Апарат державного управління

Апарат державного управління

Поява апарату державного управління завжди зумовлена чітко визначеною необхідністю реалізації цілей та завдань державного управління - як загальних, так і персоніфікованих, відповідно до конкретних сфер суспільного життя. Тому цей апарат утворюється саме як інструмент реалізації цілей та завдань державного управління щодо процесів, які відбуваються в суспільному житті, як засіб конкретизації загальних функцій державного управління у певних сферах суспільного життя.

Розглядаючи апарат державного управління з точки зору багатовимірних системних характеристик, можна відзначити, що цей апарат входить як складова частина до більш системного утворення - державного ме­ханізму. Зміст поняття «державний механізм» можна визначити як сукупність органів державної влади, організованих на засадах конституційного принципу поділу державної влади для реалізації цілей держави. Причому апарат державного управління, на думку багатьох вчених, є його основ­ним елементом, який відіграє важливу роль у виконанні основних функцій і завдань держави.

У свою чергу, апарат управління складається з більш простих складових чистин, які також є системами відносно апарату управління - підсистемами. Вони теж включають до себе ще більш прості підсистеми (елементи). В управлінському апараті такими елементами виступають самостійні органи управління. Тому апарат державного управління визначається саме як «система органів управління».

Потрібно також мати на увазі, що апарат державного управління в політико-правовому плані може розглядатись у декількох аспектах: по-перше, як державна адміністрація - система органів виконавчої влади; по-друге, як сукупність державних службовців, тобто працівників, які перебувають на державній службі та займають певні посади в органах виконавчої влади; і по-третє, як окремо взятий орган виконавчої влади.

Отже, апарат державного управління - це система взаємопов'язаних виконавчо-розпорядчих органів (органи виконавчої влади та їх апарат), які діють від імені держави, на основі та на виконання законів, здійснюючи управління державними справами, і наділені для цього владними повноваженнями, компетенцією, певною структурою і кадрами.

 

Інститут президента України

Інститут Президента України як одноособового глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті й державному будівництві України. Тривалий час в Україні функції глави держави виконували переважно Верховна Рада Української PCP. яка вважалася найвищим органом державної влади України, її президія як постійно діючий орган державної влади та її голова.

Теоретичною основою зосередження функцій глави держави у Верховній Раді Української РСР в особі її постійно діючого органу - президії Верховної Ради Української РСР - була концепція "колективного президента", яким вважалася президія, та вчення про ради і радянське державне будівництво загалом: народ здійснює державну владу через ради народних депутатів України, що становить єдину систему органів державної влади і є політичною основою держави, а Верховна Рада Української РСР - найвищим органом державної влади.

Нинішній інститут президентства в Україні створився не відразу. Він пройшов кілька етапів за назвою і статусом. Спочатку Президент України за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі" потім - главою держави й главою виконавчої влади, і нині, за чинною Конституцією України, є главою держави.

Становлення інституту Президента України було основним у реформуванні державної влади, пов'язаному із проголошенням її незалежності та зміною конституційного ладу України.

Започаткувала процес реформування державної влади в Україні Декларація про державний суверенітет України, яка уперше в Україні проголосила, що державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Це зумовило введення інституту президентства. Приблизно через рік, 25 червня 1991 p.. Верховна Рада України ухвалила постанову "Про вибори Президента Української РСР", якою визнала за доцільне заснувати пост Президента України (Української РСР) до прийняття нової Конституції і провести вибори Президента у 1991 році.

Оскільки інститут Президента України мав перетворитись із символічного колективного Інституту в реальний одноособовий позапарламентський інститут і Президент України мав обиратися не парламентом, а громадянами України, цей інститут об'єктивно мав отримати необхідну конституційно-правову основу перш ніж стати реальністю. Відповідно, 5 липня 1991 р. було прийнято закони України "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР", "Про Президента Української РСР" і "Про вибори Президента Української РСР". Прийняттю цих законів передувало внесення відповідних змін і доповнень до чинної на той час Конституції. Зокрема, Основний Закон було доповнено новою главою - 12і, яка була присвячена посаді Президента України. У відповідних положеннях Конституції України І зазначених законах визначався статус Президента України, його функції, повноваження та порядок обрання.

