Педагогічний професіоналізм як показник міри сформованості й узгодженості складових компонентів професійної компетентності педагога

Ще одним терміном, який багато авторів ототожнюють з поняттям професійної компетентності, є професіоналізм.

Використання терміна "професіоналізм педагога" у вітчизняній педагогічній науці залишається проблемним, а саме явище педагогічного професіоналізму, незважаючи на появу останніми роками спеціальних досліджень, - маловивченим. Це пояснюється, перш за все, тим, що або термін "педагогічний професіоналізм" формально розглядається деякими авторами як зарубіжний еквівалент терміна професійної компетентності педагога, або ототожнюються визначення понять професіоналізму педагога та його професійної компетентності, або деякі вчені хоч і декларують самостійність цих понять, проте їх зміст як складних особистіших утворень позначають однаковим набором елементів. Ця невизначеність призводить до подальшої наукової плутанини: невиправданого розширення чи звуження понять, їх підміни та виключення одного "зайвого". Таким чином, для ґрунтовного дослідження феномену психолого-педагогічної компетентності педагога вищої школи необхідним, на нашу думку, є аналіз змісту поняття "педагогічний професіоналізм".

У сучасній вітчизняній науці паралельно існують як мінімум три наукових підходи до визначення сутності феномену професіоналізму.

Перший підхід ґрунтується на діяльнісній основі, коли поняття "професіоналізм" трактується як якісна характеристика суб'єкта діяльності - представника певної професії,, що визначається мірою володіння ним сучасним змістом і сучасними засобами вирішення професійних завдань, продуктивними способами їх здійснення (Н.В. Кузь-міна). Термін "професіоналізм" у такому розумінні використовується для позначення великої сукупності елементів, які відображають високу продуктивність професійної діяльності особистості (А.К. Маркова, Ф.С. Ісмагілова, В.Ф. Горчакова та ін.). Крім якісних критеріїв професіоналізму, Н.В. Кузьміна вводить і кількісні, відзначаючи, "що міра цього оволодіння в різних людей різна, тому можна говорити про високий, середній, низький рівень професіоналізму представника тієї чи іншої професії'" [166, с. 11]. У такому тлумаченні професіоналізму чітко простежується орієнтація на діяльнісні аспекти феномену, а його

сутність пов'язується з вищими рівнями, вищими мерами досконалості діяльності, мистецтвом і майстерністю. Таким чином, з позиції цього підходу професіоналізм має свою кінцеву форму, свій вищий рівень, який відзначається найвищою і стабільною продуктивністю, найвищим рівнем кваліфікації фахівця, оптимальною інтенсивністю і напруженістю праці. Професійна компетентність фахівця з цієї позиції і є тим вищим рівнем розвитку професіоналізму, який зумовлює продуктивність його професійної діяльності, виявляє високий рівень відповідності особистості вимогам її роботи, що акумулюється в досягнутому результаті діяльності. Саме відповідність особистості вимогам професійної діяльності і становить зміст професійної компетентності фахівця в цьому підході.

Водночас необхідно підкреслити, що ідею професіоналізму та компетентності особистості не слід зводити тільки до уявлень про високий рівень умілості професіонала [70]. Діяльність професіонала не зводиться лише до того, що може бачити сторонній спостерігач, лю-дину-професіонала (як носія специфічної властивості - професіоналізму) необхідно розглядати як багаторівневу систему, яка має не тільки зовнішні, а й складні різноманітні внутрішні, психічні функції. Таким чином, професіоналізм особистості має розглядатися не тільки як високий рівень знань, умінь та досягнутих результатів у певній сфері професійної діяльності, а і як певна системна організація свідомості, психіки людини (Є.О. Климов).

Отже, з розвитком індивідуально орієнтованих методологічних підходів зростає увага дослідників до особистісних аспектів професіоналізму, оскільки професійні досягнення людини зумовлюються не тільки досконалою системою умінь і навичок, а й розвитком особистісних властивостей і професійних якостей. Таким чином, виникає другий, особистісний підхід до розуміння сутності професіоналізму та професійної компетентності.

Професіоналізм виступає як інтегральна характеристика людини-професіонала (як індивіда, суб'єкта діяльності та індивідуальності), що виявляється в діяльності та спілкуванні. Це не тільки досягнення ним високих виробничих показників, а й особливості його професійної мотивації, система його устремлінь, ціннісних орієнтацій, сенсу праці для самого фахівця [105].

