ТОП 10:

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КАСОВОГО ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ ЗА ВИДАТКАМИ



ВСТУП

 

Центральною ланкою системи державних фінансів, за допомогою якої держава здійснює вплив на економічний і соціальний розвиток є бюджет.

Бюджет як фінансовий план державних витрат і джерел їхнього покриття відіграє важливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості й пріоритет розвитку, її роль і форми реалізації закріплених функцій за нею. Це ефективний регулятор економіки, що відображає обсяги необхідних державі фінансових ресурсів, вимагає конкретні напрями використання коштів, спрямовує фінансову діяльність державі.

Держава виконує свої функції за допомогою формування і використання бюджетних коштів. Від місцевих органів виконавчої влади залежить створення такої системи, яка давала змогу контролювати відповідність державних доходів і видатків закону про бюджет на відповідний бюджетний період чи рішенню та забезпечувати рівномірний розподіл надходжень і витрат.

Залежно від своїх історичних і національних особливостей кожна країна використовує банківську, казначейську або змішану системи касового виконання бюджетів.

Сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України виходять на перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади: децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіскальна децентралізація сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими потребами і уподобаннями.

Кожен орган влади повинен володіти своїми фінансовими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обов’язковими платежами, що надходять до відповідного бюджету.

Тому саме територіальним органам казначейства, як основній фінансовій ланці органів місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим органам Державного казначейства у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів через казначейства здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне населення.

З огляду на це постало питання про пошук шляхів ефективного управління коштами місцевих бюджетів. Отже, впровадження казначейської системи виконання місцевих бюджетів є нині дуже актуальною проблемою.

Питання казначейського обслуговування місцевих бюджетів досліджуються у працях учених і практиків К. Огданського, П. Петрушка, В. Стоян, Н. Сушко, О. Чечуліної, С. Юрія, С. Булгакової та інших. Однак потребують подальшого дослідження переваги казначейського обслуговування місцевих бюджетів і проблеми, що виникають в процесі роботи.

В основі казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками лежить комплекс організаційних процедур щодо забезпечення обліку видаткових операцій, здійснення контролю за ціновим спрямуванням бюджетних коштів та формування фінансової звітності про виконання бюджетів за видатками.

Тому обрана тема магістерської роботи надзвичайно актуальна, адже завдяки казначейському виконанню місцевих бюджетів за видатками щоденно можна отримати інформацію про виконання місцевих бюджетів за видатками, поглиблюється рівень контролю за виконанням.

Предметом дослідження є економічні відносини між органами Державного казначейства і розпорядниками коштів бюджету.

Об’єктом дослідження є видатки місцевих бюджетів.

Метою написання даної роботи є дослідження та узагальнення процесу казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками.

Виходячи з указаної мети, постають такі завданням магістерської роботи :

- розкрити сутність казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками;

- показати механізм взаємодії органів Державного казначейства з розпорядниками бюджету;

- провести аналіз виконання місцевого бюджету за видатками;

- дослідити зарубіжний досвід;

- здійснити пошук інновацій.

Методологічною і науковою основою роботи є Закони України, інструктивні матеріали, праці українських та зарубіжних вчених-економістів.

Під час дослідження теми здійснюється аналіз даних Звіту про виконання місцевого бюджету за 2010-2012 роки, шляхом порівняння абсолютних значень, відхилень та показників виконання плану.


РОЗДІЛ 1

Регіоналізація економіки можлива на основі застосування територіальних і інноваційних резервів у період формування та використання місцевих бюджетів. Це, насамперед, ефективне використання ресурсного потенціалу регіону і переваг розміщення територіальних продуктивних сил і кооперації праці на основі розширення самостійності і підвищення відповідальності місцевих органів влади і керування з проблем інноваційного розвитку економіки. При цьому ключовою задачею повинно стати досягнення оптимальної відповідності між показниками випуску промислової продукції на душу населення і їх доходів на всій території України.

Місцеві бюджети сформувалися разом з виникненням органів місцевого самоврядування. Вони є у федеральних і унітарних держа­вах. Значний вплив на функціонування місцевих бюджетів має дер­жавний устрій та національні особливості організації місцевого само­врядування.

