Специфічні риси державного управління.

Управління – це цілеспрямована сукупність дій, які забезпечують узгодженість та координацію спільних робіт з метою досягнення суспільно- важливих цілей та вирішення завдань. Виділяють соціальне, біологічне та технічне (технократичне) управління.
Соціальне управління – діяльність людей, їх об’єднань, управління людьми, суспільством в цілому.
Біологічне управління – використання об’єктивних законів природи з метою управління біологічними процесами.
Технічне управління – створення людьми машин, механізмів,
управління ними з метою поліпшення умов праці.
Соціальне управління, в свою чергу, прийнято розподіляти на: суспільне, таке, що здійснюється органами місцевого управління; що здійснюється об’єднаннями громадян; державне.
Соціальне управління характеризується:
1) тим, що проявляється через спільну діяльність людей;
2) його головне призначення – упорядкування й урегулювання спільної діяльності шляхом забезпечення узгоджених індивідуальних дій учасників такої діяльності, через вплив на їх поведінку;
3) є регулятором управлінських відносин;
4) є владним;
5) має особливий механізм реалізації – організаційно оформлені групи
людей.
Теорія адміністративного права виробила два підходи до визначення державного управління.
1.Державне управління в широкому розумінні – це сукупність усіх видів діяльності усіх органів держави, тобто означає фактично всі форми реалізації
державної влади в цілому. Стаття 6 Конституції України встановлює, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Іншою мовою, державне управління в широкому розумінні характеризує всю діяльність держави за організуючим впливом зі
сторони спеціальних суб’єктів права на суспільні відносини.
2. Державне управління у вузькому розумінні – це сукупність державних органів, між якими певним чином розподілені різні види діяльності держави. Відтак категорія державного управління у вузькому значенні відображає відносно самостійний вид діяльності держави, що його здійснює певна частина держаних органів.
Саме вузьке розуміння державного управління має бути основним в адміністративному праві, оскільки реальної потреби у використанні тут ще одного – широкого – розуміння державного управління просто немає.
Отже, державне управління – це вид соціального управління, вид специфічної діяльності держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які впливають на суспільні відносини з метою її урегулювання відповідно до державних інтересів.
Специфічні риси державного управління:
1) загальнодержавний характер;
2) підзаконний характер;
3) юридично-владний, розпорядчий характер;
4) організаційний зміст;
5) цілеспрямованість, активний характер;
6) постійна основа, безперервність.
Державне управління здійснюють на підставі принципів:
1) соціально-політичні: демократизм; участь населення в управлінській діяльності; рівноправність осіб; рівність усіх перед законом; законність; гласність; врахування громадської думки; об’єктивність;
2) організаційні принципи побудови апарату державного управління: галузевий, функціональний, територіальний;
3) організаційні принципи функціонування апарату державного управління: нормативність діяльності; єдиноначальність; колегіальність; поділ управлінської праці; відповідальність за свої рішення; оперативна самостійність.
Зміст державного управління реалізується через комплекс функцій –
функцій управління, які виконують задачі держави й суспільства шляхом владно організаційної діяльності у різних процесуальних формах.
Слід відзначити, що управлінські зв’язки простежуються й у діяльності
законодавчих органів, органів прокуратури, судів, проте ці зв’язки є внутрішніми, організаційно-правовими. Також виділяють місцеве самоуправління – право територіальної общини – жителів села або добровільного об’єднання в сільську общину жителів декількох сіл, міст для самостійного вирішення питань місцевого значення.
Співвідношення державного управління, виконавчої влади,
державного регулювання, й адміністративного права:
Виконавча влада – це гілка державної влади, яка передбачає наявність
особливих ланок державного апарату (органів державного управління загальної компетенції), які мають право безпосереднього управління державою, виконання законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих
законодавчою владою. Тобто це здатність держави за допомогою управлінської діяльності реалізовувати веління законодавчої влади. Але ототожнювати такі поняття як «виконавча влада» і «державне управління» не можна, оскільки сама по собі «влада» і «реалізація влади» явища не синонімічні. Поняття «державне управління» за сучасних умов слід розглядати як категорію, значно ширшу за поняття «державна виконавча влада» або «державна виконавча діяльність».
Адже державне управління здійснюють усі державні органи – законодавчої, судової та виконавчої гілок влади. Хоч основна група управлінських відносин складається саме у сфері виконавчої влади, не всі відносини за участю органів виконавчої влади можуть бути управлінськими, і не всі з останніх входять до складу предмета адміністративного права. Так, виконавчі органи здійснюють багато функцій, які не є управлінськими (інформаційна, благодійна, ідеологічна діяльність тощо). Однак, як вище зазначалося, управлінська діяльність ґрунтується й на інших галузях права, використовуючи їх потенціал впливу на суспільні відносини, а деякі управлінські за своєю природою відносини взагалі не врегульовані нормами права або через недосконалість правового регулювання, або через творчий характер цих відносин.
