Як Не виховати дитину егоїстом.

• Демонструйте особистий приклад. Якщо Ви товариські, умієте вислухати думку іншої людини, і вона Вам небайдужа, Ваше маля навряд чи виросте егоїстом.

• Надайте дитині можливість подбати про кого-небудь.

• Заведіть свійську тварину і покладіть на малюка частину обов'язків щодо догляду за нею.

• Не залишайте без уваги ситуації, коли дитина зневажливо ставиться до інших людей.

 

 

ЕНУРЕЗ

Якщо Ваш малюк фізично і психічно здоровий, а з ним раптом почали відбуватися неприємності вночі, то, ймовірно, що причина — у відчутті ним психологічного дискомфорту. Такий дискомфорт виникає у дітей, яким не вистачає проявів і доказів батьківської любові. Тому, якщо лікарі розводять руками і не можуть визначити причину енурезу, намагайтеся самі її знайти. Подумайте, чи досить часу Ви проводите зі своєю дитиною? Чи не займаєте Ви надто непохитну педагогічну позицію щодо дитини? Чи все благополучно у Вашій родині? Чи можете Ви назвати Ваші подружні стосунки гармонійними?

Крім дітей, що страждають від браку уваги, ласки, емоційної близькості з батьками, особливо з мамами (у дівчаток, починаючи з 4-х років, причина може полягати в негармонійних стосунках із татом), енурезом страждають і діти, які дуже болісно переживають розлучення між батьками.

Якщо дитина відчуває дефіцит батьківської любові, почуває себе незахищеною, то вона несвідомо використає прийоми нічного контролю за батьками, щоб довести їм, що ті недостатньо добре піклуються про неї вдень. Якщо дитина тиха і боязка, то далі енурезу справа звичайно не йде. Якщо дитина агресивна, то вона заявляє про незадоволення своїх потреб у більш категоричній формі — нічному енкопрезі.

Якщо в родині часто відбуваються сварки між батьками, голосні скандали, то своєю нічною поведінкою діти, що страждають енурезом, намагаються поєднати батьків, хоча б у своєму ліжечку. Якщо батьки не беруть до уваги сигнали, що виходять із підсвідомості дитини, то вона може занедужати більш серйозно.

Якщо особливості темпераменту мами не збігаються з особливостями дитини (імпульсивну, активну матір дратує боязкий, заглиблений у себе син), а її погляди на виховання не відповідають її сутності, то замість того, щоб допомагати дитині знайти себе, вона буде «вкладати» у неї свої уявлення про навколишній світ. Нічне нетримання сечі в дітей, чиї батьки мають досить непохитну педагогічну позицію,— це несвідоме рятування від нав'язливого тиску батьків.

Намагайтеся довести малюкові, що Ви дуже його любите. Забезпечте йому відчуття захищеності.

 

Гармонізуйте Ваші подружні стосунки і ніколи не з'ясовуйте свої взаємини при маляті. Не будьте занадто суворими та вимогливими до Дитини. Всі Ваші дії повинні бути зваженими і розумними.

 

 

Що робити, якщо Ваша дитина страждає на енурез?

· Якщо Ви ще не зверталися до фахівців, то потрібно зробити це обов'язково. Лікарі (уролог і невролог) та психолог Вам обов'язково допоможуть.

· Намагайтеся частіше говорити та доводити малюкові, як Ви його любите.

· Не сваріть дитину за мокрі штанці, адже вона ні в чому не винна.

· Не вимикайте в дитячій кімнаті світло: часто діти не можуть заснути, боячись темряви. Переживання збільшують імовірність мимовільного сечовипускання.

· Приголубте дитину перед сном і скажіть м'яко: «Мама й тато люблять тебе. Якщо захочеш у туалет, поклич нас або встань із ліжечка сам».

· Якщо ніч минула спокійно, похваліть дитину. Якщо ж неприємність все ж таки відбулася, не демонструйте, що Ви засмучені.

· Не потрібно будити дитину, щоб посадити на горщик. Перерваний сон заважає повноцінному відпочинку. Крім того, малюк понадієть­ся, що хтось інший розв'яже його проблему.

 

ЖАДНЮГА

Кожній людині знайоме це почуття, коли зовсім не хочеться ділитися цукеркою, або дуже шкода віддавати улюблену іграшку — сам ще не встиг награтися. Те, що ми називаємо жадібністю, час від часу виявляється майже в кожного маляти. «Моє!», «Не дам!» — чується з пісочниці. І мами починають умовляти або соромити: «Поділися! Не будь жаднюгою! Як не соромно!» Але в малят це почуття найчастіше не буває постійним і виявляється в певній ситуації. А ми лякаємося і намагаємося виховати в дитині вміння ділитися!

