Стінка дванадцятипалої кишки складається з трьох оболонок.

1. Серозна оболонка (tunica serosа), яка покриває з усіх боків тільки початковий відділ кишки і дванадцятипало-порожньокишковий згин. В інших місцях очеревина прилягає до кишки тільки спереду.

2. У сереозній оболонці виділяють підсерозний прошарок (tela subserosa), на значній поверхні кишки він є зовнішньою оболонкою і являє собою пухку сполучну тканину, зрощену з сусідніми органами й тканинами.

3. М’язова оболонка (tunica muscularis) має поздовжній (зовнішній) та коловий (внутрішній) шари непосмугованих м’язових волокон.

4. Слизова оболонка (tunica mucosa) покрита одношаровим призматичним епітелієм і утворює колові та півколові складки (plicae cirсulares), характерні для всієї тонкої кишки, а також поздовжні складки, які виражені в ампулі дванадцятипалої кишки.

 

Мал. 156. Ворсинка тонкої кишки (схема):

 

1. кишечний епітелій;

2. артеріальна судина;

3. венозна судина;

4. центральний лімфатичний синус;

5. кровоносні капіляри.

 

Поверхня слизової оболонки має оксамитовий вигляд завдяки наявності пальце­подібних випинів слизової оболонки кишки. Ці випини, що називаються кишковими ворсинками (villi intestinales) завдовжки 0,2 - 1,2 мм, що значно збільшують всмоктувальну та видільну площу дванадцятипалої кишки. Основу ворсинки утворює сполучнотканинний шар слизової оболонки з включеннями непосмугованих м’язових волокон. У кожній ворсинці є центральна лімфатична судина (vas lymphaticum centrale), в яку потрапляють жири спожитої їжі, переходячи далі у лімфатичні судини. По обидва боки від центральної лімфатичної судини розміщені кровоносні капіляри, в які надходять білки та вуглеводи у вигляді амінокислот, глюкози, фруктози тощо. У центральну лімфатичну судину всмоктуються жири у вигляді жирних кислот.

До складу слизової оболонки належить підслизовий прошарок (tela submucosa). Він добре розвинений, в його товщі міститься велика кількість кінцевих відділів простих трубчастих кишкових залоз (glandulae intestinales), завдовжки 1 - 2 мм. Найбільшу щільність прості трубчасті залози мають на відстані 5 - 10 см від воротаря шлунка. Залози виділяють слизовий секрет. Тільки в дванадцятипалій кишці розвинені розгалужені, складні трубчасті залози (glandulae duodenales); в деяких місцях трапляються поодинокі лімфатичні фолікули;

У низхідній частині дванадцятипалої кишки на задньо-присередній стінці є поздовжня складка дванадцятипалої кишки (plica longitudinalis duodeni). Нижня частина складки закінчується великим сосочком дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major). Сосочок дванадцятипалої кишки має отвір, який входить до складу печінково-підшлункової ампули (ampulla hepatopancreatica), в яку відкривається спільна жовчна протока (ductus сholedochus) та протока підшлункової залози (ductus pancreaticus). Дещо вище розташований малий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor) - в цьому місці відкривається додаткова протока підшлункової залози (ductus pancreaticus accessorius).

Дванадцятипала кишка разом із підшлунковою залозою та печінкою посідає центральне місце у функції травлення. У порожнині дванадцятипалої кишки сік підшлункової залози розщеплює білки, жири та вуглеводи, а жовч сприяє перетравленню жиру та всмоктуванню жирних кислот. Крім того, жовч підвищує тонус кишок, посилює їхню перистальтику і бере участь у пристінковому травленні, активізує ферменти підшлункової залози.

Тісний анатомічний та функціональний зв’язок печінки і підшлункової залози через дванадцятипалу кишку сприяє тому, що захворювання одного з цих органів може поширитися на інші (особливо це стосується запальних процесів).

