ТОП 10:

Круглий стіл з проблем систематизації екологічного, земельного та аграрного законодавства України



ПОЗНЯК Е., ІЛЬЇНА Н.

 

 

В сучасних умовах формування та розвитку правової системи України її реформування пов’язано з вирішенням такого завдання, як систематизація законодавства України з метою посилення його стабільності, усунення правових колізій, створення науково обґрунтованої системи нормативно-правових актів. З метою спільного напрацювання Концепції систематизації сучасного екологічного, земельного та аграрного законодавства України 18 березня 2011 р. на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка було проведено круглий стіл на тему «Сучасні проблеми систематизації екологічного, земельного та аграрного законодавства України». З вітальним словом до учасників круглого столу звернулися доктор юридичних наук, декан юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка І. Гриценко, доктор юридичних наук, професор, директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, академік НАН України Ю. Шемшученко, доктор юридичних наук, професор кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член-кореспондент НАПрН України Г. Балюк та кандидат юридичних наук, доцент, виконуючий обов’язки завідувача кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Т. Ковальчук.

 

У своїй доповіді «Теоретичні засади гармонізації та кодифікації національного і міжнародного екологічного законодавства» академік Ю. Шемшученко вказав на невиконання заходів довгострокової загальнодержавної програми «Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затвердженої Верховною Радою України 5 березня 1998 р. На сьогодні реальний стан речей, застарілість положень Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» вимагають проведення систематизації екологічного законодавства. Доповідач зазначив, що необхідно чітко визначити коло об’єктів еколого-правового регулювання. Зокрема, об’єктом правової охорони в екологічному законодавстві на міжнародному та національному рівнях слід визначити космічний простір.

 

Вченим запропоновано на законодавчому рівні врегулювати питання щодо утилізації сміття, порядку проведення екологічної паспортизації підприємств-забруднювачів навколишнього природного середовища, забезпечення скорочення викидів парникових газів відповідно до вимог Кіотського протоколу, вимоги якого Україна зобов’язалася виконати до

 

2010 р. Ю. Шемшученко визначив необхідність розроблення та подання до Верховної Ради України нового якісного проекту Екологічного кодексу з урахуванням суб’єктивного права на екологічну безпеку та визначенням правового механізму реалізації цього права.

 

На думку вченого, розвиток національного екологічного законодавства має відбуватися шляхом гармонізації з європейським та міжнародним законодавством. Ю. Шемшученко звернув увагу на важливість розроблення та прийняття Екологічної конституції Землі у формі міжнародного договору щодо забезпечення екологічної безпеки планети Земля, в основу якого має бути покладено право людини на безпечне навколишнє середовище. Вченим підтримується ідея щодо створення Міжнародної ради екологічної безпеки ООН, Міжнародного суду з екологічних питань на рівні ООН.

 

Звертаючись насамперед до молоді, член-кореспондент НАПрН України Г. Балюк у доповіді «Систематизація екологічного законодавства України: теоретичні основи» акцентувала увагу на проблемах прогностичної оцінки розвитку екологічного законодавства та відсутності системи екологічного законодавства як єдиного законодавчого комплексу. Особливої актуальності набуває систематизація екологічного законодавства, що дасть змогу підвищити його дієвість, та розроблення наукової Концепції систематизації екологічного законодавства. Зокрема, важливими є вироблення єдиного підходу до визначення екологічного законодавства та дослідження досвіду систематизації екологічного законодавства.

 

Підтримуючи таку форму систематизації, як кодифікація, доповідачка наголосила на необхідності звернутися насамперед до інкорпорації. Кодифікація екологічного законодавства є перспективою і треба визначити основні її напрями, а нині роботи з коди

фікації є передчасними. Г. Балюк внесла пропозиції щодо створення наукової лабораторії з еколого-правових досліджень, громадської організації правників-екологів та власного наукового журналу під назвою, наприклад, «Екологія і право» або «Екологічне право».

