Мал. 156. Сегменти печінки. Діафрагмова поверхня.

Segmentum posterius laterale sinistrum(лівий бічний задній сегмент) — S_II.

Segmentum anterius laterale sinistrum(лівий бічний передній сегмент) — S_III.

Segmentum mediale sinistrum(лівий присередній сегмент) — S_IV.

Segmentum anterius mediale dextrum(правий присередній передній сегмент) — S_V.

Segmentum anterius laterale dextrum(правий бічний передній сегмент) — S_VI.

Segmentum posterius laterale dextrum(правий бічний задній сегмент) — S_VII.

Segmentum posterius mediale dextrum(правий присередній задній сегмент) — S_VIII.

 

 

Лівий бічний передній та лівий присередні сегменти займають передню ділянку лівої частки печінки. Правий присередній пердній сегмент розташований на на нутрощевій поверхні правої частки печінки спереду від лівого присерднього сегмента. Правий бічний предній сегмент займає передньо-бічну ділянку правої частки печінки поруч їз правим присереднім переднім сегментом.

Правий бічний задній та правий присередній задній сегменти розташовані в задній ділянці правої частки печінки, правий бічний задній сегмент - ззаду від правого бічного переднього сегмента, правий присередній задній сегмент ззаду від правого присереднього преднього сегмента.

За своєю гістологічною будовою печінка є складною розгалуженою трубчастою залозою. Речовина печінки складається з часточок печінки (lobulus hepatis), форма яких нагадує шестигранну призму, з діаметром поперечника 1 - 2,5 мм. Це утворення вважають структурно-функціональною одиницею печінки. Часточок нараховують близько 5.000.000. На периферії кожної часточки розташовані міжчасточкові вени (venae interlobulares), що належать до системи ворітної вени, та міжчасточкові артерії (arteriae interlobulares), а також міжчасточкові жовчовивідні проточки (ductuli biliferi interlobulares). Міжчасточкові жовчовивідні проточки, артерії й вени прилягають одна до одної й утворюють печінкову тріаду. Часточки побудовані із з’єднаних між собою печінкових клітин. Між часточками йдуть міжчасточкові вени із системи ворітної вени, вони вливаються в так звані синусоїдні капіляри. Синусоїдні капіляри розташовані між рядами печінкових клітин і спрямовані до до центру печінкової часточки. У ці ж синусоїдні капіляри вливаються і міжчасточкові артерії (із системи власної печінкової артерії).

У середині печінкової часточки розміщені артеріальні капіляри, які відходять від гілок власної печінкової артерії і впадають у синусоїдні капіляри печінки, віддаючи кисень і поживні речовини. Відтак кров стає венозною і вливається в центральну вену. В цю саму центральну вену надходть венозна кров, яка була принесена по ворітній вені і очищена від токсичних продуктів завдяки дезінтоксикаційній функції печінки. Кілька центральних вен зливаються між собою, утворюючи підчасточкові вени (vv. sublobulares). Ці вени, зливаючись, утворюють три-чотири печінкові вени (venae hepaticae), які виходять на задній поверхні печінки в борозні нижньої порожнистої вени і впадають у нижню порожнисту вену.

Таким чином у центральні вени збирається венозна кров від двох приточних трубчастих систем печінки - системи ворітної вени та системи власної печінкової артерії.

Клітини печінкової часточки виробляють жовч, що надходить у жовчовивідні внутрішньочасточкові проточки (ductuli biliferi intralobulares), які в початкових відділах біля центральної вени закриті. На периферії часточки ці проточки впадають жовчовивідні міжчасточкові проточки (ductuli biliferi interlobulares), в міжчасткові жовчні протоки, а потім у праву та ліву печінкові протоки (ductus hepaticus dexter et sinister). Вийшовши з воріт печінки, права та ліва печінкові протоки зливаються і утворюють загальну печінкову протоку (ductus hepaticus communis).

З воріт печінки крім жовчних проток виходять лімфатичні судини. Вони доповнюють венозну систему, оскільки відводять від печінки продукти обміну речовин. У часточках печінкові лімфатичні капіляри відсутні. Глибокі печінкові лімфатичні капіляри починаються навколо часточок, у міжчасточковій сполучній тканині. Вони проходять разом із міжчасточковими капілярами артеріальних і венозних судин та з міжчасточковими жовчними проточками. Лімфатичні капіляри утворюють так звану п’яту трубчасту систему печінки. Крім глибоких лімфатичних судин, які виходять із воріт печінки, є ще поверхнева лімфатична сітка, що розташована в серозній і волокнистій оболонках печінки.

