Предмет психології як науки.

Предмет психології як науки.

Психологія – це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності.

Отже, предметом психології є психіка людини і тварини, її закономірності, механізми функціонування та факти.

Загальна психологія вивчає наступні психічні явища:

- Психічні процеси, до яких належать відчуття, сприймання, запам’ятовування, мислення, уява, почуття тощо;

- Психічні стани – уважність, байдужість, спокій, схвильованість, піднесення, зацікавленість тощо;

- Психічні властивості – спостережливість, чутливість, розумові, емоційні, вольові якості людини, її здібності, риси характеру тощо.

Психічні явища (факти) проявляються об’єктивно (можуть бути зафіксованими зовнішньо у поведінці, психічних діях, діяльності, творчості) та суб’єктивно (відбувають внутрішньо у вигляді процесів відчуття, сприймання, пам’яті, уяві, почуттях). При цьому зміст психічних фактів може усвідомлюватися, або не усвідомлюватися людиною. Їх зміст і динаміка проявляються у потребах, мотивах, цілях, здібностях.

Структура. Завдання і стан сучасної психології.

В структурі психології виділяють академічну (розробка теорій функціонування та розвитку психіки) та прикладну (практичне спостереження та вивчення психічного життя в різних сферах) психологію.

Завдання психологічної науки:

- Науково-дослідні. Передбачають вивчення законів та механізмів психіки на різних рівнях її функціонування.

- Діагностичні. Спрямовані на оцінку рівня психічного розвитку, розробку способів розпізнання психічних особливостей, виявлення окремих взаємозв’язків психіки упродовж усього життєвого циклу людини з урахуванням її діяльності.

- Корекційні (психокорекційні). Спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку; усунення причин, що призводять до таких дефектів;

Стан сучасної психології характеризується проникненням теорії в практику, диференціацією галузей психології, інтеграцією психології в інші науки (з якими межує предмет та об’єкт психології, внаслідок чого утворилися такі науки, як психофізіологія, психофізика, зоопсихологія тощо). В той же час на сучасному етапі психологія відчуває брак розвитку теоретичних напрямків, значущих відкриттів, характеризується різноманітністю поглядів на закономірності функціонування психіки (іноді дуже протилежних), чим і пояснюється бурхливий розвиток саме практичних аспектів.

 

 

Психологія в системі наук. Основні галузі психології.

1. Теоретична психологія: загальна психологія, історія психології, експериментальна психологія, генетична психологія, соціальна, диференційна, психологія особистості тощо.

2. Науково-прикладна психологія, яка в залежності від виду діяльності та поведінки людини включає такі напрямки, як психологія праці, інженерна психологія, психологія творчості; в залежності від питання розвитку – вікова психологія, спеціальна психологія (психологія аномального розвитку); за відношенням до нормальної та здорової психіки – психологія здоров’я, медична психологія, патопсихологія; за відношенням до права – юридична кримінальна, судова психологія та психологія слідства.

3. Практична психологія. Це система спеціальних психологічних служб: психологія сім’ї та соціального захисту, психологічна служба системи освіти, психологічна служба бізнесу та економіки, психологічна служба праці та професійної орієнтації, психологічна служба в армії, спорті тощо.

Принципи психології.

1. Принцип детермінізму. Розкриває причини виникнення психіки у філо- та онтогенезі, закономірну зумовленість психічних явищ, психічної діяльності та властивостей людини.

2. Принцип відображення. Всі психічні функції за своєю природою є відображувальними. Психічне відображення має сигнальний характер. Сигнальність характеризується високою вибірковістю та випережуваністю. Психічне відображення є знаково опосередкованим, воно активне на будь-якому рівні.

3. Принцип єдності психіки та діяльності. Конкретизує два попередні принципи. За цим принципом психіки та діяльність не тотожні і не протиставні – вони утворюють єдність. Психіка виступає як внутрішній ідеальний план діяльності, а діяльність, у свою чергу, визначає особливості розвитку психіки.