Теоретичною основою становлення Інституту президентства на цьому етапі була насамперед Концепція нової Конституції України, схвалена Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 р.

1 грудня 1991 p. відбулися перші в нашій державі вибори Президента України, під час яких було уперше на конституційній основі шляхом прямих виборів обрано Президента України. Проте конституювання інституту президентства активно і всебічно тривало під час конституційного процесу, пов'язаного з підготовкою нової Конституції України і внесення ряду змін і доповнень до чинної на той час Конституції. Про це свідчать, зокрема, проекти Конституції України у редакціях 1992, 1993, 1995 років, та Конституційний договір, укладений між Президентом України і Верховною Радою України 8 червня 1995 р. За цими проектами Конституції України і Конституційним договором Президент України набував статусу глави держави і глави виконавчої влади. Остаточно статус Президента України був визначений Конституцією України 1996 року.

Після набуття чинності всіма положеннями Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. та утвердження парламентсько-президентської форми державного правління конституційно-правовий статус Президента України зазнав певних змін у частині обмеження низки повноважень у сфері виконавчої влади. Нині Президент України є главою держави, а не главою держави і виконавчої влади, як це було до конституційної реформи.

Натомість на сьогодні проблема дуалізму виконавчої влади за рахунок активної участі Президента України у конституційних процедурах щодо кадрових призначень членів Кабінету Міністрів України і керівників місцевих державних адміністрацій зберігає гостроту й вимагає нагального вирішення. Одночасно з цим достала й проблема урізання Законом України "Про внесення змін до Конституції України" повноважень Президента України, що унеможливлює ним ефективне виконання своїх функцій як глави держави, гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

 

Семинар.

Апарат державного управління

Поява апарату державного управління завжди зумовлена чітко визначеною необхідністю реалізації цілей та завдань державного управління - як загальних, так і персоніфікованих, відповідно до конкретних сфер суспільного життя. Тому цей апарат утворюється саме як інструмент реалізації цілей та завдань державного управління щодо процесів, які відбуваються в суспільному житті, як засіб конкретизації загальних функцій державного управління у певних сферах суспільного життя.

Розглядаючи апарат державного управління з точки зору багатовимірних системних характеристик, можна відзначити, що цей апарат входить як складова частина до більш системного утворення - державного ме­ханізму. Зміст поняття «державний механізм» можна визначити як сукупність органів державної влади, організованих на засадах конституційного принципу поділу державної влади для реалізації цілей держави. Причому апарат державного управління, на думку багатьох вчених, є його основ­ним елементом, який відіграє важливу роль у виконанні основних функцій і завдань держави.

У свою чергу, апарат управління складається з більш простих складових чистин, які також є системами відносно апарату управління - підсистемами. Вони теж включають до себе ще більш прості підсистеми (елементи). В управлінському апараті такими елементами виступають самостійні органи управління. Тому апарат державного управління визначається саме як «система органів управління».

Потрібно також мати на увазі, що апарат державного управління в політико-правовому плані може розглядатись у декількох аспектах: по-перше, як державна адміністрація - система органів виконавчої влади; по-друге, як сукупність державних службовців, тобто працівників, які перебувають на державній службі та займають певні посади в органах виконавчої влади; і по-третє, як окремо взятий орган виконавчої влади.

Отже, апарат державного управління - це система взаємопов'язаних виконавчо-розпорядчих органів (органи виконавчої влади та їх апарат), які діють від імені держави, на основі та на виконання законів, здійснюючи управління державними справами, і наділені для цього владними повноваженнями, компетенцією, певною структурою і кадрами.

