошових коштів за їх предметними ознаками (види господарської діяльності), дозволяє виділити захищені статгі:

— поточні - платежі, не пов'язані з придбанням капітальних активів (оплата комунальних послуг, заробітна плата, нарахування, виплати населенню);

— капітальні - придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, придбання землі і нематеріальних активів та капітальні трансферти;

— кредитування з урахування погашення - платежі з бюджету, пов'язані з виникнення вимог до інших фінансових об'єктів, які передбачають обов'язкове повернення коштів;

3) за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація) - має на меті оптимізацію кількості головних розпорядників, покращання бюджетного планування і побудови організаційно досконалої системи управління;

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація) -формування бюджету за програмно-цільовим методом, розподіл бюджетних призначень за бюджетними програмами, що є систематизованим переліком заходів, направлених на досягнення загальної мети. У Державному бюджеті виділяються таємні видатки, які пов'язані з державною таємницею, у зв'язку з чим пояснення їх витрачання в бюджеті не передбачається. Вони спрямовуються на діяльність органів державної влади в інтересах національної безпеки.

Класифікація фінансування бюджету - це групування джерел покриття дефіциту бюджету з метою конкретизації напрямків і обсягів запозичених коштів, а також визначення напрямків витрачання фінансових ресурсів, які утворилися в результаті дефіциту бюджету (платежі на погашення основної суми боргу). Класифікація фінансування бюджету та боргу:

1) за типом кредитора - можуть бути внутрішні (надходження від сектора державного управління, від фінансово-кредитних органів) та зовнішні (позики від міжнародних організацій, міжнародних фінансових організацій, іноземних комерційних банків);

2) за типом боргового зобов'язання (видом фінансового інструменту запозичення) - облігації, ощадні сертифікати, казначейські зобов'язання, депозити, а також довго-, середньо- та короткострокові.

Складові бюджету:

— загальний фонд;

— спеціальний фонд.

У спеціальному фонді обліковуються власні кошти бюджетних установ:

1) плата за послуги, які надаються бюджетними установами (від господарської або виробничої діяльності, за оренду майна, від реалізації майна);

2) інші надходження (подарунки, гранти, грошові кошти за

виконання окремих доручень). Видатки спеціального фонду:

— бюджетні призначення за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

— гранти і подарунки, отримані на конкретну мету;

— різниця між доходами і витратами спеціального фонду бюджету.

У складі бюджетів передбачається резервний фонд - певний обсяг нерозподілених видатків, який протягом року може використовуватись на фінансування непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не можуть передбачатися при складанні проекту бюджету. Він включається до загального фонду бюджету і не може перевищувати 1% від обсягу його видатків. Рішення про виділення коштів приймається Кабінетом Міністрів України, щомісяця який звітує про витрачання коштів перед парламентом. Сума коштів, що виділяється з резервного фонду на фінансування одного заходу, не може перевищувати 20% загальної суми резервного фонду. Не дозволяється використовувати кошти на погашення боргів, збільшення передбачених у бюджеті видатків.

Дефіцит бюджету - це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень.

Причини виникнення дефіциту:

— спад виробництва;

— зниження ефективності функціонування окремих галузей;

— несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення;

— великі воєнні витрати;

— інші фактори, що впливають на соціально-економічне становище країни.

Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави. Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але воно бере участь у поверненні залучених для покриття дефіциту коштів шляхом сплати податків.

Бюджети в Україні можуть затверджуватись з дефіцитом лише при наявності обґрунтованих джерел його фінансування. Граничний розмір державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП. У разі перевищення зазначеної межі уряд має вжити негайних заходів до приведення цієї величини у відповідність з необхідною нормативною.

Профіцит бюджету - це перевищення доходів бюджету над його видатками. Законодавством передбачено, що профіцит затверджується з метою погашення основної суми боргу.

 

 

Бюджетной процес

Бюджетний процес — регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. В Україні бюджетний процес регулюється Конституцією України, Бюджетним кодексом України та іншими нормативними актами.

Бюджетний процес поділяється на чотири стадії:
1) складання проектів бюджетів;
2) розгляд і прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;
3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішень щодо нього.

Проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розробки пропозицій проекту Державного бюджету України.

Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше, ніж за чотири робочих дні до початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних засідань Верховної Ради України у парламенті відбуваються слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем’єр-міністр України або за його дорученням міністр фінансів України.

Національний банк України до 1 квітня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України:
1) проект основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період; 2) проект кошторису доходів і видатків Національного банку України на наступний бюджетний період.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.

Бюджетний запит — це документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розробку бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Мінфіном. На основі аналізу бюджетних запитів Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України.

