Особливості відповідальності державних службовців 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості відповідальності державних службовців



Поряд із заохоченнями законодавство передбачає в міру необхідності застосування юридичної відповідальності державних службовців, а саме: дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної.

Відповідальність державних службовців настає за порушення законності та службової дисципліни, невиконання або неналежне виконання ними посадових обов’язків. Вона полягає в застосуванні до державних службовців тих чи інших покарань, стягнень, передбачених законодавством, за винне здійснення ними правопорушень, тобто за провини та дії, що юридично визнані протиправними. Як відомо, правопорушення поділяються на злочини та провини (делікти).

Протиправне невиконання чи неналежне виконання державним службовцем покладених на нього обов’язків (порушення трудової дисципліни), яке не тягне за собою кримінальної відповідальності, прийнято називати посадовою (дисциплінарною) провиною*2.

*2: {Та чи інша дія (чи бездіяльність) працівника є порушенням трудової дисципліни лише за наявності одночасно трьох умов:

якщо дія (бездіяльність) є протиправною, тобто порушується певна вимога чи положення нормативно-правового акта;

якщо протиправна дія (бездіяльність) є винною, тобто вчинена навмисно або через необережність (недостатня кваліфікація або працездатність, відсутність належних умов праці, неотримання службовцем інформації й матеріалів, потрібних для виконання посадових обов’язків, тощо — такі дії не можуть розглядатися як невиконання службових обов’язків, бо в цьому разі працівник невинний у їх невиконанні);

якщо не виконано саме посадові обов’язки, тобто обов’язки, що випливають з даних державно-службових відносин (прикладами таких порушень посадових обов’язків є недотримання державної та іншої таємниці, що охороняється законом, розголошення відомостей, які стали відомі державному службовцеві у зв’язку з виконанням посадових обов’язків і торкаються приватного життя, честі та гідності громадян).}

Дисциплінарна відповідальність — це застосування заходів дисциплінарного впливу в порядку службового підпорядкування за винні порушення правил державної служби, що не підпадають під дію карної відповідальності. Вона визначена на загальних засадах для всіх громадян.

Поряд з цим характер професійної діяльності державних службовців передбачає певні особливості регулювання їх відповідальності. Для державних службовців установлені підвищена відповідальність, домірність відповідальності займаній посаді, що можуть бути застосовані тільки до них (наприклад: попередження про неповну службову відповідність).

Дисциплінарні стягнення можуть накладатися на державного службовця за невиконання або неналежне виконання покладених на нього обов’язків (посадова провина). При цьому необхідно врахувати, що дисциплінарна відповідальність може бути накладена і на тих державних службовців, хто надав інформацію, що спонукала до незаконних дій.

Найбільш серйозними посадовими провинами є ті з них, що приводять до порушення або невиконання законів, указів Президента України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та рішень судів. Найчастіше посадовими провинами постають порушення порядку реалізації та термінів виконання доручень, установлення непередбачених законами чи іншими нормативно-правовими актами процедур реалізації прав особи та громадянина, виконання норм та доручень не в повному обсязі або перекручення їх змісту.

Крім перелічених, можуть бути й інші випадки невиконання або неналежного виконання державним службовцем посадових обов’язків, що розцінюються як посадова провина.

Видами дисциплінарних стягнень є: зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність, звільнення.

Варто зазначити, що звільнення як засіб дисциплінарного покарання державного службовця допускається лише за наявності підстав, зазначених у законах України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією».

Дисциплінарне стягнення накладається органом державної влади або його керівником, які мають право на призначення державного службовця на посаду. Це правило обумовлено характером стягнень. Право попереджати про неповну службову відповідність і вирішувати питання про звільнення з посади надається тим органам і керівникам, які мають право призначення на посаду.

Порядок проведення службових розслідувань, застосування та оскарження дисциплінарного стягнення визначається законодавством і відповідними нормативно-правовими актами.

