Ієрсинійний реактивний артрит

Алгоритм 6.17. Клінічна діагностика ієрсинійного реактивного артриту

1. Ієрсинійному реактивному артриту передує ентероколіт, який супро­воджується діареєю, болем у правій клубовій ділянці (внаслідок терміналь­ного ілеїту або мезаденіту)

2. Часто (в 63% випадків) постентероколітичний реактивний артрит ви­кликається ієрсинійною інфекцією

3. Клінічна симптоматика артриту виникає через 1-3 тиж. після перенесе­ного ентероколіту, що інколи супроводжується висипками на тулубі, кінцівках, часто в ділянці крупних суглобів, появою вузликової еритеми в ділянці гомілок

4. Початок артриту гострий, температура тіла підвищується до 38-39 °С, уражаються переважно суглоби нижніх кінцівок (рідше зап'ястя, лікті, паль­ці рук)

5. Виникають тендовагініти (в тому числі ахілового сухожилля), бурсити.

6. Можуть з'явитись симптоми захворювання очей (епісклерит, кон'юнк­тивіт, ірит), а також серця (міокардит, перикардит)

7. Захворювання триває біля 4 міс. і в 70% випадків наступає повне вилі­ковування; у 30%) хворих ієрсинійний артрит стає хронічним з ураженням великих і середніх суглобів та виникненням інколи прогресуючого сакро-ілеїту

8. В аналізі крові спостерігається лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної форму­ли крові вліво, збільшується ШОЕ, можливе зменшення гемоглобіну і кіль­кості еритроцитів

9. Неспецифічні реакції на загальний процес позитивні: підвищення рівня а₂-глобулінів, фібрину, серомукоїду, сіалових кислот, з'являється С -ре-активний білок

10. Якщо артрит виникає в терміни 7-14 днів від початку захворювання, то в крові визначаються антитіла до ієрсиніїв, діагностичне значення яких складають титри не нижче 1:160

11. У копрокультурі визначаються титри антитіл до ієрсініїв теж 1:160 і вище

12. Рідина каламутна, жовта, в'язкість низька, кількість лейкоцитів 2-10Ч0⁹/л, нейтрофілів більше 50%», виявляються специфічні антитіла

13. При дослідженні антигенів системи HLA виявляється тип В₂₇

14. Рентгенологічні критерії: формування хрящових кісткових ерозій, частіше в 1-му плюснефаланговому чи крижовоклубових суглобах; розвиток остеопорозу, периоститу та кісткових відростків у місці прикріплення сухо­жилків, фасцій, інколи (20%) виявляють анкілоз хребта в нижньо-грудному чи верхньо-поперековому відділах, або некрайові великі синдесмофіти, що нагадують «ручку глечика»

15. Радіонуклідні сцинтиграфічні критерії: на ранніх стадіях захворюван­ня виявляють ентерити, асиметричний сакроілеїт з накопиченням у цих міс- цях радіоактивного "Те (технецію) _____________________________________________

 

Лікування ієрсинійного реактивного артриту розглянуто в алгоритмі 6.19.

Синдром Рейтера

Визначення. Синдром (хвороба) Рейтера — поєднане запальне захворюван­ня трьох систем: сечостатевих органів (неспецифічний уретропростатит), сугло­бів (реактивний оліго- або моноартрит) та очей (кон'юнктивіт), які виникають одночасно або послідовно.

Етіологія. Розрізняють дві форми синдрому Рейтера: інфекційну ентероколі-тичну (епідемічну), що виникає після спалаху ентероколіту різної природи (ієр-синіозної, дизентерійної, сальмонельозної, шигельозної) та урогенітальну (спо­радичну), коли клінічним проявам передує венеричне захворювання і зараження відбувається статевим шляхом.

Хламідії— це мікроорганізми, що виявляють в епітелії уретри, кон'юнктиви та синовіцитах.

Патогенез. У випадку статевого зараження в сечостатевих органах розвива­ється вогнище запалення, звідки хламідії і розповсюджуються в різні тканини. При цьому виникає аутоалергічна реакція, що сприяє розвитку захворювання.

Класифікація. Виділяють наступні форми синдрому Рейтера:

1. Гостра — тривалість захворювання до 6 міс, безслідно регресує.

2. Рецидивна, що характеризується повторними суглобовими атаками, які виникають спонтанно або у зв'язку із загостренням уретриту чи хламідійною реінфекцією.

3. Первинно-хронічна, яка перебігає без ремісії, клінічні симптоми утриму­ються більше одного року.

Таблиця 6.47

Клінічна класифікація синдрому Рейтера [Асоціація ревматологів України, 2004] [19]