Основні напрямки здійснення державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні

Організація публічної влади ніколи не залишається незмінною; вона перебуває в постійному розвитку. У цьому аспекті державно-правові си­стеми, як справедливо зазначається в сучасній теоретичній літературі, завжди були і залишаються «перехідними», тобто такими, що перебува­ють на переході від одного стану держави і права до іншого. Саме в та­кому, перехідному, стані й перебуває нині, за оцінками фахівців, Україна.

Для пострадянської України специфіка перехідного періоду визна­чається низкою особливих завдань, насамперед необхідністю розбудо­ви незалежної держави, руйнацією адміністративно-командної систе­ми, переходу від повновладдя рад до системи організації державної вла­ди за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, від гіперцентралізації до оптимальної децентралізації державного управ­ління, становлення самостійного місцевого самоврядування.

Конституція 1996 року стала результатом компромісу основних політичних еліт і свідченням реального співвідношення суспільних сил на час її прийняття. Як наслідок, перехідний характер української дер­жавності, таких її компонентів, як економічна, політична і правова си­стеми, містить кілька варіантів можливого розвитку. Проте прийняття Основного Закону дало можливість провести низку суттєвих політико-правових реформ, спрямованих на формування більш ефективної, сучасної системи публічної влади, наближеної до населення, відповідаль­ної перед людиною й орієнтованої на забезпечення її прав і свобод. Од­нак успіх реформ значною мірою залежить від якості відповідної науко­во-методичної бази. Кожний крок на шляху до модернізації держави і місцевого самоврядування, перш ніж бути здійсненим, повинен отри­мати належне наукове обґрунтування, організаційну й матеріально-фінансову підтримку.

Трансформаційні процеси можуть відбуватися з певними недоліка­ми, одним із яких на сучасному етапі державного будівництва в Україні є те, що всупереч п.12 ст. 92 Конституції, згідно з яким організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби визна­чаються виключно законами, відповідне законодавство досі не прийня­те. Саме тому Верховна Рада України якнайшвидше має врегулювати законодавчі прогалини щодо організації державного управління і місце­вого самоврядування, прискорити розгляд законопроектів про Кабінет Міністрів України, про центральні органи виконавчої влади, про адмі­ністративно-територіальний устрій, нової редакції Закону «Про місце­ве самоврядування в Україні» (а можливо, й Муніципального кодексу), щоб потім логічно продовжити конституційне регулювання відповідно до потреб поступального розвитку країни.

Що ж до реформи системи державного управління в сучасній Укра­їні, то вона може дати ефект лише за умови, коли одночасно будуть ре­формуватися органи всіх гілок державної влади, що буде супроводжува­тися процесами якісного перетворення вітчизняної державної служби, впровадження в країні раціонального адміністративно-територіального устрою, ліквідацією умов, що породжують бюрократизм і корупцію в державному апараті, тощо. Результати цієї реформи передусім мають бути спрямовані на вирішення забезпечення реального розмежування державної влади і власності, зміцнення правових засад громадянсько­го суспільства, що формується нині в Україні, поглиблення демократи­зації всіх сфер і ланок суспільного життя.

Нині, коли незалежна Україна увійшла у XXI століття, коли дер­жавні рішення приймаються на власній політичній та інтелектуальній основі, особливо гостро відчувається потреба в концентрації і коорди­нації зусиль вітчизняних професійних науковців на дослідження питань, пов'язаних з економічними, юридичними, управлінськими проблема­ми, розробленні наукових рекомендацій щодо їх розв'язання. Насампе­ред необхідне багатоаспектне, комплексне наукове розроблення юрис­тами, політологами, економістами та представниками інших галузей вітчизняного суспільствознавства загальнодержавної доктрини держав­ного будівництва й місцевого самоврядування, демократичних гро­мадсько-політичних, соціально-економічних, юридичних, управ­лінських перетворень у країні.

Основними напрямками здійснення державного будівництва і місцево­го самоврядування в Україні на сучасному етапі є такі:

1) оновлення правової основи державного будівництва і місцевого самоврядування з урахуванням новітніх наукових розробок, вітчизня­ного й зарубіжного досвіду; адаптація національного законодавства до законодавства Євросоюзу;

2) подальша деконцентрація та децентралізація влади; забезпечен­ня правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування;

3) поглиблення демократичних тенденцій в управлінській діяль­ності; запровадження нових форм залучення громадськості до процесу вироблення й обговорення владних рішень;

4) оптимізація структури і штатів органів державної влади та місце­вого самоврядування;

5) чітке розмежування функцій і компетенції між «рівнями» і «підси­стемами» публічної влади;

6) забезпечення «прозорості» державної політики, боротьба з бюро­кратизмом і волюнтаризмом в системі органів публічної влади;

7) запровадження чітких процедур політичної та юридичної відпо­відальності при здійсненні публічної влади;

8) створення системи адміністративних судів, їх кадрове та ма­теріально-технічне забезпечення.

9) удосконалення системи підготовки кадрів для державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

10) удосконалення правових та організаційних форм і методів діяль­ності органів публічної влади;

11) запровадження технологій «електронного врядування»;

12) раціоналізація документообігу в органах публічної влади;

13) упорядкування системи дорадчих, координаційних та інших до­поміжних структур при органах публічної влади;

14) упорядкування й оптимізація системи оплати праці в органах публічної влади та їхньому апараті, забезпечення її «прозорості».

Ці перетворення мають забезпечити якісні зрушення в роботі ор­ганів публічної влади та їх посадових осіб, підняти їх на рівень тих ви­мог, що ставить перед ними сучасний стан розвитку українського суспільства.