Глибокі і поверхневі лімфатичні судини з’єднуються між собою і виходять не тільки з воріт печінки, а й у місцях відходження від печінки зв’язок малого чепця (вінцевої, трикутних, серпоподібної, круглої). Лімфатичні печінкові судини спочатку впадають у регіонарні лімфатичні вузли у воротах печінки, потім створюють анастомози із лімфатичними судинами жовчного міхура, досягаючи сусідніх лімфатичних вузлів - черевних, поперекових, шлункових, діафрагмових, пригруднинних та ін. Вивчення зв’язків лімфатичної системи має велике практичне значення, тому що по лімфатичних судинах переносяться ракові клітини.

Таким чином, у печінці розвинені п’ять так званих трубчастих систем:

i система ворітної вени;

i система власної печінкової артерії;

i система печінкових вен;

i система лімфатичних судин печінки;

i система жовчних проток.

Жовчний міхур (vesica biliaris) має форму видовженого мішка, завдовжки - 8-12 см, завширшки - 3-5 см, об’ємом - 40-70 см3. Розрізняють дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris), тіло жовчного міхура (corpus vesicae biliaris) та шийку жовчного міхура (collum vesicae biliaris; мал. 157).

Дно жовчного міхура - найбільш розширена заокруглена частина, спрямована вперед, до нижнього краю печінки, вона дещо висувається з-під цього краю. Тіло має циліндричну форму. Шийка - вузька частина міхура, яка поступово переходить у міхурову протоку (ductus cysticus). Міхурова протока йде вниз між шарами очеревини, що утворюють печінково-дванадцятипало-кишкову зв’язку і, злившись із загальною печінковою протокою, утворює спільну жовчну протоку (duсtus choledochus), яка відкривається на верхівці великого сосочка дванадцятипалої кишки.

Під час травлення жовч стікає з жовчного міхура по міхуровій протоці, а далі по спільній жовчній протоці у дванадцятипалу кишку. Знайдіть ці жовчні протоки на препараті. Знання топографії жовчних проток має велике практичне значення. Хірурги виділяють чотири відділи спільної жовчної протоки. Перший відділ розташований у товщі печінково-дванвдцятипалокишкової зв’язки над дванадцятипалою кишкою. Другий відділ проходить позаду від верхньої частини дванадцятипалої кишки. Третій відділ проходить через паренхіму головки підшлункової залози. Четвертий відділ розташований у межах присередньої стінки низхідної частини дванадцятипалої кишки в товщі поздовжньої складки дванадцятипалої кишки, відкривається на великому сосочку дванадцятипалої кишки.

Після злиття спільної жовчної протоки з протокою підшлункової залози утворюється розширення - печінково-підшлункова ампула (ampulla hepatopancreatica), оточена м’язом - замикачем ампули (m. sphincter ampullae), який ще називають сфінктером Одді (мал. 157).

 

Мал. 157. Жовчний міхур, жовчні протоки на розрізі:

 

1. vesica biliaris(жовчний міхур);

2. fundus vesicae biliaris(дно жовчного міхура);

3. corpus vesicae biliaris(тіло жовчного міхура);

4. collum vesicae biliaris(шийка жовчного міхура);

5. ductus cysticus(міхурові протока);

6. ductus hepaticus dexter(права печінкова протока);

7. ductus hepaticus sinister(ліва печінкова протока);

8. ductus hepaticus communis(загальна печінкова протока);

9. ductus choledochus(спільна жовчна протока);

10. ductus pancreaticus(протока підшлункової залози);

11. ampulla hepatopancreatica(печінково-підшлункова ампула);

12. papilla duodeni major(великий сосочок дванадцятипалої кишки);

13. duodenum(дванадцятипала кишка).

 

Стінки жовчного міхура складається з трьох оболонок - серозна оболонка (tunica serosa) покриває більшу частину жовчного міхура, вона переходить на нього з нижньої поверхні печінки. Відносно очеревини жовчний міхур займає мезоперитонеальне положення. Верхня поверхня міхура обернена до печінки і не має серозної оболонки. Підсерозний прошарок погано розвинений. М’язова оболонка (tunica muscularis) також мало виражена й представлена переважно коловим шаром непосмугованих м’язових волокон.

Слизова оболонка (tunica mucosa) має підслизовий прошарок, відповідно на дні й тілі жовчного міхура утворює дрібні складки, а в шийці міхура і в міхуровій протоці - спіральну складку (plica spiralis).

Жовчний міхур - це резервуар, в який надходить по загальній печінковій та міхуровій протоках жовч, яка виробляється печінкою. Вихід жовчі у дванадцятипалу кишку в цей час закритий завдяки скороченню м’яза - замикача спільної жовчної протоки (m. sphincter ductus choledochi).

