Теоретичні засади та історія виникнення

Теоретичними засадами розробки психокорекційної програми є загальні положення і принципи психокорекційної практики про можливість здійснення впливу на дискретні характеристики внутрішньопсихологічних феноменів, що потребують виправлення і розвитку.

При здійсненні психокорекційної роботи спеціаліст виходить з розуміння норми психічного розвитку, що власне є критерієм у прийнятті рішення щодо надання психологічної допомоги. Разом із тим необхідно враховувати, що особистість розглядається як певна цілісність, а відтак зміни, що вносяться в структурно-функціональні компоненти, неодмінно матимуть системний характер. Також слід враховувати ситуацію розвитку суб’єкта, яка вказує на своєчасність й адекватність формування тих чи інших психічних феноменів. Відтак для здійснення психокорекційної роботи спеціаліст повинен володіти необхідними знаннями про статевовікові закономірності розвитку особистості, сензитивні періоди розвитку окремих психічних процесів та психічних новоутворень, розумінням вікових криз, а також уповні володіти спеціальними техніками, прийомами та методами розв’язання психологічних проблем.

Отже, основними компонентами готовності спеціаліста до здійснення ефективної психокорекційної роботи є 1) ґрунтовна теоретична підготовка спеціаліста, 2) володіння конкретними методиками роботи, 3) психологічне відпрацювання у психолога власних особистісних проблем. На останній умові особливо наголошує академік НАПН України Т.С. Яценко.

Основними принципами психокорекційної роботи є:

1. Принцип єдності діагностики та корекції.

2. Принцип нормативності та індивідуальності розвитку.

3. Принцип системності розвитку психічної діяльності.

4. Діяльнісний принцип психокорекції.

5. Принцип автономності особистості.

Специфічною рисою психокорекції є орієнтація на клінічно здорових людей, що мають певні психологічні труднощі, які, втім, не позначаються на повній соціальній дезадаптації суб’єкта чи його внутрішньо психологічній дезінтеграції.

Психокорекція зазвичай орієнтується на середню тривалість занять (10-15 зустрічей). Проте А.А. Осіпова вважає, що психокорекція може бути короткотривалою і довготривалою.

Основними принципами складання психокорекційних програм є перелічені вище загальні принципи психокорекції, проте специфічними виступають такі:

1. Принцип системності корекційних, профілактичних та розвивальних завдань.

У цьому принципі відображається взаємозв’язок і нерівномірність розвитку окремих сторін особистості. Іншими словами, до одних феноменів спеціаліст може застосовувати активний корекційний вплив, оскільки вони вимагають виправлення; водночас інший психологічний феномен потребує більш інтенсивного розвитку у відповідності з нормами психічного розвитку для цього віку.

2. Принцип пріоритетності корекції каузального типу.

Каузальна психокорекція спрямована на подолання не ознак психологічної проблеми (симптомів), а на усунення її причин. Результати каузальної психокорекції вважаються більш стійкими, особливо коли ці проблеми мають глибинні аспекти свого виникнення.

3. Принцип програмованого навчання.

Психокорекційна програма повинна бути послідовною у своїх операціях, забезпечувати наступність у формуванні певних умінь та навичок. Наприклад, формування поведінкових навичок відбувається від елементарних операцій до більш складних.

4. Принцип активного залучення ближчого соціального оточення до участі у корекційній програмі.

Людина є соціальною істотою, а тому формується в процесі взаємодії з оточенням. Відповідно й зміни у психічному розвитку суб’єкта повинні підкріплюватися змінами у стосунках із близьким соціальним оточенням.

5. Принцип комплексності методів психологічного впливу.

Необхідно використовувати різноманітні методи психокорекції, щоби можна було надавати психологічну допомогу при виникненні різних проблем. Проте необхідно враховувати також можливу суперечність теоретико-методологічних засад окремих технік і прийомів, що розроблялися в різних психологічних школах.

6. Принцип врахування об’єму та ступеня різноманітності матеріалу.

