Д. Гломерулонефрит. Е. Плеврит.

6. До клінічних проявів інфекційно-токсичного шоку не належить:

A. Пониження АТ у середньому на 20-30 мм рт. ст., а у хворих з СН на
40-60 мм рт. ст.

B. Шкіра та видимі слизові оболонки бліді.

C. Тахікардія.
Д. Тахіпное.

Е. Збільшення діурезу.

7. До стандартів діагностики бронхіальної астми не належить:

A. Напад ядухи, сухий кашель.

B. При перкусії коробковий звук, при аускультації сухі, свистячі, тріскучі
хрипи.

C. На ЕКГ Р-риїтопаїе гіпертрофія правого шлуночка.
Д. Інфільтративні зміни в легенях.

Е. Пікова швидкість видиху та об'єм форсованого видиху за 1 с. зменшуються.

8. До Р ₂-агоністів не належить:

A. Сальбутамол (вентолін).

B. Фенетерол (беротек).

C. Сальметерол.
Д. Флютиказон.
Е. Форматерол.

9. До інгаляційних глюкокортикостероїдів не належить:

A. Флютиказон.

B. Будесонід (будекор).

C. Беклометазон (бекотид).
Д. Формотерол.

Е. Триамциналон (азмокорт).

10. До стандартів лікування бронхіальної астми не належить наступний препарат:

A. Зняття нападу ядухи: сальбутамол (вентолін) або фенетерол (беротек) по
1-2 вдихи 3-4 рази на день.

B. У разі відсутності ефекту — преднізолон (60-100 мг в/в).

C. Для профілактики нападів ядухи застосовують пролонговані Р₂-агоністи
сальметерол чи серевент, чи формотерол.

Д. Кращим препаратом для профілактики нападів бронхіальної астми є пре­парат серетид.

Е. Кращим препаратом для профілактики нападів бронхіальної астми є пре­парат теопек.

11. Тактика лікування персистуючої форми бронхіальної астми середньої тяжкості не включає такі препарати:

A. Симптоматична терапія один або два контролюючі засоби (сальбутамол +
будссонід).

B. Високі дози інгаляційних глюкокортикостероїдів (флютиказон, будесонід)
у вигляді монотерапії.

Д. Комбінація інгаляційних глюкокортикостероїдів у низьких дозах з модифі­каторами лейкотрієнів.

C. Р₂-агоністи пролонгованої дії в монотерапії без інгаляційного глюкокорти-
костероїду.

Е. Комбінація інгаляційних глюкокортикостероїдів з ксантинами.

12. До ефективних методів лікування тяжкої персистуючої форми бронхіальної астми не належить такий:

A. Симптоматична терапія + два або більше контролюючих засобів (комбіно-
ваний препарат серетид).

B. При недостатній ефективності симптоматичної терапії у поєднанні з конт-
ролюючими засобами додають модифікатор лейкотрієнів та/або ксантини
пролонгованої дії.

C. При недостатньому клінічному ефекті від призначеної терапії додають
орально глюкокортикостероїди в оптимальній дозі; за умови позитивної ди-
наміки переходять на інгаляційні глюкокортикостероїди у високих дозах.

Д. Пацієнтам з високим рівнем Ь£Е допоміжно призначають ефективний пре­парат рекомбінатських людських антитіл до ^Е (анти ^Е).

Е. У разі неефективності вище вказаних препаратів застосовують цитостатики (метотрексат, циклоспорин А).

13. До факторів ризику фатальної астми не належить такий фактор:

A. Миттєві тяжкі напади задишки в анамнезі.

B. Хронічне застосування Р₂-агоністів та НПЗП на момент нападу.

C. Алергічні реакції на харчові продукти, погоду.
Д. Одна госпіталізація хворого за рік.

Е. Дві і більше госпіталізації хворого за рік.

14. Для стадії декомпенсації астматичного статусу («німа легеня») не характериний наступний симптом:

A. Виражена задишка, ціаноз, відсутність харкотиння, набухання шийних вен.

B. Збереження свідомісті, поява періодів збудження та апатії.

C. Тахікардія (ЧСС — 120/140 за 1 хв), тахіпное (частота дихання — 40-50 за 1 хв).
Д. Артеріальна гіпотензія.

Е. Пікова швидкість та ОФВ1 складає 80% від належних величин.

15. При гіпоксемічній (гіперкапнічній) комі не визначається такий симптом:

A. Втрата свідомості, зниження рефлексів, чутливості.

B. Брадипное, періодичні ритми дихання.

C. ЧСС 180 за 1 хв і більше.

Д. Артеріальна гіпотензія, колапс, шок.

Е. Ра02 < 40 мм рт. ст., Ра02 > 70-80 мм рт. ст