Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: Археология Биология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Техника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ? Влияние общества на человека Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления

Главная Избранные Случайная статья Познавательные Новые добавления Обратная связь FAQ Мета, завдання і структура посібника Стр 1 из 25Следующая ⇒ ЗМІСТ   ПЕРЕДМОВА 1. ВСТУП 1.1. КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ НАУКИ І ПРАКТИКИ "БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ" 1.2. МЕТА, ЗАВДАННЯ І СТРУКТУРА ПОСІБНИКА 1.3. СУЧАСНІ ОБСТАВИНИ, ЯКІ ФОРМУЮТЬ СТАН ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДИСЦИПЛІНИ "БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 2.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 2.1.1. Базові уявлення дисципліни 2.1.2. Забезпечення безпеки від дії небезпечних та шкідливих факторів 2.2. ЗМІСТ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ, ЩО ФОРМУЮТЬ СИСТЕМУ ЗНАНЬ ДИСЦИПЛІНИ "БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 2.2.1. Елементи теорії, що становлять зміст предметної сфери дисципліни 2.2.2. Елементи теорії, що становлять логічні категорії безпеки життєдіяльності 2.2.3. Елементи теорії, що становлять закони, принципи, аксіоми і правила 2.2.3.1. Закони та їх зміст 2.2.3.2. Основні принципи та їх зміст 2.2.3.3. Правила та їх зміст 2.2.3.4. Аксіоми та їх зміст 2.2.3.5. Класифікації в безпеці життєдіяльності 2.2.4. Елементи теорії, що відбудовують моделі безпеки життєдіяльності 2.2.5. Елементи теорії, що формують системні уявлення 2.2.6. Елементи теорії, що поєднують методи і засоби оцінки стану життєдіяльності 3. ЛЮДИНА ЯК ОБ'ЄКТ, ЯКИЙ ПОТРЕБУЄ ЗАХИСТУ В УМОВАХ СЕРЕДОВИЩА, ЩО ОТОЧУЄ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ВИРОБНИЦТВА 3.1. СТАН ЛЮДИНИ ТА СЕРЕДОВИЩА, ДЕ РЕАЛІЗУЄТЬСЯ ЇЇ ДІЯЛЬНІСТЬ 3.1.1. Середовище, де реалізується діяльність людини 3.1.2. Людина як об'єкт середовища 3.1.3. Потреби людини на рівні забезпечення життєдіяльності 3.1.4. Класифікація основних форм трудової діяльності людини 3.1.5. Зміни у фізіологічному стані людини під час роботи 3.2. ПЕРЕДУМОВИ, ЩО СТВОРЮЮТЬ НАПРЯМИ ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ 3.2.1. Працездатність людини 3.2.2. Антропометричні характеристики людини 3.2.3. Фізіологія і психологія діяльності людини 3.2.4. Психологія в здійсненні безпеки 3.3. ВПЛИВ НЕБЕЗПЕЧНИХ ФАКТОРІВ НА ЛЮДИНУ 3.3.1. Системи людини, які сприймають стан навколишнього середовища 3.3.1.1. Зоровий аналізатор людини 3.3.1.2. Слуховий аналізатор людини 3.3.1.3. Характеристики шкірного аналізатора 3.3.1.4. Кінестетичний аналізатор 3.3.1.5. Нюховий аналізатор 3.3.1.6. Смаковий аналізатор 3.3.2. Мікроклімат і його вплив на людину 3.3.3. Небезпечні речовини 3.3.4. Небезпечні вібрації та акустичні коливання 3.3.5. Вплив електромагнітних випромінювань 3.3.6. Небезпечні фактори пожеж і вибухів 3.3.7. Негативні дії електричного струму 4. ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ ЯК ДЖЕРЕЛО НЕБЕЗПЕК, ЩО ДІЮТЬ В СЕРЕДОВИЩІ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 4.1. ТЕХНОГЕННІ НЕБЕЗПЕКИ 4.1.1. Небезпеки, пов'язані з використанням транспортних засобів 4.1.2. Небезпеки, пов'язані з використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин і матеріалів 4.1.3. Фактори, які впливають на наслідок ураження електричним струмом 4.1.4. Хімічні речовини та шляхи їх попадання в організм людини 4.1.5. Шкідливі речовини в повітрі, воді та продуктах харчування 4.1.6. Джерела іонізуючого, електромагнітного та віброакустичного випромінювання 4.1.7. Небезпеки, пов'язані з експлуатацією та утриманням житла 4.1.8. Засоби і заходи, спрямовані на запобігання негативній