Що робити, щоб дитина Не лихословила.

• Оточіть її увагою та теплом.

• Обмежте вплив телебачення.

• Створіть сприятливу атмосферу вдома.

• У жодному разі не лайтеся самі.

• Якщо Ви караєте дитину за лайку, то покарання повинне бути зрозумілим дитині (поясните, за що) і не принижувати її гідність.

• Не можна ігнорувати «погані» слова.

• Навчіть дитину іншого способа висловлення емоцій: «Я розсерджений», «Мені не подобається».

 

ПОКАРАННЯ

 

Як батьки звичайно карають дитину? Деякі віддають перевагу каральним заходам: б'ють малюка по попі, ставлять його в кут, сварять. Інші дотримуються філософії позбавлень — відмовляють у вечірніх мультиках або в любові та спілкуванні. Коли дорослі намагаються поділити покарання на «гарні» й «погані», більшість із них схиляється до того, що фізичні покарання — це дуже погано, і що краще оголосити маляті бойкот...

 

 

На питання: «Чому Ви караєте свою дитину?» батьки звичайно відповідають: «Виховую» або «Зриваюся».

 

Наскільки є шкідливим, коли ми кричимо або б'ємо дитину? Якщо маляті вже виповнилося два з половиною роки, якщо Ви не зловживаєте своєю владою, не б'єте його з кожного приводу, то це покарання не занадто злякає його і може виявитися навіть корисним. Справа в тому, що в цьому віці дитина вже починає розуміти, що робить щось не те, але самостійно зупинитися може не завжди. Наприклад, вона почуває себе погано через те, що тупотить ногами на бабусю, кусає сусіда у пісочниці або викрикує образливі слова, але впоратися із собою неспроможна, їй потрібна Ваша допомога, але яка? Спокійні слова вона навряд чи зараз почує. Взяти її за руку та спробувати відвести не завжди можливо (хоча б тому, що Ви самі обурені поведінкою улюбленого малюка, і Вам складно зберігати спокій). У цьому випадку який-небудь різкий звук або рух (окрик, удар по столі або по попі) подіють на маля протвережувально. Він зупиниться, і з ним уже можна буде розмовляти.

Покарання може бути корисним і в тому випадку, якщо дитина вирішила перевірити межі дозволеного і з'ясувати, до якої межі мама або тато дозволять їй дійти. Оскільки малюк ще погано орієнтується у світі, батьки повинні показувати йому риску, переступати яку не слід. Але якщо дорослі не спроможні щось забороняти дитині або в чомусь обмежувати її, малюк буде вимагати їхньої реакції будь-якими способами, іноді зважуючись на надзвичайний захід, виводячи їх із себе своєю поведінкою.

Вибухи гніву й покарання можуть допомогти в тому випадку, якщо Ви стримуєте своє роздратування на малюка із кращих побажань.

 

Нереалізована агресія не зникає та створює напругу в стосунках. Малюк відчуває грозу, що насувається, та інтуїтивно хоче, щоб вона скоріше минула, і на небі знову засяяло сонечко. Деякі діти (особливо ті, які вже вивчили мамин характер) роблять дрібні хуліганства спеціально, щоб спровокувати Вас на покарання зараз і не чекати страшної розв'язки під назвою: «Моєму терпінню настав кінець».

Досить часто батьки карають дитину, прагнучи, щоб вона не повторила свою провину надалі. При цьому їхні міркування цілком логічні: у свідомості малюка поганий учинок пов'яжеться з неприємними наслідками, і, щоб уникнути неприємностей, він буде поводитися як належить. У цьому міркуванні є один недолік: навряд чи Вам удасться знайти

 

 

дитину, що прийшла у цей світ, щоб свідомо всім нашкодити. Швидше за все, вона поводиться так тому, що не зовсім розуміє, що можна, а чого не можна, або не в змозі виконати Ваші вимоги. Можливо, у такий спосіб вона хоче щось повідомити Вам, але Ви не реагуєте на її більш «мирні» сигнали. До речі, іноді батьки самі провокують хуліганську поведінку малюка, підсвідомо вбачаючи в цьому хвацькість і незвичайність.

До тих пір, поки малюкові не виповниться 2-2,5 роки, карати або сварити його майже безглуздо, тому що єдине, що він може із цього запам'ятати,— він поганий і його ніхто не любить. У цьому віці дитина ще не відокремлює себе зі світу й не може відповідати за свої вчинки, тому що не розуміє, хто їх здійснює. Нам, дорослим, це здається неймовірним, оскільки ми погано пам'ятаємо цей період нашого життя. Проте, коли малюк бачить результат своєї діяльності (наприклад, поламану іграшку), він до кінця не усвідомлює, як це відбулося: чи то він зламав іграшку, чи то іграшка зламалася сама. У цьому віці Ви можете навчити дитину володіти собою та речами, що її оточують, тільки через розумні, ясні заборони та обмеження.

Дитина 2,5-4 років починає усвідомлювати свою окремість від світу, і разом із цим вона усвідомлює авторство своїх учинків. У цьому ж віці малюк розуміє, що певні події та вчинки радують оточуючих і вважаються гарними, а якісь — засмучують, дратують і вважаються поганими. Однак, незважаючи на те, що розуміння вже прийшло, здатність володіти своєю поведінкою ще недостатньо сформувалася.

