Модернізація Російської імперії. Скасування кріпосного права

У середині ХІХ ст. Російська імперія простяглася від європейських просторів до Тихого океану та Північної Америки (Аляска входила до складу імперії).

Політичний устрій країни дістав назву «самодержавство», тобто абсолютна влада монарха.

У Росії були відсутні будь-які паростки демократії.

У зовнішній політиці Росія відігравала роль «жандарма Європи», беручи активну участь у придушенні революційних проявів у Європі, намагаючись впливати на європейську політику.

Проте Кримська війна, у якій Росія зазнала поразки, поставила певні перепони в подальшій активній ролі Росії в Європі.

Більшість населення Російської імперії становили селяни, переважна частина яких були кріпаками. Невеликий прошарок купців, торговців та вільних селян суттєво не впливав на становище в країні.

Слабкий розвиток економіки, який у першу чергу позначався на діяльності промислового виробництва, не сприяв зростанню кількості робітників.

Таким чином, у середині ХІХ ст. Російська імперія була як економічно, так і політично відсталою країною порівняно з країнами Європи та Сполученими Штатами Америки. Необхідності реформ потребувала сама епоха.

Російський імператор Олександр ІІ (1855-1881) розумів необхідність реформ для розвитку держави. Країна перебувала в складному становищі — поразка в Кримській війні показала кризовий стан економіки.

У середині ХІХ ст. Росія була аграрною країною і більшість селян були кріпаками. Це гальмувало розвиток ринку вільної праці, а також всієї економіки.

Кріпаки не були зацікавлені в результатах своєї праці на панів. Їхні жахливі умови життя спричинювали посилення селянського руху.

Крім того, Росія єдина в Європі залишалася імперією, де використовували підневільну працю, що суттєво знижувало її міжнародний авторитет.

У суспільстві розгоралися суперечки щодо можливого реформування та ліквідації кріпосного права.

19 лютого 1861 р. були оприлюднені Маніфест про ліквідацію кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності».

Реформа поширювалася на більшу частину території Російської імперії й охоплювала близько 22 млн селян.

Відповідно до цих документів кріпаки отримували особисту свободу — селяни переставали бути власністю поміщиків, могли обирати місце проживання, володіти особистим майном, поступати на службу, здобувати освіту.

А землю селянам не дали, її потрібно було викупити. Селяни отримували тільки садибу, а за землю, яку їм держава надавала в кредит (на 49 років у розмірі 6 % річних), вони мали сплачувати протягом десятиліть (на початок ХХ ст. селяни виплатили три вартості отриманої землі).

Для управління в селах створювалися органи селянського самоврядування — громади.

Реформа мала половинчастий характер, імперією прокотилися селянські бунти, які були придушені.

Проте скасування кріпацтва привело до розвитку внутрішнього ринку, формування ринку вільної найманої праці, стимулювання виникнення «кріпких» сільських господарств, розшарування серед селянства і переходу частини селян до міст на фабрики і заводи.