дії джерел небезпеки 4.2. СОЦІАЛЬНІ ТА ПОЛІТИЧНІ НЕБЕЗПЕКИ 4.2.1. Загальні закономірності виникнення небезпек 4.2.2. Соціальні небезпеки 4.2.3. Політичні небезпеки 4.3. КОМБІНОВАНІ НЕБЕЗПЕКИ 4.3.1. Природно-техногенні небезпеки 4.3.1.1. Кислотні дощі 4.3.1.2. Пилові бурі 4.3.1.3. Соціально-природничі небезпеки 4.3.2. Соціально-техногенні небезпеки 4.4. НЕБЕЗПЕКИ В СУЧАСНОМУ УРБАНІЗОВАНОМУ СЕРЕДОВИЩІ 4.4.1. Основні небезпеки в урбанізованому середовищі 4.4.2. Вимоги до стану місць помешкання населення 4.4.3. Особливі заходи безпеки в багатоповерхових будинках 4.4.4. Загальні правила користування і поведінки в приміщеннях багатоповерхових будинків 4.4.5. Безпека дорожнього руху 5. ФАКТОРИ РИЗИКУ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 5.1. ПРИРОДНІ НЕБЕЗПЕКИ 5.2. ВИДИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ 5.2.1. Залізничний транспорт 5.2.2. Морський та річковий транспорт 5.2.3. Авіаційний транспорт 5.2.4. Дорожньо-транспортні події 5.2.5. Радіаційно небезпечні об'єкти 5.2.6. Підприємства з видобутку та переробки уранової руди 5.2.7. Хімічно небезпечні об'єкти 5.2.8. Пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти 5.2.9. Газо-, нафто- та продуктопроводи 5.2.10. Об'єкти комунального господарства 5.2.11. Гідродинамічні аварії 5.3. ДІЇ НАСЕЛЕННЯ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ 5.3.1. Зсуви 5.3.2. Землетрус 5.3.3. Сильний вітер, шквали та смерчі 5.3.4. Сель. Лавина 5.3.5. Повінь. Паводок 5.3.6. Пожежа 5.4. ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ОБ'ЄКТІВ 5.5. ПРИБЛИЗНИЙ ПЛАН ЛІКВІДАЦІЇ АВАРІЇ (ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ) 5.5.1. Загальні положення 5.5.2. Ліквідація аварії до прибуття професійних формувань 5.6. СИСТЕМА ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ В СЕРЕДОВИЩІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 5.6.1. Апарат аналізу стану небезпеки 5.6.2. Метрологічне забезпечення безпеки життєдіяльності 5.6.3. Принципи забезпечення безпеки за рахунок впровадження зберігаючих сільськогосподарських технологій 5.6.4. Модель людини, придатної до професійної діяльності (на прикладі оператора сільськогосподарської техніки) 5.6.5. Принципи захисту людини 5.6.6. Засоби захисту в умовах виробництва 5.7. НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ПОТЕРПІЛИМ 5.7.1. Порушення дихання і серцевої діяльності 5.7.2. Утоплення 5.7.3. Поранення і кровотечі 5.7.4. Удари 5.7.5. Переломи і вивихи 5.7.6. Травми голови 5.7.7. Травми грудної клітки й живота 5.7.8. Опіки 5.7.9. Відмороження 5.7.10. Електротравми, ураження блискавкою 6. ЛЮДИНА ЯК СУБ'ЄКТ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 6.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 6.1.1. Цілі та завдання системи управління 6.2. СИСТЕМА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 6.2.1. Загальні принципи побудови законодавства з безпеки життєдіяльності 6.2.2. Система правового забезпечення безпеки людини 6.3. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ 6.3.1. Правова система як передумова управління безпекою життєдіяльності 6.3.2. Принципи побудови системи державних органів управління та нагляду за безпекою життєдіяльності 6.3.3. Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності 6.3.4. Інформаційне забезпечення системи управління 6.3.5. Система державних органів управління і нагляду за безпекою життєдіяльності 6.4. РЕГІОНАЛЬНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 6.4.1. Регіональна політика в сфері управління безпекою життєдіяльності 6.4.2. Структури органів, що реалізують регіональну систему управління безпекою життєдіяльності 6.5. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В ГАЛУЗІ АПК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПРИЙНЯТІ СКОРОЧЕННЯ

