Концепція К. Сантейна про сутність і необхідність міжнародно-правового захисту соціально-економічних прав людини

Кас Санстейн (Cass Robert Sunsteіn, 21.09.1954, Конкорд, штат Массачусетс) – американський вчений в галузі юриспруденції, спеціалізується на конституційному, адміністративному, екологічному праві, і також займається поведінковою економікою; політичний активіст. У 2009-2012 роках обіймав посаду адміністратора офісу OІRA у Білому Домі при адміністрації Обами. 27 років викладав у школі права Чикагського університету. У даний час Кас – професор у Harvard Law School.

Самі теоретики поведінкової економіки характеризують загальну нормативну установку, з якої виходять їхні політичні рекомендації, як «патерналізм». У соціальній філософії під «патерналізмом» розуміються будь-які форми втручання в життя людини проти його волі з боку третіх осіб (держави, родини, церкви і т.д.) на тій підставі, що таке втручання поліпшує її становище і/чи запобігає нанесенню нею собі шкоди (Paternalіsm, 2009). Про патерналізм, отже, можна говорити тоді, коли, з одного боку, ми маємо справу з проявами насильства (обмеженнями волі вибору), але коли, з іншого, його метою виявляється благо того, на кого воно спрямовано. Передбачається, що людина сама не в змозі визначити, у чому полягають її справжні інтереси, і є хтось, хто знає це краще, може і повинний формулювати їх замість нього.

Стандартна економічна теорія визнає за державою право погіршувати положення якої-небудь однієї частини суспільства, тільки якщо це більш ніж компенсується поліпшенням положення якої-небудь іншої його частини. Досягається це за рахунок змін у бюджетних обмеженнях (через податки, субсидії, трансферти і т.д.), з якими зіштовхуються відповідні групи економічних агентів. Однак ніякого посягання на «суверенітет споживача» при цьому не відбувається, оскільки останнє слово все рівно залишається за самими індивідами: їм не видається ніяких розпоряджень і вони самі вирішують, як реагувати на внесені державою зміни в їхніх бюджетних обмеженнях. Вони краще, ніж хто-небудь, знають, як їм поводитися в нових умовах, що складаються в результаті таких змін. У цьому змісті традиційна для економічної теорії анти-патерналистская установка виступає ефективним обмежником можливої експансії держави.

Але якщо поведінкова економіка права й економічних агентів лише обмежено раціональні, то ситуація радикально змінюється. Тоді до звичного переліку «провалів» ринку додається ще один – «поведінковий». Як наслідок, заборона на патерналістське втручання, що йде від традиційної економічної теорії, утрачає силу і перед державним активизмом відкривається нове, незрівнянно більш широке поле діяльності. Якщо люди не застраховані від систематичних помилок, то держава, що піклується про них, може (і повинна!) приходити їм на допомогу, направляючи їх поведінку з використанням усіх доступних їй засобів у раціональне русло. Одночасно в такому випадку під великим сумнівом виявляється ефективність багатьох традиційних інструментів державного регулювання, таких як трансферти, податки чи субсидії, оскільки реакція на них з боку агентів з поведінковими аномаліями може носити ірраціональний характер і приймати небажані форми. Звідси – нагальна потреба в прямому втручанні в процес прийняття рішень індивідами. «Ірраціональні» приватні агенти повинні потіснитися, щоб звільнити місце для діяльності «раціональних» агентів держави.

Звичайно, «новий» патерналізм, що спирається на ідеї поведінкової економіки, досить сильно відрізняється від патерналізму старого зразка – як за нормативними установками, так і за рекомендованими формами державного впливу. «Старий» патерналізм найчастіше мав виразне релігійне чи моралістичне фарбування. Він ігнорував переваги й інтереси «підопічних», фактично заміняючи їхніми перевагами й інтересами «опікуна»: явно чи неявно передбачалося, що держава-патерналіст краще самих індивідів знає, у чому полягає їх «щире» благо. (Для «старого» патерналізму та обставина, що самій людині може, наприклад, подобатися пити чи курити, не має ніякого значення, оскільки з його погляду подібні переваги є «неправильними» самі по собі, не заслуговуючи нічого крім осуду.)

Позиція «нового» патерналізму принципово інша. Роль нормативного стандарту приділяється в ньому суб’єктивним перевагам самих індивідів. «Новий» патерналізм на відміну від «старого» спрямований на те, щоб допомагати людям досягати всього того, чого за великим рахунком хочуть вони самі. Говорячи інакше, він береться допомагати їм у досягненні більш високих рівнів суб’єктивного благополуччя, яких вони не в змозі досягати власними силами через когнітивні і поведінкові обмеження.

Інша, не менш важлива відмінність полягає в тому, що якщо «старий» патерналізм намагався поліпшувати положення індивідів, позбавляючи їх волі вибору, те «новий» думає, що державний контроль може підвищувати добробут індивідів, не обмежуючи (чи майже не обмежуючи) їхньої особистої автономії.

