Тема IV західноєвропейська педагогіка кінця XVIII - першої половини XIX століття

ТЕМА IV ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПЕДАГОГІКА КІНЦЯ XVIII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

1. Життя та педагогічна діяльність Й.Г.Песталоцці.

2. Ідея гармонійного виховання Й.Песталоцці. Його теорія елементарної освіти та методика початкового навчання.

3. Ідеї німецьких педагогів-філантропістів І. Базедова та В.Хр Зальцмана.

4. Неогуманізм. В.Гумбольдт та його освітні проекти.

5. Дидактика Ф.Дістервега.

6. Теорія навчання й виховання Й Гербарта.

7. Р. Оуен про формування особистості.

Література:

8. Песталоцці Й.Г. Вибрані педагогічні твори. В 3-х т. - М., 1961.

9. Дістервег Ф.А. Вибрані педагогічні твори. - М., 1956.

10. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. - Тернопіль, 1996.

11. Історія педагогіки / За ред. М.С.Гриценка. - К., 1973.

12. Нариси з історії педагогіки /За ред М.А.Константинова. - М., 1952.

13. Історія педагогіки /За ред. М.В.Левківскього,

14. О.А.Дубасенюк/- Житомир, 1999.

15. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

Ключові слова та терміни

Еклектика, арифметичний ящик, просвітництво, філантропіс- ти, асесори, неогуманізм, утраквізм, психологізація навчання, реали, педагогічний такт, натуралістичний, емпіричний, історич­ний інтерес, асоціація, всесвітня асоціація, соцієтарне суспільст­во, фаланстер, Новий інститут, Нова гармонія.

ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ Й.ПЕСТАЛОЦЦІ ПРИРОДОВІДПОВІДНЕ виховання

	Саморозвиток
СИЛИ СЕРЦЯ (моральні якості) Виростають із природної схиль­ності до любові, віри, почуття со­рому, володіння собою	СИЛИРОЗУМУ (знання) Виростають із природної схильності до зовнішнього та внутрішнього спогля­дання	СИЛА РУК (уміння) Виростають із природних здібностей до розвитку тіла та його органів
ГАРМОНІЙНИЙ РОЗВИТОК УСІХ ПРИРОДНИХ СИЛ ЛЮДИНИ
	ЕЛЕМЕНТАРНІСТЬ
Така організація навчання і виховання, за якої виділяються найпростіші елементи моральної сфери дитини, пізнання, практичної діяльності, що дозволяє безперервно просуватися від простого до більш складного, доводити доброчинні, знання та практичні навички дітей до можливого рівня досконалості

 

ДИДАКТИКА Ф. ДІСГЕРВЕГА

Фрідріх-Адольф-Вільгельм Дістервег (1790-1866) народився в місті Зігені (Німеччина) в сім’ї чиновника-юриста. Вчився в середній латинській школі, де панував дух муштри і зубріння. У 1808 році вступив до Герборнського університету, потім вчився в Тюбінгенському університеті, який закінчив у 1811 році, здобувши вчений ступінь доктора філософських наук. У студентські роки захоплювався не лише філософією, а й історією, математикою. Закінчивши університет, працював викладачем фізики і математики в середніх школах Франкфурта-на-Майні і Ельберфельда. У 1820 році прусський уряд в Мерсі, біля Дюссельдорфа відкрив учительську семінарію, поставивши на чолі цієї установи Дістервега. Він викладає там математику, педагогіку, німецьку мову, працює вчителем дослідних початкових шкіл при семінарії, створює курси для удосконалення учителів і видає цікавий журнал “Рейнські листки для виховання і навчання”, Дістервег редагував його сорок років і помістив в ньому понад 400 статей.

З 1832 році він керував Берлінською учительською семінарією, яку перетворив у центр учительської освіти. В цей час він підготував 20 підручників для народної школи і кілька методич­них керівництв. В 1835 році вийшла його двотомна праця “Керівництво до освіти німецьких учителів” (1 том був присвячений загальним питанням дидактики, 2 містив методики викладання окремих предметів). Книга набула широкої популярності. В 1832-1841 рр. він створив у Берліні 4 учительських товариства, а в 1848 році був обраний головою “Загальної німецької вчительської спілки”. Того ж року разом з прогресивними депутатами прусських національних зборів підписав “Записку 23”, в якій засуджував конфесійні школи і ставив вимоги створення єдиної школи для всіх дітей націй. У 1847 році Дістервег був усунутий з посади директора семінарії за таке вільнодумство, а в 1850 р. звільнений у відставку, але він не припиняв літературно-педагогічної і громадської діяльності, видав журнал “Педагогічний щорічник”.

У 1854 році були видані реакційні “Правила про викладання в учительській семінарії і в початковій школі”, які відкинули школу далеко назад. Дістервег вів боротьбу проти них у пресі, в палаті депутатів, куди був вибраний учительством в 1858 році.

Боротьба Дістервега проти “Правил” мала великий вплив на учительство і громадську думку. Дістервег продовжував свою діяльність до кінця свого життя, він помер у 1866 році.

Метою виховання Дістервег вважав підготовку гуманних і свідомих людей. Виховання любові до всього людства і до свого народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і молоді. Основними принципами виховання Дістервег вважав: природовіповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Під природовідповідністю він розумів здійснення виховання від­повідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її віко­ві та психологічні особливості. Як і Песталоцці, Дістервег вва­жав, що людина має природні задатки, яким характерне прагнен­ня до розвитку. Завдання виховання - збудити задатки, щоб вони могли самодіяльно розвиватись.

Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб у процесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу, місця та розвитку культури, передавати молодому поколінню досягнення культури даної історичної епохи.