 

ПЕРЕДМОВА

Безпека життєдіяльності — одна з наймолодших наук, яка спрямована на вирішення основної проблеми сучасного суспільства України — збереження здоров'я населення.

За змістом дисципліна "Безпека життєдіяльності" формує світогляд майбутнього фахівця в галузі агропромислового комплексу (АПК), який у своїй повсякденній праці повинен створювати передумови запобігання нещасним випадкам, захворюванням та усуненням негативного впливу шкідливостей на здоров'я людини в умовах виконання виробничих завдань, її існування в побуті та різних за характером надзвичайних ситуаціях.

В сучасних умовах людина виступає в суспільстві як в ролі захисника від негараздів, так і в ролі істоти, що зумовлює виникнення небезпек внаслідок своєї виробничої та іншої діяльності. У зв'язку з цим матеріал посібника викладено з погляду подвійної ролі людини та заходів, які б вирішили основну державну проблему в життєдіяльності людини.

Виникнення дисципліни "Безпека життєдіяльності" історично пов'язане з багатьма об'єктивними аспектами розвитку суспільства:

1) необхідністю створення передумов соціального захисту;

2) державним завданням зі здійснення кроку вперед щодо запобігання високому рівню захворюваності, травматизму, аваріям, катастрофам на новій якісній основі в галузях політики, правовому забезпеченні, науково-освітній діяльності, матеріально-економічному забезпеченні тощо;

5) розбудовою єдиної глобальної системи освіти на базі ступеневої підготовки фахівців, зокрема і в галузі АПК;

4) відбудовою бази для всіх дисциплін, що вирішують питання "людського фактора".

Дисципліна "Безпека життєдіяльності" встановлює зміст регулювання зв'язків між природою та людиною. Жодне існуюче суспільство не може розвиватися без споживання. З метою задоволення своїх потреб люди організовують свою господарчу діяльність. Основою цієї діяльності є виробництво. Цілі розвитку виробництва в різних суспільствах мають великі розбіжності. Але якими б не були ті цілі і принципи суспільного розвитку, виникнення суперечок між людиною і природою, між виробництвом і природними екологічними системами неминуче. Мова може йти тільки про різну глибину цих суперечок і про різні шляхи їх вирішення. Це — діалектика взаємодії суспільства та людини.

Гармонійний розвиток природи і техніки можливий тільки в результаті науково обґрунтованого компромісу між об'єктами природи і соціальною, виробничою та іншою діяльністю людини. Відповідальність за такий компроміс бере на себе "Безпека життєдіяльності", яка є багатопрофільною галуззю знань про закони природо-зберігаючого формування техносфери планети та її збалансованого економічного й суспільного розвитку. Мабуть, найбільш правильно бачити безпеку життєдіяльності як науку про закономірності формування, розвитку і стійкого функціонування систем різного рангу та їх взаємовідносин для встановлення комфортних умов існування людини. Іншими словами, безпека життєдіяльності — міждисциплінарна галузь знань про устрій багаторівневих систем природного і штучного характеру.

Нормативна дисципліна "Безпека життєдіяльності" становить фундамент для розвитку інших дисциплін циклу, що розглядають "людський фактор" (інженерну екологію, охорону праці, цивільну оборону та інші), а також — спеціальні дисципліни, які розвивають її положення в рамках проектних, технологічних, конструкторських, організаційних та інших рішень щодо запобігання небезпечних умов життєдіяльності.

Виходячи з твердження Гегеля, що "кожна наука є прикладна логіка", можна казати про "Безпеку життєдіяльності" як науку, яка містить у собі логіку всіх складових. Але це має місце не на рівнях механічного поєднання, а на рівні побудови логіки нової синтетичної дисципліни. В основі поєднання лежить формування всеосяжної за своїм значенням логічної категорії — ЖИТТЯ. Однак, існування цієї категорії пов'язане з існуванням конкретного суспільства. Ця категорія щодо людини має відповідні характеристики у вигляді складу певних комфортних умов. Зміст комфортних умов також залежить від існуючого суспільства. Таким чином, нова синтетична наука цілеспрямована на вирішення проблем життя людини в суспільстві.

Цей навчальний посібник розроблено відповідно до програми, затвердженої Міністерством освіти і науки України [4], з урахуванням специфіки сільськогосподарського виробництва і нових наукових досягнень у галузі безпеки життєдіяльності.

ВСТУП

1.1. КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ НАУКИ І ПРАКТИКИ "БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ"

Розвиток науки і практики "Безпека життєдіяльності" передбачає:

— визначення пріоритетів у встановленні безпеки життєдіяльності;

— розробку теоретичних основ науки;

— формування довгострокової єдиної державної політики у сфері забезпечення безпеки, освіти та ін.;

— відбудову глибоко проробленого "правового поля" і всеохоплюючої нормативно-законодавчої бази в галузі безпеки життєдіяльності;

— формування науково-методичного й інформаційного забезпечення;

— забезпечення науковими й управлінськими кадрами за визначеним рівнем професіоналізму та компетенції;

— участь у міжнародному співробітництві.