 

Доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України Н. Малишева у доповіді «Розроблення Екологічного кодексу України — закономірний етап законотворчих робіт у галузі охорони навколишнього природного середовища» висловила вдячність юридичному факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за об’єднання зусиль еколого-правової громадськості. Вчена зазначила, що екологічне право перестало спиратися на наукове підґрунтя, зокрема не вироблено концепції розвитку екологічного права. У новій Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 р. визначені пріоритети розвитку екологічного законодавства. На жаль, зв’язок між цими політичними настановами та законотворчим процесом в екологічній сфері відсутній. На сучасному етапі в Україні відбувається підміна правореалізаційних процесів правотворчими, спостерігається низька ефективність норм екологічного законодавства.

 

Н. Малишева звернула увагу на те, що починати процес систематизації екологічного законодавства треба з ідентифікації законодавства та його інкорпорації в певній формі. Насамперед необхідно провести впорядкування еколого-правової термінології та запровадити відстеження механізму дії норм екологічного законодавства, проаналізувати норми міжнародних договорів на предмет їх імплементації до екологічного законодавства. До такої потужної інвентаризації законодавства необхідно залучити науковців, практиків, представників громадськості.

 

Запропоновані напрями вдосконалення правового регулювання екологічних відносин шляхом здійснення в нашій державі систематизації екологічного законодавства були підтримані й представником екологічно спрямованої громадськості. Зокрема, голова Всеукраїнської екологічної ліги Т. Тимочко наголосила на тому, що Всеукраїнська екологічна ліга має 300 осередків та об’єднує як багатьох нефахівців, так і юристів, екологів, медиків та інших спеціалістів, що дає можливість напрацювання інтегрованих рішень. Однією із проблем є стан сучасного екологічного законодавства, розрив між наукою та законотворчістю, а також між нормами законодавства і практикою.

 

Доповідачка поінформувала присутніх, що Всеукраїнська екологічна ліга намагається запровадити європейську систему розроблення екологічного законодавства. Зокрема, триває підготовка Національного плану дій з охорони навколишнього середовища на 5 років, до розробки якого запропоновано долучитися всім присутнім.

 

Т. Тимочко зазначила, що оскільки чинне екологічне законодавство є неефективним, то воно не підлягає систематизації, тому доцільно розробити нове із залученням науковців та представників екологічно орієнтованого бізнесу. Щодо цього громадські організації великі надії покладають на науковців.

 

У галузі регулювання земельних відносин доктор юридичних наук, професор кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член-кореспондент НАПрН України В. Носік наголосив на необхідності створення системи законодавства, яка забезпечувала б економічний і соціальний прогрес суспільства та гарантувала б якість середовища і життя людей. На думку вченого, необхідно переглянути систему та структуру земельного законодавства на предмет його відповідності положенням Конституції України з урахуванням сучасних змін земельних та аграрних відносин. Для проведення кодифікації земельного законодавства необхідно інвентаризувати вказане законодавство із залученням науковців. В. Носік звернув увагу на те, що першочергово необхідно прийняти закони про власність на землю, про охорону землі та про використання землі, а також функціональні закони, які регулювали б реалізацію прав на землю. Аграрне законодавство повинно виходити із положень Конституції України, вибудовуватися на основі системи аграрного права та ґрунтуватися на методологічних принципах. В. Носік зазначив, що пріоритетною є кодифікація аграрного законодавства, а не земельного.

