Як правильно показувати мультфільми?

· Зберіть свою власну колекцію добрих мультфільмів.

· Перш ніж показувати дитині мультик, подивіться його самі з погляду корисності, якості та відповідності віку.

· Якщо Ви показуєте дитині новий мультфільм, попередньо подивіться його самі і вирішіть, чи потрібно показувати його дитині.

· Обмежте час перегляду.

· Чим молодшим є маля, тим коротшим повинен бути мультсеанс.

· Обговорюйте з дитиною те, що вона побачила на екрані.

НЕПОСИДА

«Мій синочок ні секунди не сидить на місці. Тільки що був у кімнаті і от уже коридором бігає, а через п'ять хвилин по дивану стрибає...»

«Коли я з дочкою виходжу на прогулянку, я ніколи на місці не можу постояти — всі калюжі, ямки й канавки — наші...»

«Він із ранку до вечора пустує, не присяде, казку до кінця не дослухає та й засинає довго...»

 

Як це знайомо багатьом батькам! Але дорослі рідко вважають зайву рухливість дитини справжньою проблемою: «Ну, бігає, що ж такого, всі діти бігають. Переросте». Однак, коли малюк приходить до школи, де він повинен уміти не просто висидіти 30-45 хвилин, але й утримувати свою увагу, розв'язувати задачі або писати, батьки хапаються за голову.

Головна проблема непосидючих дітей — неуважність. Їм складно не тільки всидіти на місці, але й догледіти до кінця мультик, закінчити малювати картинку, довго гратись в одну гру. Ви можете спробувати навчити малюка регулювати власну діяльність. Звичайно, заняття це тривале і потребує певних зусиль, але результат того вартий. А оскільки дитина ще не доросла до «дорослих» розмов, гра залишається надійним способом навчити дитину самостійно регулювати свою увагу. Отже, грайтеся з малям не просто так, хаотично, а за правилами. Першим кроком дитини стане засвоєння тієї програми дій, що їй запропонує дорослий. А потім дитина сама навчиться придумувати гру, планувати її та складати самостійно все нові й нові правила.

Непосидючість дитини спричиняє чимало турбот батькам, учителям і вихователям.

 

І справа тут не тільки у великій руховій активності. Непосиди просто не в змозі утримувати увагу більше п’яти-семи хвилин. Тільки що дитина виконувала завдання, і от уже підхопилася й схопила іграшку. Не поспішайте сварити, соромити або карати свого малюка. Просто його дитяча увага ще не готова бути «зосередженою» більше певного короткого проміжку часу.

Щоб уникнути шкільних проблем, увагу маляти можна тренувати. Почніть із малого. Приготуйте декілька цікавих коротких завдань для дитини та виконайте їх разом із нею. Для цих занять у Вас повинен бути спеціальний час. Щоб малюк максимально міг сконцентрувати свою увагу, намагайтеся, щоб його не відволікали зайві звуки, іграшки або люди.

 

Неуважним дітям, яким важко всидіти на одному місці, обов'язково потрібно чергувати копіткі заняття з фізичними вправами. Через п'ять-десять хвилин можете влаштувати фізкультхвилинку, а потім знову продовжити заняття. Поступово подовжуйте час занять і збільшуйте складність завдань.

Що робити з непосидами?

• Грайте з малям в ігри за правилами.

• Займайтеся розвитком стійкості уваги.

• Чергуйте інтелектуальні заняття з фізичним навантаженням.

• Хваліть малюка, коли йому вдасться довести розпочату справу до кінця або виконати важку копітку роботу.

 

НЯНЯ

Вибір няні — справа важлива та непроста. І в цій справі в кожного — свій шлях і свій власний досвід. Але, обираючи няню, ми багато в чому визначаємо, яким буде наш малюк, тому що найчастіше саме няня проводить із дитиною найбільше часу.

Для початку визначтеся, яким вимогам повинна відповідати няня Вашого малюка. Чи повинна вона мати власних дітей? Для багатьох мам наявність у няні власних дітей є важливим показником професійної компетенції. Тому непогано було б познайомитися з дітьми майбутньої няні. Так Ви зможете хоча б поверхово оцінити результати виховання.

 

Якими людськими якостями повинна володіти няня, на Ваш погляд?

