Особливості застосування ААП при «пірует»-тахікардії

1. Використання ААП класу I А, IС і III для купування «пірует»-тахікардії протипоказане у зв'язку з тим, що всі вони в тій чи іншій мірі призводять до подовження інтервалу Q-T, що є фактором ризику виникнення ФІН (!).

2. При вроджених та ідіопатичних синдромах, подовженому інтервалі QT для профілактики виникнення ПТ типу «пірует» призначають великі дози БАБ, проводять видалення лівого зіркового ганглію, а в разі неефективності цих заходів застосовують імплантацію ЕКС (стимуляція з частотою 70-125 за 1 хв) у поєднанні з БАБ чи імплантацію кардіовертера-дефібрилятора.

3. При шлуночковій ПТ початкова доза ААП І В класу лідокаїну повин­на складати 1,5 мг/кг маси тіла (менша доза неефективна). Загальна доза лідо­каїну при повторному введенні не повинна перевищувати 3 мг/кг масти тіла, а підтримуюча доза — 2-3 мг/хв (рідко 1-4 мг/хв). Переконливо доведено, що превентивне введення лідокаїну для запобігання розвитку шлуночкових арит-мій підвищує летальність при IM за механізмом re-entry(î).

4. При неефективності лідокаїну препаратом вибору є новокаїнамід, але його застосування обмежується тим, що він викликає артеріальну гіпотензію. Цей препарат ризиковано вводити при шлуночковій ПТ на тлі подовження ін­тервалу Q-T, оскільки препарат потенціює і може викликати ФШ.

5. Для синдрому подовженого інтервалу Q-T характерне виникнення «пірует»-тахікардії (torsade de pointes). Препаратом першого ряду при цій арит­мії є не лідокаїн, а сульфат магнію (2-2,5 г внутрішньовенно). Ефективним може бути прискорення серцевого ритму за допомогою інфузії ізопротеронолу (від 2 до 20 мг/хв) чи проведення прискорюваної електрокардіостимуляції. Але слід пам'ятати, що прискорення ЧСС у таких пацієнтів є фактором ризику ФШ, тому останні методи не знайшли широкого застосування.

6. Застосування препаратів калію не є серйозним базовим антиаритмічним засобом, за винятком гіпокаліємії. Однак у якості допоміжного засобу ці пре­парати застосовують, особливо у пацієнтів перед кардіоверсією.

 

Алгоритм 2.65. Стандарти методів профілактики рецидивів шлуночкової пароксизмальної тахікардії при дисфункції міокарда з розвитком хронічної серцевої недостатності [13]

Крок 1

Бета-адреноблокатори (метопролол — 100 мг/добу, бісопролол — 5-10 мг/добу, карведилол — 50 мг/добу) в поєднанні з інгібіторами АПФ (еналафрил, еналазид, лізиноприл), чи БРА II, які володіють опосеред­кованою антиаритмічною дією шляхом корекції нейрогуморальних змін

Крок 2

Аміодарон (кордарон, аритміл) — 200-400 мг/добу в поєднанні з інгібіто­рами АПФ або БРА II в оптимальних дозах упродовж місяців і років

Соталол (гілукор) — 80-160 мг/добу в поєднанні з інгібіторами АПФ або сартанами в оптимальних дозах упродовж місяців і років

Крок З

Бретилій в дозі 10-30 мг/кг маси тіла в поєднанні з інгібіторами АПФ або сартанами в оптимальних дозах

Профілактична медикаментозна терапія при поліморфній ШТ

Аміодарон та дронедарон у хворих з злоякісними шлуночковими аритмі-ями (ФШ/ШТ) є препаратом вибору для вторинної профілактики РСС. d, 1 — Соталол необхідно використовувати тільки в тих випадках, коли аміодарон протипоказаний (за ефектівністю він поступається аміодарону).

Поєднане застосування БАБ і аміодарону понижує як антиаритмічну, так і загальну летальність.

При ШТ з «каналопатіями» показане застосування аміодарону.

4. У хворих з подовженим інтервалом Q-T для профілактики виникнення РСС показане застосування БАБ у максимально переносимих дозах, а при їх неефективності — ІКД. При вираженій синусовій брадикардії з розвитком брадизалежних аритмій і синкопальних станів показана імплантація ЕКС (у поєднанні з застосуванням БАБ). Таким пацієнтам необхідно обмежувати фі­зичні навантаження.