Структури фінансової системи 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Структури фінансової системи



Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне виробництво.

Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер державного суспільного устрій.

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою структурою й організаційною будовою. Фiнансовi вiдносини, що виникають при розподiлі i перерозподiлі валового нацiонального продукту, надзвичайно рiзноманiтнi, але їх можна подiлити за певними ознаками. Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи.

Фiнансова система — це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення. Структура фінансової системи України складається з таких елементів: державні фінанси, фінанси підприємницьких структур, централізовані та децентралізовані фонди фінансових структур, державний кредит, фінансовий ринок, страхові та резервні фонди,фінанси домогосподарств(Додаток А).

Фінанси підприємницьких структур обслуговують створення валового внутрішнього продукту – основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування. У нефінансовому секторі економіки провідне місце належить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної форми власності зростатиме.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування.

Зведений бюджет – це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі. Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких - покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.
Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви – об’єктивне явище в економіці держави, що пов’язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

Фінансовий ринок – ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг[19,с.135-141].

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім’ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержанні від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

 

 

Побудова фінансової системи виходить з необхідності вирішення таких завдань:

— формування, концентрація та оптимальне розміщення достатніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;

— досягнення максимальної ефективності використання наявних фінансових ресурсів — максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору раціональної структури форм фінансового забезпечення;

— установлення оптимальних пропорцій розподілу та перерозподілу виробленого ВВП з метою повного забезпечення потреб громадян, підприємств, держави;

— всебічне сприяння залученню усіх тимчасово вільних коштів та отриманих доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;

— формування страхових фондів з метою забезпечення відшкодування втрат фінансових ресурсів і доходів та встановлення максимальних передумов для використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів.

Головним завданням побудови національної фінансової системи є забезпечення максимальної мобілізації наявних у суспільстві фінансових ресурсів та залучення при обґрунтованих потребах їх ззовні, установлення передумов для їх ефективного використання і максимізації на цій основі виробництва ВВП. Рух грошових потоків через ланки та сфери фінансової системи повинен сприяти формуванню у кожного суб’єкта доходів, що відображають його продуктивність і є достатніми для забезпечення потреб його діяльності.

Організаційна структура фінансової системи — це сукупність фінансових органів та інституцій, яка характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об’єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену у світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а спрямовується певними управлінсь­кими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб’єк­тивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.

В основі формування органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади й управління. Існує досить складна схема взаємозв’язку органів управління фінансовою системою з її окремими сферами й ланками (Додаток Б)

До організаційного складу фінансової системи України входять:

а) органи управління: Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство,

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Рахункова палата, Аудиторська палата, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Українська державна інноваційна компанія.

б) фінансові інституції: Національний банк, комерційні банки, страхові компанії, небанківські кредитні установи (кредитні спілки, ломбарди тощо),

міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, інституційні інвестори.

 


 

5. Фінансове планування

Призначенням фінансового планування є вирішення таких основних завдань:

— забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, необхідними для його нормальної господарської діяльності, включаючи розширене відтворення основних засобів підприємства, формування обігових коштів, матеріальне стимулювання, забезпечення соціальних потреб працівників;

— виявлення резервів у господарській діяльності підприємства та спрямування їх на підвищення ефективності виробництва;

— забезпечення раціональних та взаємовигідних економічних відносин підприємства з іншими підприємствами-постачальниками матеріальних ресурсів, бюджетом та банками;

— здійснення контролю за господарсько-фінансовою діяльністю підприємства та за утворенням й використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Важливість фінансового планування для великих підприємств не викликає сумніву. Більшість з них силами власної планово-фінансової служби та залучених зовнішніх фахівців здійснюють фінансове планування, фінансовий аналіз та розробляють необхідні прогнозні фінансові моделі. Тоді як складнішим залишається розробка фінансових планів для малих і середніх підприємств, де всі завдання щодо фінансового аналізу та фінансового планування вирішує бухгалтер чи директор відповідно до їх компетенції. Остання не дозволяє їм реалізувати ці завдання на необхідному рівні.

