Як допомогти дитині в ситуації розлучення батьків?

· Оточіть малюка теплом і турботою, проводьте з ним більше часу. Не позбавляйте його інформації, але говоріть про батьківські взаємини м'яко й стримано.

· Ставлення до дитини жодного із батьків не повинне змінюватися на гірше.

· Бажано радикально не змінювати умови життя дитини. Юридичне розлучення, розподіл майна повинні залишитися за межами уваги дитини.

· У жодному разі не можна використовувати дитину, як знаряддя, під час з'ясування стосунків, не перетягувати її на жодну із сторін. Після розлучення чоловік і жінка повинні чітко розподілити обов'язки щодо виховання дитини.

· Не можна негативно оцінювати в присутності дитини маму або тата. Дитина повинна усвідомити, що розлучення перериває тільки зв'язок між батьками. При цьому зв'язок «дитина — тато», «дитина — мама» залишаються незмінними.

 

САМООЦІНКА

Таким розумним словом називається ставлення людини до самої себе. І складається це ставлення, як мозаїка, з безлічі окремих шматочків. Наприклад, як дитина оцінює свою зовнішність? Вона вважає себе гарною, негарною, такою як всі, гарною, як мама або як принцеса? Або вона Вам відповідає, що не знає, гарна вона чи ні?

Якщо Ви поставите дитині питання, наскільки вона розумна, то теж почуєте, як вона оцінює свій інтелектуальний потенціал. Звичайно, така самооцінка — результат порівняння себе зі своїми однолітками, з дорослими. А ще — відбиток Ваших оцінок свого маляти. Тобто, залежно від того, наскільки часто й щиро Ви дитину підбадьорюєте і підтримуєте, самооцінка в неї буде високою або низькою.

У якому віці дитина вже здатна дати оцінку собі, своїм особистісним якостям? Напевно, років після трьох. І найчастіше в цьому віці ми від неї почуємо: «Я — найрозумніша! Я — найкрасивіша!»

А років у п'ять-шість картинка змінюється. І дитина може Вам сказати, що не знає, яка вона. Або розповідає, що вона не розумна, не щаслива... Отут-то і потрібно замислитися батькам.

Коли може виникнути низька самооцінка? Коли Ви часто сварите малюка, і він почуває, що чомусь не відповідає Вашим очікуванням.

 

Коли Ви порівнюєте його з іншими дітьми не на його користь: «От Мишко добре їсть. А ти сидиш третю годину над тарілкою». А після порівняння себе з дорослим малюк і зовсім засмучується. Звичайно, де йому суперничати з дорослими?

До чого може призвести занижена самооцінка в майбутньому? До того, наприклад, що Ваша дитина не зможе відстояти свою точку зору, не стане лідером у класі, що їй буде складно налагоджувати взаємини з людьми із позиції впевненої в собі людини.

Батьки запитують: «А якщо дитину увесь час хвалити й говорити, що вона гарна, раптом тоді її самооцінка стане занадто високою?» Але хвалити потрібно тільки за справу.

 

За те, що дитина робила щось самостійно, за те, що зробила добрий учинок... І ніхто не говорить, що не потрібно звертати увагу на погану поведінку. Тільки не принижуйте дитину, не карайте її фізично. Діти, які постійно зазнають приниження і фізичного покарання зі сторони батьків, виростуть скоріше агресивними або невпевненими в собі, ніж самодостатніми.

А якщо все ж таки самооцінка у дитини висока й навіть занадто? Таке теж буває. Що було для цього причиною?

Найчастіше можна побачити дітей із високою самооцінкою в родинах, де дитина єдина і все обертається довкола неї одної. Можна, звичайно, припустити, що така дитина виросте лідером... Але в житті все виявляється не так, тому що така дитина, потрапляючи в дитячий колектив, отримує адекватну оцінку своїх якостей. І виникає стрес. «Виявляється, я не най-най»,— думає дитина.

Малюк повинен почувати, що його люблять, що він потрібний своїм батькам. Що вони люблять його незалежно ні від чого. Тоді він і сам до себе буде ставитися добре.

Що робити батькам, щоб самооцінка дитини була нормальною?

· Не порівнювати дитину з іншими дітьми.

· Не сварити і не карати фізично.

· Частіше хвалити (за справу).

· Не говорити: «Ти — нечупара!», «Ледар», «Дурень».