Самодіяльність, під якою Дістервег розумів активність, ініціативу, вважав важливою рисою особистості. В розвитку дитячої самодіяльності він бачив і кінцеву мету і неодмінну умову всякої освіти. А положення про те, що “розум наповнити нічим не мож­на. Він повинен самодіяльно все охопити, засвоїти і переробити”, є актуальним і в наші дні.

Найголовніша мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління “самодіяльність в служінні істині, красоті і добру”.

Головне завдання навчання, за Дістервегом, збуджувати пізнавальні нахили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і пошуках істини. Виховувати означає збуджувати розумову акти­вність учнів - таке головне положення його дидактики розвиваю­чого навчання, що лежить в основі цілої системи дидактичних правил. Він був прихильником розвивального і виховального навчання. Ці засади сформульовані ним у 33 правилах (“від близького до далекого”, “від простого до складного”, “від більш легкого до більш тяжкого”, “від відомого до невідомого”). Цим правилам, сформульованим Коменським, Дістервег дає психологічне обґрунтування і застерігає вчителів від їх формального використання. Неодмінною умовою успішного засвоєння навчального матеріалу він вважає доступність його для учнів. “Нічого не учипередчасно”. А щоб знання були міцними, Дістервег радить учителю турбуватись про те, щоб учні не забували вивченого матеріалу: “Учити й забувати - означає руйнувати пам’ять”. Він вимагав, щоб учителі боролись за високу культуру мови.

Говорячи про необхідність розумової активності учнів у про­цесі навчання, Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у ко­жного учня глибоке переконання в тому, що ніхто інший не може за нього думати, що він повинен сам всього досягти. Прагнення осмислити матеріал повинно стати внутрішньою потребою учнів. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це - стрижень всієї книги Дістервега “Керівництво до освіти німецьких учителів”.

Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені його: ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяльність пов’язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самоді­яльності (творчості).

Серед методів навчання вщ реалізовував ті, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, евристичний спосіб викладання, не повідомлення учням нових знань, а спочатку підведення їх до них в процесі живої бесіди. Для середньої і вищої школи перед слухачами відтворюється в головних рисах процес дослідження, показується, як, яким шляхом наука прийшла до певних положень. Таким чином наука подається не прямо в своїх сучасних результатах, а як “живий процес мислення”. Успішне навчання, підкреслював Дістервег, носить виховуючий ха­рактер.

Загалом вся педагогіка Дістервега спрямована на піднесення морального рівня, загальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів. За цим вченим, священний обов’язок кожного вчителя — це постійна праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продовжує працю­вати над своєю освітою.

Творчі завдання і реферати

1. Теорія і методика початкового навчання И. Песталоцці.

2. Порівняльний аналіз змісту і методики навчання И.Песталоцці, А.Дістервега, И.Гербарта.

3. Ідея поєднання навчання з працею Р. Оуена.

4. Основні етапи навчального процесу (И.Дістервега і сучас­ної дидактики).

5. Питання для роздумів і проблемні запитання

6. Як розуміють релігію И.Песталоцці у сучасній педагогіці?

7. Чи простежується зв’язок між ідеєю гармонійного вихо­вання Й.Песталоцці і сучасним завданням виховання школярів?

8. У чому є зв’язок між метою виховання И.Дістервега і та­кою в Україні?

9. Обґрунтуйте сутність авторитаризму виховання у И.Гербарта.

Тест

1. Основою початкового навчання. Й.Песталоцді є: а) звук; б)буква; в) цифра; г) слово, форма, число; д) колір, звук, смак; е) відчуття, досвід, праця.

2. Філантропісти (Базедов, Зальцман) запровадили у початкове навчання: а) урок; б) екскурсії; в) гру; г) вправи.

3. Навчальний принцип Й.Дістервега, який є генералізуючим у сьогоденні; а) гуманізму; б) культуровідповідності; в) народ­ності; г)демократизму.

4. Принцип виховуючого навчання І.Гербарта у XX ст. трак­тувався як: а) гуманізм; б) народність; в) природовідповідність; г) інтелектуалізм.

5. Р. Оуен обґрунтував сутність виховання людського характеру як принцип: а) природовідповідності; б) доступності; в) наступності; г)системності.

 

ТЕМА IV ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПЕДАГОГІКА КІНЦЯ XVIII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

1. Життя та педагогічна діяльність Й.Г.Песталоцці.

2. Ідея гармонійного виховання Й.Песталоцці. Його теорія елементарної освіти та методика початкового навчання.

3. Ідеї німецьких педагогів-філантропістів І. Базедова та В.Хр Зальцмана.

4. Неогуманізм. В.Гумбольдт та його освітні проекти.

5. Дидактика Ф.Дістервега.

6. Теорія навчання й виховання Й Гербарта.

7. Р. Оуен про формування особистості.

Література:

8. Песталоцці Й.Г. Вибрані педагогічні твори. В 3-х т. - М., 1961.

9. Дістервег Ф.А. Вибрані педагогічні твори. - М., 1956.

10. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. - Тернопіль, 1996.

11. Історія педагогіки / За ред. М.С.Гриценка. - К., 1973.

12. Нариси з історії педагогіки /За ред М.А.Константинова. - М., 1952.

13. Історія педагогіки /За ред. М.В.Левківскього,

14. О.А.Дубасенюк/- Житомир, 1999.

15. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

Ключові слова та терміни

Еклектика, арифметичний ящик, просвітництво, філантропіс- ти, асесори, неогуманізм, утраквізм, психологізація навчання, реали, педагогічний такт, натуралістичний, емпіричний, історич­ний інтерес, асоціація, всесвітня асоціація, соцієтарне суспільст­во, фаланстер, Новий інститут, Нова гармонія.