Викладача вищого навчального закладу

Після порівняння та узагальнення попередніх результатів дослідження - концептуальної та функціональної конструкції професійної компетентності педагога, методологічних основ визначення психоло-го-педагогічної компетентності, специфіки умов професійної педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі та особливостей професійного становлення викладача ВНЗ - для подальшої роботи перед нами постає потреба у визначенні характеру співвідношення професійної та психолого-педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу.

Узагальнюючи результати нашого попереднього дослідження, можна прийняти таке робоче поняття професійної компетентності педагога вищої школи (викладача вищого навчального закладу) - це сукупність діяльнісно-рольових та особистісних характеристик викладача, яка забезпечує ефективне виконання ним завдань і обов'язків педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі, є мірою й основним критерієм його відповідності професійній діяльності.

Базуючись на методології сучасної вітчизняної науки, особисті-сно-діяльнісному підході, можна стверджувати, що основою професійної компетентності є особистість педагога, яка є її "носієм", та професійна педагогічна діяльність (з усіма її характеристиками: змістовними і динамічними), що є її механізмом (засобом) прояву.

Таким чином, професійну компетентність педагога вищої школи ми повинні розглядати у двох контекстах: особистісному (внутрішньому), що має потенційний характер як готовність до прояву в процесі професійної діяльності, та діяльнісному (зовнішньому), який має актуалізований характер - виявляється в процесі виконання професійної педагогічної діяльності. Відтак, з одного боку, можна говорити про внутрішню і зовнішню компетентність, особистісну та діяльнісну, з іншого - можна поставити питання про їх відповідність та співвідношення.

Якщо, згідно з науковою позицією одного з основоположників особистісного підходу К.К. Платонова, розглядати особистість як ці-

ле, то елементами цього цілого будуть 'Ггійкі психічні властивості, що називаються рисами особистості, які С.Л. Рубінштейн визначає як здатність індивіда на певні об'єктивні впливи закономірно відповідати певними психічними діяльностями. Отже, властивості, які є елементом структури особистості, водночас можна визначити її елементарними видами діяльності [271, с. 122].

Оскільки основною свідомою формою прояву активності особистості у вітчизняній психолого-педагогічній науці прийнято діяльність як процес формування психічного образу об'єктивної дійсності та реалізації його знову-таки в предметну дійсність (О.М. Леонтьєв, К.К Платонов, І.Ф. Харламов та інші), то, на наш погляд, можна стверджувати, що зовнішня компетентність є проявом внутрішньої.

Таким чином, можна зробити припущення, що внутрішньою компетентністю педагога, яка включає індивідуально-психологічні особливості, властивості, професійну позицію, акмеологічні інваріанти - компоненти саморозвитку тощо (що відзначають видатні вітчизняні дослідники), є психолого-педагогічна компетентність, а зовнішньою компетентністю педагога (професійні знання, вміння, навички) -професійна компетентність як об'єктивний її прояв у професійній діяльності. Усі вищезазначені компоненти К.К. Платонов включає до системної організації особистості, розподіляючи їх на під структури:

1) соціально зумовлених змістовних рис особистості (спрямованість, відносини, моральні якості тощо);

2) досвіду (знання, вміння, навички і звички);

3) рис особистості, що залежать зід індивідуальних особливостей психічних процесів як форм відображення дійсності;

4) біопсихічну [271, с. 123].

На наш погляд, знання, вміння та навички як складові професійної компетентності викладача є зовнішнім, соціальним проявом тих компонентів, які К.К. Платонов називає: рисами особистості і які становлять зміст психолого-педагогічної компетентності фахівця.

Отже, можна говорити про психолого-педагогічну компетентність викладача вищого навчального 'іакладу, яка забезпечує виконання ним професійної педагогічної діяльності, котру ми спостерігаємо в процесі її прояву і залежно від специфіки сфери реалізації діяльності класифікуємо як професійну.

Професійна педагогічна діяльність викладача вищого навчального закладу як зовнішній фактор детермінує активізацію, особливу організацію (систематизацію) та прояв психолого-педагогічної компетентності у вигляді професійної. Відтак, співвідношення психолого-педагогічної та професійної компетентності ми можемо простежити у полі "зовнішнього" та "внутрішнього". У сучасній традиційній пси-

холого-педагогічній науці звичайним є розуміння взаємовідношення внутрішнього та зовнішнього у двох різних значеннях:

1) зовнішнє є проявом внутрішнього як сутності;

2) зовнішнє є певним середовищем внутрішнього. Причому вживання понять "зовнішнє" та "внутрішнє" безпосередньо пов'язане з діяльнісним підходом, у контексті якого категорія "зовнішнє" позначає поведінкові аспекти діяльності, а категорія "внутрішнє" - її психічні акти. Таким чином, у психологічному розумінні проблема співвідношення зовнішнього та внутрішнього виявляється у вигляді проблеми умовного співвідношення поведінки та психіки. Отже, психіка людини може вважатися сутністю, стосовно якої поведінка є явищем [210, с. 54].

