Заходи захисту від радіоактивного забруднення

Радіаційний небезпечний об’єкт (РНО) – об’єкт, на якому зберігають, переробляють, використовують або транспортують радіоактивні речовини (РР), при аварії на якому або його руйнуванні може статися опромінення іонізуючим випромінюванням або радіоактивне забруднення людей, сільськогосподарських тварин і рослин, суб’єктів господарської діяльності, а також довкілля.

До РНО належать:

- атомні електростанції та дослідницькі реактори;

- сховища відпрацьованого ядерного палива;

- підприємства з видобутку та переробки уранової руди;

- підприємства, що використовують джерела іонізуючого випромінювання та радіаційно-небезпечні технології.

Внаслідок того, що напрямок вітру в момент аварії передбачити неможливо, планування виконується по кругових зонах (рис. 3.6).

 

 

 

Рисунок 3.6 – Графічне відображення зон планування і проведення заходів по захисту населення при аваріях на АЕС

Зона №1 – зона загальної випереджальної евакуації населення, яка повинна проводитися при виникненні початкової фази аварії на реакторах типу РБМК та ВВЕР, особливо на реакторах РБМК першого покоління. Зона являє собою коло з радіусом, що залежить від типу та потужності реактора (дивись таблицю 3.2).

 

Таблиця 3.2 ‑ Радіуси зони евакуації №1

Тип реактора	Радіус (км)
ВВЕР-1000, БН-350, БН-600 ВВЕР-440 (проект 230) РБМК-1000 (1п) РБМК-1000 (С)	10 (15)

 

Примітка: 1п – реактори першого покоління; С – серійні реактори.

 

 

Зона №2 – зона загальної екстреної евакуації населення. Вона включає в себе зону №1 і являє собою коло з мінімальним радіусом, який дорівнює радіусу зони №1, та із максимальним радіусом 30 км. Критерій оцінки – не перевищення дози на все тіло та щитовидну залозу за час евакуації. При плануванні приймається максимальний радіус зони №2 – 30 км.

Зона №3 – зона планування різних заходів захисту населення. Являє собою коло з радіусом більш ніж 30 км. В зоні №3 прогнозується максимально можлива глибина розповсюдження забрудненого повітря згідно з характером аварії і метеоумовами.

Зони проведення заходів із захисту №1, 2, 3, залежно від значення кута розвороту вітру α_в, можуть мати конфігурацію сектора, півкола або в окремих випадках – кола. За статистикою характеру метеоумов, найбільш вірогідною є конфігурація зон у вигляді сектора колових зон планування з кутом (дивись таблицю 3.3). При цьому φ₁ – кут сектора виконання заходів із захисту в зоні №1 за наявності початкової стадії аварії, φ₂ – кут сектора виконання заходів із захисту в зонах №1, 2, 3 за відсутності початкової стадії аварії.

Сектор №1 включає зону імовірного розповсюдження забрудненого повітря та враховує найбільш вірогідні величини флуктуації повітря. В цьому секторі заходи із захисту виконуються обов’язково.

 

Таблиця 3.3 ‑ Значення кута сектора зон проведення заходів із захисту (зон ЗЗ) φ (град) залежно від кута розвороту повітря α_п

αп, град	Зони ЗЗ	< 45	45–90	91–135	136–180	> 180
φ1	№1
φ2	№1, №2, №3

 

Сектор №2 враховує максимально можливі величини флуктуації повітря; він визначається дотичними до кола зони №1, які проводяться паралельно векторам сектора №1. В даному секторі заходи із захисту населення виконуються у міру потреби.

Виконуються наступні заходи: укриття населення в колективних засобах захисту, евакуація та проведення йодної профілактики (прийом препаратів стабільного йоду у вигляді таблеток або розчину йодного настою для захисту щитовидної залози від ураження радіоактивним йодом).

Якщо прогнозовані дозовані навантаження населення за певний термін не перевищують рівня А, то немає потреби вживати вказаних заходів щодо захисту. У випадках, коли прогнозовані показники перевищують рівень А, але не досягають рівня Б, заходи щодо захисту вживають залежно від можливостей та обстановки. При прогнозуванні навантажень, що дорівнюють або перевищують рівень Б, – вказаних заходів щодо захисту вживають обов’язково (дивись таблицю 3.4).