Дитина не може взяти на себе всю відповідальність за те, що робить, оскільки в такому випадку почуття провини стане для неї занадто важким тягарем.

 

Звичайно в цьому віці в дітей з'являється певний «заступник», що здійснює всі ті жахи, які так впливають на батьків! Це дає можливість маляті звільнитися від почуття сорому.

Також не забувайте, що в цьому віці діти часто діють всупереч батькам. Не тому, що зляться на Вас або не зважають на Вас, просто їм потрібно відчути свою незалежність, свої можливості та їхні межі. Якщо Ви почнете їх за це «переслідувати», то почнете війну, в якій не буде переможців. Краще намагайтеся перетворити це на гру або поставитися, як до прикрої неприємності, що згодом зникне.

Дитині 4-6 років усе ще складно контролювати свої вчинки, хоча вона майже завжди може їх аналізувати. А от після шести років дитина знаходить можливість контролювати себе і зупиняти свою «неправильну» поведінку. Цю навичку потрібно заохочувати та тренувати, поступово передоручаючи малюкові контроль за здійсненими вчинками. Для цього домовляйтеся з ним, запитуйте, чи готовий він сам з усім упоратися, і не квапитеся навантажувати занадто великою відповідальністю.

 

 

Пам'ятайте, що повністю відповідати за свої вчинки він зможе тільки в 18-20 років, а зараз Ваше завдання — допомогти йому навчитися це робити, а не вимагати, щоб він поводився, як дорослий.

Як карати дитину?

· Для початку задумайтеся, а чи варта ситуація покарання?

· Будь-яке покарання повинне бути адекватним провині.

· Не карайте малюка емоційним відкиданням, для нього це занадто важке випробування, особливо якщо він не розуміє причин.

· Обов'язково пояснюйте, за що саме Ви покарали дитину.

· Уникнути покарання можна, якщо Ви вводите в життя дитини розумні обмеження, які допомагають їй правильно поводитися.

 

ПСИХОЛОГ

 

Як часто в батьків виникають питання про виховання? Щодня? Ні, напевно, ще частіше. І багато мам і тат опиняються сам на сам зі своїми проблемами. Справді, що робити, якщо малюк регулярно влаштовує істерики? Або гризе нігті? Або боїться темряви?

Можна порадитися з подружкою. Цілком можливо, що вона що-небудь підкаже із власного педагогічного досвіду. Можна запитати в мами або свекрухи. Зрештою, виховали ж вони Вас і Вашого чоловіка. І нібито непогано вийшло! Можна накупити книг або журналів для батьків. Таких видань зараз безліч. І читати, читати, читати...

І все-таки, кожна дитина унікальна. Більше того, кожна ситуація теж унікальна. І батьки повинні усвідомлювати, з якою проблемою вони спроможні впоратися самостійно, а із чим потрібно все ж таки звернутися до фахівця.

Чомусь існує якесь упередження, що до психолога потрібно йти тільки в тому випадку, якщо ситуація зовсім критична. Мовляв, психолог нам не потрібний, у нас дитина нормальна, просто вередує, як усі.

 

Але батьки найчастіше бачать тільки свою дитину. А психолог працює з багатьма дітьми, і йому простіше побачити та порівняти особливості поведінки Вашої дитини з іншими малятами.

 

 

А потім, хіба батьки проходять спеціальну підготовку? Ні, вони вчаться виховувати дітей на власних помилках. Але іноді, помиляючись, ми робимо боляче малюкові, залишаючи слід у його душі на багато років.

Щоб не наробити помилок, варто спробувати вибудувати свою власну педагогіку або звернутися до психолога. Майте на увазі те, що серед психологів теж є фахівці різного профілю. Є сімейні психологи. Вони допоможуть Вам у розв'язанні сімейних конфліктів, гармонізують подружні стосунки. Але ж саме від гармонії в родині залежить духовне здоров'я Вашого маляти.

Дитячі психологи допоможуть Вам відповісти на питання про дитячу поведінку, скорегувати Ваш підхід до дитини, придумають і підкажуть, як краще діяти в певній ситуації.

 

Іноді так буває, що батьків турбує дитяча поведінка, але вони не можуть сказати, що ж саме їх тривожить. Тут теж допоможе психолог. Для цього існують спеціальні тести, які Ваша дитина сприйме як цікаву й захоплюючу гру. Разом із психологом Ви зможете розібратися в результатах тестів і краще зрозуміти свою дитину.

Багато мам і тат турбуються, що їхня дитина розвивається повільніше, ніж інші діти. Швидше за все, їм це просто здається, тому що в кожного малюка — свій темп розвитку. Але професійно і чітко на це питання відповість саме дитячий психолог.

Для дітей, які занадто тривожні, агресивні, соромливі, відчувають часті страхи, психолог може провести цікаві заняття, які називаються тренінгами. На таких тренінгах діти разом із психологом грають у звичайні, на перший погляд, ігри. А результат не змусить себе чекати. У дитини минають страхи, знижується агресія, підвищується впевненість у власних силах. Тому не слід забувати, що якщо у Вас виникають проблеми із дитячою поведінкою, Вам завжди готовий допомогти психолог.