 

Акцентуючи увагу на правових проблемах продовольчої безпеки в аграрному секторі економіки в доповіді «Актуальні питання систематизації законодавства про продовольчу безпеку», доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права імені академіка В. З. Янчука юридичного факультету Національного університету біоресурсів і природокористування України В. Єрмоленко зазначив, що правове регулювання продовольчої безпеки належить до сфери аграрного права України. Недосконалим, на думку вченого, є визначення продовольчої безпеки за Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України». На його думку, необхідно удосконалити згадане визначення з урахуванням таких його правових ознак продовольчої безпеки, як продовольча незалежність, якість та безпечність сільськогосподарської продукції, економічна доступність продуктів харчування для населення. Доцільно прийняти Закон України «Про продовольчу безпеку», проект якого вже розглядався Верховною Радою України, а також Закон України «Про сільське господарство», існування яких не виключає можливості прийняття в майбутньому й Аграрного кодексу України.

 

Продовжуючи проблематику правових засад продовольчої безпеки, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, завідувач кафедри екологічного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» М. Шульга у доповіді «До питання про вдосконалення Земельного кодексу України» зазначив, що на етапі сьогодення земельне законодавство не дає змоги ефективно та раціонально використовувати землю. Розпайовані земельні ресурси сільськогосподарського призначення потребують консолідації, яка можлива за умов прийняття відповідного законодавства. Основою реформування земельного законодавства є основи державної земельної політики. Внесення змін до близько 60-ти статей Земельного кодексу України є проявом безсистемності та хаотичності земельної політики нашої держави та підтверджує необхідність науково обґрунтованої систематизації всього масиву земельного законодавства. Вченим пропонується створення наукової лабораторії чи громадського формування з метою розроблення пропозицій щодо раціонального та ефективного використання земель.

 

У своєму виступі, присвяченому методології кодифікації екологічного законодавства, доктор юридичних наук, професор, голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, член-кореспондент НАПрН України, заслужений юрист України В. Костицький зосередив увагу на трьох основних тезах. Перша теза стосується визначальної ролі еко- лого-правової науки в кодифікації екологічного законодавства. Друга — щодо віднесення до предмета правового регулювання охорони довкілля та окремих природних ресурсів, закріплення в екологічному законодавстві принципу зваженості потреб суспільства та можливості держави в охороні навколишнього природного середовища, урахування міжнародного досвіду кодифікації екологічного законодавства. У третій тезі визначено завдання вчених щодо їх обов’язкової участі у розробленні проекту Екологічного кодексу України.

 

Проблематиці систематизації екологічного законодавства у контексті сталого (збалансованого) розвитку присвятила свій виступ на тему «Розвиток екологічного підприємництва у контексті сталого розвитку України: проблеми систематизації норм» доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри господарського права юридичного факультету Донецького національного університету, член-кореспондент НАПрН України А. Бобкова. У доповіді зазначалось, що Україна неодноразово на нормативноправовому рівні підтверджувала готовність переходу до сталого розвитку, одним із напрямів якого є запровадження та розвиток екологічного підприємництва. Вона звернула увагу на необхідність внесення змін до Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» шляхом заміни такого напряму розвитку науки і техніки на період до 2020 р., як «раціональне природокористування», на «екологічне підприємництво». Доповнення потребує і Закон України «Про державно-приватне партнерство» в частині визнання екологічного підприємництва сферою застосування державно-приватного партнерства.

 

Проблемам правового забезпечення аграрної реформи в Україні приділив увагу доктор юридичних наук, доцент кафедри аграрного права Національного університету «Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого» В. Уркевич. У доповіді «Сучасні проблеми систематизації аграрного законодавства України» вчений нагадав, що ідея створення Аграрного кодексу була запропонована професором В. Янчуком наприкінці ХХ ст. На сьогодні варто прийняти один базовий закон у галузі регулювання аграрних відносин, який надалі може трансформуватися в Аграрний кодекс України, що складатиметься із двох частин — Загальної та Особливої. На думку В. Уркевича, в сучасних умовах важливим є напрацювання правозастосовної практики в галузі аграрного сектору.

