Поняття і особливості державно-службових відносин

З розвитком державної служби як правового інституту проходить подальше становлення законодавства про державну службу. При цьому слід зазначити, що окремі вчені висловлюють думку з приводу виникнення і розвитку не тільки службового законодавства, але й службового права як комплексної галузі права. Таке твердження, безумовно, вимагає певної аргументації, особливо, стосовно предмета і методу даної галузі права. Особливу увагу викликають суспільні відносини, які виникають щодо державної служби, тобто — державно-службові відносини. їх сутність, правова природа ще недостатньо вивчені і досліджені, не дивлячись на те, що вони мають велике як теоретичне, так і практичне значення.

Оскільки державна служба безпосередньо пов'язана з діяльністю державних органів і, в першу чергу, органів державної виконавчої влади, державно-службові відносини характеризуються рядом ознак, які притаманні адміністративним правовідносинам. Поряд із цим, вони мають ряд особливих ознак, зокрема:

1. Державно-службові відносини — це правові відносини, передбачені законом, тобто для їх регулювання застосовується виключно метод законодавчого регулювання. Метод договірного регулювання, який є основним у трудовому праві, стосовно державно-службових відносин застосовуватися не може, оскільки це обумовлено сутністю цих відносин. У першу чергу це проявляється в тому, що дані відносини виникають при реалізації публічного, а не приватного інтересу. Оскільки мова йде про публічний інтерес, безумовним є те, що такі відносини повинні регулюватися виключно методом законодавчого регулювання, оскільки по відношенню до державних органів та їхніх посадових осіб діє принцип «дозволено тільки те, що передбачено законодавством». Стосовно методу договірного регулювання щодо даних відносин необхідно зазначити, що його частка є настільки незначною, що вона не може суттєво вплинути на природу даних відносин.

2. Державно-службові відносини — це державно-правові «владовідносини». Дана ознака проявляється в тому, що учасники даних правовідносин юридично нерівноправні, тобто однією із сторін завжди виступає держаний орган або посадова особа — «керівник», які наділені певними державно-владними повноваженнями стосовно другої сторони. Друга сторона, в свою чергу, підпорядкована першій і зобов'язана виконувати всі її приписи і розпорядження. Тобто, вона завжди знаходиться у ієрархічній підлеглості.

3. Державно-правові відносини у реальному житті виступають, переважно, як конституційні і адміністративні правовідносини.

4. Державно-правові відносини характеризуються особливими публічними правами і обов'язками, якими наділені державні службовці. Оскільки державні службовці завжди представляють державні органи, забезпечують практичну реалізацію їхніх функцій і повноважень, вони наділені певними правами і обов'язками публічного характеру.

5. Державно-службові відносини, переважно, являють собою відносини щодо забезпечення виконання повноважень державних органів.

6. Державно-службові відносини регулюються нормами різ­них галузей права: конституційного, адміністративного, фінан­сового, кримінального, трудового, цивільного і т. д. Дана озна­ка випливає із того, що державна служба є комплексним пра­вовим інститутом.

7. Переважна частина державно-службових відносин регулю­ється нормами публічного права: конституційного, адміністративного, фінансового, кримінального. Частка відносин, яка регулю­ється нормами приватного права — переважно трудового — незначна. При цьому слід зазначити, що в міру подальшого розвитку державної служби від правового інституту до «службового права», як галузі права, чіткого розмежування публічного і приватного права, норми трудового права перестануть відігравати суттєву роль у правовому регулюванні державно-службових відносин. Службове право, безумовно, буде являти собою важливу складову публічного права.

8. Домінуюча роль серед державно-службових відносин належить суспільним відносинам, пов'язаним з державним управлінням, організацією діяльності, переважно, органів державної виконавчої влади.

9. Державно-службові відносини характеризуються тим, що однією із сторін, як правило, виступає фізична особа, наділена певними державно-владними повноваженнями.