ТОП 10:

Експертиза та оброблення готівки



Важливим моментом приймання готівки касами банків є експертиза банкнот і монет та їх оброблення.

Метою експертизи є визначення справжності банкнот, їх платіжності та ступеня зносу. Експертиза на справжність банкнот здійснюється з допомогою спеціальних приладів, що дають змогу виявити особливі ознаки справжніх та фальшивих грошей. Умінню здійснювати таку експертизу касири періодично навчаються за спеціальними програмами.

Якщо банкнота визнана справжньою і має певний знос та незначні пошкодження, проте від неї залишилося не менше 3/4 початкового розміру і видимі водяний знак, номінал, літери серії та номер, вона вважається платіжною і залишається в обігу. Банкнота з істотнішими пошкодженнями вважається неплатіжною і має вилучатися з обігу. Неплатіжні банкноти підприємства не повинні приймати в платежі, але банки приймають їх для обміну на платіжні за таких умов:

· якщо не виникає сумніву в їхній справжності;

· якщо видимий номінал банкноти;

· якщо відсутня частина банкноти не може бути прийнята для обміну, тобто вона не становить половини і більше загального розміру банкноти.

Метою оброблення готівки є формування банкнот у стандартну упаковку з єдиним для всіх банків оформленням, на якому зазначається назва банку, хто персонально формував упаковку, номінал та кількість банкнот, сума, дата. Банкноти одного номіналу формуються в одну упаковку по 100 штук, яка називається корінцем. 10 корінців одного номіналу формуються в упаковку, яка називається пачкою. Сформовані пачки обв’язуються шпагатом і пломбуються. Єдиний порядок оброблення грошових знаків створює значні зручності для їх подальшого переміщення, використання, зберігання, підвищує відповідальність касирів, оскільки дає можливість швидко виявити винних у недостачі чи пропусканні фальшивих грошей в упаковках.

 

10. Ведення рахунків клієнтів:

Ведення банками рахунків клієнтів є необхідною передумовою та важливою складовою їх розрахунково-касового обслуговування. Для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій банки відкривають своїм клієнтам кілька видів рахунків: поточні, депозитні (вкладні), бюджетні. Перші два види рахунків можуть відкриватися в національній та іноземній валюті, а останній — тільки в національній.

Поточні рахунки відкривають підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам,фізичним особам для приймання і зберігання їхніх власних грошових коштів та для здійснення всіх розрахунково-касових операцій з ними. Депозитні (вкладні) відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі депозитного договору, укладеного між банком і його клієнтом на певний строк. Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), військовим частинам, установам та організаціям, яким виділяються кошти за рахунок державного та місцевих бюджетів для цільового їх використання.

 

11.Види та операції комерційних банків

Класифікація банків за певними ознаками:
1)за формою власності (державні, приватні та колективні)
2)за масштабами операцій (роздрібні та оптові)
3)за територіальним охопленням (міжнародні, регіональні, загальнодержавні)
4)за колом виконуваних операцій (спеціалізовані та універсальні)
5)за порядком формування статутного фонду (акціонерні товариства відкритого та закритого типу і пайові)
6)за резедентністю статутного капіталу (вітчизняні, з часткою іноземного капіталу та з іноземним капіталом)
7)за наявністю мережі філій (безфілійні або багатофілійні)

Основними операціями комерційних банків є:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-ко-респондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

4) операції з валютними цінностями;

5) емісія власних цінних паперів;

6) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

7) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);

8) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

9) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

10) лізинг;

11) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

12) випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

13) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій З використанням цих карток;

14) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

 

12. Безготівкові міжгосподарські розрахунки:

Через безготівкові міжгосподарські розрахунки формується переважна частина грошового обороту, реалізуються найбільш масові відносини між економічними агентами нефінансового сектора (далі підприємства). Вони постійно розраховуються між собою шляхом перерахування коштів на відкриті у банках рахунки за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарними операціями. Значна частина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварні операції — розрахунки з бюджетом, органами соціального страхування, управління, судочинства тощо.

