Сучасний наркоз: його компоненти, методи проведення, особливості. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сучасний наркоз: його компоненти, методи проведення, особливості.



Усі хворі до операції одержують премедикацію, що підрозділяється на пряму і непряму. Непряма – включає прийом медикаментів за день чи декілька днів до операції (для досягнення седативного ефекту), застосовують барбітурати, трансквілізатори, аналгетики. Пряма - за 30-45 хвилин до операції уводять внутрішньовенно чи внутрішньом¢язово наркотики, атропін, антигістамінні препарати

Ступінь анестезіологічного ризику виражають в балах, що враховують наступні фактори.

1 Вік хворого до 50 років – 0, 51-59 – 0,5. Похилий – 60-75 – 1, старечий – після 75 – 1,5.

2 Обсяг операції (14) – невеликої (грижосічення) – 1, великий об¢єм операції з екстракорпоральним кровообігом – 4.

3 Характер хірургічної патології (від 0,5 до 2).

Сума балів 1,5-2 – І ст., 2,5-3 – ІІ ст., незначний ризик. 3,5-5 – III ст., 5,5-6,5 балів – IV ст., значний ризик.

Пряму премедикацію здійснюють в операційному залі. З метою зняття негативних ефектів парасимптоматичної нервової системи, зняття спазмів і зменшення секреції вводять атропін (0,5 – 1 мл) 0,1% розчин.

Обов'язкове введення як компонента премедикації – антигістаминних препаратів (димедролу, супрастину), так як виявлено, що при травматизації тканини під час операції, при введенні ряду ліків відбувається викид гістаміну в кров, що приводить до збільшенню АТ, ларинго і бронхоспазму.

Для зменшення кількості анестетика в якості компонента премедикації використовують наркотичні аналгетики, що вводять парантерально (промедол чи омнапол) 2% - 0,1. В останній час використовують препарати із седативним ефектом, нейроплегичним і аналгетичним. Наприклад, реланіум, 2,5% дроперидол у дозі 0,05 – 0,1 мг/кг у сполученні з 0,005% р-м фентаніла 0,0015 мг/кг, седуксен у вигляді 0,5% р-ну.

Інгаляційний наркоз. Використовуються різні газоподібні і пароподібні речовини, що шляхом інгаляції вводяться через дихальні шляхи в організм хворого. Всі інгаляційні анестетики поділяються на рідкі і газоподібні.

5 Ефір для наркозу

6 Фторатан

7 Азеотропна суміш складається з 2-х частин фторотана і 1 частини ефіру

8 Меноксифлюран (пентран).

9 Енфлюран.

10 Ізофлюран.

11 Хлоретил

12 Циклопропан

Апаратура і методи інгаляційного наркозу. Є 4 методи (контури) проведення інгаляційного наркозу.

Відкритий – вдихають анестетик разом з повітрям і видихають в навколишнє середовище.

Напіввідкритий – вдихають анестетик із апарата і видихають в навколишнє середовище.

У випадку напівзакритого і закритого методів хворий вдихає із закритого контуру, а видихає частково в атмосферу і повністю в дихальний контур.

У сучасній анестезіології використовують пластмасові і гумові маски. Для проведення наркозу використовують наркозні апарати, які являються нащадками апарата Boylа зразка 1916 р, який включає в себе балони з NO2 і О2, блок дозиметрів, випаровувач інгаляційних анестетиків, систему шлангів і редукторів. Для проведення штучної вентиляції необхідні: дихальний мішок, з¢єднувальні трубки, клапани, конектори, маска. Є два види дихальних контури – реверсивний, при яких газ, що видихається повертається для повторного дихання; нереверсивний (видихуваний газ цілком видихаються в атмосферу).