Службова діяльність у системі державної служби базується на суворій ієрархії: державні службовці, які реалізують своє право на певні дії, та особи, які безпосередньо виконують їхні рішення, перебувають на різних управлінських щаблях. Законодавство та практика державно-службової діяльності виходять з визнання презумпції законності всіх наказів і розпоряджень начальників і обов’язковості їх виконання для підлеглих.

Державний службовець, маючи сумніви щодо правомірності одержаного ним для виконання розпорядження, зобов’язаний у письмовій формі одразу повідомити про це:

свого безпосереднього керівника;

керівника, який видав розпорядження;

вищого керівника.

Якщо державний службовець отримує підтвердження у письмовій формі про необхідність його виконання від керівника, який видав наказ, або вищого за підпорядкованістю керівника, державний службовець зобов’язаний його виконати. Відповідальність за виконання державним службовцем неправомірного розпорядження несе керівник, який підтвердив це розпорядження. Водночас державний службовець не повинен виконувати розпоряджень, які є адміністративно чи кримінально карними діяннями.

Дисциплінарну відповідальність треба відрізняти від адміністративної відповідальності.

Як правило, державні службовці (посадові особи) є спеціальними суб’єктами адміністративної відповідальності. Підставою для адміністративної відповідальності посадових осіб є порушення загальнообов’язкових правил, передбачених законами України прямої дії, іншими нормативними актами, якщо дотримання цих правил визначено за посадовий обов’язок державного службовця. Підставою для адміністративної відповідальності службовців є діяння, яке водночас може бути як адміністративною, так і посадовою провиною. До державних службовців застосовуються лише два види адміністративних покарань — попередження і штрафи, які накладаються суб’єктами функціональної влади (представниками влади, посадовими особами контрольно-наглядових органів).

Адміністративна відповідальність застосовується органами або посадовими особами, з якими порушник не пов’язаний відносинами підлеглості по роботі чи по службі (наприклад: суддями, державними інспекторами з охорони праці, інспекторами державної протипожежної служби, головними санітарними лікарями та ін.).

В окремих випадках порушення може містити водночас ознаки як дисциплінарної, так і адміністративної провини й спричинює два види відповідальності.

Чинним законодавством передбачено кримінальну відповідальність посадових осіб за зловживання посадовими повноваженнями, перевищення посадових повноважень, відмову в наданні інформації, присвоєння повноважень посадової особи, незаконну участь у підприємницькій діяльності, одержання хабара, дачу хабара, службову фальсифікацію і недбалість. Залежно від характеру цих суспільно небезпечних дій суд призначає різні міри кримінального покарання, у тому числі позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

Для державних службовців має бути передбачено також матеріальну відповідальність. Вона виконує правовідновну функцію та настає за посадовий проступок, який завдав матеріальних збитків державній організації (державному органу). Матеріальна відповідальність передбачає відшкодування винним службовцем завданих ним збитків. До матеріальної відповідальності винні притягуються судом за позовом органу державної влади до державного службовця.

За кожний посадовий проступок може бути застосоване лише одне дисциплінарне покарання.

Наказ (розпорядження) чи постанова про застосування дисциплінарного покарання із зазначенням мотивів його застосування оголошується державному службовцеві, який був покараний, під розписку.

Якщо протягом року з дня застосування дисциплінарного покарання на службовця не буде накладено нового дисциплінарного покарання, його вважають таким, який не зазнав цього покарання. Орган державної влади (посадова особа), який застосував покарання, може зняти його до закінчення року за власною ініціативою, за клопотанням безпосереднього керівника чи трудового колективу, якщо покараний не вчинив нового проступку й проявив себе як сумлінний працівник.

Упродовж терміну дії дисциплінарного покарання міри заохочення до державного службовця не застосовуються.

В умовах зміни парадигми суспільства, трансформаційного періоду розвитку держави, найактуальнішим питанням є реальне запровадження обов’язку державних службовців визнавати, дотримуватися та захищати права й свободи людини і громадянина.