Окрім того, Міністерство фінансів України подає проект закону про Державний бюджет України Кабінету Міністрів України для розгляду, а також вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів України.

Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому. Не пізніше ніж через 5 днів після подання Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України до Верховної Ради України міністр фінансів України представляє його на пленарному засіданні Верховної Ради України.

За результатами обговорення проекту закону про Державний бюджет України Верховна Рада України може прийняти вмотивоване рішення про його відхилення у разі невідповідності Бюджетному кодексу та Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період. У разі відхилення проекту закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України зобов’язаний у тижневий термін з дня набрання чинності рішенням про відхилення подати проект закону про Державний бюджет України на повторне представлення з обґрунтуванням внесених змін, пов’язаних з відповідним рішенням Верховної Ради України.

Міністр фінансів України повторно представляє проект закону про Державний бюджет України не пізніше трьох днів після його повторного подання до Верховної Ради України.

Після прийняття до розгляду представленого проекту закону про Державний бюджет України не пізніше 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, який передує плановому, проект закону про Державний бюджет України розглядається народними депутатами України, а також у комітетах, депутатських фракціях і групах Верховної Ради України.

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету не пізніше 15 жовтня (20 жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, який передує плановому, спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів України розглядає пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України і готує Висновки та пропозиції до нього, а також таблиці пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи, які пропонується підтримати чи відхилити, і приймає з цього приводу відповідне рішення.

Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України, а також таблиці пропозицій апаратом Верховної Ради України розповсюджуються серед народних депутатів України не пізніше ніж за два дні до розгляду проекту закону у першому читанні на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Перше читання проекту закону про Державний бюджет України починається з доповіді голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо Висновків і пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України. В обговоренні цього питання беруть участь представники комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій і груп, народні депутати України, представники Рахункової палати та Кабінету Міністрів України. Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України голосуються в цілому. Якщо позитивне рішення не прийнято, відбувається постатейне голосування.

Верховна Рада України приймає проект закону про Державний бюджет України у першому читанні не пізніше 20 жовтня (25 жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, що передує плановому.

Після прийняття проекту закону про Державний бюджет України у першому читанні Кабінет Міністрів України у двотижневий термін готує і подає не пізніше 3 листопада (8 листопада, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, що передує плановому, проект закону про Державний бюджет України, доопрацьований відповідно до Бюджетних висновків Верховної Ради України, і порівняльну таблицю стосовно їх урахування з вмотивованими поясненнями щодо неврахованих пропозицій.

При розгляді проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні пропозиції народних депутатів України, комітетів Верховної Ради України, депутатських груп і фракцій щодо змін до проекту закону про Державний бюджет України не розглядаються, крім висновків Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо розгляду проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні.

Друге читання проекту закону про Державний бюджет України передбачає насамперед затвердження загального обсягу дефіциту (профіциту), доходів і видатків Державного бюджету України з подальшим постатейним голосуванням проекту закону про Державний бюджет України, поданого Кабінетом Міністрів України на друге читання, яке завершується не пізніше 20 листопада року, що передує плановому.

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету доопрацьовує проект закону про Державний бюджет України та вносить його на розгляд Верховної Ради України у третьому читанні не пізніше 25 листопада року, що передує плановому. Після доповіді голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та співдоповіді міністра фінансів України Верховна Рада України проводить голосування по пропозиціях Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо статей проекту закону про Державний бюджет України, які не були прийняті у другому читанні, та стосовно проекту закону в цілому.

Закон про Державний бюджет України приймається Верховною Радою України до 1 грудня року, що передує плановому.

Зміни до закону про Державний бюджет України подаються у формі проекту закону про внесення змін до Закону про Державний бюджет України. Вони можуть вноситися лише у випадках виникнення відхилення оцінки прогнозу надходжень до бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період, а також зміни структури видатків державного бюджету та в інших випадках, передбачених Бюджетним кодексом. Міністерство фінансів України проводить щомісячну оцінку відповідності прогнозу надходжень показникам, встановленим Державним бюджетом України.

Виконання Державного бюджету України забезпечує Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:
1) операцій з коштами державного бюджету;
2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
3) контролю бюджетних повно­важень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань і проведенні платежів;
4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набуття чинності законом про Державний бюджет України.

Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державним казначейством України. Єдині форми звітності для цього встановлюються цим самим відомством за погодженням з Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України.

Звітність про виконання Державного бюджету України буває оперативною, місячною, квартальною та річною.

Місячна звітність надається Державним казначейством України Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України надається Державним казначейством України Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 35 днів після закінчення звітного кварталу.