На думку Є.І. Рогова, професіоналізм є сукупністю психофізіологічних, психічних і особистісних змін, які відбуваються в людині під час оволодіння і тривалого виконання діяльності, що забезпечують якісно новий, більш ефективний рівень вирішення складних професійних завдань в особливих умовах. Саме професійна компетентність фахівця є тим феноменом, який забезпечує, на думку Є.І. Ро-

гова, його психофізіологічну, психічну та психологічну стабільність, є гарантом високого рівня його професіоналізму.

Третій підхід до визначення сутності феномену професіоналізму виявляється в поєднанні діяльнісних і особистісних засад, коли професіоналізм розглядається в діалектичній єдності проявів діяльнісно-го й особистісного та, відповідно, визначається поняттями професіоналізму діяльності і професіоналізму особистості (А.О. Деркач).

Професіоналізм діяльності - це якісна характеристика суб'єкта праці, яка відображає високу професійну кваліфікацію та компетентність, різноманіття ефективних професійних навичок і вмінь, у тому числі тих, що основані на творчих рішеннях, володіння сучасними алгоритмами і способами вирішення професійних завдань, що дає змогу здійснювати діяльність з високою і стабільною продуктивністю; це характеристика, яка підлягає подальшому розвитку.

Професіоналізм особистості - це якісна характеристика суб'єкта праці, яка відображає високий рівень професійно важливих або осо-бистісно-ділових якостей, акмеологічних інваріантів професіоналізму, креативності, адекватний рівень домагань, мотиваційну сферу та ціннісні орієнтації, спрямовані на прогресивний розвиток [9].

Таким чином, професіоналізм особистості та діяльності, на думку засновників акмеології, — це дві сторони одного й того самого явища, категорії, що відображають властивості в їх діалектичній єдності. При вирішенні практичних завдань, пов'язаних з розвитком професіоналізму, така диференціація є доцільною. Крім того, на різних етапах розвитку професіоналізму можливе домінування однієї з його сторін. Як стверджує А.О. Деркач, "скоріше тон у розвитку задасть все-таки діяльнісна сторона. Водночас випереджальний розвиток однієї з підсистем професіоналізму буде обов'язково стимулювати і розвиток іншої: інтенсивний розвиток професійних навичок і вмінь буде гальмуватися, якщо від його рівня будуть відставати відповідні йому психологічні професійно важливі якості, що забезпечують формування відповідних умінь. Тому розвиток професійно важливих якостей дасть змогу засвоїти нові вміння або підвищити ефективність уже існуючих. Так буде продовжуватися до того часу, доки вони не будуть більш-менш відповідними, що визначається високими критеріями професіоналізму [9, с. 59].

Отже, в акмеологічному розумінні професіоналізм - це така властивість розвинутої особистості, у якій інтегровані особистісні та діяльніші сторони явища. Із системних позицій професіоналізм виявляється в інтегрованому розвитку до дуже високого рівня складових підструктури психічних властивостей і характеру особистості, її до-

свіду та спрямованості, причому цей рівень розвитку не є "піковим", кінцевим.

Особливого значення набуває проблема визначення загальних критеріїв - показників рівн;і професіоналізму людини, оскільки професійна компетентність, на думку акмеологів, і є одним із них.

Як правило, більшість науковців (Є.О. Климов, Ю.П. Поварен-ков, CO. Дружилов) визначають дві групи показників професіоначіз-му щодо особистості: зовнішні (об'єктивні) та внутрішні (суб'єктивні).

До зовнішніх показників професіоналізму, у першу чергу, належить професійна продуктивність особистості як певна система часткових критеріїв: кількість та якість виробленої продукції, надійність професійної діяльності тощо. На думку CO. Дружилова, найважливішою складовою професійної продуктивності фахівця є ефективність його професійної діяльності як єдність економічної, соціальної, психологічної та "клієнтоцентрованої" ефективностей. При цьому економічна ефективність діяльності визначається співвідношенням прибутків та витрат при отриманні корисного результату. Психологічна ефективність визначається співвідношенням задоволеності спеціаліста та психофізіологічної "ціни" ііого діяльності. Соціальна ефективність характеризується співвідношенням корисного соціального результату (наприклад, соціальні потреби певної групи) та соціальних витрат. "Клієнтоцеитрована" ефективність - це ступінь орієнтації суб'єкта праці не на миттєві прибутки, а на довготривалі відносини зі споживачем [105]. Усі ці складові професійної ефективності особистості виявляються у формі її професійної компетентності, яка нібито усталює їх.

