Мікроальбумінурія та мультифакторні втручання

Мікроальбумінурія (екскреція альбуміну з сечею від 30 до 300 мг/добу) прогнозує розвиток діабетичної нефропатії у пацієнтів з ЦД 1 або 2 типу, а наявність явної протеїнурії (> 300 мг/добу) зазвичай вказує на ураження ниркової паренхіми. Низка досліджень повідомляють, що у пацієнтів з і без діабету при наявності АГ, мікроальбумінурія, навіть нижче сучасних порогових значень, є предиктором ССЗ; а деякі дослідження повідомляли про тривалий взаємозв'язок між серцево-судинною/не серцево-судинною смертністю та співвідношенням білка/креатиніну в сечі. Мікроальбумінурія визначається в зразках сечі (збір добової або нічної сечі не рекомендується у зв'язку з неточністю збору зразків сечі) за індексом екскреції альбуміну і креатиніну. Пацієнтам з мікроальбумінурією і протеїнурією слід призначати інгібітори АПФ або блокатори ангіотензину II, незалежно від базового АД.

У дослідження Steno-2 були включені 160 пацієнтів високого ризику з ЦД 2 типу та мікроальбумінурією, які були рандомізовані до групи традиційного лікування, як це передбачено у загальній практиці, та до групи інтенсивного мультифакторного втручання, яке включало контроль рівня глюкози, статини, призначення інгібіторов АПФ і інших антигіпертензивних препаратів, аспірину, модифікацію способу життя (припинення куріння, підвищення фізичної активності, дієтотерапія). [455] Група інтенсивного багатофакторного втручання продемонструвала значне зниження мікросудинних ускладнень після 4 років лікування і значне (на 53%) зниження ризику макросудинних ускладнень після 8 років лікування. [455] Ще через 5 років спостерігалося значне зниження кардіоваскулярної смертності. [456] Таким чином, у групі високого ризику поліфармакологічне мультифакторне втручання необхідне для отримання максимального зниження ризиків.

Найбільш важлива нова інформація.

• Цільовий рівень HbA1c при лікуванні було підвищено від <6,5% до <7,0%.

• Аспірин більше не рекомендується для первинної профілактики у пацієнтів з ЦД.

 

Решта прогалин у доказовій базі:

• Найбільш відповідного способу досягнення цільового рівня HbA1c без надмірного збільшення маси тіла або гіпоглікемії не було знайдено.

• У даний час в клінічних дослідженнях вивчаються можлива серцево-судинна користь від нових протидіабетичних препаратів з низьким ризиком розвитку гіпоглікемії, таких як інгібітори дипептидил пептидази-4, які не впливають на підвищення маси тіла, або агоністи рецепторів глюкагон-подібного пептиду 1, які пов'язані зі зниженням маси тіла.

 

Ліпіди

Основні тези

• Підвищення рівня холестерину плазми та ХС ЛПНЩ є ФР розвитку ССЗ.

• Гіпертригліцеридемія та низький рівень ХС ЛПВЩ є незалежними ФРрозвитку ССЗ.

• Застосування статинів має корисний ефект на результати атеросклеротичних ССЗ.

 

Вступ

Генетичні і патологічні дослідження, так само як обсерваційні та інтервенційні дослідження довели вирішальну роль дисліпідемії, особливо гіперхолестеринемії у розвитку серцево-судинної патології. Підвищення рівня ХС ЛПВЩ надає захисний ефект, тоді як підвищення рівня ЛПНЩ і ліпопротеїнівх дуже низької щільності надає атерогенний ефект. Хіломікрони і ліпопротеїни дуже низької щільності – не атерогенні, але висока концентрація цих багатих триглицеридами ліпопротеїнів може бути причиною гострого панкреатиту.

Коментар робочої групи:

Дисліпідемія – поширений ФР серед населення України. Результати двох незалежних стандартизованих обстежень мешканців м. Києва, віком від 18 до 64 років, проведених ННЦ «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска» з інтервалом у 30 років (2079 та 2091 особа відповідно), свідчать про високу поширеність гіперхолестеринемії, яку виявлено у 46% осіб чоловічої статі та 61% жіночої. Показано, що з віком частота гіперхолестеринемії зростає в осіб обох статей: у віковій групі 55-64 роки цей ФР виявляється майже в 3 рази частіше, ніж серед осіб, віком 18-24 роки. Навіть у молодому віці підвищений рівень ЗХС виявляється у кожної п’ятої особи чоловічої статі та кожної третьої жінки. Результати досліджень свідчать про високий середній рівень ЗХС в українській популяції: 5,2 ± 0,03 ммоль/л в осіб чоловічої статі і 5,7 ± 0,04 ммоль/л у жіночої. При цьому важливо зауважити, що, за результатами повторного дослідження, середній рівень ЗХС в жіночій популяції зріс з 4,8 ± 0,04 ммоль/л до 5,7 ± 0,04 ммоль/л (р < 0,0001) і суттєво не змінився у чоловіків. Підвищений рівень тригліцеридів визначається у 11% осіб чоловічої статі та у 8% жіночої. За результатами повторного обстеження виявлено достовірне зростання рівня тригліцеридів в осіб жіночої статі – з 1,1 ± 0,02 до 1,3 ± 0,02 ммоль/л (р < 0,001) та зниження – в осіб чоловічої статі – від 1,3 ± 0,02 ммоль/л до 1,2 ± 0,02 ммоль/л (р < 0,05). Негативна динаміка визначена і щодо середніх значень ХС ЛПВЩ: у чоловічій популяції цей показник зменшився від 1,4 ± 0,02 ммоль/л до 1,3 ± 0,01 ммоль/л (р < 0,0001) і у жіночій – від 1,6 ± 0,02 ммоль/л до 1,2 ± 0,01 ммоль/л (р < 0,0001). Надзвичайно актуальним питанням є низький рівень проведення обстежень для виявлення порушень ліпідного обміну серед жителів України. За результатами поштових опитувань, проведених співробітниками ННЦ «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска», лише 22% міських мешканців хоча б 1 раз на рік визначають рівень ЗХС в крові, а 44% населення ніколи в житті не проводили такого дослідження, причому, ця ситуація лишається практично незмінною впродовж останніх 10 років. Результати анонімного опитування лікарів (1373 особи, серед яких переважна більшість за фахом — кардіологи, терапевти та сімейні лікарі) показали, що 48% з них ніколи в житті не визначали рівень ЗХС. Аналогічну відповідь надало 30% опитаних лікарів-кардіологів.