Печінка, як залоза травної системи виконує екскреторну функцію - виробляє жовч. У жовчі нараховують 40 хімічних сполучень, синтезованих в печінці або захоплених із крові: холестерин, жовчні кислоти, білірубін тощо. Жовч - рідина зелено-бурого кольору, лужної реакції, гірка на смак. Перетворюючи жири на емульсію, жовч сприяє подальшому розщепленню їх під дією ліпази підшлункової залози. Крім того, жовч посилює перистальтику кишок. У дорослого протягом доби печінка виробляє 700 - 800 см3жовчі. Печінці властива також бар’єрна функція: токсичні продукти білкового обміну, які приносяться до печінки кров’ю, нейтралізуються в ній. Крім того, ендотелій печінкових капілярів та зірчасті ретикулоендотеліальні клітини мають фагоцитарні властивості, завдяки яким знешкоджуються різніх шкідливі речовини, що всмоктуються в тонкій і товстій кишках. Печінка бере участь в усіх видах обміну речовин: водному, білковому, жировому, вуглеводному, мінеральному, в ній депонується ряд вітамінів А, D, К, С, РР, вона є депо заліза (15% всього заліза в організмі міститься в печінці), міді, цинку та інших металів. Печінка виконує також гормональну функцію, вона має зв’язок із нирками, наднирковими залозами (ренін-ангіотензин-альдостеронова система). В ембріональний період печінці властива функція кровотворення.

Підшлункова залоза (pancreas) - одна з найбільших залоз тіла людини, це друга (після печінки) за розмірами травна залоза. Довжина її 16 - 20 см, ширина 3 - 8 см, товщина 2 - 3 см, маса 70 - 80 г.

Топографія підшлункової залози.

Голотопія: залоза розміщена в надчерев’ї, заочеревинно. Вона займає ліву підреброву ділянку, надчеревну ділянку і заходить у праву підреброву ділянку. Скелетотопія: залоза розміщена поперечно відносно хребтового стовпа: головка - на рівні І, II поперекових хребців, тіло - на рівні І поперекового хребця, хвіст залози досягає воріт селезінки, що відповідає рівню XII грудного хребця. Таким чином, 1/3 підшлункової залози розташовується праворуч від серединної площини тіла людини, 2/3 - ліворуч. Синтопія: спереду від залози розташований шлунок, позаду від неї - тіла поперекових хребців, нижня порожниста вена, черевна частина аорти, автономне черевне сплетення, ліва нирка та ліва надниркова залоза. Праворуч від залози у вигляді підкови її головку огинає дванадцятипала кишка.

Очеревина покриває передньо-верхню і передньо-нижню поверхні залози й утворює дві зв’язки: підшлунково-ободовокишкову (lig. pancreatocolicum), підшлунково-селезінкову (lig. pancreatісosplenicum). Ці зв’язки з’єднують підшлункову залозу з поперечно-ободовою кишкою та селезінкою.

Підшлункова залоза має тригранну форму, в ній розрізняють чотири частини: головку, шийку, тіло та хвіст (мал. 158). Головку підшлункової залози (caput pancreatis) огинає у вигляді підкови дванадцятипала кишка. Головка сплощена спереду назад. На межі її з тілом по нижньому краю розташована вирізка підшлункової залози (incisura pancreatis). Тут розташована шийка підшлункової залози (collum pancreatis). Тіло залози (corpus pancreatis) має три поверхні: передньо-верхню (facies anterosuperior), задню (facies posterior) та передньо-нижню (facies anteroinferior). Хвіст підшлункової залози (cauda pancreatis) - найбільш звужена її частина, закінчується біля воріт селезінки; позаду від хвоста розташовуються ліва надниркова залоза і верхній кінець лівої нирки.

 

Мал. 158. Підшлункова залоза, зовнішня будова з протоками:

 

1. caput pancreatis(головка підшлункової залози);

2. corpus pancreatis(тіло підшлункової залози);

3. cauda pancreatis(хвіст підшлункової залози);

4. ductus pancreaticus(протока підшлункової залози);

5. ductus pancreaticus accessorius(додаткова протока підшлункової залози);

6. ductus choledochus(спільна жовчна протока);

7. ampulla hepatopancreatica(печінково-підшлункова ампула).

 

У товщі підшлункової залози, починаючи від хвоста, у напрямку до головки проходить підшлункова протока (ductus pancreaticus), в яку відкриваються протоки часточок залози. Часточки залози (їх видно на препараті залози) розмежовані прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини. У цих міжчасточкових перегородках (septum interlobulare) розміщені судини, нерви та міжчасточкові вивідні протоки. Останні утворюються після злиття внутрішньочасточкових проток, кожна з яких починається від ацинуса (acinus pаncreaticus) - структурно-функціональної одиниці залози, де виробляються травні ферменти. Ацинус має форму зрізаного конуса, який обернений основою назовні, а верхівкою до центру. В центрі кожного ацинуса є отвір, в який виділяється секрет ацинозних клітин.