Виконавча влада представлена в механізмі розподілу влади органами виконавчої влади. Державне управління здійснюється в рамках цієї системи й
знаходить свій вияв у діяльності різних ланок державного апарату, який є органом державного управління. Основне призначення його – виконавча та розпорядча діяльність у межах, передбачених адміністративним правом, нормами, що утворюють адміністративне законодавство.
Авер’янов В.Б. так розкриває співвідношення державного управління та виконавчої влади:
І. Сфера державного управління визначається тим, що воно здійснюється:
1) у межах діяльності органів виконавчої влади, а саме:
- в ході реалізації їх повноважень щодо керованих об'єктів зовнішнього суспільного (економічного, соціального і т. ін.) середовища;
- в ході виконання місцевими державними адміністраціями повноважень органів місцевого самоврядування, делегованих відповідними місцевими радами, враховуючи, що самій виконавчій владі дані повноваження первісно не
належать;
- в ході керівництва вищими органами виконавчої влади роботою нижчих органів;
- в ході керівництва роботою державних службовців всередині кожного органу (його апарату) виконавчої влади (останні два напрями належать до згадуваної раніше внутрішньоорганізаційної сфери);
2) поза межами діяльності органів виконавчої влади, а саме:
- всередині апаратів будь-яких інших (крім органів виконавчої влади) органів державної влади — в ході керівництва роботою державних службовців (наприклад, в апараті парламенту, судів, органів прокуратури тощо);
- всередині державних підприємств, установ і організацій — в ході керівництва роботою персоналу їх адміністрацій (перші два напрями стосуються згадуваного внутрішньоорганізаційного управління);
- з боку відповідних уповноважених державою суб'єктів у процесі управління державними корпоративними правами;
- з боку різноманітних дорадчо-консультативних органів, утворюваних державними органами (наприклад, Президентом України), в частині виконання наданих їм організаційно-розпорядчих повноважень щодо інших органів і посадових осіб.
II. Сфера виконавчої влади визначається тим, що:
1) поряд з тими напрямами реалізації виконавчої влади, котрі опо- середковуються у вигляді власне державно-управлінської діяльності (тобто державного управління), значне місце посідають ті напрями, в яких відсутні характерні ознаки поняття «державне управління». Крім перелічених вище прикладів «неуправлінської частини» діяльності органів виконавчої влади, при оцінці будь-якого іншого напряму реалізації виконавчої влади також слід обов'язково виходити з його конкретного змісту, а точніше, зі змісту закріплених за даними органами функцій і повноважень — на предмет з'ясування їх управлінської чи неуправлінської спрямованості;
2) у випадках, коли здійснення виконавчої влади відбувається у формі власне управлінської діяльності, слід врахувати, що у демократичній державі ця діяльність може здійснюватись не тільки виключно державними органами, а й
окремими недержавними суб'єктами — адже повноваження виконавчої влади можуть бути делеговані державою:
а) по-перше, органам місцевого самоврядування;
б) по-друге, деяким іншим недержавним інституціям (наприклад, окремим громадським організаціям) тощо.
Попри активні наукові дослідження питання про співвідношення понять
«державне управління» та «державне регулювання», воно і досі залишається дискусійним. Існує чимало теоретичних положень та тлумачень самих цих
явищ залежно від загальних уявлень про форми та методи діяльності держави.
Так, на думку Попова Л.Л., не управління є частиною регулювання, а навпаки – регулювання є частиною управління, тобто його функцією. Суть регулювання полягає в упорядкуванні, налагоджені, в підляганні певному порядку, у забезпеченні правильної взаємодії, у створенні умов для нормальної
роботи.
Водночас Авер’янов В.Б. розглядає поняття «державне регулювання» як більш широке, ніж «державне управління», оскільки перше охоплює ширшу сферу організаційності діяльності держави. Державне управління, на його думку, слід розглядати як певний вид діяльності органів держави, яка має владний характер і передбачає насамперед організуючий і розпорядчий вплив на об'єкти управління шляхом використання певних повноважень. У свою
чергу, державне регулювання застосовується не тільки в межах виконавчої влади і передбачає не тільки вплив на об'єкти управління, а й вплив на суспільне середовище цих об'єктів.
Ретельний аналіз обох понять дає підстави вважати більш обґрунтованим останній підхід до визначення співвідношення державного управління і державного регулювання.
Вищезазначені поняття мають спільні та відмінні риси. Подібність державного регулювання та державного управління полягає у тому, що вони спрямовані на досягнення єдиної мети управління: упорядкування соціальних об'єктів та соціальних процесів, переведення їх з одного стану в інший. Відмінність же полягає у використанні специфічних методів управлінського впливу.