Під час психокорекційної роботи необхідно переходити до нового матеріалу лише після того, як сформувалися відповідні знання та вміння. Збільшувати об’єм матеріалу, його різноманітність, інтенсивність роботи необхідно поступово.

7. Принцип врахування емоційної складності матеріалу.

Ігри та вправи, які пропонуються психокорекційною програмою, повинні створювати і стимулювати позитивний емоційний стан. Корекційні зміни повинні відбуватися на тлі позитивного емоційного фону.

Серед основних вимог до складання психокорекційних програм А.А. Осіпова виділяє такі:

– чітко формулювати мету та завдання психокорекційної програми;

– обирати єдину тактику і стратегію проведення психокорекційної роботи;

– визначати форми роботи з клієнтом (індивідуальна, групова чи змішана);

– підбирати методики і техніки корекційної роботи;

– визначати частоту і тривалість занять;

– визначати зміст психокорекційних занять;

– готувати необхідні матеріали й обладнання.

Сфера застосування

Психокорекція застосовується у ситуації вирішення актуальних проблем суб’єкта, які носять більш локальний характер у порівнянні з більш системними психологічними проблемами, які потребують психотерапевтичної допомоги. Зокрема, під дію психокорекційного впливу підпадають пізнавальні процеси, емоційно-вольова та мотиваційна сфера особистості, окремі аспекти поведінки та спілкування, невротичні стани, які вимагають внесення певних виправлень і компенсації.

В залежності від змісту і характеру психологічної проблеми психокорекційна програма може бути як індивідуальною, так і груповою. Індивідуальна психокорекція є більш доцільною в ситуацію вирішення проблем інтимного характеру, групова – при вирішення проблем міжособистісного характеру.

Б.С. Кузікова виділяє три основних напрямки постановки психокорекційних цілей:

1. Оптимізація соціальної ситуації розвитку. Створення «зони найближчого розвитку».

2. Розвиток провідних видів діяльності дитини.

3. Формування психологічних новоутворень віку.

Суб’єктами психокорекційної роботи виступають клієнт (особа, що має психологічну проблему) і психолог (особа, що при наявності спеціальної підготовки надає психологічну допомогу). Інколи суб’єктом виступає замовник, що зацікавлений у наданні психологічної допомоги сторонній особі. Особливо часто така ситуація виникає в загальноосвітніх закладах, де замовниками стають батьки і вчителі, а клієнтами є діти та учні відповідно.

Варто завважити на тому, що у відповідності з предметом психокорекційної практики змінам підлягають усталені психологічні характеристики, тоді як у дітей психологічні характеристики ще не набули очевидних ригідних ознак. Т.С. Яценко слушно наголошує, що діти повинні правильно виховуватися, а коригуватися мають саме дорослі. Отже, при здійсненні психокорекційної роботи з дітьми насамперед слід зосереджуватися на завданнях психічного розвитку, а не виправлення, оскільки немає об’єктивних причин вносити зміни у явища, які перебувають на стадії активного формування.

Психокорекційна програма, яка розробляється для вирішення завдань надання психологічної допомоги, може включати елемент імпровізації.

Опис методики

Преамбула психокорекційної програми. У преамбулі зазначається мета та завдання психокорекційної програми, загальна кількість занять, тривалість кожного заняття, орієнтовна кількість учасників. Завдання програми по суті є деталізацією мети роботи і згодом повинні співвідноситися з оцінкою ефективності психокорекційної програми.

Необхідно вказати методичні засоби, що застосовуватимуться у програмі. Зокрема, зазначається форма проведення психокорекційної роботи – індивідуальна чи групова, вид психокорекції (психогімнастика, психодрама, музикотерапія тощо).

Структурно психокорекційна програма складається з чотирьох етапів:

1) діагностичний етап;

2) установочний етап;

3) корекційний етап;

4) етап оцінки ефективності психокорекційного впливу.

Діагностичний етап включає психологічну оцінку розвитку особистості чи певних психічних феноменів, що дозволяє сформувати комплекс психокорекційних впливів.