Визначення пріоритетів розвитку в "Безпеці життєдіяльності" пов'язане з суспільним розвитком країни і складається з:

— формування передумов для забезпечення здоров'я нації шляхом соціально-економічного розвитку держави;

— надання першочергового значення питанням забезпечення безпеки людини в процесі її життєдіяльності;

— регіональних і локальних завдань у галузі безпеки, які мають бути підпорядковані глобальним і національним цілям;

— запобігання виникненню криз в життєдіяльності і оптимізації середовища існування людини;

— встановлення регіональної безпеки, що містить у собі функцію раннього попередження негативних тенденцій в розвитку негараздів та передбачає гарантії їх мінімізації;

— уявлення про те, що цілі безпеки життєдіяльності первинні щодо цілей економічного розвитку;

— розміщення і розвитку матеріального виробництва на певній території, що має здійснюватися відповідно до її еколого-економічної збалансованості;

— безпеки життєдіяльності в суспільстві, що тісно пов'язана з рівнем культури, освіти і виховання людей у ньому.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

На цей час безпека життєдіяльності не має розвиненої теорії, яка б характеризувалась налагодженими конкретними сукупностями ідей, поглядів, концепцій. Однак, окремі її елементи існують і можуть бути використані за призначенням. Характерним для будови теорії є те, що всі її твердження поділяються на дві групи [16]. Перша з них — вихідна, формулює фундаментальні закони чи властивості об'єкта і складає основи теорії. Друга група — похідна — формулює закони і властивості, які залежні від фундаментальних. Глибина теорії залежить від щільності логіки, зміст якої кладеться в основу зв'язку другої групи тверджень відносно першої.

Конкретно до першої групи належать сформульовані нижче закони, принципи, правила та аксіоми з безпеки життєдіяльності, а також центральний об'єкт нашого вивчення — людина (її стан) — фундаментальні її властивості (фізіологічні, біологічні та інші).

У пізнавальному відношенні — теорія узагальнює об'єктивні факти за рахунок опису і пояснення закономірностей реальної дійсності. Теорія (її основи) формує стиль мислення, який завжди є конкретним для будь-якої науки.

Основний стиль мислення в безпеці життєдіяльності складається з:

— виявлення загроз для людини;

— визначення характеру і ознак впливу на людину, а також змін в її стані, що мають місце в результаті такого впливу;

— оцінки діючих загроз;

— виявлення діючих (чи необхідності розробки нових) нормативно-законодавчих актів, що регулюють безпеку за наявністю конкретних загроз;

— розробки заходів безпеки;

— методів і змісту оцінки заходів безпеки;

— реалізації всіх вищезгаданих складових шляхом відбудови і функціонування системи управління безпекою життєдіяльності.

Базові уявлення дисципліни

Базовими уявленнями дисципліни "Безпека життєдіяльності" е знання про стан людини здебільшого у вигляді термінів і визначень. Зміни в стані людини формують зміни в середовищі (в широкому розумінні цього слова) як щодо позитивних, так і щодо негативних явищ. Негативні явища в найгіршому вигляді можуть бути викликані катастрофами, аваріями, загибеллю людей та ін.

Небезпека — це процеси, явища, речі, які мають негативний вплив на життя і здоров'я людини. Небезпеки за характером можуть мати природне і антропогенне походження. Природні небезпеки обумовлені стихійними явищами, кліматичними умовами, рельєфом місцевості й ін.

У більшості випадків діяльність людини негативно впливає на довкілля. Людина, вирішуючи свої завдання матеріального забезпечення, безперервно завдає шкоди середовищу. Інтенсифікація діяльності людини підвищує рівень і кількість антропогенних небезпек у вигляді виникнення небезпечних та шкідливих факторів.

Всі види небезпек, які формуються в процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем, змінюють його стан. Середовище, за своїм характером, знаходиться в стані тривалої динамічної рівноваги і е складною саморегулюючою системою. При цьому сфери біологічної стійкості характеризуються достатньо вузькими межами змін небезпечних (у т. ч. травмуючих і шкідливих факторів) середовища.

Фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні (соціальні) фактори як небезпечні і шкідливі в процесі праці людини класифікує ГОСТ 12.0.003-74.