· Говорити про те, як Ви її любите й доводити свою любов реальними справами.

· Підтримувати малюка, якщо в нього щось не виходить або він опановує нову справу.

 

САМОСТІЙНІСТЬ

Що таке самостійність? Кожен із батьків розуміє її по-своєму. «Це вміння ставити перед собою завдання й розв'язувати їх самому»,— скаже тато. «Це коли дитина робить щось без підказки дорослого»,— зазначить мама. А хтось із батьків просто вважає, що бути самостійним — це вміти без допомоги дорослого тримати ложку, одягатися, зав'язувати шнурки.

А чи даємо ми можливість нашим дітям бути самостійними настільки, наскільки це вже можливо в їхньому віці?

Самостійність — це не тільки вміння робити щось без допомоги дорослого. Це ще й уміння зробити щось нове, відкрити щось досі незвідане, зробити сьогодні хоч трохи більше, ніж учора.

 

Для кожного віку є свої «етапи» самостійності. У рік-півтора ми похвалимо малюка за те, що він схопив за ложку та потрапив нею в ротик, попросився на горщик. У три-чотири роки нас радують правильно застібнуті ґудзички та черевики, надягнуті на «правильні» ноги. А у шість-сім років ми вже не будемо цим захоплюватися, тому що настає час іншої мети і досягнень. І завдання дорослого — допомагати малюкові рухатися вперед.

Дуже важливим для розвитку дитячої самостійності є те, яку позицію займають дорослі.

Уявіть собі родину, в якій батьки дотримуються таких педагогічних правил: дітей потрібно обов'язково суворо виховувати, думку дітей ураховувати не обов'язково, тому що вони занадто малі, щоб щось вирішувати. Похвала в такій родині — рідкість. Зате негативні оцінки дитячих учинків звучать досить часто. Що отримують такі батьки в результаті?

ТВЕРДІСТЬ + КОНТРОЛЬ =

НЕПЕВНІСТЬ У СОБІ, ЗАМКНУТІСТЬ, НЕДОВІРА

В іншій родині поблажливі батьки вважають, що спеціально виховувати самостійність немає необхідності. У них немає чітких правил, меж та обмежень у сімейному вихованні. Дітей рідко заохочують, але і рідко роблять зауваження.

НЕМАЄ ТВЕРДОСТІ, НЕМАЄ КОНТРОЛЮ

=

НЕВМІННЯ СЕБЕ СТРИМУВАТИ, БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, НЕВПЕВНІСТЬ У СОБІ

 

 

Оптимальна модель сімейних стосунків припускає, що батьки доброзичливо і зацікавлено спілкуються з дітьми, розумно їх контролюють. Крім того, вони обов'язково враховують думку дітей під час розв'язання важливих питань. їхній контроль сполучається з підтримкою бажання самої дитини бути самостійною і незалежною.

ДОБРОЗИЧЛИВА ПІДТРИМКА + РОЗУМНИЙ КОНТРОЛЬ

=

ВИСОКИЙ РІВЕНЬ САМОСТІЙНОСТІ, ДРУЖЕЛЮБНОСТІ ТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Звичайно, будь-хто із батьків скаже, що самостійності легко навчити зовсім маленьку дитину, коли її вчинки стосуються тільки самообслу­говування або нескладних навичок спілкування.

 

А коли настає час шкільного дитинства або підліткового віку, батьки даремно тривожиться за життя та безпеку своєї дитини. З одного боку, це правильно. Але з іншого боку, не зможете ж Ви на все життя відгородити Ваших сина або дочку від усіх на світі проблем?

Який же вихід із цієї ситуації? По-перше, не лякати дитину. Адже інтуїтивно вона почуває Вашу тривогу, що блокує її самостійність. По-друге, подумати, чого, власне, Ви побоюєтеся? Швидше за все, якихось нетипових ситуацій. Наприклад, «що моя дитина буде робити, якщо застрягне в ліфті», «як вона добереться додому, якщо раптом зламається тролейбус». Щоб дитина була спокійна і могла самостійно приймати рішення, обговоріть заздалегідь всі виходи із можливих ситуацій. А найкраще — пройти з дитиною перший раз шлях разом — проїхатися тролейбусом та показати, де і на який транспорт можна пересісти у випадку поломки. Розіграти передбачувану ситуацію в ліфті і разом спробувати знайти з неї вихід, показавши, що можна робити, а чого в жодному разі робити не можна.