Склад злочину, передбачений ст. 113 кк України «диверсія»

 

Об’єкт злочину

 

В даний час диверсія – злочин, що рідко зустрічається в судовій практиці. Проте небезпека його настільки велика, що навіть одиничні акти диверсій можуть спричинити серйозної шкоди державі.

В результаті здійснення диверсій можуть бути знищені найважливіші об’єкти народного господарства країни (підприємства, мости, дамби, електростанції, засоби зв’язку, транспорт і т. п.), що завдає великих збитків економічної потужності країни. В результаті здійснення диверсій можуть загинути люди [10, с.24].

Диверсії заподіюють державі не тільки серйозний матеріальний збиток, але і негативно впливають на психологічний стан населення, можуть викликати паніку і інші негативні явища.

В сучасних умовах, з урахуванням створення нових засобів масового ураження величезної руйнівної сили, хімічної і бактеріологічної зброї великої потужності, небезпека диверсії ще більше зростає (згадати хоча б нещодавні події 11 березня 2002 р. в США). Тому відповідні органи держави направляють свої зусилля на попередження диверсій на самих ранніх стадіях здійснення злочину.

Основний безпосередній об’єкт диверсії - безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Економічна система - це економічний базис, складна система відносин, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних благ.

Крім того, для цього злочину характерним є обов’язковий додатковий об’єкт, який має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя і здоров’я особи, власність, навколишнє середовище [9, с.263]. Додатковими об’єктами можуть бути: життя, здоров’я людей, екологічна безпека та ін.

Предметом диверсії можуть бути:

1) будівлі, споруди та інші об’єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства по виробництву грошових знаків України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), у тому числі підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлення вибухових матеріалів і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища тощо);

2) стада і колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, пасіки тощо;

3) посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.

З вищенаведеного видно, що предметом диверсії звичайно є найбільш важливі, ключові споруди, від роботи яких часом залежить життєдіяльність цілих економічних регіонів (дамби, мости, електростанції, водопроводи, склади продовольства, зброї і боєприпасів, і т. д.). Диверсанти, як правило, обирають для здійснення диверсій такі об’єкти, збитки від руйнування яких найбільш відчутні, а зусилля по вчиненню диверсійних актів мінімальні [11, с.44].

 

Об’єктивна сторона злочину

 

Об’єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких передбачає вчинення суспільно небезпечних дій (зокрема, вибухів і підпалів), спрямованих на:

1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю;

2) зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення;

3) радіоактивне забруднення;

4) масове отруєння;

5) поширення епідемій;

6) поширення епізоотій;

7) поширення епіфітотій.

Закон не обмежує перелік способів здійснення диверсії в таких формах, проте загальною характерною властивістю їх усіх є спрямованість на руйнування або пошкодження предмета, на приведення його в повну або ж часткову непридатність. Вони, як правило, - загальнонебезпечні і ефективні. Окрім вибухів і підпалів, до них можна віднести затоплення, влаштування обвалів, вмонтування в діючі механізми сторонніх предметів, помилкову сигналізацію, приведення об’єкту в недіючий стан і т. п.

Злочин є закінченим з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення обвалу чи інших дій відповідної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки (наприклад, в результаті вибуху у зв’язку зі слабкою міцністю заряду може взагалі не настати будь-яких помітних наслідків, через дощ може не загорітися підпалене сховище або отрута виявиться неефективною).

Під терміном “вибух” розуміють займання певних об’єктів внаслідок миттєвого хімічного розкладання відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення сильно нагрітих газів, а підпал - це свідоме викликання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних об’єктів [9, с.243].

Термін “інші дії” включає спрямоване на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю, зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення. Сюди можна віднести, скажімо, пошкодження дамби гідроелектростанції, яке потягло затоплення населеного пункту, вимикання сигналу маяка, наслідком чого стала загибель корабля, пуск ракети, спрямованої на важливий народногосподарський чи воєнний об’єкт, поміщення у воду в місці масового відпочинку людей дроту високовольтної лінії електропередач, організація катастрофи, внесення вірусів у комп’ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої інформації тощо.

Диверсія може бути спрямована на “масове знищення людей”, тобто позбавлення життя багатьох людей. При цьому конкретна кількість людей, знищення яких можна визнати масовим, визначається з урахуванням обставин справи. Це може бути як декілька тисяч осіб, що скупчені в одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб, які знаходяться, скажімо, у будинку посольства, у міському транспорті, дитячому садку, лікарні, відділенні міліції, іншому громадському місці.