Шкідливий фактор — негативний вплив на людину, який призводить до погіршення самопочуття чи захворювань.

Травмуючий фактор — негативний вплив на людину, який призводить до травм чи летального (смертельного) наслідку.

На рис. 2.1 наведено характер залежності екологічної системи від інтенсивності дії факторів середовища (екологічних факторів). Стійкість екологічних систем до екстремальних впливів визначається, крім інтенсивності впливу шкідливого чи небезпечного фактору (його об'єму, чи концентрації, чи тривалості дії), також здатністю цих факторів до руйнування оточуючого середовища і ступенем їх біотрансформацій в організмах.

Фактор екологічний — будь-яка умова середовища, на яку жива істота реагує пристосувальними реакціями (за межами пристосувальних здатностей знаходяться летальні фактори). Склад та характер факторів наведено на рис. 2.2 [32].

Комплекс визначених небезпек і відповідних факторів формують в біосфері специфічне середовище — техносферу. В умовах формування техносфери мають місце негативні впливи, які обумовлені такими елементами, як машини, будівлі та інше, а також дією людини (Л}) — стан людини в цьому випадку визначають комфортні умови (рис. 2.3, с. ЗО).

Рис. 2.1. Залежність стійкості біосистем від інтенсивності дії екологічних факторів [35]

Рис. 2.2. Класифікація факторів середовища (екологічних факторів)

Рис. 2.3. Характер змін стану людини і середовища в процесі соціально-економічного розвитку суспільства:

Л, — початковий стан людини, що характеризується комфортними умовами (характер взаємодій встановлено рис. 2.6, с. 36);

Л2 — стан людини в біосистемі у визначеному просторі за визначеним терміном існування системи, коли мають місце впливи небезпечних і шкідливих факторів.

Рівень впливів небезпек на середовище визначається рівнем розвитку техносфери, промисловості, сільського господарства й іншого, що фактично відображає економічне і соціальне становище суспільства і його розвиток, тому система впливів на біосферу визначається також і соціально-економічними факторами середовища (в цьому випадку це середовище утворене суспільством з відповідним рівнем його розвитку).

Характер взаємовідносин між визначеними об'єктами і факторами впливу наведено на рис. 2.3, (лівий верхній кут). Внаслідок людської діяльності організація біосистеми зазнала змін.

Ці зміни реалізуються у визначеному просторі за якийсь термін і формують стан безпеки (небезпеки), що, відповідно, впливає на людину (Л2) — стан людини в біосистемі у визначеному просторі за визначеним терміном, (рис. 2.3). Співвідношення між станом Л1 і Л2 дає змогу визначити варіанти стану людини і середовища залежно від рівня ГДК та ін.

Таким чином, слід визначити, що в процесі своєї діяльності людина постійно впливає на навколишнє середовище, суспільство, довкілля, середовище сільськогосподарського підприємства та ін. Результати таких впливів відображають відповідні небезпеки відносно людини, суспільства, довкілля, середовища сільськогосподарського підприємства та ін. Дія таких небезпек проявляється через вплив конкретних небезпечних і шкідливих факторів. Небезпечні і шкідливі фактори впливають безпосередньо на об'єкт чи елемент середовища, на систему чи органи людини тощо.

На рис. 2.4 наведено структуру СЗБЖ. На схемі показано взаємодію підсистем за прямими і зворотними зв'язками.

Всі визначені підсистеми (1—8) тісно взаємопов'язані. Можливість роботи системи базується на впровадженні цих зв'язків та повному використанні підсистем за своїм призначенням.

Закони та їх зміст

Звичайно зміст законів викладається в скороченому вигляді аксіом-прислів'їв, що сформульовані Б. Коммонером (1974 р.). В табл. 2.1 показано зміст законів Б. Коммонера і відповідних до них законів, що прийняті за змістом широкої інтерпретації.

Закон внутрішньої динамічної рівноваги: речовина, енергія, інформація і динамічні якості окремих природних систем в їх ієрархії взаємопов'язані настільки, що будь-яка зміна одного з цих показників викликає супровідні функціонально-структурні якісні і кількісні зміни, які зберігають загальну суму матеріально-енергетичних, інформаційних і динамічних якостей системи, де відбуваються ці зміни, або в їх ієрархії.

Емпіричні наслідки дії закону внутрішньої рівноваги:

1. Будь-яка зміна середовища (речовини, енергії, інформації, динамічних якостей екосистем) неминуче приведе до розвитку природних реакцій, ланцюгових за формою, які розвиваються у напрямі нейтралізації виробничої зміни чи формування нових природничих систем, утворення яких при значних змінах середовища може набути незворотного характеру.