Підшлункова протока відкривається разом із спільною жовчною протокою на великому сосочку дванадцятипалої кишки, попередньо з’єднуючись з нею. У кінцевому відділі протока підшлункової залози має м’яз - замикач протоки підшлункової залози (m. sphincter ductus pancreatici). Конструктивний зв’язок загальної жовчної протоки і протоки підшлункової залози зумовлений розвитком обох цих залоз із первинної кишки. Іноді підшлункова залоза має додаткову підшлункову протоку (ductus pancreaticus accessorius), яка відкривається на малому сосочку дванадцятипалої кишки на 12 см вище від великого сосочка дванадцятипалої кишки.

Таким чином, підшлункова залоза виділяє в просвіт дванадцятипалої кишки підшлунковий сік, який містить ферменти (трипсин, амілазу, ліпазу, мальтазу та ін.), що розщеплюють білки до амінокислот, жири - до жирних кислот та вуглеводи - до моносахаридів. Ця функція залози називається екзокринною.

Крім того, слід звернути увагу на те, що в підшлунковій залозі є особливі скупчення залозистих клітин підшлункові острівці (insulae pancreaticae), вкраплені між ацинусами залози. Ці острівці становлять ендокринну частинау підшлункової залози (pars endocrina pancreatis).

 

Очеревина. Черевна порожнина

 

Очеревина (peritoneum) - серозна оболонка, яка вистилає внутрішню поверхню черевної порожнини і органи, що в ній розташовані. Вона являє собою тонку прозору плівку, вільна поверхня якої гладенька, блискуча, зволожена серозною рідиною (serum - білок, сироватка).

Черевна порожнина (cavitas abdominis) обмежована зверху діафрагмою, спереду та з боків - м’язами живота, ззаду - поперековими хребцями, квадратними м’язами попереку і клубово-поперековими м’язами. Вона продовжується в порожнину малого таза, яка знизу обмежована діафрагмою таза.

В черевній порожнині, включаючи порожнину малого таза, розташовані: шлунок, тонка й товста кишки, печінка, селезінка, підшлункова залоза, нирки, надниркові залози, сечоводи; в порожнині таза пряма кишка, сечові органи та внутрішні статеві органи. Крім того, на задній стінці черевної порожнини, спереду від поперекових хребців, розташовані черевна частина аорти, нижня порожниста вена, нервові сплетення, лімфатичні судини й вузли (мал. 159 - 161).

Черевну порожнину можна розглядати в цілому тільки після видалення внутрішніх органів. Внутрішня поверхня стінок черевної порожнини вистелена пристінковою фасцією живота (fascia abdominis parietalis), а на задній стінці ще й заочеревинною фасцією (fascia extraperitonealis). Частини пристінкової фасції живота мають назви, відповідні до тих ділянок та м’язів, що їх фасція покриває. Очеревина, яка вистилає стінки черевної порожнини, отримала назву пристінкової очеревини (peritoneum parietale). Простір між очеревиною та пристінковою фасцією живота на задній стінці черевної порожнини називається заочеревинним простором (spatium retroperitoneale). Він виповнений жировою клітковиною та органами. Очеревина, що покриває нутрощі, називається нутрощевою очеревиною (peritoneum viscerale). Загальна поверхня нутрощевої і пристінкової очеревини становить у середньому 2,5 м². Серозна оболонка розвивається в ранній ембріональний період із стінок первинної порожнини тіла (coelom), як похідне нутрощавої та пристінкової пластинок мезобласта. Розвинений із мезодерми клітковинний покрив - мезотелій, ззовні покриває первинну кишку, а також утворення, які з неї виникають, і водночас вистилає стінки порожнини тіла.

Первинна кишка спочатку підвішена на вентральній і дорсальній брижах, які являють собою перехідні складки первинного серозного покриву зі стінок порожнини тіла на кишку. Спочатку з обох боків кишки розміщені права і ліва черевні порожнини, розділені вентральною й дорсальною брижами. Потім у процесі розвитку в каудальній частині кишки вентральна брижа зникає, а водночас з утворенням діафрагми права і ліва серозні порожнини перетворюються на загальну очеревинну порожнину. У верхній частині тулуба зародка виокремлюється осердна порожнина (cavitas pericardiaca) та дві плевральні порожнини (cavitas pleuralis).

