Івано-франківський базовий медичний коледж

Івано-Франківський базовий медичний коледж

Предметна (циклова) методична комісія хірургічних дисциплін

ЗАТВЕРДЖУЮ ЗАТВЕРДЖУЮ

Голова П(Ц)МК Заступник директора

Хірургічних дисциплін з навчально-методичної роботи

____________ В.М.Василюк та післядипломної освіти

Протокол №«» ____ 201__ р. ____________ О.Д.Воєвода

«» __________ 201__ р.

Комплекс задач та алгоритмів практичних навиків для проведення державного іспиту з дисципліни «Медсестринство в хірургії» спеціальність «Сестринська справа».

Дисципліна «медсестринство в ХІРУРГІї»

Спеціальність 5.12010102 «Сестринська справа»

Підготували викладачі:

Стасюк П.Б., Цибаньов О.А., Гуменюк Т.П.

М. Івано-Франківськ

Рік

№ 1

Дівчина, внаслідок ДТП, у важкому стані з клінічною картиною внутрішньої кровотечі доставлена в хірургічне відділення для проведення екстреного оперативного втручання.

1. Які дії повинні бути виконані черговою палатною медичною сестрою в передопераційному періоді?

2. Одягніть стерильний халат та маску медичної сестри.

3. Поняття про передопераційний період. Підготовка хворого до планової та екстреної операції.

 

Відповідь.

1. Дії медичної сестри: реєстрація в журналі обліку пацієнтів, транспортування в палату, катетеризація вени, забір крові з вени, постановка назогастального зонда, катетеризація сечового міхура, підготовка операційного поля, інфузійна терапія згідно призначень лікаря, премедикація, транспортування в операційну.

Відповідь.

1. Хімічний опік ІІІА–ІІІВ ступеня. Обпечена половина гомілки та стегна, за правилом „девяток” – 9%. Індекс Франка приблизно 27%. Визначити площу опіку можна ще за правилом долоні, за методом Постнікова і за стандартними таблицями.

2. Накладу пов`язку «лицарська рукавичка».

Послідовність	Зміст	Примітка
Місце виконання.   Підготувати необхідне.   Алгоритм виконання.	Перев’язувальна.     Марлевий бинт(4 – 6см.)     1. Поясніть, будь-ласка, пацієнту зміст маніпуляції, яку Ви будете виконувати. 2. Посадіть пацієнта на стілець обличчям до себе. 3. Накладіть перший закріплюючий тур вище променево-зап’ястного суглобу. 4. Для виконання другого туру проведіть косо бинт по тильній поверхні китиці до нігтьової фаланги великого пальця, закриваючи його зворотніми ходами. 5. Третій тур проведіть косо по тильній поверхні китиці в напрямку променево-зап’ястного суглобу та закріпіть його цьому ж місці, де знаходиться перший тур. 6. Четвертий і наступні тури виконайте так само, як і попередні, закривши при цьому всі вражені пальці китиці. 7. Зафіксуйте пов’язку на зап’ястку двома фіксуючими турами. 8. Дайте, будь-ласка, пацієнту пораду про його наступну тактику при даному виді пов’язки.	1. Постійно спостерігайте за виразом обличчя пацієнта 2. Праву руку починають бинтувати з І пальця, а ліву – з V пальця. 3. Долоня повинна бути вільна від турів бинта.

3. Опік (combustio) – ураження тканин, яке виникає внаслідок дії екзогенної енергії, залежно від характеру джерела останньої розрізняють термічні, хімічні, електричні та променеві опікові ураження.

Для оцінки застосовується чотириступенева класифікація опіків: І – гіперемія і набряк шкіри; ІІ – некроз і відшарування зовнішніх шарів епідермісу, утворення піхурів; ІІІА – частковий некроз шкіри з неповним ураженням мальпігієвого шару і збереженням дериватів шкіри; ІІІБ – тотальний некроз шкіри з повним ураженням мальпігієвого шару, дерми і дериватів шкіри; ІV – некроз шкіри і глибших тканин. Опіки І-ІІІА ступеню кваліфікуються як поверхневі, при яких можливе спонтанне загоєння за рахунок збережених мальпігієвого шару і дериватів шкіри. Опіки ІІІБ-ІV ступеню трактуються як глибокі – спонтанне загоєння неможливе з огляду на повне ураження росткового шару шкіри та її дериватів, необхідне хірургічне пластичне закриття опікової рани.