Психодіагностика проблеми повинна бути комплексною, тобто спрямованою на вивчення різних сторін особистості суб’єкта та його міжособистісних відносин. Методи діагностики повинні досліджувати не лише актуальний психічний стан суб’єкта, а й особливості його розвитку на попередніх етапах. Бажаним є застосування методів процесуальної діагностики, коли зливаються у часі діагностика та корекція психічного розвитку суб’єкта (Т.С. Яценко). Іншими словами, психодіагностика повинна відбуватися на всіх етапах психокорекційної роботи і по суті забезпечувати моніторинг вирішення проблемної ситуації.

До основних методів психодіагностики відносяться стандартизовані й проективні методики, спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності.

Установочний етап передбачає пробудження бажання та готовність суб’єкта змінюватись. Суб’єкта психокорекційного впливу слід попередити про ті емоційні навантаження, які передбачає виконання технік психокорекційної роботи. Необхідно сформувати адекватне ставлення у клієнта до своєї проблеми та методів корекційного впливу, викликати інтерес до самопізнання й самовдосконалення. Клієнт повинен відчути себе суб’єктом змін, а не об’єктом впливу спеціаліста. Фактично повинен бути укладений психологічний контракт (в усній чи письмовій формі) на дії, спрямовані на співпрацю у досягненні певних змін клієнта. Під час укладання контракту може відбутися переформулювання початкової мети роботи.

Власне корекційний етап передбачає виконання поставлених завдань психокорекційної програми. Цей етап спрямований на досягнення змін, передбачених контрактом. Зокрема, це може передбачати гармонізацію особистісного розвитку клієнта, встановлення соціального самоконтролю, підвищення розвитку окремих пізнавальних процесів тощо. Завдання психокорекційного етапу реалізуються за допомогою комплексу конкретних вправ і технік, які створюють необхідні умови для психологічних змін клієнта.

Психокорекційні заняття повинні відповідати певній структурі. Зокрема, необхідно вказувати мету заняття, його процедурне забезпечення, опис найбільш важливих моментів, опис методів і технік психокорекції.

Варто завважити, що процес психологічних змін протікає нерівномірно і з різною інтенсивністю. Т.С. Яценко, аналізуючи характер змін, що відбуваються у групах активного соціально-психологічного навчання (АСПН), відмічає, що група спочатку проходить етап первинної дезінтеграції і лише згодом відбувається вторинна інтеграція на більш високому рівні розвитку.

Етап оцінки ефективності психокорекційної програми передбачає виділення симптоматичних ознак, які свідчитимуть про позитивні зміни у психічному розвитку клієнта. На цьому етапі відбувається співвіднесення очікуваних змін із реальними змінами, які сталися на попередньому етапі психокорекційної програми.

При оцінці ефективності психокорекції варто враховувати як об’єктивні, так і суб’єктивні показники. Б.С. Кузікова та А.А. Осіпова виділяють такі чинники, що визначають ефективність психокорекції:

1) очікування клієнта;

2) очікування психолога;

3) професійний й особистісний досвід психолога;

4) глибина опрацювання проблеми, усвідомлення або усунення причин, які зумовили її виникнення;

5) активність суб’єкта під час реалізації завдань психокорекційної програми.

 

Психокорекційна програма

студента (ки) ___ групи

денної форми навчання соціально-психологічного факультету

____________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

Кодове ім’я клієнта ____________________________

Стать ___________ Вік ____

Формулювання проблеми (скарга) клієнта:

Мета психокорекційної програми:

Завдання психокорекційної роботи:

Форма психокорекційних занять (індивідуальна чи групова):

Організаційні особливості психокорекційної програми:

Методичні засоби:

Загальна кількість зустрічей:

Час психокорекційного заняття:

Кількість учасників:

Діагностичний етап

Дата	Метод діагностики психологічної проблеми	Результати психодіагностики

Установочний етап

Формулювання психологічного контракту (визначення мети психокорекційних занять та засобів їх досягнення).

Корекційний етап