 

 

Мал. 159. Очеревина (видалені шлунок, частково поперечна ободова кишка, порожня та клубова кишки):

1. hepar(печінка); 2. lobus caudatus hepatis(хвостата частка печінки); 3. lig. hepatoduodenale(печінково-дванадцятипала зв’язка); 4. splen(селезінка); 5.lig.gastrosplenicum(шлунково-селезінкова зв’язка); 6. lig. phrenicosplenicum(діафрагмово-селезінкова зв’язка); 7. bursa omentalis(чепцева сумка); 8. lig. falciforme hepatis(серпоподібна зв’язка печінки); 9. lig. teres hepatis(кругла зв’язка печінки); 10. duodenum(дванадцятипала кишка); 11. radix mesenterii(корінь брижі); 12.recessus duodenalis inferior(нижній дванадцятипалий закуток); 13 recessus duodenalis superior(верхній дванадцятипалий закуток); 14.recessus ileocaecalis inferior(нижній клубово-сліпокишковий закуток); 15. mesosigmoideum(брижа сигмоподібної кишки); 16. recessus intersigmoideus(міжсигмоподібний закуток); 17. colon sigmoideum(сигмоподібна ободова кишка); 18. appendix vermiformis(червоподібний відросток); 19. caecum(сліпа кишка); 20. colon ascendens(висхідна ободова кишка); 21. colon transversum(поперечна ободова кишка); 22. mesocolon transversum(брижа поперечної ободової кишки); 23. colon descendens(нисхідна ободова кишка); 24. rectum(пряма кишка).

Окрім черевної порожнини, існує обмежована замкнута очеревинна порожнина (cavitas peritonealis) - щілиноподібний простір між пристінковою та нутрощевою очеревиною. У жінок очеревинна порожнина сполучається з зовнішнім середовищем через черевні отвори маткових труб, маткові труби, порожнину матки й піхву. В очеревинній порожнині міститься близько 20 - 50 см³серозної рідини, яка продукується зовнішнім шаром очеревини - одношаровим плоским епітелієм. Ця рідина зволожує стінки очеревинної порожнини, що зменшує тертя між внутрішніми органами.

 

Мал. 160. Органи черевної порожнини, вигляд спереду:

 

1. hepar(печінка);

2. ventriculus (gaster)(шлунок);

3. omentum majus(великий чепець);

4. intestinum tenue(тонка кишка).

 

Слід зауважити, що нутрощева очеревина неоднаково вкриває органи. Так, деякі органи вона покриває з усіх боків (інтраперитонеально), інші лише з трьох боків мезоперитонеально), а деякі лише з одного боку (екстраперитонеально).

Вивчіть органи, які покриті очеревино інтраперитонеально. Це шлунок, порожня кишка, клубова кишка, сліпа кишка з червоподібним відростком, поперечна ободова кишка, сигмоподібна ободова кишка, верхня частина прямої кишки, печінка, селезінка, матка, маткові труби. Візьміть до уваги, що частина передньої поверхні шийки матки, яка обернена до сечового міхура, а також невелика ділянка діафрагмової поверхні печінки очеревиною не покриті.

Мезоперитонеально покриті очеревиною такі органи: жовчний міхур, сечовий міхур, висхідна ободова кишка, низхідна ободова кишка та середня третина прямої кишки.

Такі органи, як дванадцятипала кишка (за вийнятком ампули), підшлункова залоза, нирки, сечоводи, надниркові залози, нижня третина прямої кишки, покриті очеревиною екстраперитонеально. Не покриваються очеревиною лише яєчники.

Очеревина, переходячи зі стінок черевної порожнини на орган або з органа на інший орган, утворює зв’язки, складки, чепці та брижі. Наприклад, брижа тонкої кишки (mesenterium) складається з двох шарів очеревини, завдяки цьому порожня та клубова кишки покриті очеревиною інтраперитонеально.

Необхідно зауважити, що за очеревиною майже завжди залягає шар підочеревинної клітковини - підсерозний прошарок. Це жирова або пухка сполучна тканина. На передній черевній стінці є незначна її кількість; особливо добре сполучнотканинна клітковина розвинена навколо сечового міхура, в малому тазі, за очеревиною задньої черевної стінки, навколо нирок. Заочеревинна клітковина добре розвинена в брижах та чепцях очеревини. Підочеревинна клітковина майже відсутня на діафрагмі, печінці, селезінці, тонкій кишці.

 

Мал. 161. Органи черевної порожнини, вигляд спереду, великий сальник піднятий догори:

 

1. appendix vermiformis(червоподібний відросток);

2. caecum(сліпа кишка);

3. colon ascendens(нисхідна ободова кишка);

4. flexura coli dextra(правий згин ободової кишки);

5. colon transversum(поперечна ободова кишка);

6. flexura coli sinistra(лівий згин ободової кишки);

7. colon descendens(нисхідна ободова кишка);

8. jejunum(порожня кишка);

9. ileum(клубова кишка);

10. omentum majus(великий чепець).

 

Топографія очеревини. Черевну порожнину умовно можна поділити на три відділи: верхній, середній та нижній (мал. 162).

