Передісторія П’ятої республіки і необхідність нового режиму



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Передісторія П’ятої республіки і необхідність нового режиму



Державний розвиток Франції в XX ст. відбувався в умовах поляризації та відкритого протиборства правих і лівих сил, партій та угруповань, що призводило не тільки до частих змін у політичному режимі, а й до глибоких реформ державного ладу, періодичної трансформації проголошуваних конституційних принципів.

В умовах багатопартійності, гострого суперництва партійних блоків особливе значення набувала боротьба навколо виборчих реформ. Законом 1919 р. передбачив заміну мажоритарної системи системою пропорційного представництва. Однак нова система була значною мірою спотворена тим, що в законі було передбачено отримання партіями додаткових місць у вигляді «премій» за перемогу у виборчому окрузі. У 1927 р. мажоритарна система була відновлена [9, c. 150].

За законом 1927 р. - за мажоритарною системою - Франція і ряд її заморських володінь ділилися на сотні виборчих округів, від кожного з яких вибирався до парламенту 1 депутат. Вибори проводилися в два тури. У першому турі для обрання необхідно було одержати абсолютну більшість голосів. Якщо цього не відбувалося, то в другому турі кандидатові від якоїсь партії було досить отримати відносну більшість голосів, аби їх було більше, ніж у кожного з суперників.

Нова система виборів забезпечувала перевагу численним правим партіям. Центр ваги виборчої кампанії переносився на другий тур, де ці партії могли виступати єдиним блоком і виставляти спільних кандидатів. Спотворення волі виборців дією мажоритарної системи доповнювалося «перекроюванням» виборчих округів, створенням нерівних за чисельністю населення округів в промислових і сільських районах [13, c. 110].

Після першої світової війни основи державного ладу Франції, як і раніше, формально визначалися конституційними закони 1875 р. Проте поступове ослаблення фактичної ролі глави держави-президента, приведення його повноважень до «церемоніальних», не супроводжувалося скільки-небудь серйозним відновленням рівноваги виконавчої та законодавчої влади за рахунок законодавчого закріплення повноважень уряду. Як відомо, пост голови ради міністрів і організаційна структура уряду отримали юридичне оформлення тільки в 1934-1935 рр..

Звичайно, на практиці загальносвітова тенденція відносного зростання ролі виконавчої влади не обійшла стороною і Францію. Так, у міжвоєнний період до уряду остаточно перейшло право видання нормативних актів з різних питань державного життя. Формально урядові декрети повинні були лише доповнювати, уточнювати законодавство і носили підзаконний характер. На ділі уряд неодноразово брав акти, що мали силу закону, і скасовували колишні законодавчі акти. Крім того, парламент періодично надавав правим кабінетах надзвичайні повноваження і виключне право законодавствувати у формі «декретів-законів» (наприклад, в 1918, 1921, 1934, 1938-1939 рр..) [9, c. 124].

Разом з тим Третя республіка до другої світової війни не випадково іменується «режимом Зборів» або «абсолютним парламентаризмом». Контроль парламенту, з його великою кількістю фракційних угруповань (близько 20 в 30-і рр..) Над урядом перебували гіпертрофовані форми, що приводили до політичної нестабільності, багаторазових урядових криз і відставок кабінетів. Середня тривалість перебування кабінету при владі не перевищувала 6 місяців. Явне порушення рівноваги влади і «системи стримувань» на користь парламенту, при нездатності парламенту ефективно виконувати урядові функції управління, серйозно підірвали здатність політичної системи Франції протистояти економічній і політичній кризі 30-х рр.., посилення авторитарних тенденцій і німецької агресії.

На початку 30-х рр.., у міру поглиблення економічної кризи і загострення соціальних суперечностей, у Франції зросла активність ультраправих організацій фашистського толку. Скориставшись ситуацією, уряди правих сил, які змінювали один одного при владі, видали ряд надзвичайних декретів, що ущемляли демократичні свободи.

Посилення реакційних тенденцій в політичному житті країни призвело до об'єднання антифашистських сил, який отримав назву Народного фронту. До його складу увійшли партії комуністів, соціалістів і радикалів, які підписали угоду про єдність дій, а також понад сорок різних демократичних організацій. Народний фронт відіграв велику роль у запобіганні спроб французьких правих встановити режим авторитарного типу. Падіння Третьої республіки стало закономірним результатом поразки Франції у війні з гітлерівською Німеччиною влітку 1940 р [5, c. 78].

Після капітуляції в 1940 р. велика частина Франції управлялася німецькими окупаційними органами. Боротьбу проти нацистів на території Франції очолили комуністи, з ініціативи яких численні антифашистські організації об'єдналися в Національну раду опору. Інший центр руху Опору був створений генералом де Голлем в еміграції («борців Франції»). У 1943-1944 рр.. після об'єднання французького і лондонського центрів був заснований єдиний французький Комітет національного визволення як Тимчасовий уряд Французької Республіки. Тимчасовий уряд на чолі з де Голлем, куди були включені і два комуністи, здійснювало управління країною в перший період після звільнень в 1944-1946 рр..