Під площею опіку розуміють виражене у відсотках співвідношення площі опікової поверхні до загальної площі тіла. Методики визначення площі опіку наступні. «Правило дев’яток» (Wallace A.) ґрунтується на факті, що площа певних анатомічних ділянок тіла людини становить величину, кратну 9 % від загальної площі: голова і шия – 9 %, кожна верхня кінцівка – 9 %, передня і задня поверхня тулуба – по 18 %, кожна нижня кінцівка – 18 %, зовнішні геніталії й промежина – 1 %. «Правило долоні» базується на факті, що площа долоні приблизно дорівнює 1 % площі тіла – це дає змогу визначити, скільки «долоней» покриває уражену ділянку. Метод Постникова полягає у прикладенні до опікової поверхні стерильної целофанової плівки; однак метод трудомісткий, вимагає безпосереднього контакту з опіковою поверхнею, не враховує вікових особливостей. Метод Вілявіна дозволяє вирахувати площу опіку на рисунках силуетів десятикратно зменшеного людського тіла середнього зросту, нанесених на міліметровий папір; проте недоліком є неможливість зображення і розрахунку площі опіку бокових поверхонь тіла. За допомогою розрахункових карт Lund і Browder обчилюють площу опіку окремих анатомічних сегментів, використовуючи змасштабовані контури людського тіла. Стандартні таблиці визначення опікової поверхні (J.H.Davis) дозволяють точно визначити площу опіку з урахуванням вікових особливостей кількісних співвідношень різних анатомічних ділянок.

Прогноз опіку визначають «Правилом сотні» та вираховуючи індекс Франка.

«Правило сотні» визначає прогноз опіку за формулою:

Р = М + S,

де Р – прогноз, М – вік хворого у роках, S – загальна площа опіку. Сприятливий прогноз при Р менше 60, умовно сприятливий – 61-80, сумнівний – 81-100, несприятливий – понад 101. Проте метод не враховує глибину опікового ураження.

Індекс Франка визначається за формулою

ІФ = Ss + 3 x Sp,

де ІФ – величина індексу Франка, Ss – площа поверхневого опіку, Sp – площа глибокого опіку, 3 – коефіцієнт, який відображає факт, що глибокі опіки втричі важчі, ніж поверхневі. При ІФ менше 30 – прогноз сприятливий, 30 – 60 – умовно сприятливий, 61 – 90 – сумнівний, понад 91 – несприятливий. Однак метод не враховує вік потерпілих.

Перша допомога при термічних опіках передбачає припинення дії термічного агента, евакуацію з замкнутих приміщень, забезпечення доступу повітря, серцево-легеневу реанімацію, зняття/зрізання одягу з уражених ділянок, знеболення, накладання сухої стерильної пов’язки (опіки І-ІІІ ступеня доцільніше обробляти аерозолями), протишокові заходи (обкутування, тепле пиття, підняття кінцівок вище площини тіла) і транспортування потерпілого в найближчий медичний заклад. Водночас, категорично не дозволяється очищати опікову поверхню від фіксованих сторонніх тіл, відривати шматки приклеєного до рани одягу, пошкоджувати булли, наносити на рану мазі, накладати ватні пов’язки, застосовувати для місцевого охолодження лід або холодну воду (нижче 10°С).

До групи пацієнтів, які потребують невідкладної стаціонарної медичної допомоги відносять обпечених у важкому, шоковому та термінальному станах, з комбінованими ураженнями і опіками дихальних шляхів, обличчя та очей, з ознаками отруєння чадним газом, циркулярними глибокими опіками тулуба, кінцівок і шиї, значним після опіковим набряком кінцівок. Першочергові лікувальні заходи: серцево-легенева реанімація, катетеризація центральних вен і сечового міхура, внутрішньовенні інфузії та оксигенотерапія. До невідкладних заходів також відносяться ампутації обвуглених частин тіла і декомпресійна дермофасціотомія (есхаріотомія). Усім потерпілим з опіками ІІ-ІV ст. і опіками очей слід провести екстрену профілактику правцю.

 

№ 3

В травматичний пункт звернулася хвора 35 років зі скаргами на сильний біль, сіпаючого характеру в ділянці долонної поверхні нігтьової фаланги 3-го пальця правої кисті, набряк, почервоніння шкіри, підвищення температури тіла до 38,4°С. Три дні тому голкою уколола палець.

1. Визначте проблеми пацієнта.

2. Підготувати необхідні інструменти для розкриття панарицію під місцевою анестезією по Оберсту-Лукашевичу.

3. Місцева анестезія. Види. Речовини для анестезії.

Відповідь:

1. Проблеми: сильний біль, сіпаючого характеру в ділянці долонної поверхні нігтьової фаланги 3-го пальця правої кисті, набряк, почервоніння шкіри, підвищення температури тіла до 38,4°С.

Відповідь.