 

Відмічаючи єдність методологічних засад дослідження еколого-право- вих, земельно-правових та аграрно- правових відносин, доктор юридичних наук, професор кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка М. Краснова в доповіді «Проблеми систематизації природоохоронного законодавства України» наголосила на неоднозначності підходів представників різних наукових шкіл до розуміння предмета правового регулювання екологічного права. Підтримуючи ідею розроблення та прийняття Екологічного кодексу України, вона звернула увагу на необхідності систематизації природоохоронного законодавства у складі екологічного, яке в сучасному вимірі формується за рахунок прийняття тих законодавчих актів, які спрямовані на охорону і збереження унікальних природних комплексів і ландшафтів. Важливою було визнано й адаптацію національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, зокрема в частині адаптації до Європейської ландшафтної конвенції 2000 р. шляхом розроблення та прийняття Закону України «Про ландшафти».

 

Становленню та розвитку законодавства про надра присвятив свою доповідь «Основні форми правового закріплення відносин надрокористування в Україні й країнах СНД» кандидат юридичних наук, доцент, проректор Академії — директор Інституту підвищення кваліфікації кадрів, Національної академії прокуратури України І. Козьяков. Вчений зосередив увагу на проблемах систематизації законодавства України про надра із необхідністю формування окремих правових інститутів без їх структуризації. Проводячи порівняльний аналіз засад правового регулювання використання та охорони надр в Україні, Російській Федерації та США, І. Козьяков наголосив на необхідності урахування позитивного зарубіжного досвіду з метою розвитку та удосконалення національного законодавства. Вчений порушив проблему необхідності правового гарантування безпеки гірничих робіт та використання надр і навів недоліки визначення правового режиму використання техногенних родовищ корисних копалин у нормах Кодексу

 

України про надра, що призводить до численних проблем правозастосовної практики. Кодифікація законодавства про надра як спосіб його систематизації має здійснюватися не лише шляхом ревізії чинних правових норм, а й шляхом поліпшення існуючих та створення нових. На думку вченого, розроблення та прийняття майбутнього Екологічного кодексу України має здійснюватися з урахуванням існуючих природоресурсних галузей.

 

Відзначаючи взаємну інтеграцію норм земельного та містобудівного законодавства, кандидат юридичних наук, доцент, виконуючий обов’язки завідувача кафедри трудового, земельного та екологічного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Т. Ковальчук виступила з доповіддю «Систематизація законодавства у сфері містобудування: стан та перспективи розвитку». Вона вказала на об’єктивні передумови систематизації законодавства у сфері містобудування та зупинилась на характеристиці змісту Містобудівного кодексу України, прийнятого 30 червня 2010 р. депутатами Верховної Ради України в першому читанні, з урахуванням новел і з метою усунення прогалин правового регулювання у сфері планування та забудови територій (структурно Містобудівний кодекс складається з 9 розділів, 23 глав та 162 статей). Однак, як зазначила Т. Ковальчук, відсутність в Україні концепції розвитку законодавства у сфері планування та забудови територій призвела до того, що 17 лютого 2011 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набув чинності 12 березня 2011 р. Порівняно із проектом Містобудівного кодексу, зазначений закон частково і поверхово регулює відносини, які пропонувалось урегулювати зазначеним кодифікованим актом, що свідчить про необхідність розроблення концепції систематизації законодавства у сфері планування та забудови території з прийняттям у подальшому Містобудівного кодексу України.

 

Аналізуючи положення чинного Земельного кодексу України на предмет його ефективності, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, заступник завідувача відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України П. Кулинич у доповіді «Кодифікація земельного законодавства України: ретроспектива та перспектива» зауважив, що чинний Земельний кодекс не є продуктом кодифікації, а є наслідком приведення норм Земельного кодексу 1992 р. у відповідність до положень Конституції України. Оскільки нині чинний Земельний кодекс України діє не повною мірою, немає можливості оцінити ефективність його дії до закінчення Перехідних положень. П. Кулинич зауважив, що до завершення земельної реформи недоцільно кодифікувати земельне законодавство. На його думку, в подальшому кодифікувати земельне законодавство необхідно на рівні правового регулювання використання окремих категорій земель. Доцільним видається прийняття Закону України «Про агроландшафти» з метою правової охорони таких природних об’єктів, як лісосмуги, які використовуються сільськогосподарськими товаровиробниками. Доповідач запропонував створити об’єднаний орган для вироблення консолідованої наукової позиції щодо нормотворчості в галузі земельних відносин, наприклад Асоціацію юристів-екологів. Запропоновано також на законодавчому рівні закріпити необхідність проведення громадської наукової експертизи проектів нормативно-правових актів.

