Справи про визнання спадщини відумерлою.

В деяких випадках може виникнути питання про те, що майно, яке залишилось після смерті особи, не може перейти до інших осіб у загальному порядку спадкування (відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмова від її прийняття). Така спадщина може бути визнана відумерлою (ст. 1277 ЦК).
Предметом судової діяльності є визначення підстав для визнання спадщини відумерлою. Процесуальний порядок розгляду та вирішення визначається ст. 1277 ЦК та ст.ст. 274-278 ЦПК.
Право на звернення орган місцевого самоврядування, який претендує на передачу у комунальну власність відумерлої спадщини.
Заява подається до суду за місцем відкриття спадщини, яким визнається згідно із ст. 1221 ЦК останнє місце проживання спадкодавця. А якщо воно невідоме, то ним визнається місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.
У заяві повинно бути наведено відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.
Якщо заява подана до закінчення річного строку з дня відкриття спадщини, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, що не перешкоджає повторному зверненню до суду після усунення цієї обставини.
Після прийняття заяви суддя повинен повідомити нотаріальні органи за місцем відкриття спадщини про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадщини у порядку ст. 1283 ЦК до вирішення справи по суті та вступу рішення суду у законну силу.
Розгляд та вирішення справи. Відповідно до ст. 277 ЦПК справа розглядається у судовому засіданні з обов’язковою участю заявника та з обов’язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення. Так, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.
З моменту вступу рішення у законну силу спадщина переходить до територіальної громади. З цього часу до територіальної громади переходять обов’язки перед кредиторами, щодо відшкодування завданої спадкодавцем майнової та моральної шкоди, заявлені у порядку ст. 1231 ЦК.

 