 

Інститут президента України

Інститут Президента України як одноособового глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті й державному будівництві України. Тривалий час в Україні функції глави держави виконували переважно Верховна Рада Української PCP. яка вважалася найвищим органом державної влади України, її президія як постійно діючий орган державної влади та її голова.

Теоретичною основою зосередження функцій глави держави у Верховній Раді Української РСР в особі її постійно діючого органу - президії Верховної Ради Української РСР - була концепція "колективного президента", яким вважалася президія, та вчення про ради і радянське державне будівництво загалом: народ здійснює державну владу через ради народних депутатів України, що становить єдину систему органів державної влади і є політичною основою держави, а Верховна Рада Української РСР - найвищим органом державної влади.

Нинішній інститут президентства в Україні створився не відразу. Він пройшов кілька етапів за назвою і статусом. Спочатку Президент України за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі" потім - главою держави й главою виконавчої влади, і нині, за чинною Конституцією України, є главою держави.

Становлення інституту Президента України було основним у реформуванні державної влади, пов'язаному із проголошенням її незалежності та зміною конституційного ладу України.

Започаткувала процес реформування державної влади в Україні Декларація про державний суверенітет України, яка уперше в Україні проголосила, що державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Це зумовило введення інституту президентства. Приблизно через рік, 25 червня 1991 p.. Верховна Рада України ухвалила постанову "Про вибори Президента Української РСР", якою визнала за доцільне заснувати пост Президента України (Української РСР) до прийняття нової Конституції і провести вибори Президента у 1991 році.

Оскільки інститут Президента України мав перетворитись із символічного колективного Інституту в реальний одноособовий позапарламентський інститут і Президент України мав обиратися не парламентом, а громадянами України, цей інститут об'єктивно мав отримати необхідну конституційно-правову основу перш ніж стати реальністю. Відповідно, 5 липня 1991 р. було прийнято закони України "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР", "Про Президента Української РСР" і "Про вибори Президента Української РСР". Прийняттю цих законів передувало внесення відповідних змін і доповнень до чинної на той час Конституції. Зокрема, Основний Закон було доповнено новою главою - 12і, яка була присвячена посаді Президента України. У відповідних положеннях Конституції України І зазначених законах визначався статус Президента України, його функції, повноваження та порядок обрання.

Теоретичною основою становлення Інституту президентства на цьому етапі була насамперед Концепція нової Конституції України, схвалена Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 р.

1 грудня 1991 p. відбулися перші в нашій державі вибори Президента України, під час яких було уперше на конституційній основі шляхом прямих виборів обрано Президента України. Проте конституювання інституту президентства активно і всебічно тривало під час конституційного процесу, пов'язаного з підготовкою нової Конституції України і внесення ряду змін і доповнень до чинної на той час Конституції. Про це свідчать, зокрема, проекти Конституції України у редакціях 1992, 1993, 1995 років, та Конституційний договір, укладений між Президентом України і Верховною Радою України 8 червня 1995 р. За цими проектами Конституції України і Конституційним договором Президент України набував статусу глави держави і глави виконавчої влади. Остаточно статус Президента України був визначений Конституцією України 1996 року.

Після набуття чинності всіма положеннями Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. та утвердження парламентсько-президентської форми державного правління конституційно-правовий статус Президента України зазнав певних змін у частині обмеження низки повноважень у сфері виконавчої влади. Нині Президент України є главою держави, а не главою держави і виконавчої влади, як це було до конституційної реформи.

Натомість на сьогодні проблема дуалізму виконавчої влади за рахунок активної участі Президента України у конституційних процедурах щодо кадрових призначень членів Кабінету Міністрів України і керівників місцевих державних адміністрацій зберігає гостроту й вимагає нагального вирішення. Одночасно з цим достала й проблема урізання Законом України "Про внесення змін до Конституції України" повноважень Президента України, що унеможливлює ним ефективне виконання своїх функцій як глави держави, гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.