XX з'їзд КПРС.Хрущовська «Вiдлига»

XX з'їзд КПРС.Хрущовська «Вiдлига»

Переломним у реформаторській діяльності М. Хрущова був 1956 р. Він продемонстрував межі "відлиги" як у зовнішній, так і у внутрішній політиці.
Визначною подією став XX з'їзд КПРС. Ще під час попереднього обговорення звітної доповіді ЦК з'їзду М. Хрущов запропонував включити до неї спеціальний розділ про культ особи Сталіна, але не знайшов підтримки з боку більшості ЦК і до звітної доповіді ця тема не увійшла.
Проте у доповіді було чимало положень, які суперечили догмам сталінської епохи. Це стосувалось, передусім, оцінки міжнародної ситуації. Хрущов заявив, що мирне співіснування держав — не тимчасовий тактичний хід, а незмінна політична лінія країн соціалізму.
Важливим був і висновок про можливість відвернення воєн у сучасну епоху. Ця можливість пов'язувалась виключно зі зростанням військової могутності СРСР і "світового табору соціалізму".
У внутрішній політиці ставилися завдання:

— забезпечення росту промислового виробництва; —піднесення сільського господарства;

— запровадження семигодинного робочого дня;

— проведення пенсійної реформи;

— нарощування темпів житлового будівництва.
Поряд з цим М. Хрущов заявив, що необхідно виконати "історичне завдання", поставлене Й. Сталіним на XVIII з'їзді партії, — наздогнати і перегнати капіталістичні країни з виробництва найважливіших видів промислової продукції на душу населення.
На закритому засіданні Хрущов виступив зі спеціальною доповіддю про своє розуміння "культу особи Сталіна".
У доповіді він розкрив етапи розвитку та прояви культу особи "вождя всіх народів", його негативні наслідки, вперше ознайомив делегатів з т. зв. "Ленінським заповітом", в якому давалася негативна оцінка Сталіна.
У доповіді М. Хрущова вся провина за скоєння злочинів покладалась на Сталіна, Єжова, Берію. Тим самим він свідомо виводив з-під відповідальності найближче оточення Сталіна, його "соратників", до яких належав і сам. Увесь склад нової Президії ЦК КПРС, включаючи Молотова, Кагановича, Ворошилова та інших, Хрущов характеризував як вірних ленінців, які рішуче борються з культом особи і відновлюють колективне керівництво та ленінські норми партійного життя.
На засіданні було прийнято рішення не публікувати доповідь, хоча вже через три дні у західних засобах масової інформації з'явився її повний текст.
Водночас було підготовлено постанову ЦК КПРС "Про культ особи і його наслідки", яка визначила офіційні межі критики культу особи Сталіна і мала протидіяти поширенню критики партії та соціалістичного ладу в цілому.
Розголошення фактів зловживання Сталіним владою, засудження необгрунтованих репресій стали поштовхом до пожвавлення суспільного життя. Але процес десталінізації 50-60-х років був непослідовним, суперечливим і неповним. Будь-які спроби вийти за межі офіційної політики ліквідовувались антидемократичними методами (арештами, засудженням і т. д.).
Викриття культу особи Сталіна спричинило масові рухи у деяких країнах Східної Європи (Польща, Угорщина), але їх було придушено.
Нові тенденції у політиці Хрущова занепокоїли консервативну частину партії, яка в червні 1957 р. на Пленумі ЦК КПРС спробувала усунути його від влади. Але підтримка М. Хрущова військовими (Г. Жуков) і КДБ (Серов) відвернула загрозу і навіть дещо зміцнила його позиції. Зосередивши у своїх руках значну владу, Хрущов замінив керівництво армії та КДБ.

 

 