Місцеві бюджети — це фонди грошових коштів, призначені для реалізації завдань і функцій, покладених на органи самоврядування. За рахунок фондів грошових коштів місцевих бюджетів — складової бюджетної системи держави і фінансової бази діяльності органів са­моврядування — забезпечується фінансування заходів економічного і соціального розвитку на відповідній території. Згідно з ст. 43 Консти­туції України місцеві органи самоврядування здійснюють управління майном, що є у комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і здійснюють кон­троль за їх виконанням; затверджують бюджети відповідних адміні­стративно-територіальних одиниць і здійснюють контроль за їх вико­нанням; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Місцевий бюджет є основною ланкою в системі місцевих фінансів України, за допомогою якого реалізуються покладені на місцеві органи влади функції і задачі. Це, насамперед, соціальне обслуговування, початкова і середня освіта, охорона здоров'я, дороги місцевого значення, благоустрій, ЖКГ, житлове будівництво, а також делеговані повноваження, визначені центральною владою.

Він виражається в системі фінансових показників, що відбивають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів по всіх містах і районах, розташованих на території регіону. У ньому в узагальненій фінансовій формі планується економічний і соціальний розвиток регіону. У місцевому бюджеті утілюються фінансові фонди, що формуються і використовуються у встановлений термін. Кінцеві результати його виконання відбивають рівень збалансованості доходів і витрат. Таким чином, у місцевому бюджеті фінансові ресурси відтворюються територіально.

Економічна сутність категорії бюджету характеризується неоднозначністю. Вітчизняна фінансова теорія тільки виробляє загальне понятійне уявлення сутності бюджету. Ретроспективний аналіз, здійснений О.П. Кириленко, підтверджує, що розбіжність підходів обумовлена вихідними поглядами трактування форми, змісту, юридичного й економічного призначення досліджуваної категорії.

Основне протиріччя полягає в тому, що деякі автори, зокрема Кульчицький М.І., розглядають місцевий бюджет як фінансовий інструмент місцевої виконавчої влади, тим самим звужуючи сутність цієї економічної категорії.

Місцевий бюджет є одним з головних фінансових фондів місцевих органів влади, за допомогою якого в основному реалізуються покладені на них функції і вирішуються задачі в границях власної компетенції. З огляду на вищесказане, а також закономірності міжбюджетних відносин, при визначенні сутності місцевих бюджетів варто підкреслити об'єктивний характер їх виникнення, обумовлений необхідністю перерозподілу ВВП між і усередині регіонів країни з метою інноваційного розвитку економіки на підвідомчій території, змісту соціально-культурної сфери, проведення інвестиційної й інноваційної політики, забезпечення соціального захисту населення, охорони природного середовища. Трансформація економіки господарюючих суб'єктів у ринкові відносини приводить до зміни ролі місцевого бюджету. По-перше, його значення підвищується з позиції фінансового механізму впливу на весь процес розширеного відтворення за рахунок перерозподілу коштів бюджету. По-друге, його роль нівелюється за рахунок забезпечення прозорості планування й обов'язковим виконанням законодавчо встановлених обсягів формування засобів, що мають цільову спрямованість. Порядок організації мобілізації фінансових ресурсів, їхній розподіл і використання: обсяги, перерахунки, контроль — відповідають демократичним принципам місцевого самоврядування.

Місцевий бюджет також сприяє створенню ефективної соціально-економічної інфраструктури, недостатній розвиток якої загальмовує ріст відтворення. В умовах становлення ринкових відносин зростає роль бюджету в забезпеченні фінансовими ресурсами галузей економіки на території окремих регіонів, підприємств державних і інших форм власності в процесі їхньої приватизації. Фінансовим інструментом впливу бюджету виступає система податкових платежів і методи фінансування (субсидії, трансферти), що прямо позначається на платоспроможності підприємств. Кошториси некомерційних організацій, бюджети окремих господарюючих суб'єктів є фінансовою формою, що забезпечує індивідуальний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі. У той же час місцевий бюджет опосередкує кругообіг регіональних фондів на визначеній території. Перерозподіл засобів на місцевому рівні — об'єктивна умова забезпечення кругообігу фондів, що сприяє досягненню необхідних пропорцій і темпів структурної і технологічної перебудови в регіоні. Процес регіонального відтворення об'єктивно диктує необхідність формування, місцевих фінансів і використання через місцевий бюджет децентралізованого чистого доходу. Тому в місцевому бюджеті відбивається зміст фінансової бази існування регіону.