До внутрішніх показників професіоналізму можна віднести декілька інтегративних показників. По-перше, професійну ідентичність як особистісну значущість для людини професії та професійної діяльності як засобу задоволення власних потреб і розвитку свого індивідуального ресурсу. Професійна ідентичність особистості оцінюється на основі таких суб'єктивних показників, як задоволеність працею, професією, кар'єрою, своїм професійним Я. Механізмом розвитку" професійної ідентичності особистості є гармонійність співвідношення інтеріоризованих моделей професії та професійної діяльності з професійною Я-концепцією. Професійна Я-концепція, у свою чергу, включає уявлення фахівця про себе як члена професійного співтовариства, носія професійної культури, про систему професійних якостей, необхідних професіоналу, а також систему ставлень людини до професійних цінностей.

Професійна ідентичність потребує прийняття особистістю певних ідей, правил поведінки, цінностей, що прийняті членами професійного співтовариства. За відсутності професійної ідентичності розвивається професійний маргіналізм, сутгєвою ознакою якого є, як свідчить О.П. Єрмолаєва, таке: при зовнішній формальній причетності до професії спостерігається внутрішня відчуженість від професійної етики та цінностей як у сфері ідентичності самосвідомості (самоото-тожнення з відповідальністю, посадовими обов'язками та мораллю), так і у сфері реальної поведінки (дії не и рамках професійних функцій та етики, а під впливом інших мотивів та цілей) [110].

По-друге, внутрішнім критерієм професіоналізму є, як запропонував Д. Супер, рівень професійної зрілості, що свідчить про вміння людини співвідносити свої можливості та потреби з професійними вимогами, які висуває професійна діяльність. До професійної зрілості особистості більшість науковців зараховують професійну самооцінку, рівень домагань, здатність до саморегуляції тощо. При цьому в структурі професійної самооцінки виділяють операційно-діяльнісний та особистісний аспекти. Перший із них пов'язаний з оцінкою себе як суб'єкта діяльності й виражається в самооцінці рівня професійної вмілості (сформованості професійних умінь і навичок) та рівня професійної ерудиції (системи професійних знань). Другий аспект виражається в оцінці власних професійних якостей у співвідношенні з ідеалом ("Я-ідеальне") професійної Я-концепції.

Вищезазначені критерії професіоналізму особистості можуть бути розглянуті як її змістовні складові (Ю.П. Поваренков, CO. Дру-жилов).

Таким чином, структура професіоналізму як особливої системи визначається сукупністю стійких зв'язків між відносно незалежними елементами, що її створюють: підсистемою професійної продуктивності, підсистемою професійної ідентичності та підсистемою професійної зрілості.

Поняття "педагогічний професіоналізм" вперше введено в науковий обіг Н.В. Кузьміною. Це словосполучення активно використовується у педагогічній лексиці, однак здебільшого на практичному, побутовому рівні дуже часто застосовуЕться як синонім таких термінів, як "педагогічна майстерність", "професійна компетентність педагога", "педагогічна культура" та ін. При цьому в категоріальному апараті педагогіки воно є недостатньо розробленим.

Розуміння сутності педагогічного професіоналізму відрізняється залежно від підходів до його аналізу.

Так, з позиції особистісно-діяльні:ного підходу (Н.В. Кузьміна, І.Д. Багаєв, Л.В. Малаканова та ін.) цей феномен розуміється як якіс-

ний концентрований показник продуктивності педагогічної діяльності; з позицій теоретичної і практичної готовності педагога, педагогічний професіоналізм пов'язують з підготовленістю і компетентністю (В.О. Сластьонін, В.Я. Синенько, Р.Х. Гільмєєва та ін.); на засадах особистісного підходу (А.К. Маркова, І.П. Підласий, Т.І. Руднєва, Л.В. Кондратова, Б.А. Дяченко, О.А. Дубасенюк, Л.К. Гребенкіна та ін.) сутність цього явища розкривається через інтегративні властивості та якості, індивідуальну неповторність, причому наголошується на інтегративній природі і його цілісності [78, с. 106].

