Симптоми захворювання, перебіг якого ускладнився кровотечею.

1. Об’єктивні прояви:

– блідість шкірних покривів;

– тахікардія, зниження артеріального тиску;

– вологий язик;

– живіт симетричний, бере участь в акті дихання;

– при пальпації — відсутні напруження, болючість і симптоми подразнення очеревини;

– при перкусії — печінкова тупість збережена, у відлогих місцях черевної порожнини — тимпаніт;

– аускультативно — підвищення звучності перистальтичних шумів;

– при ректальному дослідженні — на рукавичці — рідкий або сформований кал чорного кольору.

 

Кровотечі з гострих ерозій і виразок.

Гострі виразки — виразкові дефекти травного каналу, які розвиваються в паці єнтів з тяжкими соматичними захворюваннями або внаслідок застосування лікар ських засобів.

Фактори ризику:

– масивні опіки;

– тривале перебування на ШВЛ;

– інфаркт міокарда, мозковий інсульт;

– септичні процеси;

– тривале застосування глюкокортикоїдів, цитостатиків, НПЗЗ, протитуберкульозних препаратів.

Механізм розвитку:

– порушення трофіки слизової оболонки шлунка за рахунок порушень мікро циркуляції та формування локальних некрозів на тлі нормальної або зниженої шлун кової секреції.

– порушення синтезу простагландинів та інших факторів захисту слизової оболонки шлунка лікарськими засобами (особливо НПЗЗ, глюкокортикоїдами);

– пригнічення фізіологічної регенерації слизової оболонки шлунка.

Особливості кровотечі з гострих ерозій та виразок:

– часто кровоточать одночасно кілька ерозій і виразок («плакуча слизова»);

– кровотечі не такі інтенсивні, як при виразковій хворобі;

– клініка кровотечі часто маскується проявами основного захворювання;

– кровотеча часто виникає на тлі нормальної або зниженої кислотності шлун кового вмісту, тому ефективність інгібіторів протонної помпи нижча, ніж при хро нічних виразках;

– у більшості випадків кровотеча зупиняється спонтанно;

– медикаментозне лікування таке саме, як і при хронічних виразках;

– за можливості потрібно відмінити препарати, що мають ульцерогенну дію, та антикоагулянти.

ШлунковоFкишкові кровотечі невиразкової етіології:

– синдром Меллорі — Вейса;

– кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу та шлунка;

– геморагічний ерозивний гастрит;

– хвороба Рандю — Ослера;

– синдром Менетріє;

– гемобілія;

– лейкози;

– гемофілія;

– автоімунна тромбоцитопенія;

– хвороба Шенляйн — Геноха;

– рідкісні позашлункові причини гострих гастродуоденальних кровотеч.

Організація лікувально діагностичної допомоги хворим з підозрою на ШКК:

1. Перша допомога на догоспітальному етапі: спокій, холод на живіт, положен

ня лежачи, будь яке транспортування — в положенні лежачи.

2. За підозри на ШКК хворого терміново спрямовують у хірургічне відділення.

3. Транспортування в стаціонар — у положенні хворого лежачи.

Основні завдання медичної допомоги при ШКК:

1. Виявлення джерела й активності кровотечі:

а) невідкладне ендоскопічне дослідження стравоходу, шлунка і ДПК:

– наявність крові у стравоході, шлунку і ДПК;

– кількість крові і її характер;

– джерело кровотечі, його локалізація та розміри.

2. Оцінка ступеня тяжкості крововтрати й адекватність її поповнення:

– лабораторна діагностика (визначення рівня гемоглобіну, кількості еритроцитів, гематокриту в крові, розрахунок дефіциту ОЦК).

3. Патогенетичний вплив на захворювання, ускладненням якого стала кровотеча.

Ендоскопічна класифікація активності кровотеч (J.A. Forrest, 1974):

І. Кровотеча активна (ForrestFІ)

ІА — струминна (рецидивує у 84% випадків); ІВ – просочування.

ІІ. Кровотечу зупинено (ForrestFІІ)

ІІА — тромбована судина (рецидив — 17–44%); ІІВ — фіксований згусток крові.

ІІІ. Виразковий дефект під фібрином (ForrestFІІІ).