Місцевими бюджетами в Україні визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Місцевий бюджет може розглядатися в трьох аспектах:

- по-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право на розпорядження певними фондами грошових ресурсів;

- по-друге, це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування;

- по-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним атрибутом будь-якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом.

Під час дослідження проблеми місцевих бюджетів їх слід розглядати у двох аспектах:

1) як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування;

2) як систему фінансових відносин, що виникають між:

— місцевими бюджетами й господарськими структурами, що функціонують на певній території;

— бюджетами й населенням цієї території;

— бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів;

— місцевими і державним бюджетами.

До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети(рис. 1.1.1.). Це фонди фінансових ресурсів, зосереджені в розпорядженні місцевих рад народних депутатів та органів місцевого й регіонального самоврядування.

 

 


Рис.11. Система місцевих бюджетів в Україні

В Україні існує система так званих зведених місцевих бюджетів. Вони використовуються в процесі бюджетного планування та бюджетного регулювання.

До місцевих зведених бюджетів в Україні відносять:

- бюджет Автономної Республіки Крим;

- бюджет області;

- бюджет міста з районним поділом;

- бюджет району.

Для забезпечення органів місцевого самоврядування моніторингом і контролем над виконанням всіх трансакцій з коштами місцевих бюджетів в Україні впроваджена казначейська система обслуговування місцевих бюджетів органами Державної назначеної служби України, надалі - ДКСУ.

Основу нормативно-правової бази, згідно з якою здійснюється казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками складають Бюджетний кодекс та Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12.09.2012 р. № 1569/21881.

Касовим виконанням бюджету у різних країнах керують або міністерства фінансів, або спеціально створені державні органи – казначейство (Велика Британія, Російська Федерація), адміністративно-бюджетне управління та мережа федеральних агенцій (США), відділ бюджету при міністерстві фінансів (Швеція), бюджетне управління у складі міністерства у справах фінансів, промисловості й економіки (Франція).

Відповідно до статті 78 Бюджетного кодексу виконання місцевих бюджетів здійснюється фінансовими органами виконавчих органів місцевого самоврядування (в областях і районах - фінансовими органами держадміністрацій), на які покладено загальна організація та управління виконанням відповідного місцевого бюджету та координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

До недавнього часу місцевим бюджетам були притаманні хронічне перефінансування одних статей витрат і недофінансування інших, постійне накопичення кредиторської заборгованості, значні зловживання при проведенні фінансових операцій з коштами бюджетів та їх нецільове використання.

Проблема тимчасової нестачі грошових коштів, яка постає сьогодні перед місцевими бюджетами, та покладання на казначейські органи функції покриття касових розривів у процесі управління грошовими потоками місцевих бюджетів, стала ключовою при прийнятті рішення про переведення коштів місцевих бюджетів на казначейське обслуговування. При цьому такі операції мають здійснюватися шляхом використання тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на рахунках Державного казначейства замість залучення кредитів на ринку позикових капіталів.

Статтею 48 Бюджетного кодексу визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Казначейством України:

1) операцій з коштами державного бюджету;

2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

3) контролю бюджетних повноважень призарахуванні надходжень, прийнятті зобовязань та проведенні платежів;

4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Запровадження з 1999 року окремих елементів казначейського виконання місцевих бюджетів було логічно зумовлене необхідністю подальшого удосконалення казначейської справи та Бюджетного процесу. 1 квітня 1999 року з ініціативи Дніпропетровської та Черкаської облдержадміністрацій була прийнята Постанова Кабінету Міністрів № 522 "Про удосконалення управління бюджетними коштами", яка з 1 червня 1999 року започаткувала експеримент із казначейського обслуговування місцевих бюджетів у цих областях. Місцеві бюджети цих областей були переведені на казначейське обслуговування у повному обсязі, тобто за доходами та видатками. Все це відбувалося ще за два роки до прийняття Бюджетного кодексу України.