 

Всі батьки на перше місце звичайно ставлять «любов до дітей», «терпіння», «товариськість і доброзичливість». Це дуже важливі критерії, тому що від того, в якому «кольорі» няня бачить навколишній світ, оптимістка вона чи ні, багато в чому залежить і те, яке життєве сприйняття вона прищепить Вашому малюкові. Але не менш важливо, щоб няня була акуратною та порядною, адже вона фактично буде жити у Вас вдома. А ще — обов'язковою та ретельною, тому що їй доведеться відповідати за харчування маляти, прогулянки з ним.

Чи повинна няня мати фахову освіту (медичну або педагогічну, музичну або художню)? Чи обов'язковим для неї є вміння смачно готувати?

Відповівши для себе на ці та інші питання, Ви можете сміливо розпочинати пошуки. Тут уже Ваше право,— вдатися до послуг агентства або зайнятися пошуками самостійно, використовуючи свої зв'язки та знайомих.

Обираючи няню з безлічі кандидатур, зверніть увагу на послужний список. Якщо няня вже працювала в родинах, Ви можете звернутися до них за рекомендаціями й розпитати колишніх роботодавців про особливості її.

Зупинивши свій вибір на одній із кандидатур, не забудьте наполягти, щоб няня перед виходом на роботу пройшла повне медичне обстеження і надала Вам необхідні довідки та документи.

 

Надалі Ви можете вимагати, щоб вона проходила таке обстеження один раз на півроку або на рік, на Ваш розсуд.

Перш ніж няня вийде на роботу, обговоріть із нею чітко її по­садові обов'язки і погодьте Ваші вимоги, мету у вихованні дитини та її очікування від роботи. Якщо Ви цього не зробите, надалі у Вас обов'язково виникнуть проблеми. Дуже небажано, якщо Ви будете

 

 

вимагати від няні, щоб вона ще й виконувала функції домробітниці. Бажаючи заощадити свій час та гроші, Ви втратите головне — спокій свого малюка.

Ще одна важлива умова Вашої успішної співпраці: завдання Вашій няні повинна доручати одна людина, тому що, якщо Ви вимагаєте одне, Ваш чоловік — інше, а бабуся — третє, то нянька просто перестане розуміти, що ж їй робити.

Сплануйте своє життя так, щоб у Вас був час побути разом із нянею та Вашим малюком певний час. Дитина буде спокійна, якщо побачить, що мама і няня знаходять спільну мову. А Ви зможете все показати, пояснити няні, тоді адаптаційний період мине без проблем.

Для початку Ви можете призначити няні випробувальний термін. Адже дуже непросто з першого разу підібрати людину, що припаде до душі не тільки малюкові, але й іншим членам родини.

Не забудьте ще один важливий момент. Дуже часто трапляється так, що няня, проводячи з малюком часу більше, ніж рідна мама, стає для нього ближчою. Щоб уникнути цього, не перекладайте на няню всі турботи про дитину, як би важко Вам не було. Якщо Ви помітили, що малюк називає няню мамою, м'яко поговоріть із нею. Не робіть зауважень маляті. Він не винний. Просто намагайтеся приділяти йому більше уваги.

Ставтеся до няні з повагою та подякою. Адже вона допомагає Вам у нелегкій справі виховання.

 

Як правильно обрати няню?

* Віддавайте перевагу людям із досвідом роботи.

* Зверніть увагу на особистісні якості. Потрібно розуміти, що в чомусь Ваше маля буде схожим на свою няню. Чи сподобається це Вам?

* Обирайте няню, віддаючи перевагу акуратним, обов'язковим жінкам, не схильним до конфліктів.

* Познайомте няню з малюком, уважно поспостерігайте, як складається первинне спілкування.

* Познайомте няню зі своїми домашніми.

* Чітко визначте коло посадових обов'язків няні.

* Із найпершого моменту обговоріть фінансові умови роботи няні (понаднормові, відпускні).

 

ОНАНІЗМ

Той факт, що дитина раптом починає цікавитися своїми статевими органами, надзвичайно лякає дорослих. Майже всі дорослі у відповідь на питання: «Що Ви будете робити, якщо побачите, що Ваша дитина займається онанізмом?» відповіли: «Зроблю їй зауваження» або «Покараю».