1. Проблеми пацієнта: обмежене відкривання рота, набряк м’яких тканин правої скроневої ділянки, відкривання рота на 1,0-1,5см, біль при пальпації суглобового відростка нижньої щелепи зліва та лівому вусі при навантаженні, крепітація. У пацієнта перелом нижньої щелепи.

2. Накладаю пов’язку «вуздечка».

Послідовність	Зміст	Примітка
Місце виконання.   Приготувати необхідне.   Алгоритм виконання.	Перев’язувальна.   Марлевий бинт.(5 *10 см.).     1. Поясніть, будь-ласка, пацієнту зміст маніпуляції, яку Ви будете виконувати. 2. Посадіть пацієнта на стілець обличчям до себе. 3. Зробіть навколо голови перший та другий закріплюючи (циркулярні) тури бинта, захвативши при цьому лобний та зовнішній потиличний горби. 4. Для накладення третього туру проведіть бинт від потилиці косо донизу під праве вухо на праву бокову поверхню шиї під нижню щелепу. 5. Четвертий тур проведіть вертикально догори попереду лівого вуха через тім’яний горбок і опустіть донизу попереду правого вуха під нижню щелепу. 6. П’ятий тур виконайте так само як четвертий, але на тім’яній ділянці п’ятий тур накладіть на ½ ширини попереду від четвертого. 7. Шостий тур проведіть так само, як і два попередніх – у вертикальному напрямку. 8. Для накладання сьомого туру проведіть бинт з-під нижньої щелепи під лівим вухом косо на потилицю над праве вухо, а далі – навколо голови – восьмий тур. 9. Ще раз виконати під вухами тур та над вухами один тур, а потім ще один, закріпивши ним передній тур. 10. Зав’яжіть кінці бинта навколо голови. 12. Відріжте ножицями надлишок бинта. 13. Дайте, будь-ласка, пацієнту пораду про його наступну тактику при даному виді пов’язки.	1. Надайте голові пацієнта зручне положення для бинтування. 2. Постійно спостерігайте за виразом обличчя пацієнта

3. Черепно-мозкова травма може бути представлена у вигляді такої схеми (Є.Г.Педаченко)

Струс головного мозку виникає при ударі будь-яким пред­метом по голові. Зміни в ЦНС мають оборотний характер. Пору­шуються процеси збудження і гальмування в корі, підкірці і стов­бурі мозку, пригнічується функція ретикулярної формації.

Зразу ж після травми з'являються головний біль, нудота, блю­вання, запаморочення. Спостерігаються припливи крові до голови, підвищена пітливість. Характерна ретро- й антероградна амнезія.

Під час об'єктивного обстеження хворого виявляють горизон­тальний дрібнорозмашистий ністагм, в'ялу реакцію зіниць на світ­ло, зниження черепних рефлексів, однобічну згладженість носо-губної складки, незначну асиметрію сухожилкових рефлексів. Неврологічні симптоми дуже динамічні. Тиск спинномозкової рі­дини в 60 % випадків нормальний. У 30 % випадків розвивається гіпертензивний лікворний синдром, а в 10 % — гіпотензивний.

На місці події треба надати хворому горизонта­льного положення з піднятою головою, розстібнути одяг. При блюванні голову хворого треба повернути набік, потім звільнити верхні дихальні шляхи від слизу і блювотних мас.

За наявності рани на голові накладають асептичну пов'язку, якщо рана кровоточить, потрібно через пов'язку притиснути ра­ну до кістки рукою (до припинення кровотечі). У неврологічне відділення транспортують хворих, в яких рана не потребує пер­винної хірургічної обробки. Інших хворих транспортують у ней­рохірургічне відділення.

У стаціонарі обов'язково проводять рентгенографію черепа.

Призначають постільний режим (від 3 до 14 днів). Хворому не рекомендується писати і читати, дивитися телепередачі. Реко­мендується тривалий сон (10— 13 год на добу). Медична сестра за призначенням лікаря виконує оксигенотерапію, гіпербарооксигенацію. Хворим уводять ненаркотичні анальгетики, нейролеп­тики, гангліоблокатори. З метою нормалізації метаболічних і нейродинамічних процесів призначають вітаміни групи В, аскор­бінову кислоту, прозерин, галантамін, один із препаратів ноотропного ряду (пірацетам, аміналон, фенібут, церебролізин, вінкалін, білобіл).

Показані вазоактивні препарати (кавінтон — по 2 — 4 мл, курантил — по 2 мл, актовегін — по 5— 10 мл та ін.).

При гіпертензивному лікворному синдромі вводять 40 % роз­чин глюкози, 25 % розчин магнію сульфату, діуретики (манітол, лазикс, діакарб). При гіпотензивному синдромі вводять 5 — 10 % розчин глюкози, ізотонічний розчин натрію хлориду, реополіглюкін.