 

У доповіді «Земельна правосуб’єктність іноземних суб’єктів права за Земельним кодексом України: проблеми систематизації норм» кандидат юридичних наук, професор, завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права Національного університету «Одеська юридична академія» І. Каракаш висловив сумніви щодо зацікавленості з боку держави у систематизації екологічного законодавства. При конституційному закріпленні права власності на землю Українського народу слід враховувати міжнародний принцип взаємності. На думку вченого, висока якість національного екологічного законодавства ще не свідчить про дійсно високий рівень охорони навколишнього природного середовища, а численні зміни до екологічного законодавства продукують можливість «внесення змін до внесених змін».

 

Ідею про створення Асоціації юристів-екологів підтримав кандидат географічних наук, доцент, академік Української екологічної академії наук, директор Науково-дослідного центру енергетичного, ядерного та природоресурсного права, старший науковий співробітник відділу проблем агарного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького В. Олещенко. Вчений звернув увагу на доцільність вжиття заходів для прискорення прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти» з метою запобігання прийняттю великої кількості нових законів із окремих питань екологічного та земельного права. Він вказав на необхідність визначення кола проблем у галузі екологічного права, які потребують глибокого наукового осмислення. В. Олещенко зазначив, що лише після розроблення наукової концепції Екологічного кодексу можна вести мову про офіційну систематизацію екологічного законодавства.

 

Кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри цивільного та господарського права юридичного факультету Національного гірничого університету Р. Кірін у доповіді «Про систему геологічного законодавства України» зупинився на існуванні певної сукупності нормативно-правових актів, які пропонується об’єднати поняттям «геологічне законодавство», зосередивши увагу на питанні визначення його системи. Оскільки на сьогодні геологічне законодавство систематизовано відносно — шляхом інтеграції в межах законодавства про надра, — то окремі його інститути слід виокремити саме з Кодексу України про надра. Структурними елементами системи геологічного законодавства є й інші окремі законодавчі (нормативні) інститути, що становлять підсистему нормативних актів, предметом яких є однорідні відносини з приводу певних георесурсів, геологічної діяльності чи геологічної інформації. Р. Кірін зазначив, що система геологічного законодавства є основою для побудови системи геологічного права, а відтак — і надроправа.

 

Наукові підходи до аналізу Земельного кодексу України із виявленням його залежності від ряду інших джерел земельного права запропонував кандидат юридичних наук, доцент кафедри трудового, аграрного та екологічного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка В. Федорович. У доповіді «Завдання та шляхи систематизації земельного законодавства України» вчений зауважив, що завдання галузевої систематизації повинні ґрунтуватися на завданнях Земельного кодексу України. Насамперед треба провести офіційну інкорпорацію земельного законодавства, яка прирівнюється до офіційного опублікування. Наступним кроком має бути консолідація земельного законодавства. Лише на базі зазначеного консолідованого акта є підстави говорити про можливість подальшої кодифікації земельного законодавства.