Дитина росте й розвивається. І цілком природно, що під час дорослішання вона не тільки вчиться говорити, читати або писати.

Статева самосвідомість є такою ж стороною життя дитини, як і всі інші.

 

А ми відразу готові бачити в поведінці дитини щось непристойне і негоже.

Коли дитина починає усвідомлювати себе представником тієї або іншої статі, вона пізнає себе, відокремлює від оточуючих. І замість того, щоб кричати, сварити та карати, батьки повинні зайняти іншу позицію. Не потрібно зводити статеве виховання тільки до прищеплювання гігієнічних навичок. Не потрібно червоніти, чуючи дитячі питання, і переводити розмову на іншу тему. Просто потрібно бути готовими до того, що такі питання рано або пізно обов'язково виникнуть. Тому що для дітей така тема цілком природна, і питання «Звідки я узявся?» ставиться зовсім не для того, щоб поставити маму або тата в ніякову ситуацію, а для того, щоб отримати на нього відповідь, тому Що дитині це й справді цікаво. Так само вона може запитати: «Чому небо синє?»

До тих пір, поки малюк зайнятий вивченням своїх ручок-ніжок, Мама і тато спокійні. Але коли дитина починає цікавитися своїми статевими органами, багато батьків ніяковіють. Дитина ж зростає не в повній ізоляції від навколишнього світу. Вона набагато спостереж­ливіша, ніж ми вважаємо. Малюк бачить уривки телевізійних передач, спостерігає за поведінкою батьків. Він може стати свідком ігор дітей старшого віку. У літературі також можна зустріти інші причини дитячого онанізму: тісний одяг, екссудативний діатез, попрілості, глисти, биття (вони викликають приплив крові до органів малого таза).

 

 

Насправді дуже важливим є, те що статеве виховання не може бути відділене від морального. Коли Ви пояснюєте дитині відмінності її статі, необхідно м'яко нагадувати про те, що все це особисте, і не виставляється на загальний огляд. Важливо, як же буде поводитися дорослий, побачивши дитину за таким «непристой­ним» заняттям, як онанізм або гра в «родину». Страх покарання набагато шкідливіший, ніж сам онанізм. Якщо Ви покарали дитину за те, що вона грала своїми статевими органами, то в неї залишиться відчуття, що якщо її вчинок поганий, то і близькі їй дорослі, яких вона копіювала, роблять щось недозволене, брудне та непристойне. Це створює психологічний бар'єр між дитиною та батьками, може бути основою для розвитку комплексів, стати джерелом таємних переживань і різноманітних здогадів. Якщо не фіксувати увагу ди­тини на сексуальних іграх, відволікти її, чимось зацікавити, ігри ці зазвичай відбуваються як короткий епізод і до періоду статевого дозрівання залишаються лише неясними спогадами. Увага батьків повинна бути спрямована на інше: дуже важливо, щоб хлопчик мав; хлоп'ячі інтереси та захоплення, а дівчинці подобалося все дівоче. Але все повинне мати свою «золоту середину».

Головне — це одразу зрозуміти, що дитячий онанізм і дорослий — явища абсолютно різного характеру.

 

Практично всі діти, так чи інакше, проходять через це. Перші прояви починаються в 5-6 місяців, коли дитина зненацька напружується, червоніє, а потім обм'якає й розслаблюється. У старшому віці такі проблеми бувають у дітей, що страждають запорами, ко­ли напруга передається статевим органам, далі потрібна природна розрядка, і дитина починає шукати спосіб досягнення приємних відчуттів. Саме по собі таке обстеження тіла не є патологічним. Частіше проблема — у дорослому, у його ставленні до цього. Виявляючи переляк, коли побачить заняття онанізмом, дорослий тим самим дає зрозуміти дитині, що вона займається чимось поганим, отже, вона сама погана. Якщо онанізм має прихований і нерегулярний характер, швидше за все — це просто ігри, вивчення дитиною свого тіла. Але якщо дитина займається онанізмом часто, у присутності інших людей, тоді батькам потрібно замислитися. Адже причина такої поведінки знаходиться саме в родині. Емоційна холодність батьків змушує дитину шукати інше задоволення. І таку звичку, як онанізм, можна порівняти зі смоктанням пальця або нав'язливим гризінням нігтів.