На 3 — 5-й день після травми, якщо симптоми посилюються, виконують спинномозкову пункцію. Медсестра повинна підготу­вати набір інструментів і асистувати лікареві під час цієї маніпу­ляції.

Стиснення головного мозку (Compresio cerebri)

Стиснення, стиск, компресія (у деяких авторів – здавлювання) головного мозку може бути зумовлене внутрішньочерепними гематомами (епідуральними, субдуральними, внутрішньомозковими та внутрішньошлуночковими), гідромами (гігромами), вдавленими переломами, а також наростаючим агресивним набряком мозку, пневмоцефалією. Стиснення головного мозку може бути без супутнього забою або на фоні забою.

Під гематомою слід розуміти таку кількість крові, яка може викликати синдром компресії та дислокації головного мозку. Розрізняють гострі гематоми – клінічне проявляються наростанням симптоматики в перші декілька діб після травмування, підгострі гематоми – клінічне проявляються в перші 2-3 тижні і хронічні гематоми, клінічна картина яких проявляється у більш пізні строки.

Травматичні внутрішньочерепні гематоми характеризуються своєрідною фазністю неврологічної симптоматики у вигляді так званого «світлого» проміжку. За перебігом цей проміжок може бути класичним – явним, чи стертим – прихованим.

Класична картина травматичної внутрішньочерепної гематоми характеризується наступною динамікою: безпосередньо після травми голови у хворого розвивається первинний симптомокомплекс черепно-мозкової травми у вигляді загальномозкової (обов’язково – порушення свідомості) та вогнищевої симптоматики. із попереднім діагнозом струсу чи забою головного мозку хворі поступають до лікувального закладу.

Найбільш інформативними клінічними ознаками внутрішньочерепної гематоми є наростання на фоні порушеної свідомості парезів і паралічів кінцівок, анізокорія, брадикардія, епілептичні припадки, «світлий» проміжок (в тому числі і так званий «стертий світлий» проміжок без вираженого покращення стану хворого).

Такий класичний перебіг, як правило, характерний для субдуральної гематоми, де джерелом кровотечі є ушкоджені вени чи синуси головного мозку, інколи – артеріальні та артеріовенозні аневризми судин головного мозку. Субдуральна гематома – це накопичення крові або її згустків під твердою мозковою оболонкою, як правило, над 2-3 частками мозку.

Джерелом кровотечі при епідуральних гематомах (локалізуються над твердою мозковою оболонкою) є оболонкові судини (a. meningea media або її гілочки), розриви синусів, кровотеча із вен диплое. Вони частіше локалізуються у скроневій ділянці і обмежені швами кістки (по лінії приростання твердої мозкової оболонки). Епідуральні гематоми характеризуються швидким (артеріальна кровотеча) наростанням симптоматики (гомолатеральний мідріаз, контра-латеральний геміпарез), коротким «світлим» проміжком, часто стертим, вираженістю загальномозкової симптоматики (частіше – сопор, кома, а не оглушення, як при субдуральній гематомі), поєднанням з переломом скроневої кістки на боці гематоми.

Для внутрішньомозкових і внутрішньошлуночкових гематом характерна виражена як загальномозкова, так і вогнищева симптоматика, можлива горметонія та децеребраційна ригідність, поява яких вказує на несприятливий прогноз.