Рис. 2.9. Блок-схема взаємозв'язків між небезпечними подіями у процесі формування та виникнення небезпечних ситуацій [11]: НУ — небезпечна умова; НД — небезпечна дія;

НС — надзвичайна ситуація; А — аварія; Т — травма;

БН — аварії без наслідків і травм.

Таблиця 2.1. Співвідношення законів Б. Коммонера з відповідними законами, що прийняті за змістом широкої інтерпретації

Закони Б. Коммонера
1. "Все пов'язано між собою"	2. "Все повинно кудись дітися"	3. "Природа знає, що краще"	4. "Ніщо не дається задарма"
Відповідні закони за широкою інтерпретацією
Закон внутрішньої динамічної рівноваги	Закон внутрішньої динамічної рівноваги; закон розвитку природної системи за рахунок навколишнього середовища (перший наслідок)	Принцип неповноти інформації	Закон внутрішньої динамічної рівноваги (четвертий наслідок). Закон константності (В.І. Вернадського). Закон розвитку природної системи за рахунок навколишнього середовища

2. Принцип Ле-Шательє: при зовнішньому впливі, що виводить систему зі стану стійкої рівноваги, ця рівновага порушується в напрямку, за якого ефект зовнішнього впливу зменшується. Розроблений спочатку для умов хімічної рівноваги цей принцип став використовуватися для опису поведінки будь-яких самопідтримуючих систем. На біологічному рівні він реалізується у вигляді здатності екологічних систем до авторегуляції.

3. Взаємодія матеріально-енергетичних екологічних компонентів (енергії, організмів, консументів і редуцентів), інформації і динамічних якостей природничих систем за кількістю — нелінійна, таким чином слабкий вплив чи зміни одного з показників можуть викликати значні відхилення в інших, а також у всій системі в цілому.

4. Зміни, що відбуваються у великих екосистемах мають незворотний характер. Переміщення по ієрархії відбувається в напрямку знизу вгору — від місця впливу до біосфери в цілому; вони змінюють глобальні процеси і тим самим переводять їх на новий еволюційний рівень.

5. Будь-яке перетворення природи викликає в глобальній сукупності біосфери і в її великих шарах відповідну реакцію, що приводить до відносної незмінності еколого-економічного потенціалу ("правило Тришкіного жупана"), збільшення якого можливе шляхом змінного підвищення енергетичних вкладень. Штучний підйом еколого-економічного потенціалу обмежений термодинамічною стійкістю природних систем.

Примітка. Закон внутрішньої динамічної рівноваги — одне з вузлових положень в природокористуванні. Доки зміни середовища слабкі і їх розташування обмежене відносно невеликою площею, то вони або локалізуються, або "згасають" в ланцюзі ієрархії екосистем. Але як тільки зміни досягають істотних значень для великих екосистем, наприклад, відбуваються в масштабах басейнів великих річок, чи в розмірах, обмежених правилами одного чи десяти відсотків, вони приводять до істотних зрушень у цих великих природних утвореннях, а через них, відповідно до наслідку 2 з вищезгаданого закону, і в усій біосфері. Будучи відносно незворотними (3-й наслідок), зміни в природі врешті-решт можуть бути нейтралізовані значними витратами з соціально-економічного погляду.

Зсув динамічної (квазістаціонарної) рівноваги стану природних систем за допомогою значних затрат енергії (наприклад, шляхом оранки та інших агротехнічних прийомів) порушує співвідношення екологічних компонентів, досягаючи збільшення корисної продукції (врожаю) чи стану середовища, сприятливого для життя і діяльності людини. Коли ці зсуви "згасають" в ієрархії природних систем і не викликають термодинамічного розладу у цій природній системі, то такий стан вважається нешкідливим. Однак, надмірна затрата енергії і матеріально-енергетичний розлад, що виникає як результат, призводять до зниження природно-ресурсного потенціалу аж до опустелювання території.

Закон константності (В.І. Вернадського). Кількість живої речовини біосфери (для певного геологічного періоду) є константа. Закон константності щільно пов'язаний із законом внутрішньої динамічної рівноваги, є його кількісним виразом для масштабів всієї біосфери. Відповідно до законів константи: будь-яка зміна кількості живої речовини в одному з регіонів біосфери неминуче тягне за собою таку ж за його розміром зміну в іншому будь-якому регіоні, але зі зворотним знаком. Полярні зміни можуть бути використані в процесах управління природою, однак слід ураховувати, що не завжди має місце адекватна заміна. Звичайно високорозвинені види і екосистеми витісняються іншими, що стоять на відносно низькому еволюційному (для екосистем сукцесійному) рівні, великі організми — меншими, а корисні для людини форми — менш корисними, нейтральними чи навіть негативними. Наслідком закону константи є правило обов'язкового заповнення екологічних ніш, а побічно і принцип винятку.