 

Продовженням розгляду цієї проблематики стала доповідь кандидата юридичних наук, доцента, завідувача кафедри трудового, земельного та господарського права юридичного факультету Хмельницького університету управління та права І. Костяшкіна на тему «Систематизація земельного законодавства як умова забезпечення соціальної функції права власності на землю в Україні». Вчений звернув увагу на те, що з проголошенням незалежності Україна стала на шлях реформ, на якому утвердження прав та свобод особи є найвищою соціальною цінністю. Саме положення Конституції України є основоположними для кодифікації земельного законодавства. Земельне законодавство на сьогодні не забезпечує соціальної рівності громадян щодо власності на земельні ділянки. Започаткувавши приватизаційні процеси, на сьогодні держава намагається повернути окремі землі в державну власність. Відтак, очевидною є необхідність переходу від соціалізації права власності на землю до реалізації державою соціальної функції шляхом забезпечення права загального землекористування, забезпечення реального доступу громадян до приватизації земельних ділянок, вирішення питання щодо земель сільськогосподарського призначення за принципом «земля має належати тим, хто її обробляє». На думку вченого, систематизація земельного законодавства має ґрунтуватися на закріплених напрямах земельної реформи з першочерговим прийняттям Закону України «Про приватизацію земель» та подальшим прийняттям нового Земельного кодексу України.

 

Необхідність прийняття Екологічного кодексу України та подальший розвиток екологічного законодавства стали предметом розгляду в доповіді кандидата сільськогосподарських наук, провідного наукового співробітника Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України П. Лапечука. Доповідач запропонував визначитися щодо кола об’єктів правового регулювання майбутнього Екологічного кодексу, а також чітко розмежувати повноваження в галузі екологічного управління між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Було запропоновано закріпити на законодавчому рівні заходи юридичної відповідальності посадових осіб названих органів за правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки з метою реалізації положень Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

 

У доповіді кандидата юридичних наук, асистента кафедри екологічного права Національного університету «Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Д. Саннікова «Систематизація норм щодо регулювання відносин у сфері використання земель садівничих товариств» було висловлено пропозицію про необхідність прийняття нормативно-правового акта, в якому комплексно було б врегульовано відносини з приводу належності, використання та охорони земельних ділянок для садівництва. Вчений підтримав ідею щодо створення Асоціації правників-екологів.

 

Проблеми та перспективи систематизації екологічного, земельного та аграрного законодавства, які прозвучали в доповідях учасників круглого столу, викликали жваву наукову дискусію, у якій також взяли активну участь доктор юридичних наук, доцент, заступник декана юридичного факультету з міжнародних зв’язків Київського національного університету імені Тараса Шевченка А. Мірошниченко, кандидат юридичних наук, доцент, головний науковий консультант Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України С. Кузнєцова, кандидат юридичних наук, доцент, докторант кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Т. Коваленко, кандидат юридичних наук, доцент юридичного факультету Національного гірничого університету О. Заржицький, радник головного редактора журналу «Право України», заслужений журналіст України А. Полешко, кандидат юридичних наук, доцент кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Е. Позняк та С. Марченко, кандидат юридичних наук, асистент кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Н. Ільїна, Ю. Власенко, А. Євстігнєєв, Д. Старостенко, О. Сушик, М. Бахуринська, асистенти цієї ж кафедри О. Бевз, Т. Саркісо- ва, Т. Третяк, О. Шомпол, а також аспіранти та студенти юридичного факультету.

 

За результатами широкої дискусії учасники круглого столу прийняли Рекомендації щодо напрямів удосконалення нормативної основи національних еколого-правової, земельно- правової, аграрно-правової систем України та необхідності проведення теоретико-правових досліджень і широких практичних робіт, спрямованих насамперед на визначення єдиних принципів систематизації у зазначених сферах. Органам державної влади та місцевого самоврядування було запропоновано: 1) залучати до створюваних ними робочих груп провідних спеціалістів-науковців у галузі екологічного, земельного та аграрного права; 2) створити в установленому порядку всеукраїнську громадську організацію правознавців-екологів; 2) заснувати фаховий науковий журнал з правових проблем охорони навколишнього природного середовища (робоча назва — «Екологічне право»).







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.66.217 (0.011 с.)