У період «тимчасового режиму» у Франції почалася глибока перебудова політичної системи, що супроводжувалася важливими соціально-економічними реформами і перегрупуванням основних партійно-політичних сил. Однак багато положень програми, що стосуються демократизації державного ладу, не були втіленні в життя через посилення протиборства різних фракцій колишнього Опору [13, c. 119].

Центральним питанням внутрішньополітичного життя країни, навколо якого розгорілася боротьба, стало питання про новий державний устрій, нової конституції Франції. Всі політичні сили об'єднувало критичне ставлення до інститутів Третьої республіки. В іншому їх підхід був різним. «Нові консерватори", і перш за все прихильники генерала де Голля, схилялися до заснування республіки президентського типу, з сильною виконавчою владою, здатної протистояти «режиму партій» - «дестабілізуючого» парламентаризму епохи Третьої республіки. Ліві партії, а також ряд партій центристського спрямування, явно побоюючись встановлення режиму «особистої влади» генерала де Голля, виступали за збереження верховенства парламенту і його контролю над урядом при більшій збалансованості двох гілок влади.

Конституція 1946 р. Франції не тільки відбила співвідношення політичних сил в країні в перший період після звільнення, але й закріпила на конституційному рівні ряд нових політичних принципів, характерних для європейських конституцій так званої другої хвилі (40-50-і рр..). Реакцією на авторитаризм часів війни була демократизація суспільного життя, надання широкого кола прав і свобод, гарантії конституційної законності. Разом з тим нова Конституція значно розширювала межі втручання держави в економічну та соціальну сферу життя суспільства, змінювала характер відносин між особистістю і державою, покладаючи на державу, крім широких прав, і нові обов'язки. З точки зору основного принципу організації державного ладу, у першій післявоєнній конституції Франції продовжувала панувати ідея абсолютного парламентаризму [4, c. 28].

Главою держави був президент республіки, який обирався на спільному засіданні палат парламенту строком на 7 років. За Конституцією 1946 р., на відміну від попередньої, президент був позбавлений ряду важливих прерогатив (розпуск нижньої палати, призначення за власним вибором вищих посадових осіб та ін.) Будь-які акти президента, в тому числі призначення на вищі посади, вимагали контрасигнації голови кабінету і одного з міністрів.

Реорганізація політичного ладу Франції в тій формі, яка була передбачена Конституцією 1946 р., багато в чому не виправдала покладених на неї завдань і швидко втратила привабливість в очах французів. Країна практично повернулася до «режиму Зборів», так одностайно піддавалася критиці на прикладі Третьої республіки. За дванадцять років змінилося сорок п'ять урядів, було кілька тривалих міністерських криз. Цьому сприяли як недостатня опрацювання самого механізму функціонування норм основного закону, так і періодичні відступи від них на практиці [9, c. 127].

Протягом 40-х середини 50-х рр.. стало наростати невдоволення державним режимом Четвертої республіки. Виникла в 1947 р. голлістська партія Об'єднання французького народу (РПФ) виступила з вимогою скасування Конституції 1946 р. і створення сильної виконавчої влади, здатної піднятися над «партійної чехардою». У цьому ж році відбувся розпад трьохсторонньої коаліції, а в 1948-1951 рр.. була відновлена ​​мажоритарна виборча система. Широке поширення набула практика делегованого законодавства. З конституційної реформи 1954 прем'єр-міністр був наділений додатковими повноваженнями щодо розпуску Національних зборів, спрощувався порядок отримання вотуму довіри урядом (простою більшістю голосів), скасовувалися положення Конституції про коаліційний уряд. Були розширені також права Ради республіки, яка перетворилася на повноправного учасника законодавчого процесу. Одночасно, без прямого перегляду відповідних положень, шляхом конституційної практики відбулося фактичне посилення ролі і впливу президента [22, c. 171].

Таким чином, та політична ситуація, політичний розвиток, який склався за період першої половини ХХ століття вже тоді показало необхідність реформування всієї політичної системи Франції. Постала величезна проблема подальшого існування колоніальної системи, яка склалася, і являла собою з одного боку великий прибуток, а з іншого – гостру невирішену проблему, яка з кожним роком все гостріше і гостріше проявляла і нагадувала про себе.

Загострення політичної обстановки і відхід від основних принципів Конституції 1946 р. привели в кінцевому підсумку до падіння Четвертої республіки і її заміні в 1958 р. П'ятої республікою.



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.239.150.57 (0.012 с.)