При казначейському виконанні місцевих бюджетів Облдержадміністрації та їхні головні фінансові управління отримують оперативну і достовірну інформацію про фінансові ресурси кожного району, що дозволяє підвищити ефективність управління цими ресурсами, своєчасно і у повному обсязі забезпечувати необхідними коштами різноманітні заходи обласного масштабу, приймати рішення про виділення позик та надання фінансової допомоги.

На підставі позитивних підсумків проведеного експерименту, було прийнято рішення щодо поширення казначейського обслуговування місцевих бюджетів на всі регіони України. Наказ Міністерства фінансів України від 29 жовтня 2001 року № 482 зобов'язував запровадити казначейське обслуговування місцевих бюджетів.

Органам Державного казначейства не вдалось у повній мірі виконати завдання щодо запровадження казначейського обслуговування бюджетів АРК, обласних, районних бюджетів, бюджетів районів у містах та бюджетів місцевого самоврядування за доходами та видатками у визначені строки. У багатьох випадках серйозною причиною, що стримувала весь цей процес, була слабка матеріально-технічна база органів Державного казначейства. Свою роль відіграло і небажання органів місцевого самоврядування переводити рахунки місцевих бюджетів на обслуговування до Державного казначейства. Однак з 1 січня 2002 року ДКУ запровадило казначейське обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахування міжбюджетних трансфертів.

У грудні 2002 року Президент України своїм Указом "Про невідкладні заходи щодо вдосконалення механізмів казначейського обслуговування" визначив пріоритетним напрямком діяльності для Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування безумовне виконання вимог Бюджетного кодексу щодо казначейського обслуговування бюджету АРК і місцевих бюджетів.

Особливе значення в Указі надається питанням підвищення ефективності діяльності органів Державного казначейства, особливо з метою посилення бюджетної дисципліни, взаємодії з іншими органами влади та поліпшення кадрового забезпечення казначейства.

У листопаді 2002 року затверджено Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів, який регламентує організаційні відносини між органами Державного казначейства, місцевими фінансовими органами, платниками податків, зборів (обов'язкових платежів), розпорядниками коштів у процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів. Порядок визначає всі процедури казначейського виконання місцевих бюджетів за доходами, видатками та фінансуванням; здійснення розрахункових операцій; розподілу платежів між рівнями місцевих бюджетів; розрахунків за між бюджетними трансфертами; кредитування місцевих бюджетів для покриття тимчасових касових розривів; ведення бухгалтерського обліку, складання звітності та попереднього контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів тощо.

29 листопада 2011 року Указом президента України «Про Положення про Державну казначейську службу України» затверджено «Положення про Державну казначейську службу України» та встановлено, що Державна казначейська служба України є правонаступником прав та обов'язків Державного казначейства України - урядового органу державного управління, що діяв у системі Міністерства фінансів України.

Державна казначейська служба України — центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі – Міністр). ДКСУ входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. ДКСУ є учасником системи електронних платежів Національного банку України.

Організаційна структура Державної казначейської служби від­творює структуру адміністративно-територіального устрою України.

Відповідно до цього казначейська система України має трирів- неву структуру (рис. 1.2.):

• вища ланка — Державна казначейська служба України;

• середня ланка — Головні управління Державної казначейсь­кої служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Киє­ві та Севастополі;

• базова ланка — управління Державної казначейської служби в містах, районах, районах у містах.

 


Рис. 1.1.2. Структура Державної казначейської служби України

 

Єдина централізована система, що об'єднує Державну казна­чейську службу України та її територіальні органи, створена з метою ефективного управління доходами та видатками в процесі виконання бюджетів усіх рівнів, підвищення оперативності про­ведення видатків при виконанні державних програм, посилення контролю за надходженням та цільовим спрямуванням бюджет­них коштів, підвищення дієвості бюджетної політики держави.

Таким чином, казначейське обслуговування є одним з елементів бюджетної реформи в нашій державі, а казначейське обслуговування місцевих бюджетів є логічно зумовленою необхідністю подальшого удосконалення казначейської справи та Бюджетного процесу.

