Розділ 3. Радіаційний, хімічний та

БІОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ………………………………….…...54

3.1. Сутність та основні показники радіоактивності…..54

3.1.1. Сутність радіоактивності та ядерні реакції………….…………..54

3.1.2. Основні показники радіоактивності…………..…………………58

3.2. ОСОБЛИВОСТІ ТА ТЕХНОЛОГІЇ ВИКОРИСТАННЯ

ВНУТРІШНЬОЯДЕРНОЇ ЕНЕРГІЇ………………………..…………....63

Загальна характеристика та вражаючі

фактори ядерної зброї…………………………………………....63

3.2.2. Будова ядерного реактора…………………….……………….....66

3.2.3. Класифікація ядерних енергетичних установок………….…….69

Біологічний вплив іонізуючого випромінювання.

Заходи захисту від радіоактивного забруднення…..72

3.3.1. Вплив іонізуючого випромінювання на живі організми……....72

3.3.2. Заходи захисту від радіоактивного забруднення……..………..75

3.4. Визначення дії НЕБЕЗПЕЧНИХ хімічних речовин.

Маркування небезпечних вантажів…………….…….…...80

3.4.1. Основні визначення дії отруйних хімічних речовин……..…....80

3.4.2. Сигнальні кольори та знаки безпеки………….……………..….81

3.4.3. Розпізнавальне фарбування трубопроводів….…………….…..84

3.4.4. Маркування небезпечних вантажів……………………………..85

3.5. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА

ЗАПАЛЮВАЛЬНИХ РЕЧОВИН…………………….………….…….90

3.5.1. Характеристика запалювальної зброї…………………….…....90

3.5.2. Характеристика запалювальних речовин…………………...…90

3.6. ЗАСОБИ ТА СПОСОБИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ

ПІДРОЗДІЛІВ, ТЕХНІКИ, СПОРЯДЖЕННЯ……….……………….92

Ціль та види спеціальної обробки,

її організація та проведення……………………………………..92

Речовини та розчини, які використовуються для

спеціальної обробки………………………………………………94

Контрольні питання до розділу 3………………………………………………97

 

Література…………………………….……………………………………..98

Додаток А. Довідковий матеріал до розділу 2……………………….…….....99

Предметний покажчик…………………………………………………………101

 

Вступ

 

Організація безпеки і захисту населення України, об'єктів економіки і національного надбання держави повинна розглядатися як невід'ємна частина державного будівництва, як найважливіша функція центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів влади. Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо у загальнодержавному масштабі не буде вирішене завдання захисту населення, об'єктів економіки і національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Сучасна вибухова техніка, як і техніка взагалі, увібрала в себе багатовіковий досвід, творчі пошуки, плоди напруженої праці і таланту народних умільців, винахідників, техніків, інженерів, учених, зусиллями яких постійно узагальнюється, удосконалюється і послідовно збагачується спадщина виробничого, технічного і наукового досвіду багатьох мільйонів людей. Першою вибуховою речовиною (ВР), яку винайшла людина, був чорний димний порох. Час відкриття й імена винахідників залишилися невідомими. У давні часи порох знали в Китаї й Індії, звідки його запозичили араби. Як метальний засіб порох став відомий з XIII ст. У XV ст. порох почали застосовувати в мінно-підривній справі для руйнування укріплень супротивника: при облозі Будапешта (Угорщина) в 1489 р. і Казані (Росія) в 1552 р.

Уперше в світі для господарських цілей порох було використано у 1548 р. Про розчищенні фарватеру р. Німан. Історія застосування ВР у гірничий справі почалася в Словаччині на руднику Банска-Штявниця під час проходження штольні в 1627 р., а до кінця XVII ст. підривні роботи в гірничий промисловості застосовувалися майже у всіх країнах Європи. Але оскільки ефективність підривних робіт була невелика, людина працювала над створенням більш потужних ВР. У роки бурхливого розвитку хімії, наприкінці XVIII і на початку XIX ст., були отримані перші нові більш ефективні ВР: нітробензол у 1834 р., нітронафталін у 1836 р., піроксилін у 1846 р.

Розвитку техніки підривання і засобів ініціювання ВР присвячений розділ 1 навчального посібника. Особлива увага приділена питанням охорони праці при поводженні з ВР.

Однією із найважливіших складових бойової готовності підрозділів і частин є рівень, навичок і умінь офіцерського і особового складу діяти на місцевості, враховувати її властивості і ефективно застосувати на ній підрозділи, бойову техніку і озброєння. Тому знання місцевості і врахування її властивостей є одним із суттєвих чинників, який визначає успіх в бою. Крім того, планування бойових дій, оцінка найбільш важливих елементів тактичної обстановки не можуть бути виконані без використання топографічних карт.

У зв’язку з цим уміння читати карту, знати і оцінювати місцевість, використовувати її властивості для стрімкого, раптового маневру і досягнення успіху в бою в найкоротший термін та за найменших втрат є одним із показників підготовки офіцерського складу. Саме на вирішення цих завдань і направлена військова топографія.

Історія війн та воєнних конфліктів свідчить, що уміння орієнтуватися на місцевості за картою та без неї, уміння командирів використовувати для вивчення та оцінки місцевості топографічні карти та аерофотознімки, враховувати тактичні особливості місцевості, готувати необхідні дані для проведення тактичних розрахунків і ведення вогню по цілях противника – це та основа, на яку спирається польова виучка військ.

Досвід Другої світової війни, війн в Афганістані, Перський затоці, Югославії, Чечні, Іраку та інших гарячих точках свідчить про те, що там де командири ретельно вивчають місцевість, враховують її тактичні властивості, приймають правильні рішення, там менше втрат особового складу, озброєння і військової техніки, там меншими зусиллями досягається перемога.

Таким чином навички, в першу чергу, командного складу діяти на місцевості в складних умовах обстановки, як правило, постають важливим чинником досягнення успіху в бою. Основам топографічної підготовки присвячений розділ 2 навчального посібника.

Сучасні темпи науково-технічного прогресу характеризуються не лише позитивними, а й негативними процесами. Високий індустріальний розвиток сучасного суспільства породжує негативні проявлення, які пов'язуванні з аварійністю виробництва і його небезпекою. Особливо небезпечні для усього живого і навколишнього середовища аварії на підприємствах хімічної промисловості (хімічно небезпечні об’єкти – ХНО) та на об'єктах атомної енергетики (радіаційно небезпечні об’єкти – РНО). Так наслідки аварії Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року носять глобальний характер і привели до забруднення радіаційними речовинами величезних територій в Україні, Білорусії та Росії. В результаті аварії на хімічному заводі в м. Бхопалі (Індія) у 1984 році відбувся викид у навколишнє середовище біля 43 т. отруйних речовини, що привело до утворення зараженої зони площею біля 300 км², при цьому загинуло 3130 чоловік, а 300 тис. людей хворіє в наслідок отруєння.

Як у великомасштабних, так і у мілко масштабних воєнних конфліктах сучасності США застосовували найсучасніші засоби ураження. Так у війні у Кореї використовувалась напалмова запальна зброя, у війні у В’єтнам – хімічна зброя, у Югославії – графітові та уранові бомби. Таким чином можливість використовування у майбутніх воєнних конфліктах зброї масового ураження не виключається.