У цьому аспекті рішення органів державної влади, установ, підприємств та їх об’єднань, громадських об’єднань чи посадових осіб, державних службовців можуть бути оскаржені через суд, якщо внаслідок цих дій:

порушено права й свободи громадян;

створено перепони для реалізації громадянином його прав і свобод;

незаконно на громадянина накладено будь-який обов’язок або він незаконно притягнений до будь-якої відповідальності.

Зазначені дії можуть мати як колегіальний, так і особистий характер.

Громадянин має право оскаржити також бездіяльність державних службовців, якщо це призвело до зазначених наслідків. Кожний громадянин має право дістати, а державні службовці зобов’язані надати йому можливість ознайомитися з документами та матеріалами, що безпосередньо торкаються його прав і свобод, якщо немає передбачених законом обмежень на інформацію, що міститься в цих документах і матеріалах.

Суд, встановивши обґрунтованість скарги громадянина, визначає відповідальність посадової особи, державного службовця за дії (рішення), що спричинили порушення прав і свобод громадянина. Щодо державних службовців, які вчинили дії (прийняли рішення), визнані незаконними, суд визначає передбачену законом міру відповідальності, аж до подання про звільнення. Відповідальність може бути покладена як на тих, чиї дії (рішення) визнано незаконними, так і на тих, хто надав інформацію для незаконних дій.
У науковій літературі пропонується вирішити питання про межі підкорення наказу керівника. Воно має бути диференційованим залежно від сфери адміністративної діяльності та досить повно конкретизуватися в нормативних актах, які регламентують відповідний вид державного управління стосовно конкретних обставин: державна служба, військова служба, робота в умовах надзвичайного стану тощо. У зазначених актах має бути визначений порядок оскарження неправомірних розпоряджень. Нормативний акт, який визначає правовий статус державного службовця (посадової особи), може встановити обов’язок не виконувати не лише злочинні, а й незаконні накази (розпорядження), тобто владні вимоги, що висунуті з недотриманням встановлених для цього форми та процедури або потребують реалізації дій, які утворюють адміністративний або громадянський делікт, а також дисциплінарний (посадовий) проступок.

48. Причини та умови виникнення бюрократизму.

49. «Ідеальний тип» адміністративної організації М. Вебера – найкраща з усіх можливих форм організації, що ефективно служить будь-якому політичному «хазяїну».

Значним кроком в цьому напрямку є діяльність відомого німецького соціолога Макса Вебера, який розробив теорію ефективної організаційної структури, відомої в науці як концепція «ідеального типу» або «теорія бюрократії».

За Вебером, основними характеристиками «ідеального типу» є наступні:

1. Вся діяльність, необхідна для досягнення цілей, що стоять перед організацією, може бути розподілена на елементарні простіші операції, що в свою чергу обумовлюють суворе формально визначене коло завдань та обов'язків кожного із ланцюгів цієї організації.

2. Кожна організація будується на засадах ієрархії, тобто кожний нижчий службовець і підрозділ підпорядковується вищестоящому підрозділу або вищому службовцю. Кожен службовець в адміністративній ієрархії відповідає перед вищестоящою особою за рішення і дії не тільки свої, але й підлеглих йому осіб.

3. Діяльність організації регулюється послідовною системою абстрактних правил і складається з застосування цих правил до окремих випадків. В кожній організації має бути розроблена система стандартів, загальних правил поведінки, що обумовлено необхідністю забезпечення виконання кожного завдання незалежно від кількості осіб зайнятих на їх виконанні, а також незалежно від характеристик конкретного виконавця. Чіткі правила та інструкції визначають відповідальність кожного члена організації і забезпечують відповідні форми координації їх індивідуальної діяльності.

4. Ідеальний керівник керує своїм підлеглим апаратом на формальній основі та без будь-яких емоційних почуттів, тобто за принципом: «віпе іга еі їйкііо» (без гніву та пристрасті). Нормальне функціонування організації згідно з визначеними стандартами виключає втручання особистих емоцій та приватних міркувань. Як зовнішні, так і внутрішні організаційні відносини між особами мають носити беземоційний характер.