Для малих підприємств значною потребою є прогнозування грошових потоків, оскільки тільки стабільність надходження виручки та правильність визначення їх витрат виступають гарантом їх безперервної діяльності. При наданні переваг фінансовому плануванню вагоме значення має також специфіка діяльності (виробничих, торговельних та інших малих і середніх підприємств).

У галузі виробництва, на малих і середніх підприємствах, однаковою мірою визнають як фінансовий аналіз, так і фінансове планування. Це звичайно обумовлено тим, що здійснення аналізу сприяє виявленню проблем в організації та реалізації фінансового планування цими суб'єктами господарювання.

Одним з найважливіших завдань у сфері управління фінансами малих підприємств є планування їх діяльності, тоді як керівники малих підприємств часто не усвідомлюють значення фінансового планування, не орієнтуються належним чином у ринкових умовах господарювання, а тому не приділяють достатньої уваги плануванню взагалі і фінансовому зокрема. Вимогам ефективного управління не відповідає також і фінансова інформація, яка надається керівництву[2].

Найважливішою проблемою у сфері фінансового планування є забезпечення обґрунтованості розробки фінансового плану, його реальності.

Отже, для забезпечення обґрунтованого фінансового планування та виконання фінансового плану необхідною є підготовка регламенту його складання, залежно від розміру підприємства (велике, середнє, мале) та специфіки діяльності, організаційно-правової форми, належним чином опрацьованої та достовірної вихідної інформації.

До фінансового планування вдаються як до процесу оцінки майбутніх фінансових потреб підприємства, так і для визначення того, як проводилося фінансування в минулому періоді і на що витрачені кошти. За допомогою фінансового планування і контролю менеджери підприємства можуть оцінити, наскільки відповідають його цілям застосовані прийоми фінансових розрахунків. Прийоми планування дають змогу визначити, коли і які саме кошти потрібні підприємству.

Фінансовий контроль

Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави (розроблення, затвердження і виконання бюджетів всіх рівнів, контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств, установ і організацій, виконанням фінансових зобов'язань перед державою суб'єктів господарювання недержавної форми власності, організацією грошових розрахунків та веденням фінансового обліку і звітності тощо). Його проводять органи державної влади і управління.

Державний фінансовий контроль поділяють на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють Міністерство фінансів України, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна

служба, Державний митний комітет та інші структури. Відомчий фінансовий контроль проводиться підрозділами міністерств і відомств, державних комітетів та інших органів і застосовується тільки до підвідомчих підприємств та організацій. Останніми роками у зв'язку з ліквідацією окремих міністерств, виникненням та розвитком нових форм власності, масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.

Громадський фінансовий контроль полягає у виявленні і попередженні різних порушень у фінансовій діяльності підприємств, організацій та установ з ініціативи органів місцевого самоврядування або окремих груп громадян. Його здійснюють: громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору), засоби масової інформації, окремі фахівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних і фінансових відшкодувань.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль спрямований на перевірку своєчасності зарахування коштів на рахунки в банківських установах, правильності складання і ведення фінансової звітності тощо. Такий вид контролю здійснюють структурні підрозділи підприємств — бухгалтерія, фінансовий відділ, служба фінансового менеджера.

Аудит — незалежний зовнішній фінансовий контроль, що здійснюється на комерційних засадах. В Україні аудит як вид фінансового контролю функціонує з квітня 1998 р., коли був прийнятий Закон України "Про аудиторську діяльність", що визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству.

Залежно від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю.

1. Попередній фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансової діяльності з метою недопущення незаконних фінансових операцій. Наприклад, бухгалтерія підприємства перед тим, як виписати документи на використання коштів, перевіряє доцільність витрат, їх відповідність потребам згідно з нормами тощо. На макрорівні прикладом такого контролю є процес складання і затвердження бюджетів усіх рівнів.

2. Поточний фінансовий контроль застосовують у ході проведення фінансових операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виплат). Здійснюється бухгалтерськими службами підприємств з метою забезпечення режиму економії у використанні ресурсів та мобілізації внутрішніх резервів.