На думку А.К. Маркової, педагогічний професіоналізм - це не стільки характеристика продуктивності праці, скільки особливість прагнень, ціннісних орієнтацій, пристрасне ставлення до роботи, що дає змогу шукати нові, більш глибокі індивідуальні смисли, перетворювати ідеали в особистісні цінності [192, с. 71].

Згідно з представниками акмеології (А.О. Деркач, В.Г. Зазикін), педагогічний професіоналізм є системою стійких властивостей суб'єкта, що забезпечують високу продуктивність педагогічної діяльності, її гуманістичну спрямованість.

Розглядаючи професіоналізм з позицій акмеологічного підходу як єдність особистісних та діяльнісних проявів - органічно взаємозалежних підсистем, Н.В. Гузій визначає сутність педагогічного професіоналізму як систему, базовими складовими якої є професіоналізм педагогічної діяльності та професіоналізм особистості педагога [78, с. 125]. У власних визначеннях понять "професіоналізм педагогічної діяльності" та "професіоналізм особистості педагога" вона об'єднує всі проаналізовані підходи щодо дослідження сутності педагогічного професіоналізму й крім того, визначає його через феномен педагогічної культури. Педагогічний професіоналізм, на думку вченого, складається з чотирьох інтегративних компонентів: мотиваційного (культуровідповідна професійно-педагогічна позиція), когнітивного (професійна компетентність і культура педагогічного мислення), афективного (емоційно-почуттєва культура педагога) та конативного (культура професійно-педагогічної поведінки), підґрунтям та систе-моутворювальним елементом яких є аксіядро - педагогічні цінності, перетворені в особистісні смисли педагогічної праці [78, с. 205].

Так, професіоналізм педагогічної діяльності автор розуміє як культуру педагогічної діяльності - процес реалізації продуктивної практичної і психологічної (зовнішньої і внутрішньої) активності педагога, що характеризується рефлексивністю управління педагогічними процесами, поліфункціональністю педагогічної діяльності, цілісністю та повнотою її психологічної структури як єдності мотивацій-

но-орієнтаційного (культура педагогічного цілепокладання), змістово-ставленнєвого (культура суб'єкт-об'єктної педагогічної взаємодії), технолого-виконавчого (культура здійснення) та результативно-корегувального (культура оцінювання) компонентів [78, сі 38]. А професіоналізм особистості педагога як складноструктуровану систему загальних і спеціальних педагогічних професійно значущих властивостей і якостей педагога, зміст якої поряд із відповідальністю варіативно-творчого плану актуальним соціально зумовленим професійно-педагогічним вимогам, нормам, цінностям характеризується неповторним інноваційно-креативним потенціалом особистості в єдності індивідуально-типологічних та індивідуально-специфічних сторін, самодетермінованістю професійно-педагогічного вдосконалення (на основі гармонізації елементів професійної самосвідомості та опори на позитивну й адекватну Я-концепцію, творчу індивідуальність педаго-га-професіонала) [78, с. 156].

Отже, здійснений концептуальний аналіз провідних наукових підходів до сутності феномену професіоналізму особистості взагалі та педагогічного професіоналізму в контексті співвідношення з професійною компетентністю фахівця зокрема дає змогу зробити такі висновки:

1. Педагогічний професіоналізм є складним особливим феноменом, який у сучасних психолого-педагогічних дослідженнях розглядається за трьома основними аспектами: діяльнісним, особистіс-ним та діяльнісно-особистісним (акмеологічним). За діяльнісним підходом педагогічний професіоналізм трактується як якісна характеристика суб'єкта діяльності - педагога. Професійна компетентність у цьому підході є вищим рівнем розвитку його професіоналізму.

За особистісним підходом професіоналізм виступає, перш за все, певною системною організацією свідомості, психіки людини. А професійна компетентність педагога є зовнішньою оболонкою, формою професіоналізму, яка усталює його психічний зміст.

Акмеологічний підхід до визначення сутності феномену педагогічного професіоналізму виявляється в поєднанні діяльнісних і особи-стісних засад, а професійна компетентність педагога є базовим критерієм його професіоналізму діяльності і хрофесіоналізму особистості.

2. Професіоналізм є показником міри сформованості й узгодженості зовнішніх та внутрішніх складових компонентів професійної компетентності педагога.

3. Професіоналізм базується на професійній компетентності викладача ВНЗ, яка забезпечує рівновагу взаємодії, взаємовпливу та відповідності його особистішої і професійної систем.