Верхній відділ обмежований зверху діафрагмою і знизу брижею поперечної ободової кишки. У ньому розташовані печінка, шлунок, селезінка, дванадцятипала кишка, підшлункова залоза.

У середньому відділі розташовані нирки з наднирковими залозами, черевні частинии сечоводів, петлі брижової частини тонкої кишки (порожня та клубова кишки). У нижньому відділі, або в порожнині таза розташовані тазові частини сечоводів, сечовий міхур, пряма кишка, внутрішні статеві органи.

Щоб краще засвоїти топографічні утворення очеревини необхідно розпочинати їх втвчення з верхнього відділу черевної порожнини. Пристінкова очеревина з пердньої та задньої стінок черевної порожнини переходить на діафрагму, а від неї - на печінку, утворюючи такі зв’язки печінки: вінцеву зв’язку печінки,праву та ліву трикутні зв’язки, серпоподібну і круглу зв’язку печінки. Потрапляючи на поверхню печінки очеревина утворює серозну оболонку. Таким чином, печінка, за вийнятком голого поля, покрита нутрощевою очеревиною. На задній стінці черевної порожнини пристінкова очеревина утворює печінково-ниркову зв’язку (lig. splenicocolicum), що з’єднує верхній кінець правої нирки з правою часткою печінки. В ділянці воріт печінки два шари очеревини утворюють зв’язки, що з’єднують печінку зі шлунком - печінково-шлункова зв’язка, з дванадцятипалою кишкою - печінково-дванадцятипалокишкова зв’язка, стравоходом - печінково-стравохідна зв’язка та з діафрагмою - печінкво-діафрагмова зв’язка. Усі ці зв’язки уторюють малий чепець (omentum minus). Між двома шарами очеревини, що утворюють вище названі зв’язки, є невелика

 

 

Мал. 162. Очеревина (cерединний розріз чоловічого тулуба):

 

1. hepar(печінка);

2. ventriculus (gaster)(шлунок);

3. colon transversum(поперечна ободова кишка);

4. intestinum tenue (тонка кишка);

5. rectum(пряма кишка);

6. vesica urinaria(сечовий міхур);

7. omentum minus(малий чепець);

8. bursa omentalis(чепцева сумка);

9. omentum majus(великий чепець);

10. mesocolon transversum(брижа поперечної ободової кишки);

11. mesenterium(брижа тонкої кишки);

12. pancreas(підшлункова залоза).

13. excavatio rectovesicalis(прямокишково-міхурове заглибнення)

14. prostata(передміхурова залоза)

 

кількість жирової клітковини, тут проходять судини і нерви.

Великий чепець (omentum majus). Шари очеревини малого чепця в ділянці малої кривини шлунка розходяться і покривають передню і задню стінки шлунка, а в ділянці великої кривини вони знову сходяться, утворюючи два передні шари великого чепця, що вільно звисають в черевній порожнині (на відстані 20 - 25 см від великої кривини шлунка). Передні шари великого чепця загинаються вгору й утворюють два задніх шари великого чепця. Вони над поперечною ободовою кишкою досягають задньої стінки черевної порожнини на рівні ІІ поперекового хребця. Великий чепець має чотири шари очеревини, що звисають спереду від тонкої кишки. Між передніми і задніми шарами у період розвитку плода є щілиноподібний простір, який з’єднується з чепцевою сумкою (вона розташована за малим чепцем - див. далі). У дорослих щілиноподібний простір відсутній, він виповнений невеликою кількістю жирової клітковини.

Починаючи з рівня ІІ поперекового хребця (де задні шари великого чепця дійшли до задньої стінки черевної порожнини), шари очеревини розходяться у двох напрямках: один шар покриває задню черевну стінку разом із підшлунковою залозою та дванадцятипалою кишкою, другий - переходить на поперечну ободову кишку, покриваючи її з усіх боків, і знову повертає до задньої стінки черевної порожнини. Унаслідок злиття двох задніх шарів великого чепця і двох шарів очеревини поперечної ободової кишки формується брижа поперечної ободової кишки (mesocolon transversum).

У верхньому відділі черевної порожнини є чепцева сумка (bursa omentalis). Вона розташована ззаду від шлунка та малого чепця і являє собою порожнину, ізольовану від очеревинної порожнини. Розгляньте на препараті чепцевий отвір (foramen omentale), який з’єднує чепцеву сумку з підпечінковим закутком (мал. 163).

Мал. 163. Горизонтальний розріз тулуба (схема):

 

1. hepar(печінка);

2. gaster (ventriculus)(шлунок);

3. pancreas(підшлункова залоза);

4. ren dexter(права нирка);

5. ren sinister(ліва нирка);

6. splen(селезінка);

7. bursa hepatica(печінкова сумка);

8. bursa pregastrica(передшлункова сумка);

9. bursa omentalis(чепцева сумка);

10. foramen omentalis(чепцевий отвір);

11. lig. hepatoduodenale(печінково-дванадцятипала зв’язка).