4. Принцип розвитку психіки. Кожному рівню психіки відповідає свій рівень детермінанти. В процесі становлення особистості типи розвитку представляються неоднозначно, вони мають інтегральний характер, характеризуються нерівномірністю та домінуванням одного чи іншого. Особистісні якості закладаються під час ігрової, навчальної чи трудової діяльності.

5. Системно-структурний принцип. Психіка є складною системою взаємопов’язаних елементів, в якій окремі прояви розглядаються як складові елементи цілого. Психіка виступає при цьому як складна відкрита система із зворотними зв’язками.

Процеси пам’яті.

1. Запам’ятання – закріплення нового матеріалу.

2. Збереження – процес, який забезпечує утримання матеріалу в пам’яті.

3. Забування – процес, який визначає втрату чіткості матеріалу, зменшення його обсягу, неможливість відтворення.

4. Відтворення – процес, який відновлює матеріал, що зберігається в пам’яті.

Структура мислення.

1. Змістовий компонент. Визначається емпіричними знаннями та науковими поняттями.

2. Функціонально-операційний компонент. Це мислительні операції (порівняння, синтез, аналіз, абстрагування, узагальнення, конкретизація, класифікація, систематизація тощо), а також форми мислення (поняття, судження, умовисновки – індуктивні та дедуктивні).

3. Цілемотиваційний компонент. Це цілі та пізнавальні мотиви, які формуються та проявляються в мислительній діяльності.

Класифікація та види уяви.

За метою: мимовільна (уява, яка не керується спеціально визначеною метою), довільна (образи, які людина створює вольовим зусиллям, довільно).

Залежно від характеру діяльності довільну уяву поділяють на: відтворюючу, або репродуктивну, - це створення образів, які відповідають певному опису, схемі, шаблону; творчу – це створення нових образів.

За активністю: активна уява (спрямована на виконання логічного або творчого завдання, проявляється як творча або відтворююча); пасивна уява (створення образів, які не втілюються в життя, вона може бути мимовільна – сни, довільна – марення, вигадки).

За змістом:художня уява (базується на чуттєвих образах), наукова (базується на плануванні досліджень, висуненні гіпотез), технічна (оперування образами просторових відношень).

Мрія – уява, спрямована на майбутнє.

Антиципуюча уява (передбачення) – здатність людини передбачати майбутні події.

Теорії емоцій.

Фізіологічні основи: 1) взаємодія підкіркових центрів та кори великих півкуль головного мозку; 2) динамічний стереотип; 3) роль другої сигнальної системи та її зв’язок з першою сигнальною системою.

Теорії:

1) Теорія Джеймса-Ланга: сприймання емоціогенних стимулів → нервово-м’язові реакції організму → переробка в ЦНС імпульсів, що поступають від органів → виникнення суб’єктивного переживання стимулу у вигляді емоції.

2) Теорія Кельмана-Барда: сприймання емоціогенних стимулів → переробка нервових імпульсів, що йдуть від рецепторів до ЦНС, з одночасною передачею збудження в кору головного мозку та до інших органів тіла → виникнення суб’єктивного переживання стимулу та поява нервово-м’язових реакцій на певні стимули.

3) Інформаційна теорія емоцій Сімонова. Е = П×(Н – С), де Е – емоція, П – потреба, Н – інформація, прогностично необхідна для задоволення даної потреби, С – наявна інформація, якою може оперувати людина.

 

Види емоцій.

Види емоцій:

За характером: позитивні, негативні.

За дієвістю: стенічні; астенічні.

За задоволенням потреб: нижчі, вищі.

За опосередкованістю: прості (безпосередньо пов’язані з відчуттями, їх називають емоційним фоном відчуттів), складні (фундаментальні емоції, пов’язані з розумінням, їх виділяє Ізард: інтерес, здивування, радість, сміх, страждання, гнів, відраза та інші).