На рентгенограмах дванадцятипалої кишки початкова ії частина - ампула, або цибулина має вигляд трикутної тіні, оберненої основою до воротаря. Верхівка ампули відповідає рівню першої колової складки слизової оболонки. Рентгенографічна форма дванадцятипалої кишки в більшості випадків (60%) нагадує підкову, або кільце (25%), чи вертикально розташованої петлі (15%). Вам уже відомо що, слизова оболонка ампули кишки, як і воротарної частини шлунка, має поздовжні складки. Ці особливості будови пов’язані з тим, що ампула в процесі ембріогенезу розвивається не із середньої, а з передньої кишки. Саме тому виразкова хвороба шлунка нерідко перебігає одночасно з виразковою хворобою ампули дванадцятипалої кишки.

 

Порожня та клубова кишки. Товста кишка

 

Початок порожньої кишки - дванадцятипало-порожньокишковий згин. Наявність брижі тонкої кишки зумовлює велику рухливість її петель. У правій клубовій ділянці тонка кишка впадає в товсту кишку. В цьому місці слизова оболонка тонкої кишки утворює клубовий сосочок (papilla ilealis) з отвором (ostium valvae ileocaecalis), який обмежений двома губами - клубово-ободовокишковою (labrum ileocolicum) та клубово-сліпокишковою (labrum ileocaecale).

Петлі брижової частини тонкої кишки розташовані в середній частині живота і в підчерев’ї, при цьому петлі порожньої кишки розташовані зверху й зліва від середньої лінії живота - горизонтально, а петлі клубової кишки - вертикально, справа і знизу (мал. 146).

 

Мал. 146. Тонка кишка, брижова частина, порожня кишка (фрагмент), передня стінка кишки розсічена вздовж і відвернута:

 

1. tunica mucosa(слизова оболонка);

2. tela submucosa(підслизовий прошарок);

3. plicae circulares(колові складки);

4. folliculi lymphatici solitarii(одиничні лімфатичні вузлики);

5. tunica muscularis(м’язова оболонка);

6. stratum circulare(коловий шар);

7. stratum longitudinale(повздовжній шар);

8. tunica serosa(серозна оболонка).

 

Брижова частина тонкої кишки прикрита спереду великим чепцем очеревини, зверху - поперечною ободовою кишкою, із боків обмежована висхідною ободовою та низхідною ободовою кишками. Униз петлі брижової частини тонкої кишки можуть опускатися до рівня малого таза. Приблизно в 2% випадків на клубовій кишці на відстані 0,5 - 1 м від її кінця розташовується дивертикул клубової кишки (diverticulum ilei), ембріональний залишок жовточної протоки. Відросток завдовжки 5 - 7 см, однакового діаметра з клубовою кишкою. Трапляються запалення цього відростка симптоматика якого схожа на симптоматику апендициту. Вони завжди потребують оперативного втручання.

Будова стінки брижової частини тонкої кишки. Вона утворена трьома оболонками.

Серозну оболонку (tunica serosa) становить очеревина, яка охоплює з усіх боків брижову частину тонкої кишки, залишаючи тільки вузьку смужку між двома шарами брижі, між якими до кишки підходять нерви, кровоносні та лімфатичні судини.

Під серозною оболонкою розміщений підсерозний прошарок (tela subserosa) - пухка сполучна тканина.

М’язова оболонка (tunica muscularis) представлена непосмугованими м’язами, які розміщені у два шари: поздовжній (зовнішній) і коловий (внутрішній). М’язові волокна колового шару мають неперервний спіральний напрямок. Скорочення м’язових волокон мають перистальтичний характер, причому колові волокна звужують просвіт кишки, поздовжні, скорочуючись, сприяють його розширенню.

Підслизовий прошарок (tеla submucosa) утворений добре вираженою пухкою сполучною тканиною, у зв’язку з чим слизова оболонка досить рухлива і має велику кількість складок.

