Державне регулювання грошової сфери.

Для реалізації впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Цілі цієї політики:

- забезпечення певного рівня економічного зростання;

- забезпечення максимальної зайнятості;

- контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;

- урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливають на економічне життя суспільства.

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб’єктів усі заходи політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на дві групи:

- заходи фіскальної політики;

- заходи грошово-кредитної (монетарної) політики.

Фіскальна політика (податково-бюджетна) – політика уряду в області оподаткування і державних видатків.

ЇЇ основні функції:

- вплив на стан господарської кон’юнктури;

- перерозподіл національного доходу;

- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб’єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб’єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон’юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Грошово-кредитна (монетарна) політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава.

Розробка та реалізація грошово-кредитної політики – це ключова функція центрального банку.

Цільовою функцією грошово-кредитної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Весь інструментарій грошово-кредитної політики мусить бути спрямований на досягнення оптимальної рівноваги у співвідношенні між попитом і пропозицією грошей, аби забезпечити стабільність грошового обігу.

Об’єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

- пропозиція (маса) грошей;

- ставка процента;

- валютний курс;

- швидкість обігу грошей та ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об’єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

Інструменти грошово-кредитної політики, що використовуються центральним банком з метою грошово-кредитного регулювання:

· здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

· регулювання норми обов’язкових резервів комерційних банків;

· процентна політика;

· рефінансування комерційних банків;

· регулювання курсу національної валюти.

1. Операції на відкритому ринку

Операції на відкритому ринку зводяться до здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.

Коли центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює таким способом додатково грошову емісію. У цьому разі у зв’язку із зростанням резервів збільшується кредитний потенціал комерційних банків.

П родаж цінних паперів держави комерційним банкам дає інший результат. У разі купівлі на відкритому ринку цінних паперів резерви, а відповідно і кредитоспроможність комерційного банку падають. Як наслідок,

загальна маса грошей, що перебувають в обігу, а також ліквідність фізичних та юридичних осіб знижується.