Виділяють також ситуативні (пов’язані з конкретною ситуацією, явищем) та узагальнені (переходять в емоційні стани) емоції.

Види почуттів.

Види почуттів:

За характером: позитивні (коли подія оцінюється позитивно), негативні.

За дієвістю: стенічні (активні) – активізують, підсилюють діяльність; астенічні (пасивні) – гальмують, пригнічують діяльність.

За задоволенням потреб: нижчі почуття (задоволення органічний потреб), вищі почуття (задоволення складних соціальних потреб, що виникають в процесі життя людини).

За спрямованістю вищі почуття поділяються на: моральні (визначають ставлення до себе та до інших людей), інтелектуальні (пов’язані з пізнавальною діяльністю), естетичні (почуття краси, гармонії), праксичні (пов’язані з трудовою діяльністю).

За суб’єктивною цінністю (за Додоновим): альтруїстичні (орієнтовані на допомогу іншим людям), комунікативні (пов’язані зі спілкуванням), глоричні (пов’язані зі захопленням, славою тощо), праксичні, романтичні (пов’язані зі необхідністю чогось нового, незвіданого, оригінального), гностичні (пов’язані зі пізнавальною діяльністю), естетичні, гедонічні (задоволення тілесного та душевного комфорту), акизитивні (пов’язані з накопиченням, колекціонуванням, збиранням), пугнічні (мобілізаційні, пов’язані із переживанням ризику, азарту).

За формою переживання: настрої (загальний емоційний стан людини), афект (сильне короткочасне збудження з втратою здатності до свідомої регуляції поведінки), стрес (стан напруги, нагадує афект, але стрес більш протяжний), фрустрація (переживання, які виникають унаслідок ущемлення потреб людини), пристрасті (стійкі почуття, які проявляються в прагненні до однієї мети чи об’єкту).

Види уваги.

За особливостями об’єктів: зовнішня увага (спрямованість на об’єкти довкілля), внутрішня увага (спрямованість на думки, переживання, відчуття тощо).

За метою: мимовільна увага (виникає незалежно від наміру чи мети), довільна увага (свідома спрямованість і регульоване зосередження на певних об’єктах внутрішнього або зовнішнього світу), післядовільна увага (виникає на основі пізнавального інтересу).

За формою організації: індивідуальна увага (увага суб’єкта на своєму завданні), колективна увага (зосередження уваги всієї групи), групова увага (увага певної частини людей в умовах колективу).

За синхронізацією: передувага (стан підвищеної готовності свідомості до включення в роботу, може виникати як мимовільно, так і під впливом інструкції), випереджувальна увага (цілеспрямований пошук та відбір інформації, який забезпечить реалізацію визначеного плану діяльності), запізніла увага (увага пасивна, виникає повільно, відстає від початку виконання діяльності).

 

Властивості уваги.

Увага – це здатність певний час зосереджуватися на одному об’єкті. Експериментальними дослідженнями доведено, що увазі притаманні періодичні мимовільні коливання.

Концентрація – ступінь інтенсивності, зосередженості уваги.

Розподіл уваги – здатність людини виконувати декілька справ одночасно. Умовою розподілу уваги є можливість виконувати деякі види діяльності автоматично.

Переключення – свідоме, осмислене, перенесення уваги з одного об’єкта на інший. Реалізується за таких умов: суб’єктивне ставлення людини до певних видів діяльності, особливості попередньої і наступної діяльності.

Обсяг (об’єм) уваги – кількість об’єктів, які ми можемо охопити з достатньою якістю одночасно.

Відволікання – мимовільне переміщення уваги з одного об’єкта на інший. З відволіканням пов’язана така характеристика, як розсіяність: надлишок різноманітних неглибоких інтересів; однобока зосередженість на певній діяльності.

Активність і діяльність.