5. Служба в бюрократичних організаціях базується на відповідності технічної кваліфікації особи займаній посаді, і кожен службовець має бути гарантований від свавільного звільнення. Служба — це є кар'єра і між службовцями має існувати відповідний «корпоративний дух», що виховує високу ступень лояльності до організації.

6. Структура, внутрішня побудова організацій за принципом «ідеального типу» дозволяє саме в бюрократичній формі організації вбачати систему, яка безумовно перевищує будь-яку іншу систему за своєю точністю, стабільністю, дисципліною та надійністю.

Досліджуючи німецьку бюрократію в державному апараті, Вебер фактично визначив загальні закони функціонування складних організацій, їх функціонально-структурні побудови, розвиток ієрархії та методів організації соціальних систем. Невипадково Вебера також вважають одним з основоположників теорії систем та школи системного підходу до управління. Вебер є автором основних ідей в галузі теорії організації, і відповідно є певною мірою засновником сучасної організаційної науки. Саме в період його наукової діяльності активізувалися дослідження в цій галузі.

Не зважаючи на те, що веберівська концепція в основному базувалася на європейських методах організації, і головним чином на прусському досвіді, його «ідеальний тип» в цілому аналогічний тим організаційним моделям, які утворювали так звану класичну теорію управління.

50. Поняття та зміст бюрократії і бюрократизму.

51. Бюрократія, бюрократизм і корупція: взаємозв’язок, суперечності, проблеми.

52. Бюрократизм як соціальне і державно-правове явище, його роль і функції в державно-правових і політичних інститутах.

53. Демократія і бюрократія в державному управлінні.

Демократія трактується багатогранно, і зокрема як:

• тип політичної системи і соціальної організації суспільства, форма укладу будь-якої організації, яка ґрунтується на рівноправності її членів, періодичній виборності та звітності органів управління, прийнятті рішення за принципом більшості (партійна, профспілкова, виробнича демократія);

• один із політичних режимів;

• форма організації держави, політичної системи і влади, коли всі громадяни беруть участь в управлінні.

Розрізняють дві основні форми демократії: пряму (або ідентитарну) і опосередковану (або репрезентарну, представницьку) демократію.

Пряма демократія передбачає постійну участь всіх громадян в розробці рішень, відсутність відмінностей між державою і суспільством. На принципах прямої демократії концептуально базувалась модель рад.

Представницька демократія розглядається як найбільш оптимальна форма демократичної організації влади та суспільства, яка здатна дати максимальний простір для реалізації усієї багатоманітності соціальних інтересів. Для представницької демократії характерні: суверенітет народу, представництво, верховенство закону, розподіл влад, політичний, економічний та ідейний плюралізм, гласність. Формами безпосередньої (прямої) демократії в державному управлінні, які дають змогу народові прямо виявляти свої інтереси і волю, є: загальнодержавні і місцеві (локальні) референдуми, вільні вибори й обговорення; на низовому соціологічному рівні — загальні збори громадян, конференції і з'їзди їх представників (у рамках місцевого самоврядування). Для державного управління принциповими є такі особливості представницької демократії: політичний характер, тобто прості можливості суспільства за її допомогою оволодіти законодавчою владою; ставлення до депутатства в представницькому органі як до професійної політичної діяльності, вибір виборчої системи, координація і взаємодія законодавчої і виконавчої влади, демократична організація самої виконавчої влади.

Під час аналізу та оцінювання державного управління, як правило, зазначається наявність бюрократії. Бюрократія — система управління, в якій влада належить адміністрації чиновників.

Розрізняють два основних типи бюрократії: «імперську» («традиційну») бюрократію, яка виникла в азіатських імперіях і спирається на авторитет традиції, і раціонально-легальну бюрократію, яка виникла при переході до індустріального суспільства.

