Проблема людини в марксистській філософії .

К. Маркс і Ф. Енгельс, критично осмислюючи своє ставлення до попередніх і сучасних їм філософських, економічних і соціально-політичних поглядів, зводячи рахунки зі своєю колишньою філософською совістю, показали, що природна, суспільна і духовна сфери є світопорядком, де людина виступає активним і смисл о-утворюючим началом, а світ стає воістину людським світом, тобто не просто об'єктивною реальністю — природою, матерією, всесвітом, але і "дійсністю людських сутнісних сил". (Маркс), людською дійсністю. їхня головна заслуга у філософському осмисленні дійсності полягає в розкритті соціально-діяльної сутності людини, що дозволило в концептуальному плані вирішити проблему людського начала, розкрити сутність історичного процесу як процесу становлення і розвитку людської сутності, нерозривний зв'язок між людиною і світом її буття.

К. Маркс і Ф. Енгельс показали, що людина, як і будь-яка тварина, повинна насамперед задовольняти свої життєві потреби. Але на відміну від тварини, що задовольняє потреби в безпосередній взаємодії з природою, людина задовольняє свої потреби опосередковано: процесом виробництва, де виробництво знарядь праці і засобів для забезпечення життя стає особливою (соціальною) потребою, системою суспільних відносин, потребою в новому типі орієнтації у світі, яким стала суспільна свідомість, потребою у свободі. Інакше кажучи, вони показали, що сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність є заснованим на матеріальному виробництві, здійснюваним в системі суспільних відносин процесом свідомого, цілеспрямованого перетворювального впливу на навколишній світ і на саму людину для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку. Це означає, що людське начало полягає саме у виникненні опосередкування задоволення життєвих потреб системою потреб соціальних і відповідними до них видами діяльності. Але сутність людини не існує сама по собі. Насправді вона є системою усіх суспільних відносин, реальним суспільством, у якому і за допомогою якого здійснюється життєдіяльність людей. Тому суспільство постає як безпосередній світ буття людини. А історичний процес — як процес становлення і розвитку людської сутності, процес абсолютного руху становлення людини (К. Маркс).

Вирішення питання про сутність людини стало необхідною умовою з'ясування специфіки соціальних суб'єктів як носіїв людської сутності, визначення їхнього місця і ролі в суспільному житті, розглядання їх як суб'єктів суспільного виробництва, суб'єктів історичного процесу, тобто необхідною умовою осмислення всього багатства людської дійсності.

Розкриття Марксом і Енгельсом сутності людини, здійснене особливо в "Німецькій ідеології", було необхідним для аналізу сучасної їм дійсності. Ця задача найповніше вирішена в "Капіталі". Необхідно було з'ясувати, що капіталізм, будучи закономірним результатом суспільного розвитку, як і будь-яке соціальне явище, історично минуще і самою логікою внутрішнього розвитку створює необхідні умови подальшого суспільного прогресу.

Головним змістом марксизму є гуманізм. Саме людина розглядається як вища мета і цінність суспільного розвитку. Тому центральною проблемою в марксизмі стає пошук шляхів для створення умов, що забезпечують вільний розвиток усіх сутнісних сил людини, усіх її здібностей. Звичайно, підходи до вирішення цієї проблеми визначаються не добрими побажаннями, а насамперед конкретним станом суспільства, рівнем розвитку суспільного виробництва, співвідношенням соціальних сил, гостротою внутрішніх суперечностей.

Маркс і Енгельс показали, що свідомість людини є не чимось іншим, як усвідомленим буттям. Але будучи зумовленою суспільним буттям, суспільна свідомість відіграє активну роль, перетворюючи діяльність людини на целепокладальну діяльність. Виникнувши як результат людської життєдіяльності, вона перетворюється на її передумову. Особливістю цілепокладальної діяльності є те, що в ній спрямованість до досягнення бажаного з неминучістю повинна узгоджуватися з можливостями, зумовленими об'єктивними умовами життя людини, об'єктивними закономірностями розвитку дійсності. Це значить, що цілепокладальна діяльність нерозривно пов'язана з свободою. Саме рівень людської свободи характеризує людину як суб'єкта соціальної діяльності, визначає її місце і значимість у життєдіяльності суспільства й особи.

Значне місце в марксистській філософії займають питання пізнання і перетворення світу. Маркс і Енгельс показали, що пізнання є практичним за своєю природою, що пізнавальне і перетворювальне ставлення людини до світу і до себе випливає з її соціально-діяльної сутності. Опосередковуючи задоволення своїх життєвих потреб процесом виробництва і системою суспільних відносин, людина змушена не просто пристосовуватися до природного середовища, а перетворювати його на умови свого існування. Природно, що від ступеня пізнання властивостей, зв'язків, законів природи і громадського життя залежать її суб'єктивні устремління, можливості їхньої реалізації.