У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Таким чином, якщо відсоткова ставка за наданий кредит встановлена договором, банк в односторонньому порядку не має права змінити цю умову договору навіть у разі підви­щення відсоткової ставки НБУ. За таких обставин відповідні зміни до договору мають бути внесені у порядку, встановле­ному ст. 11 Арбітражного процесуального кодексу України. До внесення зміни до договору щодо процентної ставки за кредит сторони і арбітражний суд мають виходити із ставки, передбаченої договором¹.

Порядок сплати відсотків за строками (помісячно, поквар­тально і т.д.) сторони встановлюють у договорі.

С торонами кредитного договору є кредитодавець і пози­чальник. Відповідно до чинного законодавства України кредитодавцем можуть бути Національний банк України, комерційні банки та фінансово-кредитні установи, що мають ліцензію НБУ на залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів, і банківські консорціуми (тимчасові об'єднання бан­ків, які створюються для кредитування шляхом укладення відповідного договору). Згідно з ч. 5 ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" здійснення операцій, пов'язаних з видачею кредитів, іншим юридичним особам, крім банків, забороняється, за винятком випадків, визначених законо­давчими актами України.

 

Позичальниками кредиту можуть бути юридичні і фізичні особи, не обмежені законом у правоздатності або дієздат­ності.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогно­зує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про на­дання кредиту або відмову.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності пози­чальника можуть бути:

— забезпеченість власними коштами не менш як 50 від­сотків усіх його видатків;

— репутація позичальника (кваліфікація, здібності керів­ника, додержання ділової етики, договірної та платіжної
дисципліни);

— оцінка продукції, що випускається, наявність замовлен­ня на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках,попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

— економічна кон'юнктура (перспективи розвитку пози­чальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень)
тощо.

 

Кредитний договір має особливий предмет, в якості якого завжди виступають кошти (національна або іноземна валю­та). Відповідно до кредитного договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кошти на умовах і в розмірі, що передбачені договором, у власність (повне господарське відання, оперативне управління). Інші речі, визначені ро­довими ознаками, не можуть бути предметом кредитного до­говору.

Саме цим кредитний договор відрізняється від договору майнового найму, згідно з яким наймач зобов'язаний повер­нути індивідуально-визначену річ.

 

Як правило, кредитодавець надає позичальникові кредиту безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку або шляхом перерахування на розра­хунковий рахунок позичальника. У готівковій формі кредит може надаватися для розрахунків із здавачами сільськогос­подарської продукції, а також фізичним особам—резидентам при наданні споживчого кредиту.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у національній, так і в іноземній ва­люті у порядку, визначеному чинним законодавством та нор­мативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогоспо­дарської продукції.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється позичальником з розрахункового чи поточного (валютного) рахунку. Якщо розрахунковий рахунок позичаль­ника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку у встановленому чинним законо­давством порядку. Якщо позичальник не може сплатити борг, він стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яку встановлюють сторони під час укладення угоди про надання кредиту.

Залежно від умов надання і використання коштів, порядку повернення заборгованості і т.д. в юридичній літературі визначають різні типи кредитних договорів.

Контокорентний кредит характеризується в літературі як класична форма кредиту². Він надається позичальникові у різних формах: в готівковій, банківського переказу і т.п.

Акцептний (рамбурснип) кредит використовується, як правило, для поповнення оборотних коштів. При акцептному кредиті позичальних оформляє переказний вексель, вказу­ючи платником банк. Банк акцептує вказаний вексель за умови, що позичальник надасть банкові покриття векселя до настання терміну платежу по ньому.

Авальний (гарантований) кредит пов'язаний з наданням кредитодавцем гарантій виконання позичальником грошово­го зобов'язання за цивільно-правовою угодою, яка опосеред­ковує купівлю-продаж товару, надання послуг, виконання робіт.

Форма кредитного договору. Закони, чинні в Україні, які регулюють кредитний договір, зокрема глава 33 ЦК України і Закон України "Про банки і банківську діяльність", не перед­бачають вимог щодо форми і змісту кредитного договору. Вбачається, цю у цьому питанні за нинішніх умов слід виходити з норми п. 15 Положення Національного банку України "Про кредитування" (постанова Правління НБУ від 28 вересня 1995р. №246).

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і пози­чальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть зміню­ватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом скла­дання одного документа, підписаного кредитором та пози­чальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, теле­фонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Стаття 1116 проекту ЦК України передбачає просту пись­мову форму кредитного договору. Особливість форми кредитного договору полягає в тому, що недодержання письмової форми не має наслідком визнання кредитного до­говору недійсним.

Відповідно до ст.820 ЦК Російської Федерації кредитний договір, з умовою його абсолютної недійсності (нікчемності), має бути укладений у письмовій формі. На нашу думку, в цьому є певні переваги норми ст.1116 проекту ЦК України. Адже обов'язкова письмова форма кредитного договору дає можливість позичальникові уникати повернення кредиту, якщо кошти фактично будуть надані без належного оформ­лення договору.

Як і всі інші угоди, кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. У зв'язку з цим необхідно враховувати, що статутні документи юридич­них осіб часто встановлюють обмеження повноважень керів­ників при укладенні кредитних угод на значні суми. В літера­турі з цього приводу були висловлені думки про те, що підпи­сання кредитного договору особою, яка не має відповідних повноважень, не тягне за собою визнання кредитного дого­вору недійсним¹.

Зміст кредитного договору. Кредитний договір — це угода, з якої водночас випливають обов'язок кредитодавця надати кредит і обов'язок позичальника повернути грошову суму та сплатити відсотки за неї.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, перед­бачених кредитним договором.