Особливості облікового ринку

Обліковий ринок — частина грошового ринку, де корот-кострокові грошові ресурси перерозподіляються між креди-тними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цін-них паперів з терміном погашення, як правило, до одного року Інституційна структура облікового ринку включає такі елементи:

• центральний банк (в Україні — Національний банк України);

• комерційні банки;

• спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити.

31. Міжбанківський ринок - це частина ринку позикових капіталів (грошового ринку), де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних інститутів залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі короткострокових міжбанківських депозитів на короткі терміни.

Найбільш поширені терміни депозитів - 1, 3, 6 місяців, граничні - від одного дня до 2 років.

Міжбанківські кредити - одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі - купує на ринку.

Банки проводять операції на міжбанківському ринку через пасивні операції, одержуючи доступ до кредитних ресурсів для швидкого підвищення рівня ліквідності.

Проведення операцій на міжбанківському ринку впливає на платоспроможність комерційних банків через можливість рефінансування в НБУ. Ресурси міжбанківського ринку належать до сфери забезпечення ліквідності комерційних банків, якщо розглядати цю ліквідність як потік коштів з урахуванням можливості банку одержати кредит на міжбанківському ринку і забезпечити надходження готівки від операційної діяльності. Нестача ліквідних коштів підштовхує комерційні банки до операцій на міжбанківському ринку і встановлення норми ліквідності на звітну дату.

 

 

32. Грошова система – це законодавче встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є: 1) найменування грошової одиниці; 2) масштаб цін; 3) валютний курс; 4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу; 5) регламентація безготівкового обороту; 6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі – гривні.

Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей.

Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета.

Принципи функціонування грошей, що знаходяться на рахунках ("грошей безготівкової о обігу" або "електронних" в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки), визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту.

Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи.

 

33. Грошова система невизначенапп — це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки

Кожна з нині діючих грошових систем мають багато спільних ознак та включають такі елементи:

грошову одиницю;

види державних грошових знаків;

масштаб цін;

валютний курс;

порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

регламентацію безготівкового грошового обігу;

правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;

державний орган, який здійснює грошово — кредитне й валютне регулювання.

Масштаб цін — це засіб та спосіб вимірювання вартості товару в грошових одиницях. В умовах металевого обігу та золотого стандарту масштаб цін виражає кількість металу, срібла, золота, яка відповідає одній грошовій одиниці.

Масштаб цін колись означав вираження суспільної вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці. Якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу. Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.

 

 

34) Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.

Для конвертованих валют в основі курсу лежить валютний паритет. Проте курси валют майже ніколи не збігаються з їхнім валютним паритетом. В умовах міжнародної торгівлі і інших зовнішньоекономічних акцій співвідношення надходжень і платежів в іноземній валюті і, отже, попит і пропозиція іноземної валюти не знаходиться у рівновазі. При активному платіжному балансі курси іноземних валют на валютному ринку даної країни падають, а курс національної грошової одиниці підвищується. Зворотне відбувається у разі, коли країна має пасивний платіжний баланс. Тому в більшості країн разом з твердим офіційним курсом національної валюти також існує вільний. За офіційного паритету здійснюються розрахунки центральних національних банків та інших валютно-фінансових установ між різними країнами і з міжнародними організаціями. Розрахунки між приватними особами і організаціями, виходять із зовнішньоторговельних і зовнішньоекономічних зв'язків та здійснюються по вільному курсу.

35. Грошова система — це форма організації грошового обігу в країні, що склалась історично та закріплена в національному законодавстві.

Основні риси грошової системи:

— тип грошової системи являє собою характер взаємозв'язку між загальним еквівалентом і грошима, що знаходяться в обігу, який спочатку складається стихійно, а пізніше закріплюється законодавчим рішенням;

— грошова система як складне економіко-правове явище розглядається, з одного боку, як базисна економічна категорія і є сукупністю економічних відносин, що складаються в процесі функціонування грошового обігу між його учасниками на території держави, а з іншого, будучи надбудовним явищем, виступає державно-правовою формою організації грошового обігу, включаючи сукупність державних органів, що здійснюють управління грошовим обігом і наділені для цього відповідним грошовим статусом;

— визначальне значення для грошової системи держави належить історичному фактору, що зумовлює національно-правові особливості такої грошової системи.

36. Грошова система — це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержавними законами. Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути ринковими та неринковими. Неринковим грошовим системам притаманне переважання адміністративних неринкових методів регулювання грошового обігу, що проявляється насамперед у штучному розмежуванні його на готівкову та безготівкову сфери. Такі грошові системи відповідали потребам адміністративно-командних економічних систем, що мали місце у колишніх соціалістичних країнах.

37. Грошова система — це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержавними законами. Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути ринковими та неринковими. Для ринкових грошових сист ем характерним є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обігу. Такі системи властиві країнам з економічними системами ринкового типу.

38. Біметалізм — це грошова система, в якій роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами — золотом і сріблом; монети з цих металів карбувалися та оберталися на рівних засадах, банкноти підлягали розміну на обидва ці метали. Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла.

Монометалізм — грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал: золото (золотий монометалізм) або срібло (срібний монометалізм), при цьому в обігу функціонують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал. У міру розвитку капіталістичного господарства біметалізм поступається монометалізму, а срібний монометалізм — золотому.