 

Отвір має чотири стінки, він невеликий за розмірами, діаметром 2 - 3 см. Зверху отвір обмежований хвостатою часткою печінки, знизу - верхньою частиною дванадцятипалої кишки, ззаду - пристінковою очеревиною, що покриває нижню порожнисту вену, та печінково-нирковою зв’язкою. Передню стінку чепцевого отвору утворює печінково-дванадцятипалокишкова зв’язка.

Cтінки чепцевої сумки: верхню стінку утворює хвостата частка печінки, задню стінку - пристінкова очеревина, яка покриває нижню порожнисту вену, черевну аорту, підшлункову залозу, ліву нирку і ліву надниркову залозу. Пристінкова очеревина з підшлункової залози продовжується вниз і входить до складу брижі поперечної ободової кишки, яка разом із цією кишкою утворює нижню стінку чепцевої сумки. Передню стінку чепцевої сумки формують: малий чепець, задня стінка шлунка, шлунково-ободова зв’язка. Ліву стінку утворюють селезінка і шлунково-селезінкова тa діафрагмово-селезінкова зв’язки.

Частина чепцевої сумки, розташована безпосередньо біля чепцевого отвору, позаду від печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки, має назву присінка чепцевої сумки (vestibulum bursae omentalis). Чепцева сумка у вигляді обмежованої з усіх боків щілини має позаду від шлунка три закутки.

Верхній закуток (recessus superior) розташований між поперековою частиною діафрагми і хвостатою часткою печінки.

Ліворуч чепцева сумка має селезінковий закуток (recessus splenicus); стінками цього закутка є зв’язки; зверху й спереду - шлунково-селезінкова, а ззаду - діафрагмово-селезінкова.

Нижній закуток (recessus inferior) розташований між шлунково-ободовокишковою зв’язкою та брижею поперечної ободової кишки.

Очеревина у верхноьму відділі черевної порожнини під діафрагмою праворуч віл серпоподібної зв’язки печінки утворює піддіафрагмовий закуток (recessus subphrenicus). Під правою часткою печінки (під її нутрощевою поверхнею) є ще один закуток - підпечінковий (recessus subhepaticus). Обидва закутки справа сполучаються зі засліпокишковим закутком через приободовокишкові борозни (sulcі paracolicі), що розташовані між висхідною ободовою кишкою і бічною стінкою черевної порожнини.

Наявність таких зв’язків зумовлює поширення запальних процесів із верхнього відділу очеревинної порожнини в середній і, нерідко, в нижній (порожнина таза) відділи.

На задній стінці середнього відділу черевної порожнини пристінкова очеревина утворює брижу тонкої кишки (mesenterium). Корінь брижі тонкої кишки (radix mesenterii) завдожки 18 -22 см проходить зверху вниз і вправо від рівня ІІ поперекового хребця досягаючи рівня правого крижово-клубового суглоба. Розгляньте на препараті брижу тонкої кишки і простежте напрямок її кореня, який перетинає черевну частину аорти, нижню порожнисту вену, правий сечовід. Зверніть увагу на те, що брижа тонкої кишки утворена двома шарами очеревини, в ній проходять судини і нерви, містяться лімфатичні вузли і невелика кількість жирової клітковини.

Зліва від кореня брижі на задній стінці черевної порожнини знайдіть місце преходу дванадцятипалої кишки в порожню - дванадцятипало-порожньокишковий згин. У цій ділянці очеревина утворює дві невеликі ямки - верхній дванадцятипалокишковий закуток (recessus duodenalis superior) і нижній дванадцятипалокишковий закуток (recessus duodenalis inferior). Вони обмежовані: справа дванадцятипало-порожньокишковим згином, зліва - верхньою дванадцятипалокишковою складкою (plica duodenalis superior) і нижньою дванадцятипалокишковою складкою (plica duodenalis inferior). Верхня складка йде від верхівки дванадцятипало-порожньокишкового згину до задньої стінки черевної порожнини, а нижня - від нижнього краю цього згину до задньої стінки черевної порожнини. У товщі верхньої складки проходить верхня брижова вена.

Відшукайте в лівій клубовій ділянці сигмоподібну ободову кишку та її брижу (mesocolon sigmoideum). Відгорнувши сигмоподібну кишку вгору і вправо, знайдіть міжсигмоподібний закуток (recessus intersigmoideus). Часом у закутку виявляють отвір.

У місці переходу клубової кишки в сліпу очеревина утворює дві клубовосліпокишкові складки - верхню та нижню (plicae superior et inferior ileocaecalis), які проходять від клубової кишки до присередньої поверхні сліпої кишки. Над кінцевим відділом клубової кишки розташований верхній клубово-сліпокишковий закуток (recessus ileocaecalis superior), під кінцевим відділом клубової кишки - нижній клубово-сліпокишковий закуток (recessus ilеocaecalis inferior).