Слизова оболонка (tunica mucosa) рожевого кольору, утворює колові складки (plicae circulares), загальна кількість яких досягає 650. Кожна складка займає половину або дві третини кола кишки, висота становить 0,5 - 0,8 см. Щільність розташування і висота складок у напрямку від порожньої кишки до клубової - зменшуються. Оксамитова поверхня слизової оболонки зумовлена кишковими ворсинками. Останні разом із коловими складками значно збільшують площу всмоктування поживних речовин. У щілинах між ворсинками відбувається розщеплення поживних речовин, або пристінкове травлення.

У слизовій оболонці так само як і в слизовій оболонці дванадцятипалої кишки, в порожній та клубовій кишках є густо розташовані кишкові залози (glandulae intestinales). На відміну від залоз дванадцятипалої кишки за будовою вони прості й нерозгалужені, розміщуються тільки в слизовій оболонці.

До інших особливостей слизової оболонки тонкої кишки належать лімфаттичні структури. На всьому протязі слизової оболонки у підлизову прошарку локалізуються численні поодинокі лімфатичні вузлики (noduli lymphatici solitarii), загальна кількість їх у молодих людей досягає в середньому 5000 (мал. 147). У слизовій оболонці кінцевої частини клубової кишки розташовані більші скупчення лімфатичної тканини скупчені лімфатичні вузлики (folliculi lymphatici aggregati), кількість яких коливається від 20 до 60. Розташовані вони на вільному краї кишки, протилежному до брижового краю, і виступають над поверхнею слизової оболонки. Скупчені лімфатичні вузлики овоїдної форми, завдовжки 0,2 - 1 і більше см. Ці важливі структурні утворення відносять до центральних органів імунної системи.

 

Мал. 147. Клубова кишка (фрагмент), cлизова оболонка:

 

1. folliculus lymphaticus aggregatus(скупчені лімфатичні вузлики);

2. folliculi lymphatici solitarii(одиночні лімфатичні вузлики);

3. plicae circulares(колові складки).

 

Відмінності в будові порожньої та клубової кишок цілком залежать від інтенсивності процесу травлення. У початкових відділах брижової частини тонкої кишки, тобто в порожній кишці, цей процес відбувається швидше та інтенсивніше. Тому порожня кишка має ширший діаметр, стінка її товща, слизова оболонка має більше щільно розташованих складок, ворсинок, більше кровоносних судин на одиницю площі стінки кишки. Клубова кишка вужча, стінка її тонша, слизова оболонка має менші за розміром складки, ворсинок менше, кровопостачається гірше. Крім того в слизовій оболонці порожньої кишки розташовані поодинокі лімфатичні вузлики, а в клубовій кишці, окрім них ще й скупчені лімфатичні вузлики.

На рентгенограмах тонкої кишки, де вона виглядає як вузька стрічка завширшки 1 - 2 см, при пониженому тонусі стінки 2,5 - 4 см. Контури кишки нерівні, внаслідок колових складок, що виступають усередину кишки.

Товста кишка (intestinum crassum) діаметром майже в два рази більша за тонку, а довжина її від клубового сосочка до відхідника - 1,5 - 2 м. Товста кишка поділяється на три основні частини: сліпу кишку, ободову кишку і пряму кишку (мал. 148).

Ободова кишка має чотири частини: висхідна ободова кишка, поперечна ободова кишка, низхідна ободова кишка, сигмоподібна ободова кишка.

Сліпа кишка (caecum) розташована в правій клубовій ділянці. Ободова кишка прочинається ободовою (colon ascendens), яка є продовженням сліпої кишки, спрямована вгору, до правого підребер’я, біля печінки утворює правий згин ободової кишки (flexura соlі dextra) і переходить у поперечну ободову кишку (colon transversum). Остання в лівій підребровій ділянці утворює лівий згин ободової кишки (flехurа соlі sinistra) і продовжується в низхідну ободову кишку (colon descendens), яка на рівні лівого клубового гребеня переходить у сигмо­подібну ободову кишку (colon sigmoideum). Кінцевим відділом товстої кишки є пряма кишка (rectum), яка розташована в малому тазі.