Незважаючи на ці застереження традиційну антипатерналістську установку економічної теорії патерналісти рішуче відкидають. Найбільш непримиренну позицію займає тут Санштейн. На його думку, «догматичний антипатерналізм» стандартної економічної теорії спочиває на одній помилковому посиланні і двох помилкових уявленнях. Помилкове посилання він формулює так: «... майже всі люди часто здійснюють акти вибору, що найбільше відповідають їх інтересам, чи щонайменше, оцінюються ними самими як кращі порівняно з тими, котрі могли б бути зроблені за них третіми особами» (Sunsteіn, Thaler, 2003a, 1163). Це посилання емпірично неспроможне, оскільки спростовується результатами численних досліджень, виконаних у рамках поведінкової економіки. Що стосується двох помилкових уявлень, відповідно до них, з одного боку, «не існує переконливої альтернативи антипатерналізму», а, з іншого, «патерналізм завжди припускає насильство» (Sunsteіn, Thaler, 2003b, 1164-1165). І те й інше, думають Санштейн і Талер, є оманою.

Своє спростування вони будують на умовному прикладі, що став хрестоматійним для нового патерналізму. Цим прикладом відкривається їх голосна книга «Підштовхування» (Thaler, Sunsteіn, 2008), до нього неодноразово зверталися згодом багато інших авторів.

Мова в цьому уявлюваному прикладі йде про дилему, з якою зіштовхується директор кафетерію деякої фірми. Відвідувачі кафетерію рухаються уздовж стійки з різними блюдами, вибираючи ті, що подобаються їм більше. Директор виявляє, що блюда, розташовані на початку стійки, користаються великим попитом, ніж розташовані наприкінці (ефект фрейминга). При цьому з даних медичних досліджень він знає, що життя людей покращиться, якщо вони стануть їсти менше тістечок і більше фруктів. Як же слід їх розташувати? Санштейн і Талер виділяють чотири можливих варіанти: розставити блюда випадково; поставити спочатку ті, котрі, як представляється директору, корисніше відвідувачам; поставити спочатку ті, котрі будуть підштовхувати їх до переїдання; поставити спочатку ті, котрі, як він думає, найбільше відповідають їх перевагам. Але останній варіант можливий тільки в тому випадку, якщо у відвідувачів існують екзогенні переваги, що не залежать від контексту (тобто – не залежні від порядку розташування блюд). Якщо ж такі переваги в них відсутні (коли спочатку розташовані тістечка, то більшість відвідувачів вибирають їх; коли фрукти, то їх), то тоді цей антипатерналістський варіант відпадає і директор повинний вибирати з трьох «патерналистских», що залишилися. Дійсно, оскільки вибір того чи іншого фрейму (порядку розташування блюд) неминучий, то неминучий і направляючий вплив рішень директора на вибір відвідувачів кафетерію. Виходить, що він не може уникнути «підштовхування», навіть якби цього захотів. І якщо вже куда-небудь «підштовхувати» відвідувачів, обираючи той чи інший варіант розміщення блюд як опцію «за замовчуванням», то, звичайно ж, це повинен бути варіант, що приносить найбільшу користь їх здоров’ю.

Звідси – висновок про відсутність реальних альтернатив патерналізму: «Наш центральний пункт, – заявляють Санштейн і Талер, – полягає в тому, що вплив на індивідуальний вибір часто є непереборним. Звичайно, за загальним правилом було б краще не блокувати можливості вибору, і ми не збираємося відстоювати тут нелибертаріанський патерналізм. Але в одному важливому відношенні антипатерналістська позиція виявляється непослідовною, тому що можливості яким-небудь чином уникнути впливу на поведінку й акти вибору людей просто не існує. Для переконаного либертаріанця завдання полягає в тому, щоб незважаючи на наявність таких впливів усе-таки зберегти волю вибору» (Sunsteіn, Thaler, 2003b, 1182).

Санштейн і Талер вважають, що патерналізм не завжди припускає насильство, що вони демонструють на тому ж умовному прикладі. Розміщаючи фрукти раніш тістечок, директор підштовхує відвідувачів до вибору блюд, що найбільшою мірою відповідають їх інтересам. Однак споживачі при цьому залишаються вільними – ніщо не заважає їм, якщо вони захочуть, зупинити свій вибір на тістечках. Іншими словами, хоча патерналістська інтервенція буде підштовхувати (за рахунок ефекту фрейминга) обмежено раціональних індивідів в обраному директором напрямку, він при цьому ніяк не буде відображатися на поводженні цілком раціональних індивідів. (При будь-якім розташуванні блюд (незалежно від фрейму) вони будуть залишатися вірні тим з них, що їм більше до смаку.) Таким чином, до переваг раціональних споживачів либертаріанський патерналізм виявляє повну повагу; що ж стосується ірраціональних споживачів, то через відсутність у них упорядкованих переваг поважати в цьому випадку виявляється нічого.

Ця аргументація приводить Санштейна і Талера до висновку про необхідність переходу від старої, догматичної антипатерналістської установки, що традиційно дотримувалася економічна теорія, до нової, антидогматичної патерналістської: «Патерналистська складова зводиться до ідеї, що в спробах приватних і державних інститутів впливати на акти вибору і переваги людей навіть при відсутності яких-небудь ефектів, що торкаються третіх осіб, немає нічого негожого. Іншими словами, ми виступаємо за свідомі зусилля приватних і державних інститутів, що направляли би акти вибору людей у русло, що підвищує їхній добробут. Відповідно політика може розглядатися як «патерналістська» у нашому розумінні, якщо вона намагається впливати на здійснювані людьми вибори таким чином, щоб їхнє положення від цього поліпшувалося» (Sunsteіn, Thaler, 2003b, 1161-1162).

Сантейн робить висновок, що права, гарантовані державою не можуть бути невід’ємними, оскільки це перешкоджатиме економічній свободі та свободу вибору.