Здійснення фінансових операцій за видатками місцевих бюджетів органами Казначейства має такі особливості:

- усі кошти місцевих бюджетів накопичуються на рахунках, що відкриваються у територіальних відділеннях ДКСУ на ім'я розпорядників коштів місцевих бюджетів;

- оплата видатків органами Казначейства здійснюється після одержання від розпорядників коштів розрахункових документів;

- органи Казначейства здійснюють контроль за відповідністю касових видатків розпорядників коштів напрямам та обсягу встановлених бюджетних призначень, виділеним асигнуванням та прийнятим зобов'язанням;

- платіж здійснюється на користь суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи або надали послуги бюджетним установам.

Організаційні взаємовідносини між органами Казначейства, місцевими фінансовими органами, платниками податків, зборів (обов'язкових платежів), розпорядниками бюджетних коштів у процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками регламентуються Порядком казначейського обслуговування місцевих бюджетів.

Перерахування коштів на здійснення видатків та оплата витрат розпорядників коштів місцевих бюджетів здійснюється за наявності даних про територіальне розташування мережі установ, підприємств, організацій.

З метою запровадження єдиної методики складання мережі розпорядників коштів місцевих бюджетів наказом Міністерства фінансів України від 13.12.2004 р. № 773 затверджено Методичні рекомендації зі складання мережі розпорядників коштів місцевих бюджетів усіх рівнів.

Згідно з вимогами Методичних рекомендацій до мережі розпорядника коштів місцевих бюджетів включаються установи (організації, підприємства), внесені до Єдиного реєстру розпорядників (одержувачів) коштів місцевих бюджетів усіх рівнів.

Головні розпорядники формують мережу в розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів, із обов'язковим зазначенням їх статусу (розпорядник чи одержувач), з урахуванням необхідності своєчасного її подання до відповідного органу казначейства. Розпорядники нижчого рівня та одержувачі бюджетних коштів включаються до мережі головних розпорядників або розпорядників нижчого рівня, якщо вони отримують асигнування безпосередньо від них.

Юридичні особи, які відповідно до укладених договорів виконали для бюджетної установи або одержувача відповідні роботи (надали послуги, поставили товари), не включаються до їх мережі, а оплата робіт здійснюється на підставі договорів та відповідних підтверджуючих документів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок підприємства, відкритий в установі банку.

Методичними рекомендаціями також встановлено певні обмеження щодо включення до мережі установ, підприємств, організацій:

- юридична особа, що включається до мережі, не може бути одночасно розпорядником коштів та їх одержувачем;

- бюджетна установа (організація) не може бути одночасно головним розпорядником коштів різних бюджетів;

- установа (організація, підприємство) не може бути включена одночасно до мережі головного розпорядника та розпорядника нижчого рівня за одним кодом тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів;

- головний розпорядник бюджетних коштів не може бути включений одночасно до мережі іншого головного розпорядника в якості розпорядника коштів нижчого рівня;

- розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не може бути включений одночасно до мережі декількох головних розпорядників коштів.

При формуванні бази даних про мережу розпорядників коштів

місцевого бюджету (не пізніше ніж за 15 днів до початку бюджетного року) головні розпорядники та розпорядники коштів нижчого рівня подають до органу Державного казначейства за місцезнаходженням дані щодо мережі установ та організацій, погоджені з відповідним фінансовим органом.

При зміні мережі установ головні розпорядники та розпорядники коштів нижчого рівня повідомляють відповідні органи Казначейства за місцем обслуговування. Реєстр змін до мережі розпорядника коштів місцевих бюджетів з їх обґрунтуванням, погоджений з відповідним фінансовим органом, подається до органу казначейства на паперових та електронних носіях.

У разі недотримання розпорядником бюджетних коштів установлених вимог при складанні мережі та внесенні змін до неї, документ повертається органом казначейства розпоряднику на доопрацювання з відповідною позначкою.

Обслуговування місцевих бюджетів за видатками здійснюється відповідно до бюджетних розписів. Формування та затвердження розпису місцевого бюджету, а також забезпечення його відповідності рішенню про місцевий бюджет належить до компетенції керівника місцевого фінансового органу або голови сільської, селищної чи міської ради у разі, якщо фінансового органу не утворено.

Після затвердження місцевих бюджетів фінансові органи (міські, сільські, селищні ради або їх виконавчі органи) складають розпис фінансування місцевих бюджетів та помісячний розпис фінансування загального фонду місцевих бюджетів, розпис асигнувань місцевих бюджетів та помісячний розпис асигнувань загального фонду місцевих бюджетів та направляють їх органам державного казначейства. Органи казначейства реєструють їх на відповідних рахунках, відкритих за групою рахунків позабалансового обліку Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів.