 

Мал. 148. Тонка та товста кишки:

 

1.duodenum(дванадцятипала кишка)

2. flexura duodenojejunalis(дванадцятипало-порожньокишковий згин);

3. jejunum(порожня кишка);

4. ileum(клубова кишка);

5. appendix vermiformis(червоподібний відросток);

6. caecum(сліпа кишка);

7. colon ascendens(висхідна ободова кишка);

8. flexura coli dextra(правий згин ободової кишки);

9. colon transversum (відрізана)(поперечна ободова кишка);

10. flexura coli sinistra(лівий згин ободової кишки);

11. colon descendens(низхідна ободова кишка);

12. colon sigmoideum(сигмоподібна ободова кишка);

13. rectum(пряма кишка).

 

Зверніть увагу на зовнішній вигляд товстої кишки (мал. 149). Вона відрізняється від тонкої кишки за трьома зовнішніми головними ознаками.

 

Мал. 149. Товста кишка, поперечна ободова кишка (фрагмент):

 

1. tenia mesocolica(брижовоободова стрічка);

2. taenia omentalis(чепцева стрічка);

3. taenia libera(вільна стрічка);

4. omentum majus(великий чепець);

5. mesocolon transversum(брижа поперечної ободової кишки);

6. haustrae coli(випини ободової кишки);

7. appendices omentales(чепцеві привіски).

 

1. На зовнішній поверхні видно три поздовжні тяжі - стрічки ободової кишки (teniae соlі), утворені внаслідок концентрації в цих місцях поздовжнього м’язового шару. Кожна з цих стрічок, завширки близько 1 см, має власну назву. Брижовоободовокишкова стрічка (taenia mesocolica) розташована в місці прикріплення брижі (поперечна ободова, сигмоподібна ободова кишки) або на лінії прикріплення кишки до задньої стінки черевної порожнини (висхідна та низхідна ободові кишки). Чепцева стрічка (taenia omentalis) розміщується на нижній поверхні поперечної ободової кишки в місці прикріплення до неї великого чепця. Вільна стрічка (taenia libera) розташована на передній (вільній) поверхні висхідної та низхідної ободових кишок.

2. Між стрічками товстої кишки є поперечні перетинки, внаслідок чого стінка кишки утворює мішкоподібні випини ободової кишки (haustraе соlі). Випини утворюються через невідповідність довжини стрічок і ділянок стінки кишки між стрічками: стрічки коротші, ніж довжина ободової кишки.

3. На стінці товстої кишки, особливо у повних людей, під серозною оболонкою є скупчення жирової клітковини у вигляді чепцевих привісок (appendices omentales).

 

Сліпа кишка (caecum) - частина кишки 6 - 8 см завдовжки і стільки ж у діаметрі, який лежить нижче від місця переходу тонкої кишки в товсту (мал. 161). Сліпа кишка розміщується в правій клубовій ділянці. Вона досить рухлива, оскільки покрита очеревиною з усіх боків, але не має брижі. Положення кишки залежить від її наповнення. Наповнена кишка сліпа кишка іноді опускається в порожнину малого таза, порожня прилягає до передньої черевної стінки або відтісняється петлями тонкої кишки в глиб черевної порожнини. На задньо-присередній поверхні знизу сходяться в одній точці всі три стрічки ободової кишки. У цьому місці від сліпої кишки відходить червоподібний відросток (appendix vermiformis) рудимент кишки, від 2 до 20 см завдовжки і діаметром 0,5 - 1 см. Розгляньте червоподібний відросток на препараті: він з усіх боків покритий очеревиною і має брижу (mesoappendix), у товщі якої проходять кровоносні та лімфатичні судини.