Раціональна бюрократія є типом управління, який спирається на знання, застосування законів і органів влади. Для бюрократичної організації (М. Вебер) характерні: ефективність, яка досягається за рахунок чіткого розподілу обов'язків між членами організації, строга ієрархія влади, яка дає змогу посадовій особі вищого рівня контролювати виконання завдань співробітниками нижчого рівня; безособова адміністративна діяльність, у рамках якої кожен функціонер органу виступає не як індивід, а як носій соціальної влади. Завдяки цим характеристикам бюрократія відіграє виняткову роль як функція та орган управління.

Поняття «бюрократизм», хоч і збігається часто з поняттям «бюрократія», не тотожне з ним. За суттю бюрократизм означає ненормальність, хворобу системи управління, панування канцелярії, формалістики, домінування букви інструкції, наказу над суттю справи. Бюрократизм становить собою таку форму здійснення влади (перш за все державної), за якої відбувається підміна загальної волі суспільства, громадян волею групи осіб, причому не легітимна, а суб'єктивістська, вільна, часто протизаконна зміна форм і методів ведення тих чи інших справ. Така підміна зумовлюється багатьма причинами: нераціональною побудовою державного апарату, в якому немало дублюючих, паралельних структур; відсутністю або слабким правовим регулюванням процесів владовідносин і управління; низьким рівнем контролю за дотриманням встановлених процедур; недостатньою професійною підготовкою державних службовців. Але головна причина має суб'єктивний характер і зумовлена сприятливими можливостями влади в реалізації деяких запитів людей.

Демократизм означає залучення громадян до управління держав­ними справами, їх максимальну участь у процесі обговорення та прийнят­тя державно-управлінських рішень, звітність органів виконавчої влади та їх посадових осіб перед представницькими органами, контроль з боку громадськості за їх діяльністю, наявність колегіальних органів в окремих органах виконавчої влади.

54. Боротьба із бюрократизмом в органах управління – реальний шлях до забезпечення прав свободи людини і громадянина.

55. Загальні правила поведінки державного службовця.

Стаття 5. Етика поведінки державного службовця

Державний службовець повинен:

o сумлінно виконувати свої службові обов'язки;

o шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;

o не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. (Частину другу статті 5 виключено)

Державному службовцю забороняється:

o брати участь у діях, що суперечать національним інтересам України, ускладнюють функціонування державних органів;

o вчиняти дії, що можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях у власних інтересах, а також дії, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними;

o виявляти всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об'єднання громадян чи конкретної особи;

o проявляти бюрократизм, відомчість і місництво.

 

56. Конфлікт інтересів і недопущення проявів корупції.

57. Дотримання обмежень і заборон, передбачених Законами України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією».

Цей Закон визначає правові та організаційні засади
запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів,
поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб,
усунення наслідків корупційних діянь.

Боротьба з корупцією здійснюється на основі чіткої правової
регламентації діяльності державних органів, служб і осіб,
уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення гарантій
прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

 

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Поняття корупції та корупційних діянь

 

Під корупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб,
уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на
протиправне використання наданих їм повноважень для одержання
матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Корупційними діяннями є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання
функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних
благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи
одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною
(тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної)
вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій
держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів,
нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи
переваг, не передбачених чинним законодавством.

Подарунок (винагорода), отриманий зазначеними особами за
обставин, передбачених пунктом "а" частини другої цієї статті, у
тому числі такий, що надійшов без їх відома, а також вартість
незаконно одержаних послуг підлягають стягненню (відшкодуванню) в
доход держави.

___________
Примітка. Під діяльністю осіб, уповноважених на виконання
функцій держави, слід розуміти і діяльність посадових осіб
місцевого самоврядування, що спрямована на здійснення повноважень
місцевого самоврядування.
(Статтю 1 доповнено приміткою згідно із Законом N 90-IV (90-15)
від 11.07.2002)

 

Стаття 2. Суб'єкти корупційних діянь та інших правопорушень,
пов'язаних з корупцією

 

За корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з
корупцією, на підставі цього Закону несуть відповідальність такі
особи, уповноважені на виконання функцій держави:

 

а) державні службовці;

 

б) Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр,
віце-прем'єр-міністри, міністри;

 