За товарними операціями форми розрахунків, порядок платежу, відповідальність сторін за невиконання платіжних зобов’язань тощо визначаються в їхніх договорах (контрактах). Умови та порядок розрахунків є обов’язковим і надзвичайно важливим розділом кожного такого договору. Тому тут підприємства мають широкі можливості вибору найдоцільніших для них форм розрахунків та способів платежу.

За нетоварними операціями порядок платежу та відповідальність за порушення платіжної дисципліни визначаються відповідними законодавчими актами. Тому тут права підприємств щодо вибору порядку розрахунків обмежені.

 

13. Класифікація, принципи та оцінка кредитоспроможності позичальника:

Одним з елементів оцінювання кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно, його внутрішніми положеннями щодо проведення активних (кредитних) операцій та методикою оцінювання фінансового стану позичальника з урахуванням результатів аналізу їх балансів, звітів про фінансові результати тощо. Фінансовий стан позичальника банк оцінює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше одного разу на три місяці, а якщо позичальником є банк — не рідше ніж один раз на місяць.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значущості) серед інших показників, які можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов’язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Для оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

-платоспроможність;
-фінансова стійкість;
-рентабельність (у динаміці);
-оборот за рахунками;
-склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

 

14.Загальна характеристика банківських ресурсів.
Для здійснення комерційної і господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів, тобто ресурсів.
Ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Операції, з допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними.
Банківські ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та позичені кошти.
Власні ресурси-грошові кошти внесені акціонерами,а також кошти утворені в процесі подальшої діяльності банку.(Власні ресурси-статутний капітал,резервний та інші фонди,нерозподілений прибуток).
Залучені ресурси-кредиторська заборгованість,що виникла внаслідок попередніх операцій,яка має бути погашена у визначений термін.(Залучені ресурси-кошти на депозитних рахунках,позики отримані від інших банків,кошти отримані від інших кредиторів).
Пасивні операції можуть здійснюватись у формі:
1)залучення коштів на депозитні рахунки.
2)не депозитне залучення коштів.

 

15.Формування депозитних ресурсів.
Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.
Депозит – грошові кошти,які внесені у банк клієнтами,зберігаються на їх депозитних рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством.
Класифікація депозитів :
1)за категоріями вкладників(суб’єктів господарської діяльності,фіз. осіб)
2)за строком використання(депозити до запитання ,строкові)
Депозити до запитання використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами.
Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період.
Під час здійснення депозитної операції виконуються наступні операції:
1)відкриття та реєстрація депозитного рахунка;
2)залучення грошових коштів на депозит;
3)вилучення коштів з депозиту;
4)нарах % за депозитом та сплата їх клієнту;
5)повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунка.
У банк практиці використовують 3 методи визначення кількості днів для розрахунку % :
1) «факт/факт»
2) «факт/360»
3) «30/360»

 

16.Організація структури та управління банком.
Структура органів управління і контролю банків:
1)органи управління:
- загальні збори учасників(акціонери або пайовики банку)
- спостережна рада (обирається заг зборами учасників з числа учасників або їх представництв)
2)рада директорів(працівники банку ,які можуть бути учасниками ,але не можуть бути членами спостережної ради)
3)органи контролю :
- виконавчий орган управління банку (ревізійна комісія,служба внутрішнього аудиту).
Обов’язкові підрозділи та комітети банку:
1)підрозділ з питань аналізу та управління ризиками;
2)кредитний комітет;
3)комітет з питань управління активами і пасивами;
4)тарифний комітет.
Функціональна структура банку:
1)відділ аналізу та прогнозування банку(формує ресурси банку,розміщує тимчасово вільні кошти)
2)відділ депозитних операцій(залучає вклади фіз. і юр осіб)
3)відділ кредитних операцій(видає кредити,моніторинг)
4)відділ розрахунково-касового обслугов(відкриває рахунки,здійснює розрах)
5)відділ валютних операцій та вал контролю(обслугов зовнішньо-економ.операцій)
6)відділ операцій та ведення внутрішньо-банк операцій та аудиту(веде бух облік банку ,звітність)
7)відділ маркетингу та реклами(вивчає ринок банк послуг та пропонує підвищення конкурентноспромож.банку )
8)відділ комп’ютеризації (забезпечує банк комп продуктами)
9)юридичний відділ(стежить за дотримання банк законодавства)
10)адміністративно-господар відділ(забезпечує діяльність банку)
11)відділ кадрів(кадрова політика банку)
12)служба безпеки(забезпечує внутр і зовн структуру банку)