При гідромі відбувається локальне накопичення ліквору в субдуральному просторі (між твердою і арахноїдальною оболонками) через надрив (розрив) арахноїдальної оболонки по типу клапана, який пропускає ліквор в одному напрямку. В клінічній картині серед симптомів наростаючої компресії головного мозку часто спостерігається симптоматика подразнення кори головного мозку – епісиндром.
Діагностика травматичних внутрішньочерепних гематом грунтується на ретельному обстеженні соматичного, психоневрологічного статусу хворого з урахуванням динаміки клінічної картини і допоміжних методів обстеження. Допоміжні методи обстеження проводяться у певній послідовності, починаючи з простих, і при неясності діагнозу, доповнюються складними методами обстеження. Найпростішим і доступним неінвазивним методом діагностики при цьому є ехо-енцефалографія (ЕхоЕГ). ЕхоЕГ вперше застосував у 1955р. шведський вчений H.Leksel. Вираженість зміщення серединного ехо (М-ехо) понад 4-6 мм, поява додаткового ехо-сигналу («гематомне ехо»), дають змогу уточнити діагноз внутрішньочерепної гематоми. Але при гематомах лобнополюсної, потиличної, двобічної локалізації зміщення серединного ехо може бути незначним і навіть відсутнім.
Люмбальна пункція при підозрі на внутрішньочерепну гематому повинна проводитися з великою обережністю. Високий лікворний тиск, наявність субарахноїдального крововиливу вказують на ймовірність гематоми. Але лікворна гіпотензія, особливо при ліквореї, не виключає наявності внутрішньочерепної гематоми. Протипоказанням до проведення люмбальної пункції в гострий період є виражений гіпертензійний синдром, наявність вітальних порушень, швидке наростання компресійного синдрому. У випадках, чи діагноз внутрішньочерепної гематоми не викликає сумнівів, необхідність в проведенні люмбальної пункції відпадає.
Церебральну ангіографію в діагностиці травматичної внутрішньочерепної гематоми вперше застосував у 1936 р. W.Zohr. Вона дозволяє уточнити не тільки локалізацію, а й диференціювати різні види гематом (епідуральну, субдуральну, внутрішньомозкову).
Зміщення судин (передньої та середньої мозкових артерій, мозочкових артерій та вен мозку), уповільнення мозкового кровотоку, наявність безсудинної зони вказують на внутрішньочерепну гематому, її характер і локалізацію. Для епідуральних гематом характерна безсудинна зона у формі двояковипуклої лінзи. Для субдуральних гематом – безсудинна зона у вигляді серпа або півмісяця з нерівним внутрішнім судинним контуром.
В останні роки церебральна ангіографія при диференційній діагностиці гематом витісняється комп’ютерною томографією (КТ) чи магнітно-резонансною томографією (МРТ). Комп’ютерна томографія і магнітно-резонансна томографія здійснили революцію в діагностиці ЧМТ. КТ є головним методом обстеження в гострій стадії, а МРТ більш інформативна в підгострій і хронічній стадіях.
Для внутрішньочерепної гематоми характерні прямі симптоми – зміна щільності гематоми в порівнянні з мозковою речовиною, та непрямі симптоми – зміщення шлуночкової системи. Епідуральна гематома має двояковипуклу форму. Вона обмежена внутрішньою пластинкою черепа і твердою мозковою оболонкою по лінії прикріплення до черепних швів. Субдуральна гематома не обмежена лінією швів кісток 1 поширюється на більшу частину півкулі. Внутрішньомозко-В1 гематоми і субарахноїдальні крововиливи можуть мати Найрізноманітнішу форму. Контузійні вогнища мозку характеризуються зоною підвищеної, зниженої чи нормальної щільності, що може бути оточена набряком. На підвищення внутрішньочерепного тиску вказує вклинення мозку (підфальксне, скронево-тенторіальне, мозочково-тенторіальне, мигдаликів мозку в шийно-потилично-дуральну лійку), облітерація субрахноїдальних цистерн базису мозку в результаті компресії.
Останнім діагностичним і першим хірургічним прийомом при внутрішньочерепних гематомах є накладання діагностичних пошукових (трефінаційних) фрезових отворів.

Діагноз підтверджується після розтину твердої мозкової оболонки, огляду субдурального простору за допомогою шпателя чи ендоскопа. Для підтвердження внутрішньо-мозкової гематоми проводять пункцію в зоні флюктуації, зниження напруження м’якої мозкової оболонки і речовини мозку, відсутності його пульсації, канюлею на глибину 3-4 см.
При виявленні внутрішньочерепної гематоми розширюють фрезові отвори чи накладають нові для утворення лоскута. Якщо гематому не виявлено, а мозок вибухає в рану і в’яло пульсує, може бути прийняте рішення про накладання трефінаційних отворів на протилежному боці черепа.
Лікування внутрішньочерепних гематом хірургічне.

№ 5

Пацієнту, який внаслідок гострої профузної шлунково-кишкової кровотечі втратив 1300мл крові, показане переливання одногрупної, однорезусної сумісної еритроцитарної маси.

1. Визначте проблеми пацієнта. Після проведення яких проб проводять біологічну пробу?

2. Алгоритм проведення біологічної проби?

3. Шлунково-кишкові кровотечі.

 

Відповідь:

1. Проблеми пацієнта: блювання кавовою гущею, мелена, загальна слабкість, біль в епігастрії, блідість шкірних покривів та слизових оболонок, шум у вухах, мушки перед очима, загострення рис обличчя. Проби: придатність флакона до переливання, індивідуальна та резус сумісність.

Відповідь.

1. Проблеми пацієнта: біль в правій паховій ділянці, випинання в правій паховій ділянці, яке його раніше не турбувало. Наявне різко болюче випинання розміром з куряче яйце, яке не вправляється в черевну порожнину. Живіт м’який, болючий при пальпації в нижніх відділах. У хворого защемлена пахова кила. Потребує негайної госпіталізації в хірургічне відділення.

