Дослід №1. Приготування буферного розчину.

До пробірки містять 7,0 мл 0,1 н розчину СН₃СООН та 3,0 мл 0,1 н розчину СН₃СООNa. Розраховують рН одержаного ацетатного буферу (K_д СН₃СООН = 1,74 · 10^–5). Також визначають рН цього розчину універсальним індикатором.

 

Дослід №2. Визначення рН буферного розчину при розведенні, додаванні кислот та лугів.

У чотири пробірки містять по 5,0 мл ацетатного буферного розчину. До першої додають 0,5 мл 0,1 н розчину хлоридної кислоти, до другої 0,5 мл 0,1 н розчину натрій гідроксиду, до третьої – 4,0 мл води. Розчин у четвертій пробірці залишають як контрольний. Визначають зміну рН у всіх пробірках за допомогою індикатора.

Результати заносять до таблиці.

 

Розчин / № пробірки
Буферний розчин, мл	5,0	5,0	5,0	5,0
0,1нрозчинHCl, мл	0,5	-	-	-
0,1нрозчинNaOH, мл	-	0,5	-	-
Н2О, мл	-	-	4,0	-
Зміна рН

 

 

Дослід №3. Визначення буферної ємності сироватки крові.

У дві колби для титрування містять по 5,0 мл сироватки крові (рН₀ = 7,36). До першої додають 2 краплі індикатора метилоранжу та титрують 0,1 н розчином HCl, доки колір розчину не зміниться на червоний (рН₁ = 3,1). Буферну ємність за кисло-тою розраховують за формулою:

 

де V _HCl – об’єм кислоти, витрачений на титрування.

До другої колби з 5,0 мл сироватки додають 2 краплі індикатора фенолфталеїну та титрують 0,1 н розчином NaOH, доки колір розчину не зміниться на блідо-роже-вий (рН₂ = 8,2). Буферну ємність сироватки крові за лугом розраховують за форму-лою:

 

Висновок:

 

Рекомендована література

 

1. Балезин С.А., Ерофеев Б.В., Подобаев Н.И. Основы физической и коллоидной химии. – М.: Просвещение, 1978.

2. Біонеорганічна, фізична, колоїдна і біоорганічна хімія. Вибрані лекції. Навч. посібник / Л.О. Гоцуляк, О.О. Мардаш-

ко, С.Г. Єригова. – Одеса: Одес. держ. мед. ун-т, 1999.

3. Евстратова К.И., Купина Н.А., Малахова Е.Е. Физическая и коллоидная химия. – М.: Высшая школа, 1990.

4. Калібабчук В.О., Грищенко Л.І., Галинська В.І. Медична хімія. – К.: Інтермед, 2008.

5. Красовский И.В., Вайль Е.И., Безуглый В.Д. Физическая и коллоидная химия. – К.: Вища школа, 1983.

6. Ленский А.С. Введение в бионеорганическую и биофизическую химию. – М.: Высшая школа, 1989.

7. Мороз А.С., Луцевич Д.Д., Яворська Л.П. Медична хімія. – Вінниця: Нова книга, 2013.

8. Сегеда А.С. Аналітична хімія. Якісний аналіз. – К.: ЦУЛ, 2002.

9. Физическая и коллоидная химия. Под ред. проф. Кабачного В.И. – Харьков: Изд-во НФАУ, 2001.

10. Физическая химия / Под ред. Краснова К.С. – М.: Высшая школа, 1982.

11. Филиппов Ю.В., Попович М.П. Физическая химия. – М.: Моск. ун-т, 1980.

12. Садовничая Л.П., Хухрянский В.Г., Цыганенко А.Я. Биофизическая химия. – К.: Вища школа, 1986.

Практична робота №4

 

Тема: Біогенні s-, р-, d-елементи. Хіміко-аналітичні властивості

 

Мета роботи: сформувати уявлення про біогенні елементи, ознайомитися з хімічними властивостями s -, р -, d -елементів, якісними реакціями, біологічним значенням та засто-суванням хімічних сполук s -, р -, d -елементів в медицині та біологічних дослідженнях.

 

Питання до самостійної підготовки.

 

1. Електронно-графічна будова s -, р -, d -елементів періодичної системи.

2. Особливості кислотно-основних, окисно-відновних і комплексоутворюючих властивостей.

3. Біологічна роль сполук s -, р -, d -елементів.

4. Якісні реакції на іони s -елементів (K⁺, Na⁺, Ca²⁺, Ba²⁺, Sr²⁺, Mg²⁺).

5. Якісні реакції на іони р -елементів (B₄O₇^2–, Al³⁺, CO₃^2–, Sn²⁺, Pb²⁺, NH₄⁺, NO₃^–, As⁵⁺, Bi³⁺, Cl^–, Br^–, J^–).

6. Якісні реакції на іони d -елементів (Cu²⁺, Zn²⁺, Cd²⁺, Hg₂²⁺, Hg²⁺, Mn²⁺, Fe²⁺, Fe³⁺, Co²⁺, Ni²⁺).

7. Сполуки літію, натрію, калію, кальцію, алюмінію, бору, карбону, силіцію, плюмбуму, арсену, бісмуту,

сульфуру, фтору, хлору, брому, йоду, аргентуму, меркурію, цинку, мангану, феруму та кобальту як лі-

карські засоби.

Практичне значення роботи. Аналітичні реакції на катіони та аніони застосовують при якісному аналізі деяких лікарських засобів, продуктів харчування, біологічних розчинів, при індивідуальному виявленні окремих іонів біогенних елементів. Більшість з них чутливі та високоспецифічні, що дозволяє відкрити незначні кількості сполук того чи іншого елемента в досліджуваному матеріалі.