в) народні депутати України, депутати Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських,
районних у містах, районних, обласних рад;

 

г) посадові особи місцевого самоврядування;

 

ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших
військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби).
{ Стаття 2 із змінами, внесеними згідно із Законами N 171/97-ВР
від 03.04.97, N 90-IV (90-15) від 11.07.2002; в редакції Закону
N 3490-IV (3490-15) від 23.02.2006 }

 

Стаття 3. Межі дії Закону

 

Суб'єкти, зазначені у статті 2 цього Закону, за вчинення
корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією,
несуть адміністративну відповідальність на підставі цього Закону.
Питання про кримінальну, цивільно-правову та матеріальну
відповідальність за корупційні діяння та правопорушення, пов'язані
з корупцією, вирішуються відповідно до вимог чинного
законодавства. (Частина перша статті 3 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 2459-IV (2459-15) від 03.03.2005)

Військовослужбовці та інші особи, які згідно з чинним
законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні
правопорушення відповідно до дисциплінарних статутів, у разі
вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з
корупцією, несуть відповідальність, передбачену цим Законом.

 

Стаття 4. Органи, які ведуть боротьбу з корупцією

 

Боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи:

а) Міністерства внутрішніх справ України;

а-1) податкової міліції; (Статтю 4 доповнено пунктом "а-1"
згідно із Законом N 85/98-ВР від 05.02.98)

б) Служби безпеки України;

в) органів прокуратури України;

г) Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
(Статтю 4 доповнено пунктом "г" згідно із Законом N 743-IV
(743-15) від 15.05.2003)

інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з
корупцією згідно з чинним законодавством.

 

Р о з д і л II

ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОРУПЦІЇ

 

Стаття 5. Спеціальні обмеження щодо державних службовців та
інших осіб, уповноважених на виконання функцій
держави, спрямовані на попередження корупції

 

Державний службовець або інша особа, уповноважена на
виконання функцій держави, не має права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище,
фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької
діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій,
кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це
матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи
через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб
у справах державного органу, в якому вона працює, а також
виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової,
викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

в) входити самостійно (крім випадків, коли державний
службовець здійснює функції з управління акціями (частками,
паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в
раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії
господарського товариства), через представника або підставних осіб
до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств,
кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо,
організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють
підприємницьку діяльність; (Пункт "в" частини першої статті 5 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 622-XIV (622-14) від
05.05.99)

г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації,
надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її,
надавати недостовірну чи неповну інформацію;

ґ) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним
і юридичним особам - учасникам процедур закупівель у досягненні
перемоги всупереч вимогам Закону України "Про закупівлю товарів,
робіт і послуг за державні кошти" (1490-14). { Частину першу
статті 5 доповнено пунктом "ґ" згідно із Законом N 424-V
(424-16) від 01.12.2006 }

Обмеження, передбачені у пунктах "б" і "в" частини першої
цієї статті, не поширюються на депутатів сільських, селищних,
міських, районних у містах, районних, обласних рад, які здійснюють
депутатські повноваження, не пориваючи з виробничою чи службовою
діяльністю.

(Статтю 5 доповнено частиною другою згідно із Законом N 171/97-ВР
від 03.04.97; із змінами, внесеними згідно із Законом N 3490-IV
(3490-15) від 23.02.2006 }

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також
права:

а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним
та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної,
кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного
одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших
переваг;

б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове
становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб
з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу,
діяльність якого він контролює;

г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам
під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи
рішень.

Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної
служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про
встановлені щодо них обмеження.

 

Стаття 6. Фінансовий контроль

 

Декларування доходів осіб, уповноважених на виконання функцій
держави, здійснюється в порядку і на підставах, передбачених
статтею 13 Закону України "Про державну службу" (3723-12).

В разі відкриття валютного рахунку в іноземному банку
державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання
функцій держави, зобов'язана у десятиденний строк письмово
повідомити про це податкову службу із зазначенням номера рахунку і
місцезнаходження іноземного банку.