До розписів місцевих бюджетів можуть вноситися зміни. У таких випадках фінансові органи подають органам казначейства довідки про внесення змін у розпис та помісячний розпис загального фонду відповідного місцевого бюджету. Казначейства здійснюють реєстрацію довідок та відображають унесені зміни в обліку виконання місцевого бюджету на відповідних рахунках, відкритих за рахунками позабалансового обліку.

Міністерство фінансів АР Крим, місцеві фінансові органи у тижневий термін доводять до головних розпорядників витяги із затвердженого річного розпису асигнувань та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних місцевих бюджетів. Зазначені документи є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів і планів асигнувань розпорядниками бюджетнихкоштів.

Головні розпорядники коштів протягом трьох робочих днів після отримання витягу з річного розпису асигнувань з місцевих бюджетів відповідно до мережі подають органам ДКСУ, в яких вони обслуговуються, розподіл показників зведених кошторисів, зведення показників спеціального фонду кошторису, розподіл показників зведених планів асигнувань із загального фонду місцевих бюджетів в розрізі розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів відповідно до мережі. Розпорядники, які не мають підвідомчих установ, подають кошторис та план асигнувань із загального фонду місцевих бюджетів.

Кошти місцевих бюджетів, які передбачаються для одержувачів бюджетних коштів, повинні бути враховані в показниках зведеного кошторису та плані асигнувань відповідного розпорядника коштів бюджету. Одержувачі коштів місцевого бюджету подають до органу Казначейства план використання бюджетних коштів, на підставі якого їм виділяються бюджетні асигнування.

Органи Казначейства здійснюють контроль за відповідністю загальних сум, вказаних у зазначених документах, сумам, зазначеним у річному розписі асигнувань місцевих бюджетів. У разі невідповідності кошторисів та планів асигнувань даним розпису місцевих бюджетів розпорядники повинні привести зазначені документи у відповідність до розпису бюджету.

Дані зведених кошторисів і планів асигнувань обліковуються органами Державного казначейства на рахунках, відкритих за групами рахунків позабалансового обліку 912 "Кошторисні призначення з місцевих бюджетів" та 914 "Призначення з місцевого бюджету за планом асигнувань".

Доведені обсяги бюджетних асигнувань є підставою для прийняття розпорядниками коштів бюджету зобов'язань на здійснення видатків, передбачених відповідними місцевими бюджетами.

Органи ДКСУ обліковують зобов'язання та фінансові зобов'язання розпорядників коштів місцевих бюджетів, які у них обслуговуються, на рахунках, відкритих за групою рахунків позабалансового обліку 942 "Зобов'язання розпорядників бюджетних коштів за коштами місцевого бюджету".

Якщо місцевий бюджет не затверджено в установлений законодавством термін, фінансові органи до 30 грудня відповідного бюджетного року направляють тимчасовий розпис асигнувань з місцевих бюджетів органам казначейства, які реєструють їх на відповідних рахунках.

Міністерство фінансів АР Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників коштів витяги з тимчасового розпису асигнувань з місцевих бюджетів.

Видатки за рахунок власних надходжень розпорядників здійснюються в межах тимчасових індивідуальних кошторисів та наявних коштів на спеціальних реєстраційних рахунках розпорядників на підставі платіжних доручень та підтверджуючих документів на здійснення платежу. Видатки, здійснені у зазначений період в обов'язковому порядку, повинні бути враховані розпорядником та одержувачем бюджетних коштів у затвердженому кошторисі, плані асигнувань та плані використання

бюджетних коштів. Надалі видатки здійснюються тільки після отримання від розпорядника та одержувача коштів, затверджених в установленому порядку вищезазначених документів.

