Показано застосування комбінації аспірину в малих дозах і клопідогрелю (плагрил).

3. БАБ при гострому ІМ знижують розвиток ускладнень, летальність,
ризик розривів серця, раптової зупинки кровообігу. Найбільший ефект БАБ
спостерігається при розповсюдженому ІМ у віці старше 65 років. Але в остан­ні роки при гострому ІМ рекомендується надавати перевагу реваскуляризації серця, а БАБ призначаються для антиангінальної, антиадренергічної та анти-фібриляторної дії. При гострому ІМ вони зменшують летальність, РСС. У хво­рих на ІМ з дисфункцією ЛШ БАБ комбінують з інгібіторами АПФ і нітрата­ми. За даними Національного регістра США використання БАБ у хворих, які отримували тканинний активатор плазміногену, знижує розвиток геморагіч­них інсультів. Не слід призначати БАБ з внутрішньою симпатоміметичною ак­тивністю, оскільки ефективність їх не доведено.

4. Нітрогліцерин в інфузіях при гострому ІМ не зменшує летальність, і його вводять тільки при рецидивуючому больовому синдромі та гострій лівошлу-ночковій недостатності.

5. АК при ІМ з дисфункцією серця не призначають за невеликим винят­ком, коли хворі не переносять БАБ. Після прийому короткодіючого ніфедипіну можливий летальний наслідок.

6. Застосування інгібіторів АПФ при гострому ІМ — це нововведення в те­рапії, спрямоване на попередження розвитку гострого ремоделювання серця, їх призначають через 2 доби від початку розвитку ІМ. Під їх впливом зменшу­ється летальність і розвиток злоякісних шлуночкових порушень ритму серця. Найбільш доцільно їх застосовувати при лівошлуночковій недостатності II—III ФК (за Кілліпом), ЧСС більше 100 за 1 хв, передній локалізації ІМ та ХСН. При непереносимості інгібіторів АПФ їх можна заміняти блокаторами рецепторів ангіотензину II.

7. При гострому ІМ з дисфункцією ЛШ і СН допоміжне застосування се­лективного блокатора рецепторів альдостерона епленона в дозі 25-50 мг/добу на тлі стандартної терапії знижувало загальну смертність, смертність від ССЗ і частоту госпіталізацій [EPHESUS, 2003].

8. Результати мета-анлізу 11 досліджень (2646 хворих) при гострому ІМ по­казують, що застосування глюкокортикостероїдів може знижувати смертність; в жодному дослідженні не було переконливих доказів, що глюкокортикостеро-їди негативно впливають на перебіг гострого ІМ.

9. У РКД MAGIC солі магнію при гострому ІМ були неефективними в зниженні летальності, проте їх слід вводити при ШПТ на фоні подовження інтервалу QT.

10. Суперечливі результати РКД не дозволяють рекомендувати глюкозо-інсулін-калієву суміш у перші 48 год гострого ІМ за винятком хворих на ІМ у поєднанні з цукровим діабетом.

 

Лікування ІМ в гострому періоді наведено в алгоритмі 2.12.

Алгоритм 2.12. Стандарти надання невідкладної допомоги при інфаркті міокарда в гострій стадії в стаціонарних умовах [13]

Крок 1

Купування больового синдрому та оксигенотерапія

1. Нейролептаналгезія: фентаніл по 2 мл 0,005% розчину (0,1 мг) + дро-перідол по 2 мл 0,25% розчину (5 мг) в/в, в/м

2. Промедол по 1-2 мл 1% розчину (10-20 мг) в/в, в/м

3. Морфін по 0,2-0,4 мл 1% розчину (2-4 мг) + атропін 0,5-1 мл 1% роз­чину (0,5-1 мг) в/в, в/м з повторним введенням таких болюсів через 5-15 хв (високі дози морфіну викликають гіпотонію, пригнічення дихання, блюво­ту, особливо у хворих похилого віку; при поєднанні морфіна з нітрогліцери­ном збільшується ризик смерті) [29]. Морфін володіє власною антиішеміч-ною дією, викликає дилатацію вен, понижує переднавантаження та зменшує потребу міокарда в кисні

4. Трамал по 1-2 мл (50-100 мг) в/в, в/м

5. Фортрал (пентазоцин) по 1-2 мл 3% розчину (30-60 мг) в/в, в/м

При відсутності протипоказань призначають БАБ пропранолол по 1-5 мг в/в чи метопролол по 5-15 мг в/в, а потім по 150 мг/добу

 

Крок 2

Відновлення магістрального коронарного кровотоку за допомогою одного із тромболітиків

Стрептокіназа (стрептаза, кабікіназа, фармакіназа, авелізин) по 1-1,5 млн ОД в/в

Стрептодеказа по 3 млн ОД в/в

3. Актилізе (по 15 мг болюсно, потім по 50 мг за 0,5 год, 35 мг за 1 год) в/в