ТОП 10:

Особливості економічного розвитку Російської імперії після реформ.



• Початок індустріалізації.

• «Наздоганяючий» тип розвитку.

• Запозичення іноземного капіталу.

• Посилена експлуатація пролетаріату (робітничий клас).

• Економічний прогрес не збігався із соціальним та політичним.

• Нові галузі виробництва — вугільна, нафтодобувна, хімічна та інші.

• Демографічний вибух.

• Самодержавство.

• Стрімкий розвиток мережі залізниць.

• Нерівномірний економічний розвиток регіонів.

• Вплив державних субсидій на розвиток економіки.

• Спеціалізація економічних районів.

• Розшарування селянства.

• Общинне землеволодіння.

• Реформи С. Вітте.

• Розвиток капіталістичних відносин на селі.

• Зменшення поміщицького землеволодіння.

• Зв’язок робітників (пролетаріату) із селом.

 

4. Зовнішня і колоніальна політика Російської імперії

 

Дата Подія
1853-1856рр. Кримська війна (Росія, Туреччина, Англія та Фран­ція): Синопська битва, оборона Севастополя, Па­ризький мирний договір. Поразка Росії у війні.
1863-1864 рр. Придушення польського повстання
1864 р. Придушення останніх осередків опору на Кавказі
1867 р. Продаж Аляски США
1868 р. Приєднання до Росії Кокандського царства та Бухар­ського емірату
1873 р. Приєднання Тувинського ханства
1873 р. Створення «Союзу трьох імператорів» (Росія, Австро-Угорщина, Німеччина)
1877-1878рр. Російсько-турецька війна (Тирново, Щипка, Плевна). Сан-Стефанський мир. Перемога Росії у війні
1891-1892 рр. Консультативний пакт Росії і Франції, таємна російсько-французька конвенція
Таємна російсько-французька конвенція

 

Зовнішня політика Російської імперії мала двоєдине завдання — збільшення територій держави та активний вплив на міжнародні події.

Однією з провідних ідей у зовнішній політиці була ідея панславізму - об’єднання всіх слов’янських народів і країн в єдину велику державу на чолі з Росією.

Крім того, царат намагався зайняти провідну роль у Європі.

У середині ХІХ ст. Росія вступила в протистояння з провідними європейськими державами — Великою Британією та Францією.

У результаті поразки в Кримській війні, вплив Російської імперії на міжнародну політику став мінімальним, але російські дипломати продовжували тиск на європейців.

Значною міжнародною подією стало Польське повстання 1863-1864 рр., яке було придушене російськими військами. Європейське суспільство неоднозначно сприйняло ці події, але вони не підвищили міжнародний імідж імперії.

Одночасно Росія здійснювала свою експансію в східному напрямку — на території, які розташовувалися поблизу кордонів імперії.

У 60-х рр. ХІХ ст. був остаточно придушений опір горців Кавказу, який активізувався під час виступу Шаміля.

60-70-ті рр. ХІХ ст. характеризувалися експансією Росії в Середній Азії — у 60-х рр. відбулося підкорення казахських земель, у 1868 р. визнали залежність від Росії Кокандське царство і Бухарський емірат, а у 70-х рр. ХІХ ст. були приєднані Тувинське ханство і Туркменистан.

Однак ці дії спричинили зіткнення з інтересами Англії.

У 1887 р. був підписаний російсько-англійський протокол про розмежування зон впливу і Росія зупинилася на кордонах з Афганістаном.

До складу імперії ввійшли величезні території Середньої Азії від Каспійського моря до гір Тянь-Шань і від Аральського моря до кордону з Афганістаном.

У 1867 р. Росія продала Аляску Сполученим Штатам Америки, проте продовжила освоєння територій Далекого Сходу і Камчатки.

Зовнішньополітична діяльність Росії в Європі була спрямована на перегляд угод, які обмежували імперію після поразки в Кримській війні.

Російська дипломатія вміло використала існуючі розбіжності в Європі і після поразок Великої Британії та Франції від Пруссії практично денонсувала цей договір, посиливши свій вплив на Балканах.

У 70-х рр. ХІХ ст. активізувався національно-визвольний рух на теренах Османської імперії. Російська імперія підтримувала визвольну боротьбу слов’янських народів, і скориставшись цією нагодою, відновила чорноморський флот, а в 1877 р. оголосила війну Османській імперії.

На той час у Європі не було сильних супротивників, які могли б обмежити діяльність Росії, — Туреччина була розбита, Румунія, Сербія, Чорногорія здобули незалежність, Болгарія отримала автономію.

Успішна діяльність Росії на Балканах знову змусила європейські країни втрутитися в її справи, і вплив Російської імперії на Балканах був обмежений Берлінським трактатом 1878 р.

Наприкінці ХІХ ст. Росія продовжувала шукати союзників у Європі.

Спроба залучити Німеччину до проведення спільної політики зазнала невдачі, навіть незважаючи на утворення Союзу трьох імператорів (Росія, Німеччина та Австро-Угорщина, 1873 і 1881 рр.).