85.Справи про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Акти цивільного законодавства визначають серед особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, право на медичну допомогу (ст. 284), роблячи щодо надання психіатричної допомоги відсилку до інших актів законодавства. Надання фізичній особі цього виду медичної допомоги здійснюється з дотриманням Закону України “Про психіатричну допомогу” (далі у цьому параграфі – Закон).
Специфіка надання особі психіатричної допомоги полягає у тому, що такі захворювання (психічні розлади) можуть виключати можливість особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тому в окремих випадках таке лікування може мати неправомірний характер, порушувати вимоги законодавства, посягати на суб’єктивні права особи, якій надається психіатрична допомога.
У судовому порядку вирішуються питання про проведення психіатричного огляду у примусовому порядку (ч. 7 ст. 11 Закону), про надання амбулаторної психіатричної допомоги особі без її усвідомленої згоди або згоди її законного представника у випадках, коли наявні відомості дають підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги (ч. 2 ст. 12 Закону), про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку понад 6 місяців (ч. 5 ст. 12 Закону), про відмову в продовженні надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку (ч. 7 ст. 12 Закону), про госпіталізацію особи (ч. 1 ст. 16 Закону), про продовження госпіталізації в примусовому порядку понад 6 місяців (ст. 17 Закону), про відмову в продовженні госпіталізації особи у примусовому порядку (ч. 3 ст. 18 Закону).
Процесуальний порядок розгляду та вирішення справ цієї категорії судом визначаються ст.ст. 279-282 ЦПК, Законом України “Про психіатричну допомогу”.
Право на звернення. З вимогою до суду про проведення примусового психіатричного огляду, надання амбулаторної допомоги у примусовому порядку наділений лікар-психіатр. Інші особи не мають права звернутися до суду. Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що мають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який, має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Лікар-психіатр має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття відповідного рішення.
Тобто, виключним правом на звернення до суду наділений лікар-психіатр, а інші особи можуть клопотати перед ним про звернення до суду. Це пояснюється виключністю професійної діяльності медичного працівника.
У разі необхідності продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізації особи понад 6 місяців до суду звертається лікар-психіатр (при госпіталізації – представник психіатричного закладу) (ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 17 Закону).
Клопотання про припинення надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (госпіталізації особи) може направлятися до суду особою, якій надається ця особа, або її законним представником (ч. 8 ст. 12, ч. 4 ст. 17 Закону).
Строки для звернення до суду визначені законом і обчислюється місяцями, днями, годинами. Для обчислення цих строків використовуються загальні правила, які встановлені для цивільних процесуальних строків. Хоча ці строки, визначені законом, наділені ознаками саме службових строків, а не цивільних процесуальних. Оскільки суд, як правило, зобов’язаний розглянути подану з порушенням встановленого законом строку заяву. При розгляді такої заяви суд повинен з’ясувати причини пропуску строку і при наявності може постановити окрему ухвалу або звернутися до правоохоронних органів для належного реагування на такі порушення.
У випадках, коли відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.
Заява фізичної особи або її законного представника про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку або її продовження, госпіталізацію у примусовому порядку, її продовження (ст. 280 ЦПК).
Формою звернення у всіх названих справах є заява. Як випливає із змісту ст. 119, 280 ЦПК, заява повинна містити у собі назву суду, до якого вона звернена; точну назву заявника і заінтересованих осіб (лікаря-психіатра, психіатричного закладу, особи, якій надається психіатрична допомога, законного представника цієї особи); зміст клопотання, яке ставиться перед судом; виклад обставин, якими зумовлена необхідність звернення до суду; обґрунтування необхідності вчинення тої чи іншої дії, що стосується надання особі психіатричної допомоги; підпис заявника або його представника.
До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали (ч. 7 ст. 11, ч. 3, 5, 8 ст. 12, ч. 2 ст. 16, ч. 2, 4 ст. 17 Закону, ст. 280 ЦПК).
У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку мають бути наведені обставини і докази, на яких ґрунтуються ці вимоги (ст. 280 ЦПК).
Підсудність. Правові норми про підсудність носять виключний характер, який зумовлюється місцем перебування особи, якій надається психіатрична допомога незалежно від того, хто є заявником.
Питання про надання особі амбулаторної допомоги в примусовому порядку та необхідність її продовження вирішується судом за місцем проживання особи (ч. 5 ст. 12 Закону). Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи та про необхідність її продовження направляється до суду за місцем знаходження психіатричного закладу (ч. 1 ст. 17 Закону).
Окрім цього ст. 279 ЦПК визначені правила підсудності щодо інших випадків. Так, заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцепроживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку - до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу.
Розгляд справи. Справи розглядаються судом колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Законом також визначається необхідність дотримання лікарської та професійної (службової) таємниці, що стосується надання особам психіатричної допомоги. Так, медичні працівники, інші фахівці та особи, яким у зв’язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов’язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також відомості про стан психічного здоров’я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості (ст. 6 Закону). Тому справи, що стосуються цієї категорії справ повинні вирішуватися у закритому судовому засіданні, про що суд постановляє ухвалу.
Заява про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку розглядається у триденний строк (ч. 1 ст. 22 Закону), про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку розглядається судом протягом 24 годин (ст. 22 Закону), про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, заяви представників психіатричних закладів про продовження госпіталізації в примусовому порядку у десятиденний строк. Ці строки обчислюються з дня надходження заяви до суду (ст. 281 ЦПК).
Особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях при вирішенні питань, пов’язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеження у зв’язку з цим їх прав (ст. 25 Закону). Судові справи щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядаються у присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй такої допомоги. Участь при розгляді цих справ прокурора, лікаря-психіатра чи представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника осіб, щодо яких розглядаються питання, пов’язані з наданням їм психіатричної допомоги, є обов’язковою (ст. 22 Закону, ст. 281 ЦПК).
Судове рішення. За результатами розгляду справ, які стосуються надання особі психіатричної допомоги, суд ухвалює рішення. В залежності від категорії справи до судового рішення встановлюються додаткові вимоги. Наприклад, при винесенні рішення про відмову у продовженні надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, госпіталізації особи, продовженні госпіталізації, при ухваленні рішення про задоволення заяви про відмову у продовженні надання амбулаторної психіатричної допомоги, а також госпіталізації особи, суд повинен зобов’язати психіатричний заклад провести виписку цієї особи.
Особи, які страждають на психічні розлади, та їх законні представники звільняються від судових витрат, пов’язаних з розглядом питань щодо захисту прав і законних інтересів особи при наданні психіатричної допомоги (ст. 32 Закону). Також їм належить право на безоплатну юридичну допомогу з питань, пов’язаних з наданням такої допомоги, яка вступила в силу з 1 січня 2001 року (ст. 25, п. 1 розділу YI Закону), хоча конкретного механізму застосування цієї норми немає.

 