Тепер розглянньте ділянку розташування сліпої кишки. Переконайтеся в тому, що сліпа кишка розміщується в правій клубовій ділянці, з усіх боків покрита очеревиною. Задню поверхню сліпої кишки можна побачити, тільки, відтягнувши її вперед і вгору. При цьому добре видно сліпокишкові складки очеревини (plicae caecales), які йдуть від поверхні клубового м’яза до бічної поверхні сліпої кишки. Крім того, знизу й позаду від сліпої кишки розташований засліпокишковий закуток (recessus retrocaecalis). З боків від висхідної й низхідної ободових кишок є приободовокишкові борозни. До лівого згину ободової кишки від діафрагми тягнеться складка очеревини - діафрагмово-ободовокишкова зв’язка (lig. phrenicocolicum). Вона йде під нижнім краєм селезінки й обмежовує заглибину, що має назву селезінкового закутка (recessus splenicus).

 

Складки та ямки пристінкової очеревини на задній поверхні передньої стінки черевної стінки.

Тут пристінкова очеревина утворює п’ять пупкових складок: одну серединну, дві бічні та дві присередні.

Серединна пупкова складка (plica umbilicalis mediana) розташована по серединній лінії між верхівкою сечового міхура і пупком, в ній розміщується волокнистий тяж - зарощена сечова протока.

З обох боків від цієї складки спускається від пупка вниз і в бік присередня пупкова складка (plica umbilicalis mеdialis), в ній залягає другий тяж від зарощеної пупкової артерії плода.

Збоку від попередньої складки є в менш помітна, але важливіша в практичному сенсі бічна пупкова складка (plica umbilicalis lateralis). У товщі цієї складки розташовані нижні надчеревні артерія та вена. Між пупковими складками розташовані три парні ямки над пахвинною зв’язкою. Пригадайте, що ви їх уже вивчали раніше. Найближче до серединної лінії, збоку від серединної пупкової складки розміщується парна надміхурова ямка (fossa supravesicalis). Збоку від присередньої пупкової складки розмішується парна присередня пахвинна ямка (fossa inguinalis medialis), яка збігається з поверхневим пахвинним кільцем. Збоку від бічної пупкової складки розмішується бічна пахвинна ямка (fossa inguinalis lateralis), яка збігається з глибоким пахвинним кільцем.

Нижче від присередньої пахвинної ямки, під пахвинною розташовується стегнова ямка (fovea femoralis), що збігається із внутрішнім кільцем стегнового каналу.

Нижній відділ черевної порожнини локалізується в малому тазі, де очеревина утворює складки і закутки.

Нутрощева очеревина покриває сигмоподібну кишку і продовжується на пряму кишку.

У чоловіків очеревина з прямої кишки продовжується на пухирчасті залози, задню та верхню стінки сечового міхура (мал. 164). Між прямою кишкою і сечовим міхуром у чоловіків утворюється прямокишково-міхурова заглибина (excavatio rectovesicalis), обмежована по боках прямокишково-міхуровими складками (plicae reсtovesicales).

 

 

Мал. 164. Серединний розріз чоловічого таза (схема):

 

1. rectum(пряма кишка);

2. vesica urinaria(сечовий міхур);

3. prostata(передміхурова залоза);

4. peritoneum parietale(пристінкова очеревина);

5. excavatio rectovesicalis(прямокишково-міхурове заглибнення);
6. urethra masculina(чоловічий сечівник).

 

У жінок (мал. 165) очеревина з передньої поверхні середньої третини прямої кишки переходить на задню стінку верхньої частини піхви, а далі піднімається вгору, покриваючи дно та матки, за вийнятком країв, маткові труби і переходить на сечовий міхур. Порожній сечовий міхур у покритий очеревиною екстраперитонеально, наповнений - покривається мезоперитонеально.

 

Мал. 165. Серединний розріз жіночого таза (схема):

 

1. rectum(пряма кишка);

2. uterus(матка);

3. vagina(піхва);

4. vesica urinaria(сечовий міхур);

5. urethra feminina(жіночий сечівник);

6. excavatio vesicouterina(міхурово-маткове заглиблення);

7. excavatio rectouterina(прямокишково-маткове заглиблення);

8. peritoneum parietale(пристінкова очеревина).

 

У малому тазі у жінок між маткою і прямою кишкою утворюється прямокишково-маткова заглибина (excavatio rectouterina). Вона обмежована з боків однойменними складками (plicae rectouterinae). Між маткою і сечовим міхуром розташована міхурово-маткова заглибина (excavatio vesicouterina).