Активність – загальна характеристика живий істот, їх власна динаміка як джерело перетворення і підтримки ними життєво значущих зв’язків з оточуючим світом, притаманна всім живими істотам здатність до саморегуляції. Активність людини відрізняється від активності тварин наявністю не лише біологічних потреб, а й власне людських потреб. Активність виходить із потреби в діяльності, вона не тільки передує діяльності, а й супроводжує її.

Принципова відмінність діяльності від активності в тому, що діяльність виходить із потреби в конкретному предметі, конкретному результаті, діяльність керується конкретною метою.

Діяльність – внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.

Я»- концепція.

Самосвідомість – це усвідомлення людиною самої себе, яке формується під впливом інших людей. Результатом та процесом самосвідомості є «Я-концепція» особистості.

«Я-концепція» - динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона визначає свою взаємодію з іншими людьми і ставлення до себе.

В структурі «Я-концепції» виділяють такі компоненти:

1. Когнітивний компонент – «Я-образ». Це система уявлень про себе («хто я?», «який/яка я?»).

2. Емоційний – самооцінка. Визначає систему ставлень людини до самої себе, це та цінність, значущість, якої надає собі людина в цілому чи окремим сторонам своєї поведінки/діяльності. Елементом самооцінки є рівень домагань особистості – прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. Самооцінка характеризується такими параметрами: 1) рівень – висока, середня, низька; 2) співвідношення з реальними успіхами – адекватна, неадекватна; 3) особливості будови – конфліктна, безконфліктна (гармонійна, дисгармонійна). Порушення самооцінки породжує такий самооцінний феномен, як афект неадекватності – стійкий негативний емоційний стан, який виникає у зв’язку з неуспіхом в діяльності і проявляється в тому, що людина не усвідомлює цю неуспішність або не бажає її визнавати. На основі самооцінки розвивається самоповага – це співвідношення справжніх досягнень особистості і того, на що людина претендує, розраховує. Самоповага = успіх/домагання. Для збільшення самоповаги є два шляхи: збільшувати успіхи, зменшувати домагання.

3. Поведінковий компонент. Проявляє в реальних вчинках, поведінці, діях людини. Він є результатом прояву особливостей перших двох компонентів.

Структура спілкування.

Спілкування - складний процес, у якому виділяють три взаємопов'язані аспекти:

- комунікативний;

- інтерактивний;

- перцептивний.

Комупікативпий-аспект спілкування забезпечує обмін інформацією; обмін між учасниками різною інформацією: знаннями, думками, почуттями. Спілкування розглядається не тільки як процес передачі інформації, але і її створення.

Інтерактивний аспект - регулює взаємодію партнерів у спілкуванні; передбачає певний вплив на іншу людину, зміну її поведінки та діяльності.

Перцептивний аспект спілкування - Спілкуючись, люди намагаються емоційно оцінювати один одного, зрозуміти вчинки, спрогнозувати поведінку інших, змоделювати власну.

Цього досягають завдяки використанню механізмів соціальної перцепції:

Ідентифікація - уподібнення себе іншій людині, яка відіграє важливу роль у спілкуванні і взаємодії; процес ототожнення себе з іншим індивідом чи групою, основою якого є емоційний зв'язок.

Емпатія - реалізується як емоційний відгук на потреби іншого, тісно пов'язаний з ідентифікацією.

Емпатія може бути адекватною і неадекватною (одні люди радіють чужому горю, інші співчувають).

Егоцентризм - зосередження індивіда тільки на власних інтересах і переживаннях, що спричинює його нездатність зрозуміти іншу людину

Рефлексія - перцептивний механізм, який реалізується як внутрішнє уявлення людини про дутику тих, із ким вона контактує.

Засоби спілкування.

Зміст спілкування реалізується за допомогою певних засобів, головним з яких є мова. Мовні (вербальні) засоби доповнюються невербальними: жести, міміка, пантоміміка та ін.

Мова і мовлення. важливою характеристикою людини, яка відрізняє її від інших живих істот, є здатність до передачі та засвоєння досвіду за допомогою мови.