 

17.Нетрадиційні банківські операції.
До нетрадиційних для банків України операцій та послуг можна, зокрема, віднести: лізинг; факторинг; трастові послуги; операції з дорогоцінними металами; гарантійні, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги.
Лізинг-це форма довгострокової оренди,яка пов’язана з передачею в користування обладнання ,ТЗ,іншого рухомого і нерухомого майна,при збережені права власності за орендодавцем на весь термін угоди оренди.
У лізинговій угоді беруть участь 3 сторони:
1) постачальник який є виробником об’єкта лізингу;
2) лізингодавець - той,який оплачує об’єкт лізингу і здає його в лізинг;
3)лізингоодержувач-той, хто отримує і використовує об’єкт лізингу.
Факторинг-це купівля банком дебіторських рахунків постачальника на відвантажену продукцію і передача постачальником банку права вимоги платежу з покупця продукції.У факторингу беруть участь 3 сторони: фактор,постачальник,покупець.
Трастові послуги-це відносини між зацікавленими сторонами,одна з яких передає а інша бере на себе відповідальність за управління власністю або майном.У трастових операціях бере участь 3 сторони:траст(довірена особа),довіритель,бенефіціар.
Посередницькі послуги-це послуги в надані яких бере участь третя сторона,що виступає посередником між замовником і виконавцем.
Гарантійні послуги-полягають у зобов’язані банком виплатити суму боргу свого клієнта,якщо клієнт не зможе виконати свої зобов’язання.
Консультаційні послуги-надаються банком з питань економічного чи фін аналізу,бух обліку,звітності,оподаткування,аналізу фін-господ діяльності.

 

 

18.Ведення валютних рахунків клієнтів.
Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:
-поточні;
-депозитні (вкладні).
Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству — юридичній особі для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.
Відкриття рахунку юридичній особі включає оформлення юридичної справи (договору) і присвоєння номера валютного рахунку. При відкритті валютного рахунку операціоніст банку інформує клієнта про те, які документи необхідно подати, про порядок ведення рахунку і тарифи. Юридичні особи-резиденти можуть мати більше одного рахунку в іноземній валюті в уповноважених банках. Відкривати рахунки за межами України і здійснювати, користуючись ними, операції вони можуть тільки з дозволу НБУ.
Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті підприємство-резидент подає уповноваженому банку ті самі документи, що і для відкриття поточного рахунку в національній валюті.
Вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком фізичним і юридичним особам (резидентам та нерезидентам) на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та банком на визначений у договорі строк.
На вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті фізичної особи-резидента зараховуються:
-готівкова валюта;
-валюта, перерахована з власного поточного чи вкладного рахунку в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України.
На вкладний рахунок в іноземній валюті фізичної особи-нерезидента зараховуються:
-готівкова валюта, яка ввезена на територію України і зареєстрована митною службою при в’їзді в Україну;
-валюта, перерахована з власного поточного чи вкладного рахунку в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку.

 

19.Форми забезпечення повернення банківських позичок.
Під формою забезпечення повернення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.
В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок:
- застава;
-гарантія;
- іпотека;
-страхова угода (поліс).
Застава — це спосіб забезпечення зобов’язання. Найпоширенішою є застава, обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором.Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру, тобто його не можна укладати поза договором, виконання якого він забезпечує.
Гарантія (поручительство) — це угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юридичні особи (підприємства) і банки. Найвагомішою вважається банківська гарантія.
Іпотека — це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі і будівель) з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.

 


 







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.200.226.179 (0.011 с.)