86.Справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я (ст. 53), Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (ст. 28) передбачається можливість госпіталізації та лікування осіб, які хворі на небезпечні інфекційні хвороби, при чому у випадках та у порядку, встановленими законами, може проводитися госпіталізація та лікування у примусовому порядку. До таких хвороб відноситься й захворювання на туберкульоз.
Оздоровлення хворих на туберкульоз проводиться у спеціалізованих протитуберкульозних санаторіях безоплатно (ст. 25 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”), Лікування хворих на туберкульоз здійснюється під обов’язковим медичним контролем із дотриманням встановлених стандартів лікування. Лікування та медичний (диспансерний) нагляд за всіма хворими на туберкульоз, інфікованими мікобактеріями туберкульозу та особами, які були в контакті з хворими на заразні форми туберкульозу, здійснюється спеціалізованими протитуберкульозними закладами (ст. 12 Закону України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”).
Відповідно до ст. 12 Закону України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” хворі на заразні форми туберкульозу, в тому числі соціально дезадаптовані, із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, які ухиляються від лікування і становлять загрозу розповсюдження хвороби серед населення, за рішенням суду підлягають обов’язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади.
Предметом судової діяльності є визначення підстав для примусового поміщення хворого до протитуберкульозного закладу. Процесуальний порядок розгляду та вирішення справи визначається ст.ст. 283-286 ЦПК.
Право на звернення. Заявником у даній категорії справ є представник протитуберкульозного закладу, повноваження якого повинні бути оформлені за загальними правилами про процесуальне представництво.
Заява повинна містити, крім положень, встановлених ст. 119 ЦПК, встановлені законом підстави для такої госпіталізації (наявність заразної форми туберкульозу, відмова хворого від госпіталізації, ухилення від лікування тощо). До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування.
Відповідно до ст. 284 ЦПК така заява подається до суду протягом 24-х годин з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу. Однак це не означає, що заява подана з порушенням встановленого строку підлягає залишенню без розгляду. Суд може вказати на це в окремій ухвалі, постановленій у справі.
Заява подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (лікувальними закладами, слідчими ізоляторами, установами виконання покарань та ін.) (ст. 283 ЦПК, ст. 12 Закону України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”).
Розгляд справи здійснюється колегіально у складі професійного судді та двох народних засідателів. За клопотанням особи, щодо якої ставиться питання про госпіталізацію, для забезпечення таємниці про стан її здоров’я, гарантовану ст. 286 ЦК, суд у нарадчій кімнаті може постановити ухвалу про закритий судовий розгляд.
Справа розглядається судом у строк не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі за обов’язковою участю представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, представника особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію, є обов’язковою. Сама особа, щодо якої ставиться питання про її примусову госпіталізацію, відповідно до ст. 285 ЦПК може брати участь у судовому засіданні крім випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби.
Судове рішення. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву. Рішення про задоволення заяви є підставою для обов’язкової госпіталізації або подальшого лікування особи в протитуберкульозному закладі на встановлений законом строк.

 

87.Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб.

Банківська таємниця відповідно до ст. 30 Закону України “Про інформацію” відноситься до інформації з обмеженим доступом і є конфіденційною інформацією. Під нею розуміється інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту (ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність”). Її правова охорона закріплюється також Законом України “Про Національний банк України”, ЦК (ст. 1076) та іншими актами цивільного законодавства.
В окремих випадках така інформація може бути розголошена (банківська таємниця розкрита). Ця діяльність не потребувала судового розпорядження банку і лише із набранням чинності новим ЦПК потребує звернення до суду.
Предметом судової діяльності є визначення наявності підстав та законності звернення того чи іншого суб’єкта з клопотанням про надання уповноваження банку щодо розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справи судом визначений ст.ст. 287-290 ЦПК, ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.
Правом на звернення до суду наділені орган чи особа, які заінтересовані в отриманні інформації, яка містить банківську таємницю. Лише особистої заінтересованості в отриманні такої інформації недостатньо, необхідним є наділення такого органу (особи) правом на отримання такої інформації. Ними, наприклад, відповідно до ст. 62 Закону України “Про банки і банківську діяльність” є органи прокуратури (ст. 20 Закону України “Про прокуратуру”), Служби безпеки (ст. 25 Закону України “Про Службу безпеки України”), Міністерства внутрішніх справ (ст. 11 Закону України “Про міліцію”), Антимонопольного комітету (ст. 221 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”), органи Державної податкової служби (ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”), Державної контрольно-ревізійної служби (ст. 10 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”) спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (ст. 5 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”), органи державної виконавчої служби, інші органів, визначені законом. Тому сторонами виступає заявник – цей уповноважений орган (особа), а також заінтересовані особи, якими є банки і інші фінансово-кредитні установи, які є носіями банківської таємниці, а також фізичні чи юридичні особи – володільці рахунків.
Заява подається до суду за місцем знаходження банку, що обслуговує фізичну чи юридичну особу, який володіє такою інформацією, яка є банківською таємницею. Подається заява у формі та зі змістом, визначеними ст.ст. 119, 288 ЦПК. У ній повинно бути зазначено: найменування суду, до якого подається заява; ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.
Розгляд справи відбувається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадку, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, - тільки з повідомленням заявника. Якщо суд не визнав явку осіб, які беруть участь у справі, обов’язковою, їхня неявка не перешкоджає розгляді справи. Справа відповідно до ст. 289 ЦПК розглядається у закритому судовому засіданні.
Судове рішення (ст. 290 ЦПК). У рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи зазначаються: ім’я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника одержувача, коли інформація надається представникові; ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.
Рішення суду про розголошення банківської таємниці підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація.
Рішення суду у справі може бути оскаржене в апеляційному порядку, однак цей порядок має свої особливості. Правом на апеляційне оскарження наділені особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник. Це право може бути реалізоване протягом п’яти днів з дня ухвалення рішення, при цьому оскарження рішення не зупиняє його виконання (ст. 290 ЦПК).

88.Вплив Европейської конвенції з прав людини та основних свобод на судову систему України.

89.Скасування судового наказу. Апеляційне оскарження ухвали суду в рамках наказного провадження.

90.Інстанційність і спеціалізація судів судової системи України