Мова — це система словесних знаків. Вона включає в себе слова з їх значеннями і синтаксис - набір правил, за якими будується речення.

Слова як знаки характеризуються тим, що ними позначається не лише критичні ситуації, як у тварин, а майже все.

Процес використання людиною мови для спілкування називають мовленнєвою діяльністю.

Мовлення — це конкретне застосування мови для вислов­лення думок, почуттів і настроїв. Мовлення є явищем психічним. Воно завжди Індивідуальне і суб'єктивне, адже виявляє ставлення індивіда до об'єктивної реальності.

Види мови і мовлення.

Види мовленнєвої діяльності класифікуються за різними ознаками.

1.3а складністю психофізіологічних механізмів, які забезпечують процес мовлення, вирізняють: хорове мовлен­ня; ехолалічне (просте повторення); мовлення-називання; комунікативне мовлення;

2. За рівнем планування: активне (монологічне); реактивне (діалогічне); допоміжні види мовлення (читання письмового тексту).

3. За довільністю (більш чи менш довільне).

4. За екстеріоризованістю чи інтеріоризованістю: зовніш­нє: усне (монолог, діалог і афективне мовлення); письмове;

Найбільш простою структурою є усне афективне мовлення, яке й мовленням може називатися лише умовно, оскільки в ньому немає чіткого мотиву (прохання, наказу, повідом­лення), а його місце посідає афективне напруження, яке дістає вихід у формі вигуку.

Другим, найдавнішим видом усного мовлення є діалог як безпосереднє спілкування двох і більше людей у формі розмови чи обміну репліками.

Усне монологічне мовлення — це складний різновид мовлен­ня, який може виступати в різних формах: розповіді, доповіді, лекції.

Найскладнішим різновидом висловлювання є писемне монологічне мовлення.

Особливим різновидом мовленнєвої діяльності є внутрішнє мовлення.

Властивості темпераменту.

Лабільність – швидкість виникнення та протікання збудження і гальмування.

Сенситивність визначається тим, яка сила впливу необхідна, що викликати реакцію.

Реактивність – сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники.

Активність характеризується активністю під час подолання перешкод.

Темп реакції – швидкість протікання психічних процесів та реакцій.

Пластичність – гнучкість, легкість пристосування до нових умов.

Ригідність – інертність, нечутливість до зміни умов.

Екстраверсія – спрямованість особистості на довкілля, інших людей, предмети, події.

Інтроверсія – фіксація особистості на собі, своїх переживаннях, думках, схильність до самоаналізу, замкнутості.

Емоційна збудливість визначається тим, якої сили потрібен вплив, щоб викликати необхідну емоційну реакцію.

Акцентуації характеру.

Акцентуація характеру – це крайні варіанти норми як результат підсилення його окремих рис. Під час акцентуації людина проявляє підвищену вразливість до певних стресогенних чинників, вони є «Ахіллесовою п’ятою» характеру цієї людини.

1. Типологія Лічка «Типологія акцентуації характеру типів», це так звані «підліткові акцентуації».

2. Типологія Леонгарда («Акцентуированные личности»):

- гіпертивний тип акцентуації: висока контактність, багатослівність, енергійність, ініціативність, жадоба до діяльності, оптимізм; мінуси – легковажність, підвищена дратівливість в колі близьких людей, конфліктні ситуації виникають в умовах жорсткої дисципліни та монотонної діяльності. Область інтересів – робота, пов’язана з постійним спілкуванням, організаторська діяльність, схильність до зміни професії та місця роботи;

- дистимічний тип: низька контактність, небагатослівність, виражений песимізм, не любить галасливих компаній, низька конфліктність, цінує друзів, схильний їм підпорядковуватись. Плюси – серйозні, добросовісні, справедливі, мінуси – пасивні, повільні, дещо відособлені від колективу. Конфлікт можливий за необхідності активної діяльності, зміні звичного способу життя. Бажана робота, яка не потребує широкого кола спілкування;