Німеччина уклала військово-політичний союз з Австро-Угорщиною (1879 р.) та Італією (1882 р.), спрямований проти Росії і Франції. На противагу Троїстому союзу, Росія почала зближення з Францією та Великою Британією. У 1892 р. була укладена таємна російсько-французька конвенція, яка стала шляхом до створення Антанти.

Додатковий матеріал

ПРОДАЖ АЛЯСКИ

Російській імперії в Північній Америці належала територія площею 1,5 мільйона квадратних кілометрів. За різними підрахунками, на ній проживало від 600 до 800 росіян, креолів було близько 2000 осіб, алеутів дещо менше п’яти тисяч. Також на цій території проживало 40 тисяч індіанців тлінкитів, які не вважали себе підданими Росії.

Ідею продати Аляску висловив генерал-губернатор Східного Сибіру М. Муравйов-Амурський напередодні Кримської війни 1853-1856 рр. Він вважав, що експансія США призведе до конфлікту, а Росія не зможе захистити ці віддалені території.

У 1867 р. розпочалися переговори між США та Російською імперією про придбання Аляски. Переговори були організовані за наполяганням державного секретаря В. Стюарда. Президентом США на той час був Е. Джонсон (1808-1875)

У грудні 1866 р. на нараді в Міністерстві закордонних справ Росії, що відбувалася за участі імператора Олександра II, Великого князя Костянтина, міністра закордонних справ О. Горчакова, міністра фінансів М. Рейтерна, керівника морського міністерства М. Краббе та посланця у Вашингтоні Е. Стекля, було ухвалено продати російські володіння у Північній Америці. У березні 1867 р. Е. Стекель звернувся до державного секретаря США В. Стюарда з пропозицією щодо продажу Аляски.

Проте в самих Сполучених Штатах було мало бажаючих купувати величезну територію. Тільки один голос у Сенаті вирішив долю придбання Аляски (сама назва виникла під час обговорення в Сенаті США проекту придбання територій — сенатор Ч. Самнер, який виступав на захист придбання нових територій, дотримуючись традицій корінного населення Алеутських островів, дав їм нову назву Аляска, тобто «Велика земля»).

О 4-й годині 30 березня 1867 р. був підписаний договір про продаж Росією Аляски Сполученим Штатам Америки за 7 200 000 доларів (11 мільйонів царських рублів).

Гроші за Аляску були передані російському повіреному у справах у Вашингтоні барону Е. А. Стекелю. 1 серпня 1868 р. він отримав у казначействі США чек на 7 мільйонів 200 тис. доларів.

Офіційна церемонія передання територій відбулася раніше — 18 жовтня 1867 р. в столиці російських поселень у Північній Америці Новоархангельську (нині місто Сітка) під артилерійський салют і при військовому параді обох країн було спущено російський прапор і піднято американський. Цей день у США відзначається як «День Аляски».

Ще однією з причин продажу Аляски вважають фінансові проблеми, які виникли в Росії на початку 60-х рр. ХІХ ст. У 1861 р. в Російській імперії було скасоване кріпосне право. Щоб виплатити компенсацію поміщикам, Олександр II був змушений у 1862 р. взяти кредит у Ротшильдів на 15 мільйонів фунтів стерлінгів під 5 % річних. Проте цей кредит потрібно було повертати, і тоді Великий князь Костянтин — молодший брат государя — запропонував продати «щось непотрібне». Найбільш непотрібною в Росії виявилася Аляска.

Існує інша точка зору на ці події. Деякі дослідники вважають, що Аляска була не продана, а передана в оренду. У 1863-1864 рр. дві російські ескадри під командуванням контрадміралів С. Лесовського і А. Попова брали участь у воєнних діях на боці федерального уряду Півночі з метою створення загрози комунікаціям Великої Британії та Франції, які підтримували Південь. Цим вони сприяли перемозі сіверян. Щоб якось компенсувати Російській імперії витрати на спорядження цих ескадр, через Конгрес США була проведена ідея про фіктивну оплату цих витрат під виглядом оренди території Російської Америки. Це вдалося зробити шляхом величезних зусиль. Далеко не всім пояснювали, що це насправді не оренда земель на 99 років, а прихована оплата за воєнну допомогу Російській імперії.

І ще одна цікава подробиця. Спроб перевезти до Росії золото (а в договорі продажу йшлося саме про золото) з боку США так і не було вжито, а російський уряд цього і не вимагав, оскільки через Лондонський банк розрахувався цими грошима з британськими промисловцями за локомотиви та обладнання для будівництва в Росії залізниць, а також за броньовану сталь і парові машини для модернізації російського флоту. Оплата здійснювалася безготівковими доларами, а не золотом, і не на рахунки міністерства фінансів Росії, а на рахунок приватної особи (Е. Стекеля), що суперечило умовам договору. 1 серпня 1868 р. Стекель отримав від казначейства чек. Із цих грошей 21 тис. він залишив собі, а 144 тис. роздав як хабар сенаторам, які голосували за ратифікацію договору. Суму в 735 тис. доларів він перевів у Лондон.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.48.142 (0.008 с.)