Рух шістдесятників

Покоління інтелігенції, яке пройнялося вірою в оновлення суспільства, торжество свободи і демократії, названо "шістдесятниками", оскільки вершина його творчості припала на початок 60-х років. Це покоління прагнуло до нового, прогресивного, не скованого догмами "соцреалізму" Своєю творчою діяльністю шістдесятники здійснили прорив у системі офіційної радянської культури, розпочали нове українське національне відродження.Першими серед них були поети.В Україні на повний голос зазвучали вірші В. Симоненка, Л. Костенко, В. Стуса, М. Вінграновського, Д. Павличка та ін. У прозі заявили про себе Є. Гуцало, Гр. Тютюнник, Вал. Шевчук, В. Дрозд, у літературній критиці - І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, у малярстві — П. Заливаха, А. Горська, В. Зарецький, Й. Якутович, Г. Севрюк, у кінематографі — С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Г. Осика.На початку 60-х років у Києві центром духовного життя творчої молоді став клуб "Супутник", заснований у 1959 р. студентами театрального інституту, консерваторії, а також літераторами та художниками. Очолював його Л. Танюк, активно співпрацювали в ньому М. Вінграновський, І. Світличний, Є. Сверстюк, І. Драч, А. Горська та інші.Шістдесятники були досить активними у Львові, Харкові, на Донеччині. У Львові діяв клуб творчої молоді "Пролісок", який очолював М. Косів, у Харкові — гурт молодої, прогресивно налаштованої інтелігенції на чолі з поетом К. Чичибабіним. Хоча ці об'єднання були не так вже й помітними у вирі суспільного життя республіки, надалі їх діяльність стала важливим чинником у пробудженні громадської активності, започаткувала нову хвилю національного відродження. Позиція шістдесятників спочатку була лояльною щодо генеральної лінії КПРС, адже молоді люди, які народилися й виросли за радянських часів, здебільшого вважали соціалізм найсправедливішим ладом на Землі. Водночас вони бачили, що реальна дійсність дуже далека від пропагованого ідеалу, а тому серед них визріла концепція поліпшення соціалістичної системи методом критики її деформацій, зокрема щодо національних відносин. Здавалось, така позиція мала б бути підтримана керівництвом країни, зацікавленим в усуненні всього, що заважало прогресу. Однак шістдесятники стали об'єктом цькування компартійних ідеологів.Письменники-шістдесятники були піддані критиці вже на серпневому (1962) пленумі ЦК Компартії України, що розглядав питання ідеологічної роботи. У грудні того ж року і в березні наступного відбулися зустрічі керівників партії та держави з діячами літератури та мистецтва, на яких прогресивні письменники, художники, режисери були жорстоко розкритиковані. Доклав до цього руку і М. Хрущов. У червні 1963 р. на пленумі ЦК КПРС, який розглядав ідеологічні питання, М. Підгорний накинувся на літературного критика І. Дзюбу, поета, режисера С. Голованівського. Секретар ЦК Компартії України з ідеології А. Скаба гостро критикував творчість В. Некрасова, М. Вінграновського, Л. Костенко, І. Драча. За "формалізм" і "бездушні абстракції" були затавровані художники П. Бедзір, Ф. Симон, А. Горська, Ф. Манайло, І. Литовченко, Л. Кремницька, скульптори Т. Бриж, мистецтвознавець І. Врона та ін.

Не всі шістдесятники змогли витримати цей тиск, але найстійкіші не відмовилися від заявлених позицій, поставивши себе поза тоталітарною системою. Так у суспільно-політичному житті країни з'явився самвидав — не підцензурна, офіційно невизнана, заборонена, підпільна література. Починався він з поширення віршів В. Симоненка, Л. Костенко, роману Б. Пастернака "Доктор Жеваго", творів О. Солженіцина та інших. Приблизно на рубежі 1963—1964 pp. стала поширюватися анонімна політична публіцистика ("Про сучасне і майбутнє України", "Стан і завдання українського визвольного руху", "Націоналісти?", "Дванадцять запитань для тих, хто вивчає суспільствознавство", "З приводу процесу над Погружальським" та ін.). У статтях порушувались проблеми принизливого становища української мови та культури, нерівноправного статусу республіки у складі СРСР. Тогочасну самвидавну політичну публіцистику наскрізь пронизувало національне питання.Органи КДБ всіляко намагалися задушити самвидав, але знищити його не змогли. У його поширенні головну роль відігравали два центри: Київ, де активно діяли І. Світличний, Є. Пронюк, В. Чорновіл, і Львів — М. Горинь, Б. Горинь, І. Гель та інші.

 

75.ПЕРЕБУДОВА,ОСОБЛИВОСТI.

Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К.Черненка в березні 1985 р. на посаду керівника КПРС та СРСР було обрано М.Горбачова. Саме за його ініціативою розпочалась перебудова в СРСР (квітень 1985 p.). Перебудова мала охопити п'ять провідних сфер життєдіяльності суспільства: економіку, внутрішню політику, зовнішню політику; соціальну сферу, ідеологію.Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію, але, як показало наступне життя, крім загальних декларацій, М.Горбачов так і не зміг протягом 6-річного періоду висунути будь-яку практичну концепцію реформування радянського суспільства.
Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-політичну, економічну та національну кризи, завершилась розпадом СРСР. Партійне керівництво України на словах однозначно виконувало "маневри" кремлівського керівництва. А насправді певний час блокувало перебудовні процеси в Україні.
Перебудова мала чотири етапи: березень 1985 р. — січень 1987 р. — перебудова здійснюється під гаслом "більше соціалізму"; 1987-1988 pp. — основний лейтмотив - "більше демократії"; 1989-1990 pp. — розмежування і розкол у таборі провідників перебудови; 1991 р. — перемога радикал-реформізму, розпад СРСР.
Перебудовні процеси в Україні контролювались управлінською номенклатурою тоталітарної держави. Протягом 1985-1987 pp. в Україні були відсутні значні політичні сили у вигляді громадських об'єднань та народних фронтів, які виникли в Прибалтиці та Росії. Пасивність широких народних мас має своє пояснення. На тлі загального, насамперед економічного, розвалу ситуація в Україні залишалась відносно стабільною.
Був ще один важливий суб'єктивний чинник. Гласність у союзних республіках почалась з гострої критики перших партійних керівників і партноменклатури різного рангу. В.Щербицький, залишався ортодоксальним комуністом і перетворився на одного з опонентів М.Горбачова. Преса називала Україну заповідником застою.
Чорнобильська катастрофа (квітень 1986 p.), екологічна трагедія XX ст., все більше охоплювала терени України, сприяла пожвавленню суспільно-політичного руху в республіці. 13 листопада 1988 р. у Києві відбувся перший за роки радянської влади масовий мітинг (20 тис. учасників), присвячений екологічним проблемам. Крім питань екології, гостро піддавались критиці посадові особи, винні в чорнобильській трагедії та ЇІ наслідках.
1989 р. по Україні прокотилась хвиля шахтарських страйків, які поруч з економічними питаннями гостро ставили питання і політичні — відмова в довірі номенклатурі та чиновникам-бюрократам.
У вересні 1989 р. В.Щербицький залишив пост Першого секретаря ЦК КПУ, а цю посаду зайняв В.Івашко.
В умовах різкого загострення соціально-економічної кризи, зростання цін і невпинного погіршення життєвого рівня населення навесні 1990 р. відбулись перші демократичні вибори до Верховної Ради, які посилили розшарування політичних сил.
У вересні 1989 р. виникла масова політична організація — Рух (Народний рух України за перебудову). Одна за одною створюються політичні партії України (Українська республіканська партія, Демократична партія України, Партія зелених, Партія демократичного відродження України та ін.).
16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка стала передвісником незалежності нашої держави.