У такому самому ракурсі ми можемо уявити і співвідношення професійної та психолого-педагогічної компетентності - як співвідношення сутності та явища, зовнішнього і внутрішнього, форми та змісту. Тобто взаємовідношення професійної компетентності та психолого-педагогічної компетентності викладача ВНЗ може трактуватися в аспекті взаємоіснування таких філософських категорій, як категорії форми та змісту.

Звернення до філософського словника дає змогу зазначити, що зміст є визначальною стороною цілого, він являє собою єдність усіх складових елементів предмета чи явища, його властивостей, внутрішніх процесів, зв'язків, суперечностей і тенденцій. Форма - це спосіб існування та вираження змісту. Взаємовідношення змісту та форми характеризується єдністю, що приводить до переходу один в одного, проте ця єдність є відносною. У взаємозв'язку змісту та форми зміст є рухливою, динамічною стороною цілого, а форма охоплює систему стійких зв'язків предмета, явища [325, с. 621].

Отже, професійна компетентність, на нашу думку, є формою, змістом якої є психолого-педагогічна компетентність викладача ВНЗ (рис. 3.1). Як зміст і форма професійна компетентність та психолого-педагогічна компетентність педагога вищої школи зумовлюють одна одну: з одного боку, професійна компетентність модифікується, змінюється залежно від змін психолого-педагогічної компетентності, від конкретних умов її вияву; з іншого - адекватність/неадекватність професійної компетентності зумовлює подальший розвиток психолого-педагогічної - прискорює чи уповільнює його. Проте значущим, визначальним аспектом компетентності фахівця взагалі є саме його психолого-педагогічна компетентність.

Професійна та психолого-педагогічна компетентність викладача ВНЗ характеризуються як єдністю, так і суперечностями (як єдність і суперечність форми та змісту): їх неадекватність, якщо суперечності

між ними були подолані, зумовлює їх подальший розвиток, удосконалення. ::■■

Рис. 3.1. Співвідношення професійної та психолого-педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу

Для підтвердження або спростування прийнятого припущення нам необхідно проаналізувати психолого-педагогічну компетентність викладача вищого навчального закладу, відповідно, з двох позицій: щодо зовнішніх характеристик (об'єктних, діяльнісних), прояв яких ми можемо спостерігати, та щодо внутрішніх (суб'єктивних, особис-тісних), що приховані від стороннього спостерігача.

Але перш ніж моделювати і характеризувати структуру психолого-педагогічної компетентності, необхідно зайняти позицію стосовно співвідношення двох її компонентів: психологічного та педагогічного.

У своїй роботі ми будемо виходити з того, що психологічний компонент відповідно до методології та предмета дослідження психологічної науки може бути представлений такими складовими, як: психічні властивості, психічні стани та психічні процеси. Педагогічний, відповідно, - усвідомленими, цілеспрямованими процесами (механізмами) їх розвитку, поєднання та прояву в діяльності.

Таким чином, психолого-педагогічна компетентність буде представлена, з одного боку, певним психологічним та педагогічним змістом, з іншого - певними психологічними й педагогічними функціями, процесами та механізмами. Поєднання цих двох складових здійснюється на основі свідомості та самосвідомості, що характеризується

рефлексивним (науковим) рівнем свого розвитку: усвідомлення педагогом своєї професійної (предметної) діяльності, професійних (соціальних) відносин і самого себе як суб'єкта діяльності і професіонала (Я-педагог) (рис. 3.2).

Створення моделі психолого-педагогічної компетентності викладача ВНЗ та характеристика її структури, на наш погляд, можуть бути здійснені двома шляхами.

сійних знань, умінь, навичок, властивостей, якостей тощо, з іншого -як систему дій, процесів і механізмів, що забезпечують їх утворення, поєднання та прояв у вигляді професійної компетентності викладача вищого навчального закладу.

ДІЯЛЬШСНО-РОЛЬОВІ СКЛАДОВІ