Відповідь.

1. Огляд флакона. Перевіряємо цілісність та герметичність закупорки флакона.

Огляд етикетки. Перевіряємо написи на етикетці групи крові, резус–належності, дату забору крові на термін використання, кількість крові, вид консерванта, прізвище лікаря, який проводив забір крові, прізвище донора.

Огляд вмісту флакону. При стоянні кров ділиться на три шари: на дні шар еритроцитів та тромбоцитів, вище над ним – тонкий сірий шар лейкоцитів і зверху прозора, трохи жовтувата плазма. Шари повинні бути добре виражені з чіткими межами. Наявність пластівців, помутніння і забарвлення плазми в червоний колір свідчать про інфікування крові та руйнування еритроцитів (гемоліз).

Переливання про­водять за допомогою одноразової системи для переливання крові з фільтром зі швидкістю 40-60 крапель за 1 хв.

Відповідь.

1. Проблеми пацієнта: біль в ділянці правої ключиці, рухи в правому плечовому суглобі різко обмежені, наявна припухлість і деформація, визначається крепітація в зоні перелому, порушення функції кінцівки. У хворого перелом ключиці.

2. Пов’язка Дезо.

Послідовність.	Зміст	Примітка.
Місце проведення.   Підготувати необхідне.   Алгоритм виконання.	Перев’язувальна.     Марлевий бинт.     1. Поясніть, будь-ласка, пацієнту зміст маніпуляції, яку Ви будете виконувати. 2. Посадіть пацієнта на стілець обличчям до себе. 3. У підпахвинну впадину враженого боку покладіть ватно-марлеву подушечку товщиною 5см. 4. Накладіть перший, циркулярний закріплюючий тур, прибинтувавши плече в середній третині до тулуба. 5. Зігніть передпліччя у ліктьовому суглобі під прямим кутом і всю руку приведіть до грудної клітки. 6. Виконайте другий тур бинта, який прямує від підпахвинної ямки здорової сторони у косому напрямку до надпліччя хворої; перейдіть через надпліччя назад і опустіть вниз по задній поверхні плеча. 7. Третім ходом огинають ліктьовий суглоб, з під ліктя бинт проходить по передньо-нижній стороні передпліччя, прибинтовується при цьому передпліччя і виходить через бокову поверхню здорової сторони на задню поверхню тулуба. 8. Накладіть четвертий тур, спрямувавши бинт в косому напрямі по спині на надпліччя, поверніть його вниз по передній поверхні плеча, обхопивши лікоть знизу. 9. Зафіксуйте пов’язку на грудній клітці спереду булавкою. 10. Дайте, будь-ласка, пацієнту пораду про його наступну тактику при даному виді пов’язки.	1. Бинтування проводимо у напрямку враженого боку. 2. Постійно спостерігайте за виразом обличчя пацієнта     3. Виконавши поперечний хід бинта через спину, всі чотири ходи повторіть кілька разів, поки не буде досягнута повна фіксація.

3. Переломи кісток поділяють на відкриті і закриті. За локалізацією розрізняють діафізарні (позасутлобові), ме-тафізарні (навколосуглобові) й епіфізарні (внутрішньосуглобо-ві) переломи. Часто перелом поєднується з вивихом (переломо-вивих). У дітей площина перелому може проходити через епіфізарний хрящ. Такі переломи називають епіфізеолізами.

Залежно від форми і розміщення площини перелому розріз­няють поперечні, косі, поздовжні, гвинтоподібні, осколкові, убиті і компресійні переломи.

Переломи кісток можуть бути без зміщення, з незначним і повним зміщенням відламків. Зміщення відламків може відбува­тися в одній площині (фронтальній, сагітальній чи вертикаль­ній), у двох (фронтальній і сагітальній) чи трьох площинах (фронтальній, сагітальній і вертикальній).

Залежно від характеру зміщення розрізняють зміщення від­ламків у ширину, довжину, під кутом, по периферії.

Діагностика перелому грунтується на даних анамнезу, загаль­ного обстеження і рентгенографії.

Ознаки перелому: локальна болючість, деформація і пору­шення функції кінцівки, її вкорочення, патологічна рухливість, крепітація кісткових відламків.

Основні симптоми — характерна деформація, патологічна рух­ливість, кісткова крепітація.

Під характерною деформацією розуміють зміну конфігурації кінцівки, а також видимі зміщення кісткових відламків.

Патологічна рухливість — наявність рухів поза суглобом.

Кісткова крепітація — це характерний хруст, який виникає під час тертя кісткових відламків.