3. Наступний фінансовий контроль проводять після закінчення певного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року) під час розгляду бухгалтерської і статистичної звітності шляхом аналізу та ревізії. Така форма контролю спрямована на узагальнення підсумків виконання фінансових операцій і розроблення фінансової стратегії на майбутнє.

Залежно від мети та завдань фінансового контролю виділяють такі його форми.

1. Моніторинг — система заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового контролю, що пов'язана зі спостереженням за фінансовими явищами і процесами і використовується для прийняття оперативних рішень.

2. Внутрішній аудит — форма контролю, що забезпечує функціонально незалежну оцінку діяльності органів державного сектору і дає впевненість центральним фінансовим органам виконавчої влади, керівництву органів державного сектору в тому, що система державного управління функціонує у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допущення помилок чи нерентабельності.

3. Інспектування — подальший контроль за дотриманням законодавства органами державного сектору при використанні і розпорядженні фінансовими та матеріальними ресурсами, формуванні бюджетних зобов'язань, веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності, що здійснюється у формі ревізій і перевірок.

 

 

Ревізія — метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи чи організації на предмет дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності, а також спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. Ревізії проводять державні та недержавні органи фінансового контролю. За результатами ревізії складається акт, який є підставою для вжиття заходів щодо виправлення порушень, відшкодування збитків тощо. Ревізії бувають: плановими і позаплановими; повними і частковими (залежно від повноти охоплення ревізією фінансово-господарської діяльності підприємства); суцільними, вибірковими і комбінованими (залежно від обсягу аналізованих даних та повноти залучення документів); комплексними і тематичними (залежно від організації проведення); документальними (контроль здійснюється на підставі документів) та фактичними (перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей).

Кожна перевірка і ревізія мають бути ретельно підготовленими. Для цього вивчаються відповідні закони, постанови, інструкції; проводиться ознайомлення з матеріалами попередніх ревізій і перевірок; вивчаються особливості основної діяльності тощо. За результатами підготовчої роботи складається програма ревізії і на її основі розробляється робочий план.

Проведення ревізії здійснюється в такій послідовності: представлення повноважень; проведення організаційних зборів з відповідальними працівниками підприємства; проведення інвентаризації (встановлення відповідності матеріальних цінностей і грошових коштів їх документам); особисте ознайомлення з ревізованим об'єктом; попередній аналіз господарської діяльності; безпосередньо документальна ревізія чи перевірка; систематизація матеріалів ревізії чи перевірки; складання акта чи довідки; реалізація матеріалів ревізії чи перевірки; перевірка усунення виявлених недоліків.

Фінансове забезпечення — формування цільових грошових фондів суб'єктів господарювання у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основні елементи фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності:

— самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);

— кредитування (надання коштів на принципах поворотності, платності, строковості і забезпеченості);

— бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);

— оренда (передавання майна у користування на певний строк і за певну плату);

— інвестування (вкладання коштів у певні об'єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання — метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Фінансове регулювання здійснюється через систему норм і нормативів, лімітів та фінансових резервів..

 

 

Основні елементи фінансового регулювання:

— оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);

— бюджетні трансферти (виділення коштів з бюджету на безоплатних і безповоротних засадах: дотації, субвенції, субсидії).

Фінансові важелі та інструменти — прийоми дії фінансових методів, конкретні форми розподілу і перерозподілу ВВП. До фінансових важелів належать: доходи, нагромадження, податки та обов'язкові платежі, неподаткові надходження, міжбюджетні трасферти, витрати, видатки, фінансові резерви, фінансові стимули, фінансові санкції. Фінансовими інструментами є: ставки податків і обов'язкових платежів, податкові пільги, норми амортизації, норми видатків у бюджетних установах, фінансові нормативи, відсотки за користування кредитом, ставки орендної плати, штрафи, пеня, ліміти, ставки заробітної плати, пенсій, стипендій тощо.

Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовують фінансові стимули:

— заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку і є головним джерелом коштів для матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб та виробничого розвитку;

— бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку економіки (у тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для держави; використання державного замовлення; бюджетні кредити; фінансування за рахунок державних коштів державних програм, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів тощо);

— спеціальні фінансові пільги (повне або часткове звільнення від сплати податків, застосування диференційованих ставок оподаткування, виключення певних сум з оподатковуваних доходів, надання права на проведення прискореної амортизації).

У сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються при цьому, є такі:

— забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;

— забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

— науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

— підвищення результативності фінансового контролю;

— вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

— адекватне нормативно-правове, інформаційне і організаційне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.

 

Фінансова безпека України

Фінансова безпека — багаторівнева система, яку утворює низка підсистем, кожна з котрих має власну структуру і логіку розвитку.

Фінансова безпека держави — це ступінь захищеності фінансових інтересів держави, стан фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, податкової, валютної, банківської, інвестиційної, митно-тарифної, розрахункової та фондової систем, що характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, спроможністю держави ефективно формувати та раціонально використовувати фінансові ресурси, достатні для задоволення її потреб, шляхом виконання зобов'язань і забезпечення соціально-економічного розвитку.

Отже, система фінансової безпеки відіграє роль надсистеми, одночасно вона є і підсистемою економічної безпеки держави (яка, у свою чергу є складовою національної безпеки держави та міжнародної економічної безпеки. Суб'єктами фінансової безпеки виступають: окремі громадяни, домашні господарства, населення в цілому, підприємства, організації, установи, галузі господарського комплексу, регіони, окремі сектори економіки, держава, міждержавні утворення, а також світові співтовариства.

Фінансова безпека держави має внутрішній і зовнішній аспекти.

Фінансова безпека держави значною мірою визначається характером формування державного та місцевих бюджетів, станом її платіжного балансу, співвідношенням грошей в офіційній і тіньовій економіці, ступенем повернення грошей, що перебувають в обігу, до банків, рухом валютних коштів.

У зовнішньому плані це, насамперед, фінансова незалежність, фінансовий суверенітет. Велике значення має розмір зовнішньої фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій, економічних угрупувань, урядів окремих країн, обсяг іноземних інвестицій у національну економіку.

Забезпечення дієвої системи фінансової безпеки передбачає з'ясування і систематизацію явищ, подій, дій, настання або здійснення яких безпосередньо або опосередковано може бути загрозою тому чи іншому суб'єктові фінансової безпеки.

 

 

Основні загрози фінансовій безпеці держави становлять:

— недосконалість бюджетної політики і нецільове використання коштів бюджету;

— ефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;

— значні обсяги державного та гарантованого державою боргу, проблеми з його обслуговування;

— різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти;

— значна різниця співвідношення доходів найбільш і найменш забезпеченого населення та недостатня соціальна захищеність певних груп населення;

— невисокий рівень капіталізації банківської системи, невеликі обсяги довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових ставок із кредитів;

— залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів;

— низький рівень інвестиційної діяльності;

— зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації, нелегальний відплив валютних коштів за кордон тощо.

Ступінь впливу загроз визначається на підставі розрахунку і моніторингу системи індикаторів та порівняння їх із пороговими значеннями. Індикатор (від лат. indico — вказую, визначаю) — елемент, що відображає процес або стан об'єкта спостережень, його якісні та кількісні характеристики.

Обґрунтована система індикаторів дає змогу оперативно здійснювати аналіз фінансової безпеки різних об'єктів, попереджувати розвиток негативних тенденцій, вносити необхідні корективи як у повсякденну діяльність, так і на перспективу, прогнозувати розвиток подій.

Залежно від специфіки досліджуваного явища визначаються порогові значення індикаторів, що не можуть визначатися шляхом точних розрахунків, а визначаються експертно на основі досвіду. У процесі встановлення порогових значень фінансової безпеки України слід також враховувати граничні рівні критеріїв, встановлених для країн — кандидатів на вступ до ЄС.

Рівень фінансової безпеки визначають багато індикаторів, основними з яких є: дефіцит бюджету, обсяги боргів держави, рівень інфляції, вартість банківських кредитів, рівень монетизації економіки, обсяг міжнародних резервів НБУ.

 


 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-20; просмотров: 234; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.234.202.202 (0.053 с.)