Відомості про доходи, цінні папери, нерухоме та цінне рухоме
майно і вклади у банках посадових осіб, зазначених у частині
першій статті 9 Закону України "Про державну службу", та членів
їх сімей підлягають щорічній публікації в офіційних виданнях
державних органів України. До обрання або призначення кандидата
на відповідні посади ці відомості попередньо подаються органу чи
посадовій особі, які здійснюють обрання або призначення на ці
посади. (Частина третя статті 6 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 171/97-ВР від 03.04.97)

 

Р о з д і л III

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ДІЯННЯ ТА ІНШІ
ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З КОРУПЦІЄЮ

 

Стаття 7. Відповідальність за вчинення корупційних діянь

 

Вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави,
за винятком осіб, зазначених у частині другій цієї статті,
будь-якого з передбачених у статті 1 цього Закону корупційних
діянь, якщо вони не містять складу злочину, тягне за собою
адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти
п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення корупційних діянь, передбачених цим Законом,
народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним,
міським головою, головою районної, обласної, районної у місті ради
(у разі її створення), їх заступниками або секретарем відповідної
сільської, селищної, міської ради, у разі здійснення ними згідно
із законом повноважень сільського, селищного, міського голови,
якщо вони не містять складу злочину, тягне за собою
адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти
до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

(Стаття 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 171/97-ВР від
03.04.97; в редакції Закону N 2459-IV (2459-15) від 03.03.2005)

Стаття 8. Відповідальність за порушення спеціальних
обмежень, встановлених для осіб, уповноважених
на виконання функцій держави

 

Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави,
будь-якого із зазначених у статті 5 цього Закону обмежень, якщо
воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративне
стягнення у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року порушення будь-якого із зазначених у
статті 5 цього Закону обмежень тягне за собою адміністративну
відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (Частина друга
статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2459-IV
(2459-15) від 03.03.2005)

 

Стаття 9. Відповідальність за порушення вимог фінансового
контролю

 

Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави,
вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи
неправдивих відомостей про доходи та зобов'язання фінансового
характеру) тягне за собою адміністративну відповідальність у
вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, а також є підставою для відмови у
призначенні на посаду та для позбавлення права балотуватись у
депутати або на виборні посади в державні органи.

Неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою
особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей
про відкриття валютного рахунку в іноземному банку тягне за собою
адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти
до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
(Стаття 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2459-IV
(2459-15) від 03.03.2005)

 

Стаття 10. Відповідальність керівників за невжиття
заходів щодо боротьби з корупцією

 

Керівники міністерств і відомств, державних підприємств,
установ та організацій чи їх структурних підрозділів у разі
виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим
корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень,
встановлених статтею 5 цього Закону, в межах своєї компетенції
зобов'язані вжити заходів до припинення таких діянь та негайно
повідомити про їх вчинення будь-який з державних органів,
зазначених у пунктах "а", "а-1" і "б" статті 4 цього Закону.
(Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 148-IV (148-15) від 12.09.2002)

Умисне невжиття такими керівниками заходів, передбачених
частиною першою цією статті, тягне за собою адміністративну
відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення діяння, передбаченого
частиною другою цієї статті, тягне за собою адміністративну
відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (Частина третя
статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2459-IV
(2459-15) від 03.03.2005)

 

Стаття 11. Відповідальність за умисне невиконання
своїх обов'язків по боротьбі з корупцією

 

Умисне нескладення або невчасне складення протоколу про
вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного
з корупцією, за наявності для цього підстав, або умисне неподання
до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого
правопорушення, пов'язаного з корупцією, особою, на яку покладено
ці обов'язки, тягне за собою адміністративну відповідальність у
вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян. (Стаття 11 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2459-IV (2459-15) від 03.03.2005)

 

Стаття 12. Підстави і порядок адміністративного провадження
у справах про корупційні діяння або інші
правопорушення, пов'язані з корупцією

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; просмотров: 455; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.195.47.227 (0.144 с.)