Ендотрахеальний інгаляційний наркоз:

- введення газів чи пару анестетиків безпосередньо в трахею з допомогою інтубаційних трубок (чи ендобронхіально). Переваги перед масковим наркозом очевидні: перешкоджає западанню язика при розслабленні жувальної мускулатури;

- знімає небезпеку аспірації при використанні інтубаційної трубки, виключає попадання шлункового вмісту в трахею;

- відкриває можливість застосування міорелаксантів і ІВЛ, сполучення анестезії з релаксантами зменшує потребу в інгаляційній анестезії, тобто зменшує токсичну дію останніх;

- дозволяє довгостроково проводити ІВЛ по закінченню наркозу.

У сучасній анестезіології використовуються внутрішньовенне введення наркозу, звичайно барбітуратами швидкої дії (тіопентал Na – 2,0 – 2,5% р-ну) з наступним введенням міорелаксантів, проведенням ІВЛ масковим способом і інтубацією трахеї. Інтубація трахеї, ларингоскопоз прямої вигнутий.

Міорелаксанти. Деполяризуючі – доза 1-1,5 мг/кг ваги, дія 4-5 хв. Короткої дії 1-2% р-ну (дитилін, лістенон) міорелаксанти не можна швидко вводити, може бути асистолія у зв'язку з різким викидом Ка у кров з фибрилюючих м'язів. У пацієнтів з великими травмами, опіками – введення дитиліна повинно бути строго контрольованим.

Недеполяризируючі – тубокурарин 0,3 – 0,5 мг/кг, починає діяти через 3-5 хв, тривалість 30-45 хв.

Диплацин – павулон (панкураний) 50-85 хв.

Ардуан – новий стероїдний міорелаксант, тривалість дії 45 хв, не має впливу на гемодинаміку, не викликає побічних дій.

Важливе значення для проведення операції має повноцінна міорелаксація. Навіть при глибокому наркозі не досягається достатня релаксація, що утруднює операцію.Антагоністом усіх міорелаксантів є прозерін, що уводять внутрівенно 2,0 0,05% р-ну в сполученні з атропіном.

 

 

22. Реанімація. Поняття. Історія розвитку. Елементи АВС реанімації.

Реаніматологія (від ре — знову, грец., animare — життя, logos — вчення, наука) — наука про відновлення життя.

Гіповентиляція, обструкц1я дихальних шлях1в, зупинка серця е основ-ними причинами кл1шчно1 cMepTi, що потребуе негайно! легенево-серцево'1 та мозково'1 peaHiMaiiii. Elam (1954) у cboix наукових працях дов!в, що кисень, який мютиться у видихнутому noBiTpi, е ц1лком придатним для використання пщ час реан1ма-ци. Safar (1957) дов1в, що вдувания пов1тря в дихальн1 шляхи потерп1лого дае можливкть подати кисень до альвеол i забезпечити його потребу на мЬ н1мальному piBHi. Використання старих методик (пщняття рук угору та на-тискання на грудну кл1тку) дозволяе обм1нювати пов1тря в трахеУ i бронхах, що аж шяк не може забезпечити киснем кору головного мозку. Couwenhowen (1960) вперше описав нову методику зовшшнього масажу серця, яку потр1б-но виконувати таким чином, щоб кров i3 серця перекачати до судии. Велике значения мае описана Zoll (1955) зовшшня деф1бриляц1я серця.

 

Сучасна класиф1кац1я реан!мащ1 за П.Сафаром

I стад1я — елементарна шдтримка життя. Негайна оксигенащя, "правила АБВ". Етапи: А — забезпечення прохщносп дихальних шлях1в; Б — проведения штучно! вентиляцн ле-ген1в; В — шдтримка штучного кровоо61гу.

II стад!я — подальша пщтримка життя. Вщновлення кровооб1гу. Етапи: Г — медикамен-тозна терап1я; Д — електрокардюграф1я; Е — л1кування с}мбриляцп шлуночк1в серця.

III стад1Я — тривала шдтримка життя. Церебральна (мозкова) реашмащя. Етапи: Ж —
ощнка стану хворого; 3 — вщновлення нормального мислення; I — штенсивна терашя.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; просмотров: 250; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.104.87 (0.009 с.)