 

 

Таблиця 3.4 ‑ Критерії для прийняття рішення по заходах захисту на ранній фазі розвитку аварії на АЕС

Захисні заходи	Дозовані критерії (доза, яка прогнозується за перші 10 діб), мЗв (рад)
на все тіло	на окремі органі
рівень А	рівень Б	рівень А	рівень Б
Укриття	5 (0,5)	50 (5)	50 (5)	500 (50)
Йодна профілактика: - дорослі - діти			250 (25) 100 (10)	2500 (250) 1000 (100)
Евакуація	50 (5)	500 (50)	500 (50)	5000 (500)

 

Визначення розмірів і положення зон проведення планових заходів із захисту населення виконується за фактичними даними радіаційної обстановки. Критерієм є місячна (річна) ефективна доза (D_ЕФ):

- зона тимчасового відселення – D_ЕФ від 10 до 30 мЗв за місяць;

- зона радіаційного контролю (ЗРК) – D_ЕФ від 1 до 5 мЗв за рік;

- зона обмеженого проживання (ЗОП) – D_ЕФ від 5 до 20 мЗв за рік;

- зона відселення (ЗВ) – D_ЕФ від 20 до 50 мЗв за рік;

- зона відчуження (ЗВід.) – D_ЕФ більше 50 мЗв за рік.

Тривалість забруднення території залежить від типу РН (періоду його напіврозпаду – Т½)., які забруднюють дану територію і визначається за формулою: Тдз=5 Т½ (Тдз=10 Т½).

Специфіка проведення основних заходів для захисту населення і територій на ранній фазі аварії:

1. Евакуація населення. Екстрена евакуація з 30-кілометрової зони, що є найбільш ефективним способом захисту населення в умовах радіоактивного забруднення, повинна проводитися, як правило, до підходу радіоактивної хмари або, як виключення, відразу ж після її остаточного осідання на місцевості (формування зони забруднення). До початку евакуації населення повинно бути укрите у засобах колективного захисту (ЗКЗ) і приміщеннях, які було герметизовано, має бути проведена йодна профілактика.

Евакуація здійснюється у два етапи: на першому – населення транспортом, який опинився в зоні забруднення, доставляється до межі зони, на другому – на посту спецобробки пересаджується на незабруднений радіоактивними речовинами транспорт і доставляється в місця розселення.

На межі зони забруднення організовується проміжний пункт евакуації, на якому здійснюється реєстрація евакуйованих, дозиметричний контроль і санітарна обробка населення. Одяг, взуття та особисті речі дезактивуються.

Санітарна обробка населення полягає у змиванні з тіла гарячою водою з милом (бажано душем) радіоактивного пилу; дезактивація – у механічному очищенні одягу і взуття від радіоактивного пилу та аерозолів (шляхом витрушування, вибивання, відмивання і т.п.). Для заміни речей, які не вдається очистити, може створюватися запас обмінного одягу і взуття. Транспорт, який опинився у зоні радіоактивного забруднення, за межі зони не випускається і використовується для проведення робіт у її середині. Як тільки наведена радіоактивність у кабінах машин перевищує допустимі значення, їх відправляють на пункти збору забрудненого автотранспорту («могильники»), де вони будуть зберігатися доти, поки в результаті спаду рівня активності радіації не з’явиться можливість вивезти їх на переплавку.

2. Укриття населення у ЗКЗ. В умовах неможливості евакуації населення до початку радіоактивного забруднення воно повинно бути укрите у сховищах. За відсутності ЗКЗ для укриття населення використовують герметизовані житлові і виробничі приміщення.

При укритті населення у ЗКЗ, враховуючи високу проникну здатність радіоактивних газів і аерозолів через фільтри споруд, до моменту підходу радіоактивної хмари сховища переводяться в режим повної ізоляції, герметизуються, для чого в них закриваються двері, заслінки проточних і витяжних коробів. Крім того, у герметизованих приміщеннях присутні одягають ЗІЗ органів дихання. Такий режим продовжується до завершення осідання радіоактивного пилу та аерозолів (при одиничному викиді – кілька годин).

3. Екстрені заходи медичного захисту. До підходу радіоактивної хмари, або, як виключення, з початком радіоактивного забруднення в обов’язковому порядку проводиться йодна профілактика населення та особового складу формувань.

При аваріях на АЕС проводять локалізацію і ліквідацію радіоактивного забруднення.

Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромінювання.

Основними принципами забезпечення радіаційної безпеки є:

1) зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);

2) скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

3) збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

4) екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю та урану, можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів – просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, звичайно, еквівалентна товща екрана значно збільшується. Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, виготовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання є невеликий. Звичайно як екрани для захисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пластмасу, алюміній.