Закон мінімуму (Ю. Лібіха) — основний закон: витривалість організму визначається найслабшою ланкою в ланцюгу його екологічних потреб, таким чином життєві можливості лімітуються екологічними факторами, кількість і якість яких близькі до необхідного відносно організму чи екосистеми мінімуму. Подальше їх зниження веде до загибелі організму чи деструкції екосистеми.

Додаткове правило взаємодії факторів: організм у певній мірі здатний змінити дефіцитну речовину чи інший діючий фактор іншим, функційно ближчою речовиною чи фактором (наприклад, одну речовину — іншою, близькою за своєю функціональністю чи хімічним складом).

Примітки (до правила). Встановлення слабкої ланки ланцюга надзвичайно важливо в екологічному прогнозуванні, плануванні і експертизі проектів. Правило взаємодії факторів дає змогу раціонально замінити дефіцитні речовини і впливи на менш дефіцитні, що важливо в процесах експлуатації природних ресурсів.

Закон нерівномірності розвитку систем, чи закон різночасового розвитку (змін) підсистем у великих системах: системи одного рівня ієрархії (як правило, підсистеми — більш високого рівня організації) звичайно розвиваються не синхронно: в той час, як одні з них досягли більш високого рівня розвитку, інші ще залишаються в менш розвиненому стані. Наприклад, еволюційний рівень розвитку видів різний, екосистеми суші мають різну еволюційну та історичну давність формування, суспільно-економічний розвиток народів і держав у різних частинах планети нерівномірний та ін. Значення закону для природокористування полягає в тому, що він "забороняє" абсолютну одноманітність (як і закон необхідної різноманітності), створену людиною в просторі (наприклад, суцільна оранка, таким чином рівномірне граничне сукцесійне омолоджування екосистем на великому просторі), а в галузі управління виробництвом "потребує" нерівномірної уваги до його різних сторін, в тому числі нерівномірного капіталовкладення з метою підвищення ефективності роботи.

Закон розвитку природної системи за рахунок навколишнього середовища. Будь-яка природна система може розвиватися тільки за рахунок використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища. Закон є наслідком основ термодинаміки. Він має надзвичайне теоретичне і практичне значення завдяки основним своїм наслідкам:

1) абсолютно безвідходного виробництва не може бути (бо це рівнозначно створенню вічного двигуна);

2) будь-яка більш високоорганізована біотична система (наприклад, вид живого), використовуючи і змінюючи середовище, створює потенціальну загрозу для більш низькоорганізованих систем (завдяки цьому в земній біосфері неможливе повторне відродження життя — воно буде знищене існуючими організмами);

3) біосфера землі як система розвивається за рахунок ресурсів планети, але опосередковано за рахунок і під управлінським впливом космічних систем (перш за все Сонця).

Примітки. Відповідно до першого наслідку ми можемо розраховувати тільки на маловідходне виробництво, тому першим етапом розвитку технології має бути їх мала ресурсомісткість (як на вході, так і на виході — економність і незначні відходи); другим етапом буде утворення циклічного виробництва (відходи одних виробництв можуть стати сировиною для інших); третім — організація розумного депонування (захоронення) неминучих залишків і нейтралізація не усунутих енергетичних відходів (всі три етапи можуть бути одночасними). Уявлення, що біосфера працює за принципами безвідходності, помилкове, тому що в ній завжди накопичуються речовини, які вибувають з екологічного обігу і формують осадові породи.

Відповідно до другого наслідку цього закону вплив людини на природу потребує заходів з нейтралізації цих впливів, тому що вони можуть стати руйнівними і, згідно з правилом співвідношення умов середовища і генетичної визначеності організму, загрожує і самій людині. У зв'язку з цим охорона природи — одна з обов'язкових складових соціально-економічного розвитку високорозвиненого суспільства.

Третій наслідок закону має особливе значення для довгострокового прогнозування. Його треба враховувати при розгляді всіх процесів, які відбуваються на Землі. Однак, необхідно усвідомити, що космічний вплив коригується земними процесами і встановлення прямих зв'язків має вірогідний характер. Наприклад, в роки високої сонячної активності не обов'язково проявляється весь аспект явищ, що спостерігався в попередній цикл тієї ж активності світила. Вони тільки можуть виникнути.