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України не пізніше 1 травня року, наступного за звітним.

Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету України.

Верховна Рада України розглядає звіт про виконання закону про Державний бюджет України у двотижневий термін з дня отримання висновків Рахункової палати щодо використання коштів Державного бюджету України.

За результатами розгляду Верховна Рада України приймає рішення щодо звіту про виконання закону про Державний бюджет України.

 

 

Бюджетний дефіцит

До видатків бюджету належать державні закупівлі, сплата державних боргів, державні інвестиції, фінансування державного управління, видатки на міжнародну діяльність держави (в тому числі на різні міжнародні фонди і організації), на наукові дослідження, на оборону та охрону здоров’я, на освіту та інші бюджетні установи, соціальні трансферти, субсидії та інші виплати, що робляться державою. Сюди ж належать видатки з цільових фондів (наприклад, резервний фонд Кабінету Міністрів України), які, як правило, обчислюються окремо. Доходна частина в основному складається з податкових надходжень (від податків в Україні: на прибуток, на доходи з фізичних осіб, на додану вартість, на зовнішньоекономічну діяльність, акцизний збір та інші податкові надходження), а також з державних позик та цільових фондів. Розміри кожного із цих пунктів залежать від багатьох макроекономічних факторів. І дефіцит бюджету обчислюється, як різниця між доходною частиною бюджету та видатковою.

Твк, у 2001 році бюджетний дефіцит був рівний 1,66 млрд. грн., а в Законі України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” його граничний розмірзатверджений у сумі 4,183 млрд. грн

В бюджетному дефіциті також розділяють його структурну та циклічну частини. Структурний бюджетний дефіцит показує, яким має бути дефіцит, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва. Він виникає внаслідок бюджетної політики уряду. Циклічний дефіцит бюджету визначається впливом ділового циклу на бюджет (під час спаду або піднесення), і не залежить від дій уряду. Він визначається так званими автоматичними стабілізаторами, які при піднесенні економіки зменшують бюджетний дефіцит (через збільшення бази оподаткування і зменшення соціальних витрат - через зменшення кількості безробітних та покращення рівня життя), а при спаді – збільшують (зменшення бази оподаткування, і.т.д.)

ПРОБЛЕМИ ОБЧИСЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ

Деякі економісти важають, що бюджетний дефіцит, розрахований за сучасною методикою, не є достатньо надійним критерієм для оцінки бюджетно-податкової політики держави. Державний бюджетний дефіцит повинен точно відбивати зміни в загальних розмірах державної заборгованості. Цей принцип насправді нелегко виконати, оскільки існує кілька проблем, що ускладнюють оцінку бюджетного дефіциту.

Як правило, при обчисленні бюджетного дефіциту не робиться поправка на інфляцію, тобто він вимірюється в номінальних показниках, а співвідношення між реальним та номінальним показниками бюджетного дефіциту:

,

де D-державний борг, p - темп інфляції. Це означає, що його дійсна величина завишена на D*p, що призводить до значних неточностей в оцінці дефіциту.

Інша проблема полягає в тому, що деякі фахівці вважають, що у держави, як і в підприємств, потрібно рахувати дефіцит, як різницю між усіма активами і пасивами (бюджетування капіталу). Тобто в активи держави потрібно включити все, чим безпосередньо володіє держава (включаючи і капітальні активи). При подібному розрахунку бюджетний дефіцит зменшиться. Звичайно, тоді потрібно змінити повністю весь розрахунок бюджетного дефіциту. Тут існують деякі ускладнення, наприклад, незрозуміло, чи потрібно враховувати шосейні дороги до активів держави. Цей метод дуже важко використати на практиці, оскільки досить тяжко обчислити капітальні активи держави.

Ще одне ускладнення – квазіфіскальні бюджетні витрати (невраховані зобов’язання). Є два види таких витрат: зобов’язання держави по видатках (відкладені в часі бюджетні зобов’язання, які не враховуються в поточному періоді, або зобов’язання, що виникають за певних умов), та квазісубсидії центрального банку (діяльність центрального банку, пов’язана з фінансово-бюджетною політикою уряду, що ним фінансується: стабілізація валютного курсу, централізовані кредити економіці, рефінансування пільгових кредитних програм тощо). Зрозуміло, що неврахування цих показників завищує дійсне значення дефіциту бюджету.

Деякі економісти вважають, що ці проблеми в обчисленні настільки важливі, що сучасна методика обчислення бюджетного дефіциту не може показати реальний стан бюджету в державі. Звичайно, усі економічні показники не є досконалими. Тому, крім значення дефіциту бюджету потрібно для оцінки бюджетної політики враховуваи ще й інші показники.