 

Начало формы

XX з'їзд КПРС.Хрущовська «Вiдлига»

Переломним у реформаторській діяльності М. Хрущова був 1956 р. Він продемонстрував межі "відлиги" як у зовнішній, так і у внутрішній політиці.
Визначною подією став XX з'їзд КПРС. Ще під час попереднього обговорення звітної доповіді ЦК з'їзду М. Хрущов запропонував включити до неї спеціальний розділ про культ особи Сталіна, але не знайшов підтримки з боку більшості ЦК і до звітної доповіді ця тема не увійшла.
Проте у доповіді було чимало положень, які суперечили догмам сталінської епохи. Це стосувалось, передусім, оцінки міжнародної ситуації. Хрущов заявив, що мирне співіснування держав — не тимчасовий тактичний хід, а незмінна політична лінія країн соціалізму.
Важливим був і висновок про можливість відвернення воєн у сучасну епоху. Ця можливість пов'язувалась виключно зі зростанням військової могутності СРСР і "світового табору соціалізму".
У внутрішній політиці ставилися завдання:

— забезпечення росту промислового виробництва; —піднесення сільського господарства;

— запровадження семигодинного робочого дня;

— проведення пенсійної реформи;

— нарощування темпів житлового будівництва.
Поряд з цим М. Хрущов заявив, що необхідно виконати "історичне завдання", поставлене Й. Сталіним на XVIII з'їзді партії, — наздогнати і перегнати капіталістичні країни з виробництва найважливіших видів промислової продукції на душу населення.
На закритому засіданні Хрущов виступив зі спеціальною доповіддю про своє розуміння "культу особи Сталіна".
У доповіді він розкрив етапи розвитку та прояви культу особи "вождя всіх народів", його негативні наслідки, вперше ознайомив делегатів з т. зв. "Ленінським заповітом", в якому давалася негативна оцінка Сталіна.
У доповіді М. Хрущова вся провина за скоєння злочинів покладалась на Сталіна, Єжова, Берію. Тим самим він свідомо виводив з-під відповідальності найближче оточення Сталіна, його "соратників", до яких належав і сам. Увесь склад нової Президії ЦК КПРС, включаючи Молотова, Кагановича, Ворошилова та інших, Хрущов характеризував як вірних ленінців, які рішуче борються з культом особи і відновлюють колективне керівництво та ленінські норми партійного життя.
На засіданні було прийнято рішення не публікувати доповідь, хоча вже через три дні у західних засобах масової інформації з'явився її повний текст.
Водночас було підготовлено постанову ЦК КПРС "Про культ особи і його наслідки", яка визначила офіційні межі критики культу особи Сталіна і мала протидіяти поширенню критики партії та соціалістичного ладу в цілому.
Розголошення фактів зловживання Сталіним владою, засудження необгрунтованих репресій стали поштовхом до пожвавлення суспільного життя. Але процес десталінізації 50-60-х років був непослідовним, суперечливим і неповним. Будь-які спроби вийти за межі офіційної політики ліквідовувались антидемократичними методами (арештами, засудженням і т. д.).
Викриття культу особи Сталіна спричинило масові рухи у деяких країнах Східної Європи (Польща, Угорщина), але їх було придушено.
Нові тенденції у політиці Хрущова занепокоїли консервативну частину партії, яка в червні 1957 р. на Пленумі ЦК КПРС спробувала усунути його від влади. Але підтримка М. Хрущова військовими (Г. Жуков) і КДБ (Серов) відвернула загрозу і навіть дещо зміцнила його позиції. Зосередивши у своїх руках значну владу, Хрущов замінив керівництво армії та КДБ.