Закон зниження енергетичної активності природокористування: з розвитком історичного часу, під час вилучення з природних систем корисної продукції на її одиницю в середньому зростають енергетичні витрати. Збільшуються і енергетичні витрати на одну людину.

Закон обмеженості ресурсів ("на всіх не вистачить"). Цього формулювання немає в аксіомах-прислів'ях, що становлять закони В. Коммонера. Але цей закон відображає загальну системну закономірність.

 

Правила та їх зміст

Правило міри перевтілення природних систем: в ході експлуатації природних систем не можна переходити деякі межі, що дають змогу цим системам зберігати властивості самопідтримки (самоорганізації, саморегулювання) і які обмежуються помітними змінами систем трьох узгоджених рівнів ієрархії. Так як ця властивість і саморегулювання природничих систем підтримується двома механізмами — співвідношенням екологічних компонентів всередині системи і взаємодією підсистем того ж рівня і надсистем в їх ієрархії (територіально), то правило міри перевтілення дійсне для обох цих механізмів. Надсистема вищого рівня ієрархії може підтримувати деякі підсистеми порушеної системи нижчого рівня, але не відновлювати їх. Наприклад, чорноземи, які виникли в результаті зональних біогенних процесів в степах і лісостепах з їх оранкою, зонально підтримуються, але поступово деградують, зберігаючи при цьому тенденцію до відновлення тільки в умовах утворення натуральних умов під час їх будови.

З правила міри перевтілення природничих систем випливає ряд висновків.

1. Одиниця (поновленого) ресурсу може бути отримана тільки в певний, визначений швидкістю функціонування систем (і їх ієрархії) відрізок часу.

2. Переступити через фазу послідовного розвитку природної системи за участю живого, як правило, не можливо.

3. Проведення господарчих заходів раціональне тільки в межах якихось оптимальних розмірів, збільшення чи зменшення яких знижує господарчу ефективність заходів.

4. Перетворююча діяльність не повинна виводити природничі системи зі стану рівноваги шляхом створення надлишків якогось з компонентів, що утворюють середовище, чи, коли це необхідно, вимагається достатня компенсація у вигляді відносно неперетворених природних систем (оптимальна територіальна структура — оптимальна лісовина і т. ін.).

5. Перетворення природи (коли воно невідновлювальне, "нем'яке") дає локальний чи регіональний виграш за рахунок погіршення показників в суміжних місцевостях чи в біосфері в цілому. (Це також наслідок закону внутрішньої динамічної рівноваги).

6. Господарська діяльність впливає не тільки на ту систему, на яку він скерований, але і на її надсистеми, "покликані" нівелювати здійснені зміни. У зв'язку з цим витрати на перетворення природи ніколи не обмежуються тільки вкладеннями на безпосередньо запланований вплив (див. наслідки закону внутрішньої динамічної рівноваги).

7. Природні ланцюгові реакції ніколи не обмежуються змінами речовини і енергії, але зачіпають і динамічні якості систем природи.

8. Вторинна поступово складена екологічна рівновага, як правило, більш стійка, ніж первинна, але потенційний "запас перетворення" (майбутніх його можливостей) при цьому скорочується.

9. Неспіввідносність "цілей" природно-системної регуляції і цілей господарства може призводити до деструкції природного утворення (таким чином сили природи і господарчих перетворень при більшому значенні останніх в ході протиборства спочатку "гасять" один одного, а потім руйнують природну складову).

10. Технічні системи впливу в остаточному підсумку (під час тривалого терміну) завжди господарчо менш ефективні, ніж природноспрямовані.

11. Технічні впливи мають тенденцію перетворення в перманенті і все більш посилені, аж до повної заміни саморегуляції природних систем техногенним регулюванням, що в остаточному підсумку економічно руйнівно.

Правило "м'якого" управління природою: "м'яке" (опосередковане, направляюче, відновлююче екологічний баланс) управління природними процесами, як правило, здатне викликати позитивні природні ланцюгові реакції і тому за соціально-економічними наслідками більш сприятливе, ніж "жорстке" техногенне. Це правило спрямованого перетворення природи. На відміну від "жорсткого" управління, "м'яке" управління передбачає відновлення попередньої натуральної продуктивності екосистем чи її підвищення шляхом цілеспрямованої і заснованої на використанні об'єктивних законів природи групи засобів, дає змогу спрямувати природні ланцюгові реакції в сприятливий для господарств і життя людей бік.