- циклоїдний тип: в період підйому настрою веде себе гіпертивно, в період спаду – дистимічно. Інтереси залежать від настрою, схильні до розчарувань, часто міняють місце роботи;

- збудливий тип: низька контактність, схильність до постійних конфліктів, не уживається в колективі може бути дуже мстивим,, в спокійному стані добросовісний, акуратний, любить дітей та тварин, в збудженому – роздратований, жорстокий, схильний до рукоприкладства. Схильні до конфліктів через незначні причини, надає перевагу фізичній праці, атлетичним видам спорту. Через свою конфліктність часто міняє місце роботи;

- «застрягаючий» тип: середня контактність, схильний до моралізувань, учасник затяжних склок, прагне до першості в будь-якій справі. Плюси – вимогливий до себе, цінує справедливість, мінуси – образливий, мстивий, самонадійний, справедливість може доходити до фанатизму, непомірні вимоги до оточуючих. Бажана робота, яка б давала почуття незалежності та можливість проявити себе;

- педантичний тип: схильність до дрібниць, надавання великого значення деталям, схильність до формалізму. Плюси – добросовісний, акуратний, надійний в справах і почуттях, мінуси – докучає нудними подробицями, провокує конфлікти через формальні вимоги та надмірну акуратність. Бажана робота, не пов’язана з великою відповідальністю, він не схильний змінювати роботу;

- тривожний тип: сором’язливість, низька контактність, невпевненість в собі, низька конфліктність. Плюси – дружелюбний, самокритичний, мінуси – беззахисність, може бути «цапом відбувайлом». На конфлікт іде в крайньому випадку. Бажана робота, яка не вимагає широкого кола спілкування, відповідальності та ризику;

- емотивний тип: альтруїстичність, середня контактність, вузьке коло друзів, висока емоційна чутливість, яка межує із сльозливістю. Зона ризику – відповідальна робота, грубе оточення, несправедливість. Сфера інтересів – мистецтво, медицина;

- демонстративний тип: потребує постійної уваги, перебування в центрі уваги, прагне до лідерства, схильний до інтриг, конфліктів. Поряд з привітністю та акторськими здібностями притаманний егоїзм, брехливість, хвастливість. У відповідальний момент може відійти від роботи. Зона ризику – важко переживає ситуації, коли це торкається його особистих інтересів, «недооцінюють» його заслуг. Сфера інтересів – організаторська, керівна діяльність, сфера обслуговування, мистецтво;

- екзальтований тип: основна характеристика – це патетичність, багатослівність, висока контактність, схильний до дискусій на різні теми, альтруїзм, художній смак, яскравість почуттів, надмірна вразливість може призвести до відчаю і паніки, погано переносить горе, невдачі. Сфера інтересів – поезія, музика, художні види діяльності, природа.

Предмет психології як науки.

Психологія – це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності.

Отже, предметом психології є психіка людини і тварини, її закономірності, механізми функціонування та факти.

Загальна психологія вивчає наступні психічні явища:

- Психічні процеси, до яких належать відчуття, сприймання, запам’ятовування, мислення, уява, почуття тощо;

- Психічні стани – уважність, байдужість, спокій, схвильованість, піднесення, зацікавленість тощо;

- Психічні властивості – спостережливість, чутливість, розумові, емоційні, вольові якості людини, її здібності, риси характеру тощо.

Психічні явища (факти) проявляються об’єктивно (можуть бути зафіксованими зовнішньо у поведінці, психічних діях, діяльності, творчості) та суб’єктивно (відбувають внутрішньо у вигляді процесів відчуття, сприймання, пам’яті, уяві, почуттях). При цьому зміст психічних фактів може усвідомлюватися, або не усвідомлюватися людиною. Їх зміст і динаміка проявляються у потребах, мотивах, цілях, здібностях.