39. Встановлені такі форми безготівкових розрахунків: Платіжна вимога – це документ, який містить вимогу одержувача коштів платнику про сплату певної суми грошей через банк. Платіжне доручення – це документ, який містить наказ платника банку про списання з його рахунку певної суми та перерахування її на рахунок одержувача. Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який об'єднує платіжну вимогу і платіжне доручення. Частину документу "платіжна вимога" заповнює одержувач, а другу частину – "доручення" – заповнює платник при згоді на оплату. Акредитив – це розрахунковий документ, який містить доручення банка платника банку одержувача оплатити товар лише при виконанні одержувачем умов, вказаних в акредитиві. Розрахунковий чек – документ, який містить доручення платника банку про перерахування з його рахунку певної суми грошей на рахунок одержувача.

40. Сучасна грошова система України – це грошова система ринкового зразка. Необхідність створення грошової системи України: 1) розпад СРСР наприкінці 1991 року; 2) вихід України з “рубльової зони”; 3) запровадження власної грошової одинці. Етапи процесу запровадження національної валюти в Україні. 1) 10 січня 1992 р. введено в готівковий обіг тимчасову валюту – український карбованець (купон) 2) у листопаді 1991 р. було завершено впровадження українського карбованця у безготівковий обіг; 2) у вересні 1996 р. в результаті проведення грошової реформи в Україні було запроваджено національну валюту – гривню. Важливою віхою стало прийняття ВР України в травні 1999 р. Закону «Про Національний банк України». Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності гривні.

41. Інфляція — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.

Причини виникнення інфляції:

1)глибока деформація основних пропорцій народного господарства, насамперед співвідношення між групами "А" (виробництво засобів виробництва) і "Б" (виробництво засобів споживання).

2)надмірна мілітаризація економіки.

3)значна монополізація економіки України.

4)популістські, недостатньо обґрунтовані економічно постанови Верховної Ради у 1992—1994 рр., які збільшували дефіцит державного бюджету.

5)численні посередники між виробниками і споживачами.

6)швидке руйнування старої грошово-кредитної і фінансової системи, запізніле формування нової, до того ж малоефективної, розпад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковий прес та ін.

 

 

42. За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції:

— повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в

обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін — до 5%

на рік;

— помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5—20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб'єктів, і вони починають вживати адаптаційні заходи. Найбільше це вдається підприємствам монополізованих секторів економіки, особливо «природним монополістам». Зайняті тут підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту, їх покупці починають нести додаткові витрати, а тому підвищують ціни на свої товари. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку;

— галопуюча інфляція, коли зростання цін 20—50%, а інколи 100% на рік.

Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне

зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню.

Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко

негативний;

— гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами

зростання цін — більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають

втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета

зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер.

Порушується кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці

тощо.

 

43. В економічній літературі розрізняють два типи інфляції — попиту і пропозиції.
Інфляція попиту має місце в тому випадку, коли грошові доходи населення і фірм зростають швидше, ніж реальний обсяг товарів і послуг. Подібна ситуація на ринку може бути спричинена, по-перше, державою — через непередбачувані військові та соціальні замовлення, по-друге, підприємцями, які штучно підвищують попит на товари.
За таких умов економіка буде близькою до повної зайнятості і завантаженості виробничих потужностей. Зростання доходів населення, фірм і держави сприятиме збільшенню сукупного попиту, а отже, і зростанню цін.
Інфляція пропозиції — це зростання цін, зумовлене збільшенням витрат виробництва в умовах недовикористання виробничих ресурсів, а отже, скорочення сукупної пропозиції. Головними причинами зростання витрат є збільшення номінальної заробітної плати і цін на сировину та електроносії.
Чинники інфляції наведено на рис. 152.

44. Інфляція належить до основних індикаторів, що характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

Точно вимірювати цінову інфляцію можна за допомогою індексу цін за певний період (рік, квартал, місяць). Для вимірювання інфляції на практиці найчастіше застосовують два види індексів цін:

> індекс Леспейреса (індекс споживчих цін);

> індекс Пааше (дефлятор ВВП).

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває населення для невиробничого споживання.

Цей показник розраховується на підставі споживчого набору товарів продовольчого і непродовольчого призначення та послуг.

Індекс споживчих цін враховує основні втрати населення від підвищення цін і достатньо широко характеризує динаміку цін, а отже купівельну спроможність грошей.

Для виявлення динаміки загального рівня цін використовують також індекс Пааше. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Він характеризує зміни в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачем.

45.Розвиток інфляційних процесів в Україні розпочався у період введення в обіг тимчасової нац..грош.од. – купоно-карбованців. Економ. криза в Україні, слабкість уряду у проведені бюджетної політики, розрив зв’язку із економ. партнерами по колишньому СРСР, подорощення основних ресурсів призвело до знецінення грошової одиниці, оскільки Нацбанк Укр. Намагався вирішити всі проблеми додатковим друкуванням купоно-карбованців.

Історичні аспекти розвитку інфляції в Україні:

І етап (1985 - 1991рр.)

Основні характеристики

1. Повзуча інфляція (середньорічний темп

інфляції до жовтня 1991 року становив

до 10%).

2. Інфляція попиту виявилась у прихованій

формі.

II етап (1992- 1994 рр.)

Основні характеристики

1. Гіперінфляція (максимальний рівень

інфляції у 1993 р.-10256,0%).

2. Інформація попиту виявилась як у

відкритій, так і у прихованій формі.

ІІІ етап (1995 - вересень 1996 pp.)

Основні характеристики

1. Відбувається перехід від гіперінфляції до галопуючої.

2. Переважала саме інфляція витрат.

IV етап (2001 -до теперішнього часу.)

Основні характеристики

1. Відбувається перехід від галопуючої до повзучої інформації (починаючи з 2001 року рівень інфляції став нижче 10%)