Малюкові подарували нову іграшку. Він із задоволенням грається з нею, міцно притискає її до себе. Він оберігає її від інших дітей, а якщо хтось спробує заволодіти нею, то маля плаче і ховає іграшку за спину. Але назвати це проявом жадібності ще не можна. Просто для дітей характерною є така поведінка, коли їм складно облишити щось яскраве, гарне.

Після трьох років дитина вже розуміє, що якщо вона не буде ділитися своїми іграшками, то з нею ніхто не захоче грати. І тому вона поступово вчиться будувати стосунки з іншими дітьми, йти на поступки, хоча робить це дуже неохоче.

Дуже часто дитина є жадібною саме з тими, до кого ставиться недовірливо, недружелюбно або зовсім вороже.

 

Причому це можуть бути не тільки однолітки, які дражнять і кривдять, або малознайомі дядьки й тітки, але навіть найближчі люди. Начебто б з усіма малюк готовий поділитися шоколадкою, але, як тільки черга доходить до бабусі, відвертається і тікає. А вся справа, виявляється, у тому, що в них із самого початку не було контакту: надто владна бабуся часто сварила онука, очікувала від нього беззаперечного підпорядкування, а «непокірливе дитя» ніяк не піддавалося. Так і зародилося в душі онука неприйняття. Буває, жадібність провокує каприз або поганий настрій: перебуваючи під їхньою владою, мало яка дитина буде налаштована робити добрі справи.

 

 

Але іноді небажання дитини розлучатися із привабливим для неї предметом має куди глибший корінь. У віці від двох до чотирьох, років у дітей звичайно відбувається становлення власного Я, і часто улюблена іграшка повністю зливається в дитини з уявленням про себе, стає нібито її частиною. Дорослим дуже важливо розуміти це, і тоді в діях дитини Ви побачите не жадібність, а природне прагнення відстояти себе й зберегти межі своїх володінь. Чутливі та не дуже товариські дітлахи і в старшому віці не завжди можуть сприймати улюблені речі або іграшки окремо від себе.

Якщо прояв жадібності є нестійким, зустрічається в певних ситуаціях, то батькам цілком під силу допомогти дитині облишити цю властивість назавжди.

 

Для початку розповідайте дитині, що почуває людина, з якою вона не бажає ділитися. Навчіть її ділитися та обмінюватися. Наприклад, Ви помітили, що інше маля зацікавлено дивиться на шикарну машинку, що тримає в руках Ваш син. Намагайтеся перемкнути увагу дитини на іграшку приятеля. Запропонуйте дітям зробити обмін «на певний час». Ви побачите, поступово дитина навчиться отримувати насолоду від того, що вона змогла комусь подарувати радість.

 

 

Обов'язково говоріть дитині і демонструйте всім своїм виглядом, як Ви задоволені та горді за неї, якщо вона поділилася з кимось яблуком, іграшкою. Чим частіше Ви будете заохочувати дитину ділитися з оточуючими і хвалити її за вияв щедрості, тим охочіше вона буде радувати своєю увагою Вас, інших родичів і своїх друзів.

 

Залучайте малюка до підготовки свят і особливо до приготування подарунків. Учіть його робити сюрпризи, пояснюйте, що приємно не тільки мати іграшки, але й дарувати їх іншим.

Мало розповідати дитині, що потрібно бути щедрим. Потрібно ще й показувати це на власному прикладі. Адже якщо Ви говорите одне, а дитина бачить у Вашій поведінці зовсім інше, не чекайте того, що вона буде діяти відповідно до Ваших бажань. Малюк обов'язково скопіює Вашу поведінку.

Не перестарайтеся! Якщо малюк тільки но отримав бажаний подарунок, не примушуйте негайно ж віддати іграшку або показати комусь із дітей. Облиште дитину в спокої. Мине певний час, і вона сама зрозуміє, що разом збирати конструктор або запускати залізницю, лікувати ляльку або накривати на стіл набагато цікавіше. І поділиться із друзями.

Не потрібно відразу говорити дитині, що вона — «жаднюга», як би не був Вам неприємний її вчинок.

 

Це може зумовити реакцію впертості: ну й нехай! Вона і сама не помітить, як наступного разу зробить все на зло. Чим частіше Ви будете називати її жаднюгою, тим більше вона буде схилятися до думки, що вона погана, та її ніхто не любить. От Вам і готовий комплекс неповноцінності, з яким важко любити інших та робити комусь добро.