Злочин може завдати і «тілесні ушкодження», під якими розуміється порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою шкодою здоров’ю людей - неврологічний розлад, втрата працездатності тощо.

«Дії, спрямовані на радіоактивне забруднення» можуть полягати, наприклад, у зруйнуванні чи пошкодженні ядерних установок, інших джерел іонізуючого випромінювання, порушенні корпусу, оболонки агрегату, виробу, де знаходяться радіоактивні речовини, шляхом його розбирання чи підпалювання тощо.

Під масовими отруєннями, спричиненими злочином розуміють заподіяння шкоди життю і здоров’ю більш-менш широких кіл населення шляхом їх отруєння. Отруєння особи виявляється у її хворобливому стані, викликане потраплянням в організм отруйної речовини. Небезпека його полягає в тому, що від нього може наступити смерть. Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токсичних (отрутних) речовин до води, повітря, продуктів харчування, лікарських засобів і т. ін. Масове отруєння тварин і рослин має кваліфікуватися за ст. 441 як екоцид.

Під епідемією Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» розуміє такий, що відбувається на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холери, віспи, тифу, дифтерії, туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, грипу, правцю, кору тощо), коли показник інфекційної захворюваності серед населення певної місцевості та у певний час перевищує звичайний рівень, характерний для даної інфекційної хвороби, та характеризується відповідною динамікою. Умисне зараження однієї, двох чи кількох осіб венеричною хворобою кваліфікується за ст. 133 («Зараження венеричною хворобою»), а вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - за ст. 130 («Зараження вірусом СНІД чи іншої невиліковної хвороби»). Загибель людей від епідемії охоплюється складом цього злочину і додаткової кваліфікації не потребує.

Дії у формі поширення епізоотії полягають у безперервному процесі масового поширення заразних (інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру, вірусного ентериту, сапу, туберкульозу, сибірки, бруцельозу тощо) сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких, циркових тварин та хутрових звірів, домашньої і дикої птиці, бджіл, риби, жаб, молюсків, раків, шовкопрядів, інших представників фауни, а також ембріонів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зиготи, сперми тощо.

Раніше в радянському кримінальному праві існувала думка про те, що поширення епізоотій вважатиметься диверсією, якщо вищеназвані предмети злочинного посягання перебувають у власності держави [14, с.54].

Значне поширення грибкових, вірусних чи бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин (фомопсису соняшнику, гельмінтоспоріозу кукурудзи, рису чи сорго, опіку плодових, хвороби Пірса винограду, стеблової та жовтої іржі пшениці, пірікуляріозу рису тощо) охоплюється терміном “епіфітотія”. Таке явище може бути спричинене дією шкідників (комах, кліщів, мікроорганізмів) чи фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).

Об’єктивна сторона у формі поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії, може полягати у розповсюдженні будь-яким способом на території України збудників чи переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) або навіть у спробі такого розповсюдження.

 

Суб’єктивні ознаки злочину

 

Суб’єктом злочину виступає фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку 14-ти років. Тобто ним може бути як громадянин України, так і іноземець й особа без громадянства. Вік кримінальної відповідальності за вчинення такого злочину визначається ч. 2 ст. 22 КК України, в якій за скоєння диверсійних дій передбачається можливість застосування заходів кримінального переслідування до особи у віці 14 років.

Щодо суб’єктивної сторони диверсії, то вона характеризується виною у формі прямого умислу і спеціальною метою - ослаблення держави. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети - ослаблення держави. Диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна, забруднення моря, випуск або реалізація недоброякісної продукції, зараження венеричною хворобою, екоцид та ін, саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) [17, с.44]. Зазначена мета диверсії означає прагнення знизити економічний, науково-технічний, військовий потенціал держави тощо (не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б певним чином вплинути на ту чи іншу складову її потенціалу).

Злочин є з формальним складом, а тому на перший план виступає не фактичний результат (ослаблення держави чи принаймні реальна загроза такого ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави.

Мотив (користь, помста та ін.) не впливає на кваліфікацію злочинних дій, але його встановлення необхідне для того, щоб визначити характер і спрямованість умислу винного і мету скоєних дій.

При вирішенні питання про те, з якою ціллю діяв винний, слід враховувати особу останнього, спосіб здійснення злочину, обстановку, важливість об'єкту, а також заподіяний збиток і інші обставини, узяті в сукупності.

 

РОЗДІЛ ІІІ