За відсутності зазначених вище симптомів діагноз перелому може бути встановлений у разі виявлення сукупності таких симп­томів: болю, різкої локальної болючості в ділянці перелому або болючості під час навантаження на вісь, наявності гематоми в міс­ці перелому, деформації кінцівки в зоні ушкодження та її вко­рочення, вимушеного положення і порушення функції кінцівки. Діагноз підтверджується результатами рентгенологічного дослі­дження.

№ 9

На підприємстві бензопила відрізала робітнику праву руку на рівні середньої третини плеча. Об’єктивно: стан потерпілого важкий, виражена загальмованість, довкола плями крові, одежа справа промокла кров’ю, з культі плеча пульсуючою струминою витікає яскраво-червона кров. Ампутована рука лежить поруч.

1. Визначте проблеми пацієнта. Надайте першу медичну допомогу.Яким чином проводяться інструктажі та навчання з питань охорони праці.

2. Проведіть проби на резус-сумісність крові донора та реципієнта.

3. Класифікація кровотеч. Гостра крововтрата,її критерії, клінічні ознаки.

Відповідь.

1. Проблеми пацієнта: стан важкий, виражена загальмованість, з культі плеча пульсуючою струминою витікає кров. Ампутована рука лежить поруч. У хворого травматичний шок, відрив верхньої кінцівки, артеріальна кровотеча, геморагічний шок.

Перша медична допомога (ПМД):

1. Артеріальний джгут.

2. Знеболення.

3. Асептична пов’язка.

4. Транспортна іммобілізація.

5. Госпіталізація. Підключення до центральної вени.

Термінологічний словник

Petechia	- невеликий обмежений (точковий) крововилив в шкіру
Purpura	- невеликий обмежений крововилив в слизову
Ecchymosis	- великий крововилив в шкіру або слизову
Sugillatio, suffusio	- площинні обмежені крововиливи в підшкірну клітковину при травмі чи геморагічному діатезі
Visices	- смугодібні крововиливи в шкіру
Haematoma	- велике обмежене скупчення крові в тканинах
Enterorrhagia	- кровотеча з кишківника
Epistaxis	- кровотеча з носа
Encephalorrhagia	- крововилив в мозок
Gastrorrhagia	- кровотеча зі шлунка
Haemoptoe	- відхаркування крові
Haemoptysis	- відкашлювання крові
Haematemesis	- блювання кров'ю
Haematuria	- виділення крові з сечею
Haemopericardium	- крововилив в порожнину перікарду
Haemothorax	- крововилив в плевральну порожнину
Haemoperitoneum	- крововилив в черевну порожнину
Haematometra	- крововилив в матку
Haematocele	- крововилив в оболонку яєчка
Haemophtalmia	- крововилив в очне яблуко
Menorrhagia	- збільшена менструальна кровотеча
Metrorrhagia	- маткова кровотеча
Мelaena	- чорний кал при кровотечі в просвіт шлунково-кишкового тракту

 

№ 10

У хворої біль в ділянці 2 пальці лівої китиці. В поліклініці була зроблена операція – розкрито сухожилків панарицій. В наступні дні мучилась від сильного болю в ділянці лівої китиці, відмічалась лихоманка 39ºС, загальна слабість, в’ялість, апатія. Порушення сну. На 5-й день хвора знову звернулась в поліклініку.

При огляді: загальний стан середньої важкості, температура 38,5°С, пульс 118уд/хв. Місцево визначається різкий набряк лівої китиці, шкіра гіперемійована, рухи в суглобах пальців відсутні.

1. Визначте проблеми пацієнта.

2. Накладіть хрестоподібну пов’язку на променево-зап’ястний суглоб.

3. Гостра гнійна хірургічна інфекція. Шляхи зараження. Профілактика та лікування окремих видів гнійно-запальних захворювань — фурункула, карбункула, абсцесу, флегмони, бешихи, остеомієліту, тромбофлебіту тощо.

 

Відповідь.

1. Проблеми пацієнта: сильний біль в ділянці лівої китиці, лихоманка 39°С, загальна слабість, в’ялість, апатія, порушення сну, набряк лівої китиці, шкіра гіперемійована, рухи в суглобах пальців відсутні. У хворої флегмона китиці.

Відповідь.

1. Проблеми пацієнта: хворий збуджений. Шкіра та слизові оболонки бліді. Обличчя покрите холодним потом. По передній поверхні правого передпліччя наявна глибока рвана рана великих розмірів, в глибині якої видно відламки обох кісток. У хворого відкритий перелом обох кісток правого передпліччя.