Унесення змін до рішення відповідної ради про місцевий бюджет здійснюється на підставі рішення сесії відповідної ради. Прийняття рішення

про внесення змін до місцевих бюджетів можливе у випадках та порядку, встановлених статтями 23 та 78 Бюджетного кодексу України, а також у разі внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

У випадках унесення змін до закону про державний бюджет у частині, яка стосується виконання місцевих бюджетів, на відповідний рік приймаються рішення про внесення змін до місцевих бюджетів. Рішення про збільшення загального обсягу видаткової частини місцевого бюджету приймається у випадку перевиконання дохідної частини місцевого бюджету за підсумками першого півріччя не менше 5 відсотків обсягу доходів, передбаченого у розписі. Крім того, якщо загальний фонд місцевого бюджету було прийнято з дефіцитом, то збільшення видаткової частини загального фонду відбувається виключно на суму вільного залишку бюджетних коштів. Вільний залишок бюджетних коштів є різницею між залишком коштів загального фонду бюджету та оборотною касовою готівкою на кінець бюджетного періоду, який може використовуватись для покриття тимчасових касових розривів.

Унесення змін до розпису можливе також шляхом перерозподілу видатків розпорядників коштів в межах загального обсягу бюджетних призначень такого розпорядника. Міністерство фінансів України на підставі обґрунтованого подання головного розпорядника коштів державного бюджету може здійснювати перерозподіл видатків за бюджетною програмою в розрізі економічної класифікації видатків в межах загального обсягу бюджетних призначень такого розпорядника окремо за загальним та спеціальними фондами. А перерозподіл бюджетних призначень за бюджетними програмами у межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника окремо за загальним та спеціальним фондами здійснюється місцевим фінансовим органом за поданням головного розпорядника коштів.

Зміни до рішення відповідної ради про місцевий бюджет оформляються відповідними довідками, на підставі яких вносяться зміни до кошторисів та планів асигнувань розпорядників коштів.

Фінансові органи надають органам ДКСУ довідки про внесення змін у розпис та помісячний розпис загального фонду відповідного місцевого бюджету і повідомляють розпорядників бюджетних коштів про внесені зміни відповідними довідками.

Органи ДКСУ здійснюють реєстрацію довідок, про що на оригіналі довідки ставиться відбиток штампа та відображаються унесені зміни в обліку виконання місцевого бюджету на відповідних рахунках, відкритих за рахунками позабалансового обліку.

Про зміни повідомляються головні розпорядники коштів, які протягом трьох днів складають та подають органам Казначейства реєстри змін зведених кошторисів і помісячних планів асигнувань загального фонду місцевих бюджетів у розрізі розпорядників коштів бюджету нижчого рівня та одержувачів. Якщо зазначені зміни викликані змінами у підпорядкуванні або розташуванні підвідомчих установ, то головний розпорядник коштів подає зміни до зведеного кошторису одночасно зі змінами до мережі, погодженими з відповідним фінансовим органом.

Зміни до кошторисів та помісячних планів асигнувань загального фонду місцевих бюджетів, планів використання бюджетних коштів вносяться розпорядниками та одержувачами на підставі довідок про зміни кошторису та про зміни помісячного плану асигнувань загального фонду місцевих бюджетів, які затверджуються керівником вищої установи та надаються відповідним розпорядникам нижчого рівня.

Зміни до планів використання бюджетних коштів затверджуються

керівником установи та погоджуються відповідним розпорядником коштів бюджету.

У разі внесення змін до спеціального фонду кошторису (в частині власних надходжень розпорядників) у зв'язку з потребою перерозподілу видатків, виникненням нових видів надходжень або перевиконанням показників, які були передбачені бюджетними асигнуваннями, проводиться така робота:

- розпорядники коштів протягом року вносять зміни до спеціального фонду кошторису шляхом подання до відповідного органу казначейства довідки без внесення відповідних змін до бюджетного розпису за спеціальним фондом. Ця довідка є підставою для подальшого виконання кошторису в частині спеціального фонду з урахуванням внесених змін;

- головні розпорядники узагальнюють показники довідок про внесення змін до спеціального фонду кошторисів розпорядників нижчого рівня за звітний період та при поданні квартальної звітності про виконання кошторису проводять з управліннями Державного казначейства звірку зведених показників щодо внесених змін до планових показників спеціального фонду.

Органи Казначейства ведуть облік таких змін, провадять видатки спеціального фонду бюджету за власними надходженнями бюджетних установ на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін без внесення змін до бюджетного розпису.







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.33.158 (0.024 с.)