Перша медична допомога (ПМД):

- тимчасова зупинка кровотечі за допомогою джгута Есмарха,

- знеболення,

- асептична пов’язка,

- транспортна іммобілізація,

- госпіталізація.

Відповідь.

1. Згідно з існуючим положенням, усі діагностичні, організаційні й тактичні питання при наданні невідкладної допомоги хво­рим з "гострим животом" повинні бути вирішені впродовж двох, макси­мум чотирьох годин. Інколи перед операцією проводять часткову санітарну обробку: миють лише забруднені ділянки тіла, дезінфікують ймовірне операційне поле, прово­дять гоління. Медична сестра під контролем лікаря повинна визначити гру­пу крові хворого, виміряти температуру тіла, відправити кров на визначення резус-фактора. При термінових показаннях налагоджує внутрішньовенне вливання і з уже підключеною системою доставляє хворого в операційну, де йому продовжують проводити необхідні заходи з корекції гомеостазу під час анестезії та операції. Передопераційна підготовка повинна здійснюватися швидко та інтен­сивно. Хворого необхідно оперувати тільки після покращення його стану, діяльності серцево-судинної, дихальної систем, корекції водно-електролітно­го, білкового, вуглеводного і жирового обмінів. Використовуючи комплекс адекватної терапії, у більшості випадків вдаєть­ся добре підготувати хворих до операції, навіть у термінальній фазі перитоні­ту та з тяжким ступенем інтоксикації.

ПЕРЕДМОВА

Методичні рекомендації призначені для медичного персоналу закладів охорони здоров’я усіх форм власності та фахівців санітарно-епідеміологічної служби України.

 

Методичні рекомендації розроблені авторським колективом фахівців МОЗ та НАМН України у складі:

- Мухарська Л.М., Салманов А.Г., к.мед.н. (Департамент організації санітарно-епідеміологічного нагляду МОЗ України);

- Сердюк А.М., проф., акад.. НАМНУ, Корчак Г.І., д.мед.н., Сурмашева О.В., д.мед.н., Міхієнкова Г.І., н.с., Ніконова М.А., к.б.н, Подзерей З.А., н.с., Романенко Л.І., н.с. (ДУ «Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва НАМН України»);

- Морозова Н.С., проф., д.мед.н. (кафедра дезінфектології та профілактики внутрішньо лікарняних інфекцій Харківської медичної академії післядипломної освіти);

- Дронов О.І., проф., д.мед.н., Скоморовський О.А., доц. к.мед.н. (кафедра загальної хірургії №1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця);

- Пономаренко М.С., проф., д.мед.н. Клименко І.В. (Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика).

 

При розробці методичних рекомендацій використана сучасні дані вітчизняної та закордонної наукової літератури, рекомендації та нормативна документація, досвід розвинених країн світу у галузі хірургічної та гігієнічної обробки рук медичного персоналу.

 

Введено в дію вперше.

 

Методичні рекомендації «Хірургічна та гігієнічна обробка рук медичного

персоналу» схвалені Профільною комісією по розробці нормативних і методичних документів з проблеми «Комунальна гігієна» МОЗ України (протокол №2 від 23.09.2009 р.) та Проблемною комісією «Гігієна навколишнього середовища» АМН та МОЗ України (протокол №7 від 21.09.2009 р.)

 

Рецензенти:

- Григор’єва Т.Г., проф., д.мед.н., зав. кафедрою комбустіології, реконструктивної і пластичної хірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти;

- Карабан О.М., проф., д.мед.н., зав. кафедрою епідеміології Харківського медичного університету.

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства охорони

здоров’я України

___________ № ___________

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ «Хірургічна ТА ГІГІЄНІЧНА обробка рук МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ»

Загальні положення

Методичні рекомендації призначені для співробітників закладів охорони здоров’я, а також санітарно-епідеміологічних і дезінфекційних станцій.

1.2. Визначення термінів

- Антимікробний засіб – засіб, який пригнічує життєдіяльність мікроорганізмів (дезінфектанти, антисептики, стерилянти, хіміотерапевтичні засоби, що включають антибіотики, засоби, які очищують, консерванти).

- Антисептики – хімічні речовини мікробостатичної та мікробоцидної дії, що використовуються для профілактичної і терапевтичної антисептики інтактних та пошкоджених шкірних і слизових покривів, порожнин, ран.

- Антисептик для рук – засіб на основі спирту з додаванням або без додавання інших сполук, призначений для деконтамінації шкіри рук з метою переривання ланцюгу передачі інфекції.

- Внутрішньолікарняна інфекція (ВЛІ) – будь-яка клінічно виражена хвороба інфекційної природи, яка уражає пацієнта внаслідок перебування в стаціонарі або відвідування лікувальної установи, а тако